Постанова

від 31.03.2014 по справі 910/20232/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" березня 2014 р. Справа№ 910/20232/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Коршун Н.М.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - не з'явився

від відповідача - Кириченко П.Ю. (довіреність №2 від 17.05.2013 р.)

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія ТБС»

на рішення господарського суду міста Києва від 10.02.2014 року

у справі №910/20232/13 (суддя Босий В.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Метком Інвест»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія ТБС»

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Метком Інвест» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія ТБС» про стягнення пені у розмірі 53168,63 грн.

Рішенням господарського суду м. Києва від 10.02.2014 р. позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 30246,67 грн. та судовий збір в розмірі 978,76 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення пені повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції, на думку скаржника, є таким, що не відповідає обставинам справи та містить невірне застосування чинного законодавства.

Представник відповідача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення скасувати. Винести нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Представник позивача в судове засідання 31.03.2014 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 102 ГПК України, колегія суддів, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника позивача.

Колегія суддів зазначає, що ухвалою від 17.03.2014 р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Зважаючи на те, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

03.08.2012 р. між ТОВ «Торгівельна компанія ТБС» (продавець) та ТОВ «Метком Інвест» (покупець) було укладено договір №0308МВАТБ.

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору, продавець продає, а покупець купує продукцію, далі - товар, найменування (асортимент), кількість, вартість якого погоджується сторонами шляхом підписання додатків (специфікацій), що є невід'ємною частиною договору.

Пунктом 3.3 договору встановлено, що строк поставки товару вказується в специфікаціях.

03.08.2012 р. між позивачем і відповідачем укладено Додаток № 1 (Специфікація № 1) до договору №0308МВАТБ від 03.08.2012 р. згідно якого встановлений строк поставки товару - до 20.09.2012 р., а також п. 2 якого визначено умови оплати - попередня оплата 10 % від суми договору.

Відповідно до платіжного доручення №1244 від 05.09.2012 р. та платіжного доручення №1468 від 09.10.2012 р. позивачем здійснено оплату за договором № 0308МВАТБ від 03.08.2012 р. у розмірі 200000,00 грн. та 357579,99 грн. відповідно.

На виконання умов договору, у період з 15.10.2012 р. по 07.02.2013 р., відповідачем було поставлено позивачу товар на загальну суму 2465300,68 грн., що підтверджується видатковими накладними № ТК-0001961 від 15.10.2012 р., № ТК-0001962 від 15.10.2012 р., № ТК-0001963 від 15.10.2012 р., № ТК-0001988 від 16.10.2012 р., № ТК-0001989 від 16.10.2012 р., № ТК-0001995 від 17.10.2012 р., № ТК-0002109 від 01.11.2012 р., № ТК-0002119 від 02.11.2012 р., № ТК-0002133 від 05.11.2012 р. № ТК-0002134 від 05.11.2012 р., № ТК-0002142 від 06.11.2012 р., № ТК-0002150 від 06.11.2012 р., № ТК-0002209 від 14.11.2012 р., ТК-0002210 від 14.11.2012 р., № ТК-0002361 від 30.11.2012 р., № ТК-0002376 від 03.02.2012 р., № ТК-0002394 від 04.12.2012 р., № ТК-0002405 від 05.12.2012 р., № ТК-0002413 від 07.12.2012 р., № ТК-0002437 від 11.12.2012 р., № ТК-0002482 від 21.12.2012 р., № ТК-0002500 від 26.12.2012 р., № ТК-0002499 від 26.12.2012 р., № ТК-0000006 від 08.01.2013 р., № ТК-0000007 від 08.01.2013 р., № ТК-0000008 від 08.01.2013 р., № ТК-0000025 від 14.01.2013 р., № ТК-0000035 від 15.01.2013 р., № ТК-0000039 від 16.01.2013 р., № ТК-0000040 від 16.01.2013 р., № ТК-0000137 від 07.02.2013 р., № ТК-0000138 від 07.02.2013 р., підписаними представниками сторін та скріпленими печатками юридичних осіб, які наявні в матеріалах справи.

Спір у даній справі виник у зв'язку з неналежним виконанням, на думку позивача, відповідачем зобов'язання з поставки товару за договором, а тому позивач вказує на обов'язок відповідача сплатити пеню за прострочення виконання такого зобов'язання.

Частиною 1 ст. 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 ЦК України, пункту 3.3 договору та специфікації № 1 до договору, відповідач був зобов'язаний поставити товар до 20.09.2012 р.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач здійснив поставку товару у період з 15.10.2012 р. по 07.02.2013 р., тобто з порушенням строку встановленого Специфікацією № 1 до договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач на виконання умов договору здійснив попередню оплату товару, що підтверджується платіжними дорученнями № 1244 від 05.09.2012 р. та № 1468 від 09.10.2012 р. у розмірі 200000,00 грн. та 357579,99 грн. відповідно. Натомість, відповідач свого обов'язку щодо своєчасної поставки товару у строк, встановлений Специфікацією № 1 до договору, не виконав.

Твердження відповідача про те, що несвоєчасне виконання ним зобов'язання з поставки товару є наслідком неналежного виконання позивачем обов'язку з перерахування передоплати оцінюється апеляційним господарським судом критично з огляду на те, що положення Специфікації № 1 до договору не ставлять в залежність обов'язок постачальника поставити товар від обов'язку покупця сплатити суму попередньої оплати, а визначають конкретну дату - 20.09.2012 р., до якої ТОВ «Торгівельна компанія ТБС» повинно було здійснити поставку товару. Крім того, п. 2 Спецтфікації №1 до договору визначено, що умови оплати - передплата 10% від суми договору. Оплата за товар, поставлений до 30 числа поточного місяця, проводиться до 25 числа наступного місяця.

Отже, в даному випадку наявне прострочення виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару за договором.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 53168,63 грн. за прострочення виконання зобов'язання з поставки товару за період з 21.09.2012 р. по 26.12.2012 р.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За змістом ч. 3 ст. 232 ГК України, вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.

Пунктом 8.2 договору визначено, що у випадку порушення продавцем строків поставки, останній сплачує покупцю пеню в розмірі 0,2 % від вартості непоставленої продукції за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, діючої у період, за який сплачується пеня від суми порушених грошових зобов'язань за кожен день прострочки порушення грошових зобов'язань.

Варто зазначити, що посилання відповідача на неправомірне нарахування пені за кожен день невиконання зобов'язання не заслуговують на увагу, оскільки не враховують правової природи пені та змісту договору.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 12.11.2013 р. № 910/9796/13.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності, встановленого ч. 2 ст. 258 ЦК України, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

З матеріалів справи вбачається, що позовну заяву було надіслано до суду засобами поштового зв'язку 16.10.2013 р., що підтверджується відбитком штемпеля на конверті.

Отже, колегія суддів, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги в частині стягнення пені нарахованої у період з 21.09.2012 р. по 16.10.2012 р. у розмірі 22903,96 грн., не підлягають задоволенню, оскільки сплинув строк позовної давності.

Враховуючи зазначене, апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає правомірним та обґрунтованим задовольнити вимогу позивача про стягнення з відповідача пені за прострочення виконання зобов'язання з поставки товару у період з 17.10.2012 р. по 26.12.2012 р., що становить 30264,67 грн.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 53168,63 грн. підлягають частковому задоволенню у розмірі 30246,67 грн.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з викладених вище підстав.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на невідповідність рішення суду першої інстанції обставинам справи та невірне застосування норм чинного законодавства, слід вважати такими, що не заслуговують на увагу. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 10.02.2014 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія ТБС» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 10.02.2014 р. у справі №910/20232/13 залишити без змін.

Справу №910/20232/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді С.Я. Дикунська

Н.М. Коршун