Постанова

від 12.03.2014 по справі 801/8691/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2014 року м. Київ К/800/61799/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційні скарги Міністерства доходів і зборів України та Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим

на постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 04.10.2013

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2013

у справі № 801/8691/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Октябрський коньячний завод" (далі - Товариство)

до Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерства доходів і зборів України,

про визнання протиправним рішення.

За результатами розгляду касаційних скарг Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов (з урахуванням подальших уточнень до нього) подано про:

визнання протиправним рішення Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів Державної податкової служби України в Автономній Республіці Крим, викладене у листі від 08.04.2013 № 2876/108;

визнання протиправними дій Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим по оформленню матеріалів перевірки актом від 06.09.2013 № 5/21.1/373493614.

Постановою окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 04.10.2013, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2013, позов задоволено частково; визнано протиправними дії Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим з оформлення виїзної фактичної перевірки Товариства щодо дотримання вимог частини вісімнадцятої статті 18 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» (далі - Закон) актом від 06.09.2013 № 5/21.1/373493614; у решті позову відмовлено.

У прийнятті цих судових рішень попередні судові інстанції виходили з того, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог чинного законодавства та ліцензійних умов при виробництві коньяків у перевіреному періоді суперечать нормам міжнародного права, тоді як інформація, викладена у листі від 08.04.2013 № 2876/108, не має обов'язкового характеру для Товариства та не може зачіпати або ущемлювати його законні права та інтереси.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Міністерство доходів і зборів України та Головне управління Міндоходів в Автономній Республіці звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, в яких просять скасувати оскаржувані судові акти. При цьому скаржники наголошують, що висновки акта перевірки не можуть виступати предметом оскарження в адміністративному суді, позаяк самі по собі не породжують жодних правових наслідків для платника.

Переглянувши оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційних скарг, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційних скарг, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити зазначені касаційні вимоги з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, Головним управлінням Міндоходів в Автономній Республіці Крим було проведено виїзну фактичну перевірку Товариства щодо дотримання вимог частини вісімнадцятої статті 18 Закону. Результати цієї перевірки висвітлено в акті від 06.09.2013 № 5/21.1/37349361.

Так, у цьому акті зафіксовано, що у період з 01.04.2013 по 26.08.2013 при виробництві коньяку України позивач використовував спирти коньячні витримані як власного, так і імпортного виробництва. Аналіз купажних актів показав, що відсотковий вміст вітчизняних спиртів коньячних та купажів коньяків, вироблених з вітчизняних коньячних спиртів, у купажах ординарних коньяках України склав 10%. При цьому, за висновком контролюючого органу, оскільки виробничу діяльність Товариство розпочало на підставі ліцензії на виробництво алкогольних напоїв від 30.05.2011 № 535, то з огляду на положення частини сімнадцятої статті 18 Закону у перевіреному періоді при виробництві коньяку позивач повинен був використовувати не менше 30 відсотків спирту коньячного вітчизняного виробництва.

Частиною сімнадцятою статті 18 Закону (у редакції, що діяла у періоді, охопленому перевіркою) встановлено, що норми цього Закону щодо сидру та перрі (без додання спирту), а також норми щодо використання у виробництві коньяку не менше 30 відсотків спирту коньячного власного виробництва або спирту коньячного, викуреного в Україні з виноматеріалів, вироблених з вітчизняної сировини, у перерахунку на абсолютний алкоголь, починають застосовуватися з 1 січня 2010 року, а для суб'єктів господарювання, які до цієї дати отримали ліцензії на виробництво коньяку, - з 1 січня 2017 року з урахуванням норм частини вісімнадцятої цієї статті.

Частиною вісімнадцятою цієї ж статті Закону визначено, що суб'єкти господарювання, які до 1 січня 2010 року отримали ліцензії на виробництво коньяку, використовують у виробництві коньяку спирт коньячний власного виробництва або спирт коньячний, викурений в Україні з виноматеріалів, вироблених з вітчизняної сировини, у перерахунку на абсолютний алкоголь, не менше: 10 відсотків - з 1 квітня 2013 року; 15 відсотків - з 1 січня 2014 року; 20 відсотків - з 1 січня 2015 року; 25 відсотків - з 1 січня 2016 року; 30 відсотків - з 1 січня 2017 року.

Суди з'ясували, що у періоді, охопленому перевіркою, позивач при виробництві купажів коньяку використовував спирти коньячні, імпортовані ним з Грузії та Молдови, які є членами Світової організації торгівлі (далі - СОТ).

З 16.05.2008 для України набрала чинності Угода про заснування Світової організації торгівлі як наслідок вступу України до СОТ.

В силу вимог пункту 2 статті ІІ названої Угоди з цієї ж дати для України стала обов'язковою Генеральна угода про тарифи й торгівлю 1994 року як невід'ємна частина Угоди про заснування Світової організації торгівлі.

У статті ІІІ частини ІІ Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ 1947), яка є складовою Генеральної угоди про тарифи й торгівлю 1994 року, визначено принципи національного режиму щодо внутрішнього оподаткування та регулювання. Згідно з цієї статтею:

сторони визнають, що внутрішні податки й інші внутрішні збори та закони, правила та вимоги, які стосуються внутрішнього продажу, пропозиції до продажу, купівлі, транспортування, розподілу чи використання товарів, а також правила внутрішнього кількісного регулювання, які встановлюють вимоги щодо змішування, переробки чи використання товарів у певних кількостях чи пропорціях, не повинні застосовуватися до імпортованих чи вітчизняних товарів таким чином, щоб створювати захист для вітчизняного виробництва (пункт 1);

товарам, що походять з території будь-якої сторони, імпортованим на територію будь-якої іншої сторони, повинен надаватися режим не менш сприятливий, ніж режим, який надається подібним товарам національного походження, щодо всіх законів, правил та вимог, які стосуються внутрішнього продажу, пропозиції до продажу, купівлі, транспортування, розподілу чи використання товарів. Положення цього пункту не повинні перешкоджати застосуванню диференційованих внутрішніх зборів за транспортування, які залежать винятково від економічних умов експлуатації транспортних засобів, а не від національного походження товару (пункт 4);

жодна сторона не повинна встановлювати чи застосовувати будь-які правила внутрішнього кількісного регулювання щодо змішування, переробки чи використання товарів у певних кількостях чи пропорціях, які вимагають, прямо чи опосередковано, що будь-яка певна кількість або частка будь-якого товару, який є предметом регулювання, повинна постачатися із вітчизняних джерел. Більш того, жодна сторона не повинна будь-яким іншим чином застосовувати правила внутрішнього кількісного регулювання таким чином, щоб це суперечило принципам, викладеним у пункті 1 (пункт 5).

Статтею 19 Закону України «Про міжнародні договори України» передбачено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Таким чином, наведеними нормами Закону встановлено пріоритетність норм міжнародного законодавства над національним та передбачено пряму дію міжнародно-правових норм у внутрішньому правопорядку.

А відтак з огляду на вищевикладені положення міжнародного договору щодо неприпустимості обмеження кількісного або пропорційного використання товарів, імпортованих з країн-членів СОТ, з одночасним наданням переваг аналогічному товару вітчизняного походження суди цілком правильно зазначили про необ'єктивність висновків податкового органу щодо необхідності використання позивачем при виробництві коньяку України не менше 30% вітчизняного спирту коньячного та купажів коньяків, вироблених з вітчизняних матеріалів.

У той же час, як випливає зі змісту статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Згідно з частиною другою статті 17 цього Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

У контексті наведених законодавчих приписів до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, позаяк підставою для звернення особи за до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод. Однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

Втім висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки, не відповідають критерію юридичної значимості, не створюють для платника жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжують для нього будь-яких обов'язків. Такі висновки є лише особистою думкою посадових осіб контролюючого органу, що проводить перевірку, та самі по собі не впливають на стан суб'єктивних прав платника. А відтак, незважаючи на неправильність висновків контролюючого органу, викладених в акті перевірки від 06.09.2013 № 5/21.1/373493614, та невідповідність цих висновків нормам міжнародного права, дії Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим зі складення цього акта не можуть вважатися такими, що порушують права Товариства, до часу вчинення суб'єктом владних повноважень юридично значущих дій на підставі цих висновків.

Наведене виключає можливість задоволення розглядуваних позовних вимог.

В іншій частині ухвалені у справі судові акти попередніх інстанцій учасниками спору не оскаржуються. Касаційним судом не виявлено порушень судами норм матеріального та процесуального права, на які відсутні посилання у поданій скарзі.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне змінити прийняті у справі судові акти та повністю відмовити у позові.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Міністерства доходів і зборів України та Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим задовольнити.

2. Постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 04.10.2013 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2013 у справі № 801/8691/13-а змінити в частині визнання протиправними дій Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим з оформлення виїзної фактичної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю "Октябрський коньячний завод" щодо дотримання вимог частини вісімнадцятої статті 18 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» актом від 06.09.2013 № 5/21.1/373493614.

У цій частині позову відмовити.

3. В решті постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 04.10.2013 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2013 у справі № 801/8691/13-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько