Постанова

від 17.06.2014 по справі 910/20232/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2014 року Справа № 910/20232/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Демидової А.М.,

суддів Алєєвої І.В.,

Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія ТБС" на рішення господарського суду міста Києва від 10.02.2014 р. (суддя Босий В.П.) та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 31.03.2014 р. (судді Алданова С.О., Дикунська С.Я., Коршун Н.М.) у справі№910/20232/13 господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Метком Інвест" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія ТБС" простягнення 53 168 грн. 63 коп. за участю представників: від позивача не з'явились від відповідачаКириченко П.Ю., довіреність №2 від 17.05.2013 р.

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Метком Інвест" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія ТБС" про стягнення пені у розмірі 53 168 грн. 63 коп. за договором поставки товару №0308МВАТБ від 03.08.2012 р.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідачем, у порушення Додатку №1 (специфікація №1) до вказаного договору, було здійсненно несвоєчасну поставку продукції.

Відповідач у відзиві на позовну заяву, просив відмовити у задоволені позовних вимог, вважаючи, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія ТБС" виконало зобов'язання за договором без прострочення, з урахуванням приписів статтей 693 та 538 Цивільного кодексу України, та враховуючи, що пенею може забезпечуватися виключно грошове зобов'язання, в той час як відповідач не мав перед позивачем грошових зобов'язань.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.02.2014 р. залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2014 р. позовні вимоги задоволено частково: стягнуто пеню у розмірі 30 246 грн. 67 коп. та судовий збір у розмірі 978 грн. 76 коп.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідач виконав зобов'язання за договором поставки продукції з порушенням строку поставки, встановленим Додатком №1 (специфікація №1) до договору, де визначається конкретна дата (20.09.2012 р.), а тому зобов'язаний сплатити пеню у розмірі 0,2% від вартості недопоставленої продукції за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, з урахуванням строку позовної давності.

Не погодившись з оскарженими судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія ТБС" звернулося з касаційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржені судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та невірне застосування судами попередніх інстанцій норм чинного законодавства.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.06.2014 р. касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія ТБС" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 17.06.2014 р.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

В судове засідання 17.06.2014 р. з'явився представник відповідача.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представника позивача.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі, просив скасувати рішення господарського суду міста Києва від 10.02.2014 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2014 р.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій 03.08.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія ТБС" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Метком Інвест" (покупець) укладено договір поставки №0308МВАТБ, відповідно до пункту 1.1. якого, продавець продає, а покупець купує продукцію (далі - товар), найменування (асортимент), кількість, вартість якого погоджується сторонами шляхом підписання додатків (специфікацій), що є невід'ємною частиною договору.

Пунктом 3.3 договору встановлено, що строк поставки товару вказується в специфікаціях.

Одночасно, між сторонами 03.08.2012 р. укладено Додаток №1 (Специфікація №1) до договору №0308МВАТБ від 03.08.2012 р., відповідно до якого встановлений строк поставки товару - до 20.09.2012 р. Пунктом 2 вказаного додатку визначено умови оплати товару, а саме те, що попередня оплата складає 10 % від суми договору.

Відповідно до платіжного доручення №1244 від 05.09.2012 р. на суму 200 000 грн. та платіжного доручення №1468 від 09.10.2012 р. на суму 357 579 грн. 99 коп. позивачем здійснено оплату за договором №0308МВАТБ від 03.08.2012 р.

Cудами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору, у період з 15.10.2012 р. по 07.02.2013 р., відповідачем було поставлено позивачу товар на загальну суму 2 465 300 грн. 68 коп., що підтверджується видатковими накладними №ТК-0001961 від 15.10.2012 р., №ТК-0001962 від 15.10.2012 р., №ТК-0001963 від 15.10.2012 р., №ТК-0001988 від 16.10.2012 р., №ТК-0001989 від 16.10.2012 р., №ТК-0001995 від 17.10.2012 р., №ТК-0002109 від 01.11.2012 р., №ТК-0002119 від 02.11.2012 р., №ТК-0002133 від 05.11.2012 р., №ТК-0002134 від 05.11.2012 р., №ТК-0002142 від 06.11.2012 р., №ТК-0002150 від 06.11.2012 р., №ТК-0002209 від 14.11.2012 р., №ТК-0002210 від 14.11.2012 р., №ТК-0002361 від 30.11.2012 р., №ТК-0002376 від 03.02.2012 р., №ТК-0002394 від 04.12.2012 р., №ТК-0002405 від 05.12.2012 р., №ТК-0002413 від 07.12.2012 р., №ТК-0002437 від 11.12.2012 р., №ТК-0002482 від 21.12.2012 р., №ТК-0002500 від 26.12.2012 р., №ТК-0002499 від 26.12.2012 р., №ТК-0000006 від 08.01.2013 р., №ТК-0000007 від 08.01.2013 р., №ТК-0000008 від 08.01.2013 р., №ТК-0000025 від 14.01.2013 р., №ТК-0000035 від 15.01.2013 р., №ТК-0000039 від 16.01.2013 р., №ТК-0000040 від 16.01.2013 р., №ТК-0000137 від 07.02.2013 р., №ТК-0000138 від 07.02.2013 р., підписаними представниками сторін та скріпленими печатками юридичних осіб, які наявні в матеріалах справи.

Спір виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання з поставки товару за договором, а тому позивач вказує на обов'язок відповідача сплатити пеню за прострочення виконання такого зобов'язання.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами статтей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України та частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи вищевикладене, прймаючи до уваги норми чинного законодавства, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що відповідач був зобов'язаний поставити товар до 20.09.2012 р., а отже виконання зобов'язання відповідачем у період з 15.10.2012 р. по 07.02.2013 р. є порушенням строку встановленого Додатком №1 (специфікацієї №1) до договору.

При цьому, місцевим та апеляційним господарськими судами відхилено посилання відповідача на те, що несвоєчасне виконання ним зобов'язання з поставки товару є наслідком неналежного виконання позивачем обов'язку з перерахування передоплати, оскільки положення Специфікації №1 до договору не ставлять в залежність обов'язок постачальника поставити товар від обов'язку покупця сплатити суму попередньої оплати, а визначають конкретну дату - 20.09.2012 р., до якої Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія ТБС" повинно було здійснити поставку товару. Крім того, пунктом 2 Специфікації №1 до договору визначено, що умови оплати - передплата 10% від суми договору. Оплата за товар, поставлений до 30 числа поточного місяця, проводиться до 25 числа наступного місяця.

Враховуючи викладене, судами попередніх інстанцій зроблено правомірний висновок, що в даному випадку наявне прострочення виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару за договором.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 53 168 грн. 63 коп. за прострочення виконання зобов'язання з поставки товару за період з 21.09.2012 р. по 26.12.2012 р.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У відповідності до частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом статтей 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За змістом частини 3 статті 232 Господарського кодексу України, вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.

Пунктом 8.2 договору визначено, що у випадку порушення продавцем строків поставки, останній сплачує покупцю пеню в розмірі 0,2 % від вартості непоставленої продукції за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, діючої у період, за який сплачується пеня від суми порушених грошових зобов'язань за кожен день прострочки порушення грошових зобов'язань.

Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України є договір, який в силу вимог статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Право учасників господарських відносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань передбачено частиною 2 статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 22.11.2010 р. у справі №14/80-09-2056.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком апеляційного суду про те, що посилання відповідача на неправомірне нарахування пені за кожен день невиконання зобов'язання не заслуговують на увагу, оскільки не враховують правової природи пені та змісту договору.

Заяву відповідача про застосування строку позовної давності встановленого пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, судами першої та апеляційної інстанції було правомірно враховано і задоволено позовні вимоги частково, а саме, з 17.10.2012 р. у сумі 30 264 грн. 67 коп.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки господарських судів попередніх інстанцій такими, що відповідають наданим доказам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального та процесуального права, оскільки місцевий та апеляційний господарські суди в порядку статтей 33, 34, 35, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин з'ясували дійсні права і обов'язки сторін, вірно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані судові акти у даній справі прийняті судами попередніх інстанцій при повному з'ясуванні фактичних обставин справи у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для їх зміни чи скасування не вбачається. Натомість, доводи, викладені у касаційній скарзі, судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними доказами та матеріалами справи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 111 9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на приписи статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія ТБС" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2014 р. та рішення господарського суду міста Києва 10.02.2014 р. у справі №910/20232/13 залишити без змін.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді: І.В. Алєєва

А.С. Ємельянов