Ухвала

від 05.03.2014 по справі 2а-2401/11/1270

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" березня 2014 р. м. Київ К/9991/47230/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську (далі - Ленінська МДПІ)

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19.05.2011

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.07.2011

у справі № 2а-2401/11/1270

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія нових технологій "Євро" (далі - Товариство)

до Ленінської МДПІ

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 19.05.2011, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.07.2011, позов задоволено; визнано недійсними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 14.02.2011 № 0000062310/0 та від 14.02.2011 № 0000072310/0.

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що податковою інспекцією не доведено нікчемності правочинів та фіктивності господарських операцій, за якими Товариством було сформовано валові витрати та податковий кредит.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішеннями попередніх судових інстанцій, Ленінська МДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові акти і відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що спірні операції з поставки транспортних послуг позивачеві не були опосередковані реальним виконанням, у зв'язку з чим у Товариства відсутнє право на відображення цих операцій у податковому обліку.

Товариством у відповідності зі статтею 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення, в якому заявник зазначає про правильність та обґрунтованість оскаржуваних рішень та просить їх залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги та поданих Товариством заперечень, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги Ленінської МДПІ з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, Ленінською МДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 по 30.09.2010. Результати цієї перевірки висвітлені в акті від 31.01.2011 № 27/23/32418922. За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 14.02.2011 № 0000062310/0, згідно з яким позивачеві збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на 857 595 грн. (у тому числі 686 076 грн. за основним платежем та 171 519 грн. за штрафними санкціями);

податкове повідомлення-рішення від 14.02.2011 № 0000072310/0, за яким Товариству визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 1 071 993,75 грн. (у тому числі 857 595 грн. за основним платежем та 214 398,75 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для прийняття зазначених актів індивідуальної дії став висновок податкового органу про те, що у перевіреному періоді позивачем було сформовано податковий кредит та витрати за операціями з придбання транспортних послуг у рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Марк-Торг-Ультра» та з товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕК «Транслайн-Л», що мали фіктивний характер та не були опосередковані реальним виконанням.

На обґрунтування цього висновку Ленінська МДПІ зазначає, що у рамках проведення заходів з податкового контролю податковим органом було виявлено, що вказані постачальники не мають необхідного обсягу матеріально-технічної бази (основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів) та трудового персоналу для надання позивачеві транспортних послуг в заявлених обсягах. Факти понесення зазначеними контрагентами витрат, пов'язаних із залученням до виконання спірних операцій третіх осіб, виявлено не було. Наведені обставини у сукупності з фактом подання названими контрагентами податкової звітності з мінімальними показниками було розцінено податковим органом як доказ укладення позивачем правочинів з цими постачальниками без мети настання відповідних цим правочинам правових наслідків та як формування позивачем даних податкового обліку на підставі штучно створеного документообігу.

Відхиляючи зазначені доводи податкового органу як необґрунтовані, суди обох попередніх інстанцій підтримали правову позицію позивача по справі, зазначивши, що Товариство підтвердило належним чином оформленими первинними документами його право на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат за фактом придбання розглядуваних послуг, а також на включення до податкового кредиту ПДВ у ціні цих послуг.

Однак, на думку колегії суддів Вищого адміністративного суду України, така правова оцінка обставин справи є передчасною.

Як випливає з визначення, що міститься у пункті 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

На час виникнення спірних правовідносин порядок формування валових витрат був врегульований статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 названого Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними).

При цьому як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавством пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Однак у справі, що переглядається, суди з урахуванням доводів податкової інспекції не перевірили належним чином реальності виконання товариством з обмеженою відповідальністю «Марк-Торг-Ультра» та товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕК «Транслайн-Л» поставок транспортних послуг позивачеві. Суди фактично обмежилися дослідженням умов договорів на предмет їх відповідності вимогам цивільного законодавства та посиланням на формальну наявність первинних документів, складенням яких опосередковувалися спірні операції.

Втім слід зазначити, що наявність або відсутність ознак нікчемності у цивільному договорі не має вирішального значення для перевірки правильності формування платником даних податкового обліку. Адже податкові наслідки породжують не власне правочини, а господарські операції, які викликають зміни у структурі активів платника. Дотримання норм цивільного чи господарського права під час укладення договору не означає автоматично реальності вчинення господарської операції та правильності відображення її результатів у податковому обліку.

У даному разі з огляду на зафіксовані податковим органом факти, які свідчать про відсутність об'єктивної можливості у спірних контрагентів надати транспортні послуги в заявлених обсягах судам необхідно було більш ретельно перевірити обставини стосовно змісту цих операцій, встановивши, якими транспортними засобами надавалися ці послуги, кому належать ці транспортні засоби, хто фактично виконував перевезення, допитавши як свідків водіїв, тощо.

З урахуванням доводів податкової інспекції щодо відсутності у спірних постачальників об'єктивної можливості виконати спірні роботи в силу відсутності основних фондів, трудового персоналу, транспортних засобів, судам необхідно було перевірити рух грошових коштів на рахунку цих контрагентів, перевіривши наявність у цих суб'єктів господарювання у перевірених періодах витрат на оплату орендованих у третіх осіб обладнання та механізмів, на залучення інших осіб до виконання розглядуваних господарських операцій, а також перерахування ними коштів на загальногосподарські послуги (як-от - оренда, зв'язок, оплата праці) у процесі провадження реальної господарської діяльності.

Суди залишили поза увагою і той факт, що надання транспортних послуг з перевезення вантажу оформлюється складенням товарно-транспортної документації (товарно-транспортних накладних, шляхових листів), однак у матеріалах справи відсутні відповідні документи; факт їх складення учасниками поставок у процесі виконання розглядуваних послуг судами не перевірявся.

Слід зазначити, якщо під час вирішення спору буде встановлено, що транспортні послуги справді придбавалися позивачем, але не в тих осіб, що зазначені в первинних документах, то відповідні первинні документи не є достовірними та не можуть підтверджувати право Товариства на податковий кредит та на формування валових витрат.

Суди не з'ясували і обставин щодо прояву платником розумної обережності при укладенні договорів зі спірними постачальниками. Адже за звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб'єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов'язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду.

Стосовно доводів податкової інспекції про невиконання спірними постачальниками зобов'язань з декларування та сплати податків за спірними операціями слід зазначити, що хоча з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника у сфері податкових правовідносин платник не є відповідальним за протиправні дії третіх осіб, що перебувають поза межами його впливу та контролю, однак несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності мають покладатися на особу, якою були укладені відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов'язань та здійснення необґрунтованих виплат з бюджету. У разі недобросовісності контрагентів покупець несе певний ризик не лише невиконання цивільно-правового договору, але й в рамках податкових правовідносин, позаяк в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися правом на податковий кредит та на формування валових витрат в силу відсутності документів, що мають силу первинних документів.

Допущені судами порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, з урахуванням висновків податкового органу, наведених в акті перевірки, ретельно перевірити реальність виконання спірних операцій з поставки транспортних послуг позивачеві саме в рамках правовідносин зі спірними конатргентами, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську задовольнити частково.

3. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19.05.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.07.2011 у справі № 2а-2401/11/1270 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько