Ухвала

від 06.03.2014 по справі 2а-10302/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" березня 2014 р. м. Київ К/800/30757/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Бухтіярової І.О., Сіроша М.В., при секретарі Луцак А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2013 року

у справі№ 2а-10302/11/2670 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Авіалінії Візз Ейр Україна» до за участюДержавної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби Прокуратури у Дарницькому районі міста Києва провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіалінії Візз Ейр Україна» (надалі також - позивач, ТОВ «Авіалінії Візз Ейр Україна») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва (надалі також- відповідач, ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва від 15 червня 2011 року №0000620700 про зменшення суми бюджетного відшкодування на суму 2298545 гривень; визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва від 15 червня 2011 року №0000630700 про зменшення суми бюджетного відшкодування на суму 2 578 391 гривень та нарахування штрафних санкцій в сумі 1 гривня в частині зменшення суми бюджетного відшкодування на суму 2088064 гривень; визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва від 10 серпня 2011 року №0000990700 про зменшення суми бюджетного відшкодування на суму 1 939 346 гривень та нарахування штрафних санкції в розмірі 1 гривня.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 листопада 2011 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 15 червня 2011 року № 0000620700 про зменшення суми бюджетного відшкодування на суму 2 298 545 грн., № 0000630700 про зменшення суми бюджетного відшкодування на суму 2 578 391 грн. та нарахування штрафних санкцій в сумі 1 гривня в частині зменшення суми бюджетного відшкодування на суму 2 088 064 грн., від 10 серпня 2011 року № 0000990700 про зменшення суми бюджетного відшкодування на суму 1 939 346 грн. та нарахування штрафних санкцій в розмірі 1 гривня.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2013 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 листопада 2011 року залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 листопада 2011 року - без змін.

ДПІ в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2013 року і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, сторін, що беруть участь у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на підставі податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в актах перевірки від 31 травня 2011 року №2896/07000/35895174 та від 28 липня 2011 року №4352/0700/35895174, про порушення позивачем вимог пункту 7.2 , підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (надалі також - Закон; тут і надалі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), пункту 5.12.2 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого Наказом ДПА України №166 від 30 травня 1997 року, пункту 198. 6 статті 198, пунктів 200.1, 200.3, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування по декларації за липень 2010 року в розмірі 205556 грн., за жовтень 2010 року в розмірі 1141070 грн., за листопада 2010 року в розмірі 788655 грн., за грудень2010 року в розмірі 163246 грн., за лютий 2011 року в розмірі 1108126 грн., за березень 2011 року в розмірі 1470265 грн., за квітень 2011 року 1335910 грн., за травень 2011 року в розмірі 603436 грн.

Такий висновок відповідача ґрунтується на тому, що позивач не має права на бюджетне відшкодування у зв'язку з тим, що неможливо підтвердити податковий кредит по ланцюгу постачання у зв'язку з неможливістю провести зустрічні звірки постачальників контрагентів позивача.

В актах перевірки зазначено, що до складу податкового кредиту ТОВ «Авіалінії Візз Ейр Україна» включено суми ПДВ по постачальнику ТОВ ПЗК «ТНК-Авіа», яким при реалізації авіаційного палива ТС-1 були нараховані податкові зобов'язання з ПДВ. Розрахунки між підприємствами проведено грошовими коштами в безготівковій формі. Постачання палива для реактивних двигунів марки ТС-1 відбувалось в баки повітряних суден ТОВ «Авіалінії Візз Ейр Україна», постачальником палива було ТОВ «ТНК-ВР Коммерс», яким при реалізації авіаційного палива ТС-1 були нараховані податкові зобов'язання з ПДВ. ТОВ «ТНК-ВР Коммерс» надіслано запит щодо надання пояснень та їх документальних підтвердження, оскільки станом на дату акту відповідь підприємством не надана, відповідач прийшов висновку, що господарські взаємовідносин взаємовідносини не підтверджено, а відтак встановити факт надмірної сплати ПДВ до бюджету не є можливим.

Крім того, згідно висновків відповідача, позивачем до складу податкового кредиту безпідставно включено суми ПДВ по постачальнику ТОВ «Кребо Інтернешнл», яким при реалізації позивачу авіаційного палива ТС-1 були нараховані податкові зобов'язання з ПДВ Розрахунки між підприємствами проведено грошовими коштами в безготівковій формі. ТОВ «Кребо Інтернешнл» є посередником реалізованої продукції, постачальником палива є ЗАТ «Нафтохімік», зустрічну звірку по якому провести неможливо так як підприємство ліквідовано за рішенням господарського суду в зв'язку з визнанням підприємства банкрутом.

Відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

За змістом підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8- цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно зпідпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пункту198.1 статті 198 ПК України (набрав чинності з 1 січня 2011 року) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункту 198.2 статті 198 ПК України ).

Згідно з пунктом 198.3 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу ).

Пунктом 200.1 статті 200 ПК України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податкова накладна, відповідно до положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та в кінцевому результаті отримання права на бюджетне відшкодування є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

На підставі доказів, що містяться в матеріалах справи (договорів, видаткових ордерів, прайсів, актів приймання-передачі, податкових накладних, видаткових накладних, банківських виписок, доказів подальшого використання придбаного товару), які були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами - ТОВ ПЗК «ТНК-Авіа» та ТОВ «Кребо Інтернешнл».

Як встановлено судами попередніх інстанцій з наявних матеріалів справи, позивачем у перевіряємому періоді належним чином та у встановленому законом порядку подавалась податкова звітність, зокрема декларації з податку на додану вартість та розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, при цьому жодних зауважень з приводу відсутності податкових накладних, на підставі яких у перевіряємому періоді позивачем віднесено суми сплаченого ПДВ до податкового кредиту, чи невідповідності таких накладних встановленим вимогам у податкового органу відсутні.

Згідно зі статтею 61 Конституції України юридична відповідальність особи носить індивідуальний характер. Індивідуальний характер також має і зобов'язання по сплаті податків. Чинне законодавство не ставить в залежність права платників податків на бюджетне відшкодування в залежність від проведення зустрічних перевірок його контрагентів. За умови відсутності доказів фактичного порушення позивачем вимог податкового законодавства, яке б позбавляло його права на податковий кредит, та за умови реального здійснення господарської операції, порушення постачальниками товару податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Разом з тим, відповідачем не подано доказів обізнаності позивача про недобросовісний характер діяльності його контрагента або про допущені ним порушення податкового законодавства, як і не наведено обставин на підтвердження факту недобросовісності саме позивача як платника податків, що виключають його право на отримання податкової вигоди,

При цьому суди попередніх інстанцій при постановлені оскаржуваних судових рішень дотрималися правових позицій що висловлені Верховним Судом України та Європейським судом з прав людини.

Так, в постанові від 31 січня 2011 року зазначено якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній поконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та мас необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Вимога, щодо надмірної сплати ПДВ як необхідної умови привернення з бюджету сум цього податку платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів, послуг їх постачальникам.

У справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, юридично правильним є висновок про те, що податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем необґрунтовано, оскільки позивачем не допущено порушень вимог податкового законодавства.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238 , 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: І.О. Бухтіярова

М.В. Сірош