Ухвала

від 22.01.2015 по справі 811/3701/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

22 січня 2015 рокусправа № 811/3701/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Ясенової Т.І.

суддів: Головко О.В. Суховарова А.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року у справі № 811/3701/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Гарант" до Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Гарант" (далі за текстом - ТОВ „Гарант") звернулось до суду з позовом до Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області (далі за текстом - Світловодська ОДПІ), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22.02.2013 року №0000042210 та №0000032210, прийняті Світловодською ОДПІ.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 22 лютого 2013 року №0000032210 та №0000042210, прийняті Світловодською ОДПІ

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

На підстав ч.1 ст.196 КАС України, п.2 ч.1 ст.197 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що в період з 21.01.2013 року по 01.02.2013 року Світловодською ОДПІ на підставі направлень та п.74.4 статті 77 Податкового кодексу України, згідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, проведено планову виїзну перевірку ТОВ „Гарант" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 30.09.2012 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт №2/2200/13770426 від 08.02.2013 року, відповідно до висновків якого позивачем, зокрема, порушено вимоги:

1) п.5.1, п.п.5.2.1, п.п.5.2.10 п5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 217 401,00 грн., в т.ч. за III квартал 2010 року на суму 190 657,00 грн., за IV квартал 2010 року на суму 26 744,00 грн.;

2) п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України від 03.04.1997 р. №168/97-ВР „Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 55 197,00 грн., в т.ч.: за липень 2010 р. на 28 370,00 грн., за вересень 2010 р. на 16 410,00 грн., за жовтень 2010 р. на 10 417,00 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0000042210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 55 197,00 грн. основного платежу, 13 799,25 грн. штрафної (фінансової) санкції;

- за №0000032210, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 217 401,00 грн. основного платежу, 54 350,25 грн. штрафної (фінансової) санкції.

Відповідно до акта перевірки, перевіркою повноти визначення валових витрат за період з 01.07.2010 року по 30.09.2012 року встановлено їх завищення в сумі 869 602,00 грн., в тому числі:

- за III квартал 2010 року в сумі 762627,0 грн.;

- за IV квартал 2010 року в сумі 106975,00 грн.

Так, перевіркою встановлено, що позивач до складу витрат з придбання товарів (робіт, послуг) (рядок 04.1 Декларацій „витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім в 04.11") відніс витрати на поліпшення основних фондів, а саме, „витрати по ремонту автомобілів перевищують 10% сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів на початок звітного періоду". Також було встановлено, що до складу валових витрат позивачем віднесено витрати по ремонту автомобілів відповідно з актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), в тому числі:

- липень 2010 року: акт №ОУ-0207-1 від 02.07.10 на суму 40000 грн. без ПДВ „Інтермаксервіс"; акт №55 від 08.07.10 на суму 7000,0 грн. в т.ч. ПДВ 1166,67 грн. та №57 від 23.07.10 на суму 14800,0 грн. в т.ч. ПДВ 2466,67 грн. від ТОВ „Фірма „Олеандр"; акту №80 від 19.07.10 на суму 78550,00 грн., без ПДВ та акт №83 від 26.07.10 на суму 157110,00 грн. без ПДВ від ТОВ Протезно-ортопедичного центру „Ортоспайн- Дніпро"; акт №5/07-1 від 05.07.10 р. на загальну суму 170220,00 грн. в т.ч. ПДВ 28370,00 грн. від ТОВ „Імпекс Продгарант" ;

- серпень 2010 року: акт №ОУ-0208-1 від 02.08.10 на суму 43000 грн. без ПДВ „Інтермаксервіс"; акт №67 від 26.08.10 на суму 8280,0 грн. в т.ч. ПДВ 1380,0 грн. від ТОВ „Фірма „Олеандр"; акт №91 від 19.08.10 на загальну суму 62850 грн. без ПДВ від ТОВ Протезно-ортопедичного центру „Ортоспайн-Дніпро"; акт №13/8 від 13.08.10 на загальну суму 69180,00 грн., в т.ч. ПДВ 11530,00 грн.; акт №14 від 26.08.10 на суму 79800 грн., в т.ч. ПДВ 13300,00 грн. від ПП „Агромехсервіс";

- вересень 2010 року: акт №75 від 22.09.10 на загальну суму 9600,00 грн., в т.ч. ПДВ 1600,00 грн. від ТОВ „Фірма „Олеандр"; акт №15/09-1 від 15.09.10 на загальну суму 53280,00 грн., в т.ч. ПДВ 8880,00 грн. та акт №27/09-1 від 27.09.10 на загальну суму 45180,00 грн., в т.ч. ПДВ 7530,00 грн. від ТОВ „Імпекс Продгарант";

- жовтень 2010 року: акт №89 від 19.10.10 на загальну суму 6600,00 грн., в т.ч. ПДВ 1100,00 грн. від ТОВ „Фірма „Олеандр"; акт №18/10-1 від 18.10.10 на загальну суму 62500,0 грн., в т.ч. ПДВ 10416,67 грн. від ТОВ „Імпекс Продгарант";

- грудень 2010 року: акт №100 від 17.12.10 на загальну суму 8870,0 грн., в т.ч. ПДВ 1478,33 грн. від ТОВ „Фірма „Олеандр".

Податковий орган дійшов висновку, що на порушення п.5.1, п.п.5.2.1, п.п.5.2.10 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п.8.7.1 п.8.7 ст. 8 Закону України від 28.12.94 №334/94-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств", позивач до складу валових витрат безпідставно відніс суми витрат основних засобів (ремонт понад 10 % сукупної балансової вартості) по нікчемних правочинах на 400 133,33 грн., у тому числі по ТОВ „Імпекс Продгарант" 275983,33 грн., по ПП „Агромехсервіс" 124150 грн. Нікчемність правочинів, на думку відповідача, полягає в тому, що в ході розслідування кримінальної справи за №201253208008 встановлено, що на обліку в Світловодській ОДПІ Кіровоградської області ДПС ТОВ „Імпекс Продгарант" перебуває з 12.05.2011 р., а директор Насонов Є.Г. пояснив, що товарів, робіт та послуг від імені підприємства не постачав.

Проте колегія суддів вважає такі висновки податкового орагну передчасними з огляду на наступне

Позивач 26.06.1996 року зареєстрований Онуфріївською райдержадміністрацією Кіровоградської області як юридична особа та з 26.06.1996 року перебуває на податковому обліку та є платником ПДВ.

Згідно з довідкою АБ №253222 з ЄДРПОУ основним видом діяльності позивача є діяльність автомобільного вантажного транспорту. На реальність здійснення даного виду діяльності до суду надано докази наявності транспортних засобів.

Судом встановлено, що в перевіряємому періоді позивач мав фінансово-господарські відносини з контрагентами ТОВ „Інтермаксервіс", ТОВ „ПОЦ „Ортоспайн-Дніпро", ТОВ „Імпекс Продгарант", ТОВ „Агромехсервіс", ТОВ „фірма „Олеандр". Зокрема, зазначені суб'єкти господарювання надавали позивачу послуги по проведенні робіт з ремонту та технічного обслуговування автотранспорту, що належить позивачу та яких використовується останнім у власній господарській діяльності.

На підтвердження реальності зазначених відносин позивачем надано суду наступні фінансово-бухгалтерські документи:

- ТОВ „Інтермаксервіс?: договір на технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів №19 від 02.07.10 р.; акти виконаних робіт №ОУ-0207-1 від 02.07.10 р.; квитанції до прибуткового касового ордера;

- ТОВ „ПОЦ „Ортоспайн-Дніпро": договір на технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів № 22 від 02.07.10 р.; акти виконаних робіт №80 від 19.07.10 р., №83 від 26.07.10 р., №91 від 19.08.10 р., виписки банку;

- ТОВ „Імпекс Продгарант": договір про виконання робіт № 26 від 25.липня 2010 р.; рахунки фактури №1/0507 від 5.07.10 р., 1/1509 від 15.09.10 р., №1/2709 від 27.09.10 р., №1/1810 від 18.10.10 р.; акти виконаних робіт №5/07-1 від 05.07.10 р., №15/09-1 від 15.09.10 р., №27/09-1 від 27.09.10 р., №18/10-1 від 18.10.10 р.; податкові накладні №3 від 05.07.10 р., №9 від 15.09.10 р., №32 від 27.09.10 р., №22 від 18.10.10 р., виписки банку і платіжне доручення №686 від 15.09.10 р.;

- ТОВ „Агромехсервіс": договір та технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів № 23 від 30.07.10 р. , акти виконаних робіт №13/8 від 13.08.10 р. №14 від 26.08.10 р., податкові накладні № б/н від 13.08.10 р., №14 від 26.08.10 р., виписки банку;

- ТОВ „фірма „Олеандр": договір про надання послуг на технічне обслуговування та ремонт автомобіля від 04.01.10 р.; рахунки фактури №СФ-0000260 від 18.10.10 р., №СФ-0000251 від 20.09.10 р., №СФ-0000230 від 23.07.10 р., №СФ-0000241 від 26.08.10 р., №СФ-0000290 від 16.12.10 р., №СФ-0000229 від 07.07.10 р., акти виконаних робіт №55 від 08.07.10 р. № 57 від 23.07.10 р., №67 від 26.08.10 р., №75 від 22.09.10 р., №89 від 19.10.10 р., №100 від 17.12.10 р., податкові накладні № 59 від 08.07.10 р., №111 від 17.12.10 р., №92 від 19.10.10 р., № 80 від 22.09.10 р., №60 від 23.07.10 р.№69 від 26.08.10 р.

Дані операції відображені в податковій звітності, про що свідчать декларації з податку на додану вартість та з податку на прибуток підприємства.

Перевіркою встановлено, що позивачем віднесено до складу валових витрат вартість ремонтів основних засобів у сумі 427468,33 грн., в т.ч. в III кварталі 2010 року - 414576,00 грн. та в IV кварталі - 12891,67 грн., які необхідно було віднести на збільшення балансової вартості відповідних груп основних фондів та зменшувати об'єкт оподаткування з податку на прибуток на суму амортизаційних відрахувань.

У відповідності до п.5.1 ст.5 Закону України від 28.12.94 року №334/94-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон №334/94-ВР), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно до п.п.5.2.1 та п.п.5.2.10 п.5.2 ст.5 Закону №334/94-ВР, до складу валових витрат включаються: - суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. - суми витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених підпунктом 8.7.1 цього Закону, та суми перевищення балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів над вартістю їх продажу, визначені у порядку, встановленому статтею 8 цього Закону.

Відповідно до п.п.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону №334/94-ВР, платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду. Витрати, що перевищують зазначену суму, розподіляються пропорційно сумі фактично понесених платником податку витрат на поліпшення основних фондів груп 2, 3, 4 чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 та збільшують балансову вартість основних фондів відповідних груп чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 станом на початок розрахункового кварталу.

На сторінці 29 акту перевірки вказано, що станом на 01.07.2010 р. балансова вартість основних засобів складає - 2 268 300,00 грн., а станом на 01.09.2010 р. - 2 822 200,00 грн..

Поадтковий орган вважає, що витрати по ремонту автомобілів перевищують 10% сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів на початок звітного періоду.

Проте законодавчо не визначено чіткого визначення понять ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення.

Пунктом 1.3 Положення про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 30.03.98 р. № 102 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.04.98 р. за № 268/2708 (далі - Положення № 102), визначено:

а) ремонт - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності виробів та відновлення ресурсів виробів чи їх складових частин;

б) поточний ремонт (ПР) - ремонт, який виконується для забезпечення або відновлення роботоздатності виробу і полягає в заміні і (або) відновленні окремих частин (може виконуватись заявочно або за результатами діагностування агрегатним, знеособленим та іншими методами);

в) капітальний ремонт (КР) - ремонт, який виконується для відновлення справності та повного або близького до повного відновлення ресурсу виробу із заміною чи відновленням будь-яких частин, у тому числі базових;

ґ)технічне обслуговування(ТО) -комплекс операцій чи операція щодо підтримки роботоздатності або справності виробу під час використання за призначенням, зберігання та транспортування.

Згідно п.1.2 Положення № 102, мета технічного обслуговування і ремонту - підтримування дорожніх транспортних засобів у технічно справному стані та належному зовнішньому вигляді, забезпечення надійності, економічності, безпеки руху та екологічної безпеки.

Враховуючи наведене, відмінність ремонту від ТО полягає у тому, що ремонт спрямований на відновлення справності та працездатності, а ТО - на їх підтримку.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач мав право відобразити в податковій звітності та відносити до складу валових витрат витрати, як на ремонт ТЗ, так і на їх технічне обслуговування (ТО).

Крім того, висновки акта перевірки ґрунтуються на твердженні відповідача про порушення позивачем та його контрагентами ТОВ „Імпекс Продгарант" та ПП „Агромехсервіс" вимог статей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, проте такі висновки працівниками податкового органу зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України „Про державну податкову службу в Україні" не визначають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів державної податкової служби під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України „Про державну податкову службу в Україні" та Податковим кодексом України, які не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним; у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що передбачені ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідач в акті перевірки вказує на те, що правочини, вчинені позивачем і його контрагентами, кваліфікуються як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми права в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано, що додатково свідчить про недоведеність висновків перевірки.

Перевіркою також було встановлено, що за період з 01.07.10 року по 30.09.12 року позивач задекларував податкових зобов'язань по податку на додану вартість в сумі 973 993,00 грн.. Перевіркою повноти визначення податкових зобов'язань за вказаний період не встановлено їх заниження або завищення.

За період з 01.07.10 по 30.09.12 р. позивачем задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість в сумі 837 182 грн.. При цьому, на думку відповідача, перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.07.10 року по 30.09.12 року встановлено його завищення з питань взаємовідносин з ТОВ „Імпекс Продгарант"(код ЄДРПОУ - 37142844), ПП „Агромехсервіс" (код ЄДРПОУ - 36526284) на загальну суму 55 197 грн., в тому числі:

- за липень 2010 року в сумі 28 370 грн.,

- за вересень 2010 року в сумі 16 410 грн.,

- за жовтень 2010 року в сумі 10 417 грн..

Вказані висновки ґрунтуються на відомостях, описаних в п.3.1.2 акту перевірки, де відповідач стверджує, що в ході перевірки не встановлено факту передачі товарів (надання послуг) від продавців ТОВ „Імпекс Продгарант" та ПП „Агромехсервіс" до покупців (замовників), в тому числі позивача.

На підставі цього відповідач дійшов висновку, що на порушення вимог п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України від 03.04.97 року №168/97-ВР „Про податок на додану вартість" позивач завищив суму податкового кредиту з ПДВ за період з 01.07.10 по 30.09.12 р. на 55 197 грн.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками податкового органу з огляду на наступне.

У відповідності до статті 1 Закону України від 03.04.97 № 168/97-ВР „Про податок на додану вартість":

- податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом;

- податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналіз наведених вище норм дає підстави дійти висновку, що у Законі України „Про податок на додану вартість" передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної.

Судом встановлено, що в перевіряємому періоді позивач перебував у господарських відносинах з ТОВ „Інтермаксервіс? та ТОВ „Агромехсервіс", які надали позивачу послуги по проведенні робіт з ремонту та технічного обслуговування автотранспорту, що належить позивачу та який ним використовується у власній господарській діяльності.

Так, між позивачем (як замовником) та ТОВ „Імпекс Продгарант" (як виконавцем) було укладено договір про виконання робіт №26 від 25 липня 2010 року. Виконання сторонами своїх зобов'язань за даним Договором підтверджено наявними в справі доказами:

- рахунками-фактури №1/0507 від 5.07.10 р., №1/1509 від 15.09.10 р., №1/2709 від 27.09.10 р., №1/1810 від 18.10.10 р.;

- актами виконаних робіт №5/07-1 від 05.07.10 р., №15/09-1 від 15.09.10 р.,№27/09-1 від 27.09.10 р., №18/10-1 від 18.10.10 р.;

- виписками банку та платіжними дорученнями №686 від 15.09.10 р..

В свою чергу ТОВ „ІмпексПродгарант" виписано позивачу податкові накладні №3 від 05.07.10 р., №9 від 15.09.10 р., №32 від 27.09.10 р., №22 від 18.10.10 р.

Між позивачем (як змовником) та ТОВ „Агромехсервіс" (як виконавцем) укладено договір на технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів №23 від 30.07.10 р., виконання умов якого теж підтверджено наданими суду доказами, зокрема:

- актами виконаних робіт №13/8 від 13.08.10 р., №14 від 26.08.10 р.,

- виписками банку.

ТОВ „Агромехсервіс" виписано податкові накладні: № б/н від 13.08.10 р. та №14 від 26.08.10 р.

Отриманий позивачем товар (роботи, послуги) використано у власній господарській діяльності, оскільки одним із видів діяльності позивача є саме діяльність автомобільного вантажного транспорту.

Відтак, на підставі комплексного аналізу встановлених обставин, у судовому засіданні знайшли своє підтвердження необхідні факти, які надавали право позивачу віднести сплачену суму ПДВ до податкового кредиту за відповідний податковий період, що свідчить про необґрунтованість висновку відповідача в частині заниження ПДВ на загальну суму 55197 грн., в тому числі: за липень 2010 року на 28370 грн., за вересень 2010 року на 16410 грн. та за жовтень 2010 року на 10417 грн..

Частиною 2 статті 71 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч ст.71 КАС України відповідачем під час судового розгляду справи не було надано доказів в обгрунтуання правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов вірного висновку про протиправність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та їх скасування.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи та правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.197, п.1 ч.1 ст.198, ст.ст.200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області - залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року у справі № 811/3701/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: Т.І. Ясенова

Суддя: О.В. Головко

Суддя: А.В. Суховаров