Постанова

від 05.03.2014 по справі 2а-9212/10/1270

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" березня 2014 р. м. Київ К/9991/72179/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області (далі - ДПІ)

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 02.02.2011

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.09.2011

у справі № 2а-9212/10/1270

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісне підприємство "Хімконцерн" (далі - Товариство)

до ДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення та частково податкових вимог.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов (з урахуванням уточнення до нього) подано про скасування податкового повідомлення-рішення від 09.08.2010 № 0000302301/2, а також першої та другої податкових вимог від 23.11.2010 № 1/347 та від 27.12.2009 № 2/382 в частині визначення податкового боргу з податку на прибуток у сумі 35604,74 грн.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 02.02.2011, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.09.2011, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з висновками судів, покладеними в основу прийняття рішень зі спору, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти та прийняти нове рішення по суті заявлених позовних вимог. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає про невідповідність висновків судів щодо документальної підтвердженості спірних витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей, а також про правильність обліку ємкості нержавіючої у складі 2 групи основних фондів дійсним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити касаційні вимоги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 по 30.09.2009. За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 24.02.2010 № 442/23-31476920 та прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким Товариству визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 35605,40 грн. (у тому числі 28238 грн. за основним платежем та 7367,40 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для зазначеного донарахування став висновок податкового органу про незаконне зменшення позивачем оподатковуваного доходу на суму витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей, які не підтверджені необхідними належним чином оформленими документами первинної звітності та були понесені за операціями з підприємствами з ознаками фіктивності.

Іншим мотивом для висновку про заниження позивачем податку на прибуток став факт завищення позивачем, на думку ДПІ, у перевіреному періоді суми амортизаційних нарахувань внаслідок віднесення до 2 групи основних фондів з нормами амортизації 10% ємкості нержавіючої, що належить до 3 групи основних фондів з нормами амортизації 6%.

На час виникнення спірних правовідносин порядок формування валових витрат визначався статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, згідно з визначенням, наведеним у пункті 5.1 статті 5 названого Закону, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

За змістом підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 названого Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень вбачається, що визначальними критеріями валових витрат є реальність їх понесення у рамках господарської діяльності платника та документальна підтвердженість.

У справі, що переглядається, попередніми судовими інстанціями було встановлено, що валові витрати у сумі 136 580 грн. було сформовано позивачем за наслідками придбання у перевіреному періоді товарно-матеріальних цінностей (ємностей для зберігання рідких речовин) в рамках господарських правовідносин з приватним підприємством «Редрайс» та приватним підприємством ТПГ «Адажио». На підтвердження реальності зазначених операцій позивачем подано видаткові накладні, податкові накладні, виписки з банківського рахунку про оплату відповідної продукції.

Втім податкова інспекція не визнала вказані документи такими, що мають силу первинних документів та є підставою для податкового обліку, у зв'язку з їх складенням за фіктивними операціями. При цьому ДПІ послалася на відсутність у названих постачальників умов для провадження господарської діяльності (як-от - основних фондів, складських та офісних приміщень), а також на факт порушення кримінальних справ відносно керівників цих підприємств за статтею 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво).

Однак суди цілком об'єктивно не визнали зазначені обставини такими, що спростовують правомірність формування позивачем валових витрат за розглядуваними операціями.

Адже власне доводи про відсутність відомостей щодо наявності у постачальників транспортних засобів, майна та персоналу самі по собі за відсутності інших доказів недобросовісності платника податків не можуть бути підставою для позбавлення його права на формування валових витрат. До того ж, податкова інспекція не довела неможливості виконання спірними постачальниками розглядуваних поставок наявними у них силами та засобами з урахуванням обсягу, кількості, габаритності товару.

Суди обґрунтовано відхилили і посилання податкового органу на факт порушення кримінальної справи відносно керівників приватного підприємства «Редрайс» та приватного підприємства ТПГ «Адажио» з приводу наявності у їх діях ознак злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України, позаяк сам по собі факт порушення кримінальної справи та матеріали досудового слідства не можуть слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій до часу їх закріплення належним процесуальним шляхом.

До того ж, у рамках зазначених кримінальних справах власне правовідносини позивача з цими контрагентами не досліджувалися.

За таких обставин суди цілком об'єктивно зазначили про неправильність висновку ДПІ про завищення позивачем валових витрат на 136 580 грн.

По епізоду щодо невірного, за висновком ДПІ, обліку позивачем ємкості нержавіючої у складі основних фондів 2 групи слід зазначити таке.

Відповідно до підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» основні фонди підлягають розподілу за такими групами:

група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;

група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Наполягаючи на правомірності обліку спірного об'єкта у складі основних фондів 2 групи, позивач зазначив про те, що вказана ємність призначена для установки на автомобіль. На противагу цього доводу ДПІ зазначила, що спірна ємність призначена для зберігання оцтової кислоти з цистерн автомобілів, не є складовою транспортного засобу, а відтак має обліковуватися у складі 3 групи основних фондів.

До виробничого інвентарю і приладдя належать предмети виробничого призначення, які використовуються для полегшення виробничих операцій під час роботи, обладнання для охорони праці, а відтак ємності для зберігання рідких та сипучих речовин правомірно обліковувалися позивачем у складі 2 групи основних фондів.

У той же час слід не можна погодитися з висновком судів щодо незаконності надсилання позивачеві оспорюваних податкових вимог, мотивованим неузгодженістю оспорюваної суми податкового зобов'язання з податку на прибуток.

Дійсно, відповідно до приписів підпункту 5.2.4 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" при зверненні платника податків до суду із позовом про визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті і прийняття відповідного рішення.

У той же час податковий борг - це податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Таким чином, податковий борг виникає, зокрема, у разі не сплати у встановлений строк податкового зобов'язання, узгодженого в адміністративному порядку.

Днем узгодження податкового зобов'язання платника податків у разі апеляційного оскарження такого податкового зобов'язання є день закінчення процедури адміністративного оскарження (частина п'ята пункту 5.2.4 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами").

У свою чергу, процедура адміністративного оскарження згідно з підпунктом 5.2.4 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" закінчується:

останнім днем строку, передбаченого підпунктом 5.2.2 цього пункту для подання заяви про перегляд рішення контролюючого органу, у разі, коли така заява не була подана у зазначений строк;

днем отримання платником податків рішення контролюючого органу про повне задоволення скарги, викладеної у заяві;

днем отримання платником податків рішення контролюючого органу, що не підлягає подальшому адміністративному оскарженню.

Водночас відповідно до підпункту 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у випадках апеляційного узгодження суми податкового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити її узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом десяти календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Якщо ж сума узгодженого платником податків податкового зобов'язання не сплачена у встановлений строк, вона визнається сумою податкового боргу платника податків (підпункт 5.4.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами").

Таким чином, виникнення податкового боргу є юридичним фактом, який пов'язаний із несплатою узгодженої суми податкового зобов'язання протягом установленого строку. Для випадків апеляційного порядку узгодження сум податкового зобов'язання строк сплати визначається пунктом 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" і становить десять днів.

Зазначений строк переривається у разі звернення платника податків до суду із позовом про визнання недійсним рішення контролюючого органу згідно з підпунктом 5.4.2 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". При цьому податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті.

Однак у разі несвоєчасного звернення платником податку до суду (поза межами строку сплати узгодженого в апеляційному порядку податкового зобов'язання, але в межах строків давності, як це передбачено підпунктом 5.2.5 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами") несплачене податкове зобов'язання, процедура апеляційного оскарження якого була завершеною, перетворюється на податковий борг платника податків у силу прямого припису пункту 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

При цьому порядок погашення податкового боргу регулюється нормами статей 6 - 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Ці норми не передбачають зупинення процедур погашення, у тому числі примусового стягнення податкового боргу в разі оскарження платником податків до суду раніше узгодженої суми податкового зобов'язання.

Виходячи з наведеного, оскарження платником податків до суду суми податкового зобов'язання, узгодженого в апеляційному порядку, поза межами строку сплати такого податкового зобов'язання не надає відповідному податковому зобов'язанню статусу неузгодженого. Відтак, зазначена сума залишається податковим боргом платника податків. Разом із тим, у разі позитивного вирішення справи на користь платника податків відповідні податкові повідомлення та вимоги вважаються відкликаними на підставі пункту "в" підпункту 6.4.1 пункту 6.4 статті 6 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Сплачені (стягнуті) на погашення такого податкового боргу суми можуть за відповідних обставин набути статус надмірно сплачених і підлягають поверненню платникові податків у порядку, визначеному пунктами 15.3, 15.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

У справі, що переглядається, останнє рішення податкового органу у досудовій процедурі оскарження було прийнято Державною податковою адміністрацією України 20.10.2010, тоді як розглядуваний позов було подано платником лише 26.11.2010, тобто поза межами десяти днів з дня отримання цього рішення.

А відтак на час звернення Товариства з даним позовом про скасування податкового повідомлення-рішення від 09.08.2010 № 0000302301/2 податкове зобов'язання за цим актом індивідуальної дії вже набуло статусу узгодженого, що обумовлює законність надсилання позивачеві оспорюваних першої та другої податкових вимог в порядку пункту 6.2 статті 6 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

З урахуванням викладеного та з огляду на помилковість висновків судів лише у частині Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне змінити оскаржувані судові акти та відмовити у задоволенні відповідної частини позовних вимог.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 225, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області задовольнити частково.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 02.02.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.09.2011 у справі № 2а-9212/10/1270 скасувати в частині визнання недійсними першої та другої податкових вимог від 23.11.2010 № 1/347 та від 27.12.2009 № 2/382 в частині визначення податкового боргу з податку на прибуток у сумі 35604,74 грн.

У цій частині позову відмовити.

3. В решті постанову Луганського окружного адміністративного суду від 02.02.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.09.2011 у справі № 2а-9212/10/1270 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько