Ухвала

від 25.03.2014 по справі 2а-343/10/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2014 року м. Київ К/9991/16008/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2011 року

у справі № 2а-343/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УФО»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «УФО» (далі - ТОВ «УФО»; позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (далі - ДПІ у Голосіївському районі м. Києва; відповідач), в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просило визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000872302/0 від 07 вересня 2009 року, № 0000882302/0 від 07 вересня 2009 року, № 0001452202/0 від 09 вересня 2009 року, № 0000872302/1 від 17 листопада 2009 року, № 0000882302/1 від 17 листопада 2009 року, № 0001452202/1 від 23 листопада 2009 року, № 0000882302/2 від 03 лютого 2010 року та № 0001452202/2 від 05 лютого 2010 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 липня 2010 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000882302/1 від 17 листопада 2009 року в частині визначення ТОВ «УФО» суми податкового зобов'язання в розмірі 20 836,00 грн. за основним платежем та 5 209,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано безпідставністю включення позивачем до складу валових витрат понесених витрат на створення рекламного відеоролику, який, на переконання Окружного адміністративного суду м. Києва, є нематеріальним активом, а також ненаданням товариством довідки на підтвердження резидентського статусу контрагента. При цьому суд дійшов висновку про правомірність віднесення ТОВ «УФО» до складу валових витрат вартості одягу для промоутерів.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач та позивач оскаржили її в апеляційному порядку.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2011 року апеляційні скарги ДПІ у Голосіївському районі м. Києва та ТОВ «УФО» задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 липня 2010 року скасовано. Позовні вимоги задоволено частково. Визнано нечинними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 00001452202/2 від 05 лютого 2010 року та № 0000882302/2 від 03 лютого 2010 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, відповідач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права ставиться питання про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2011 року в частині задоволених позовних вимог та прийняття нового рішення про повну відмову в задоволенні позову.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи в межах доводів касаційної скарги відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що посадовими особами ДПІ у Голосіївському районі м. Києва проведено планову виїзну перевірку ТОВ «УФО» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2006 року по 31 березня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2006 року по 31 березня 2009 року, за результатами якої складено акт № 511/1-23-02-33098535 від 26 серпня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження, відповідачем остаточно прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000882302/2 від 03 лютого 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 134 895,00 грн. (96 605,00 грн. - основний платіж, 38 290,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та № 0001452202/2 від 05 лютого 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 1 992,00 грн. (664,00 грн. - основний платіж, 1 328,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою, зокрема, встановлено порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.3.2 пункту 5.3, підпункту 5.4.1 пункту 5.4 статті 5, підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8, пункту 13.5 статті 13 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР) внаслідок необґрунтованого віднесення до складу валових витрат вартості послуг із створення рекламного відеоролику, отриманих від Товариства з обмеженою відповідальністю «Ані Лорак Продакшн» на підставі договору № 1 від 29 червня 2008 року, з огляду на те, що отриманий відеоролик є нематеріальним активом підприємства та витрати на його придбання підлягають амортизації, безпідставного включення витрат на придбання одягу для персоналу до складу валових витрат, оскільки ними не виконувались професійні обов'язки за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України, а також неутримання податку на прибуток іноземних юридичних осіб із сплачених на користь нерезидента ООО «VERVO» (Латвійська Республіка) коштів за надані послуги з вантажних перевезень у зв'язку з ненаданням на перевірку довідки щодо підтвердження його резидентського статусу.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 1.32 статті 1 Закону № 334/94-ВР визначено, що господарською діяльністю є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно з підпунктом 5.4.4 пункту 5.4 статті 5 Закону № 334/94-ВР до валових витрат включаються витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що між позивачем (замовник) та ТОВ «Ані Лорак Продакшн» (виконавець) укладено договір № 1 від 29 червня 2008 року, відповідно до умов якого виконавець зобов'язаний забезпечити участь Народної артистки України Ані Лорак в рекламі обігрівачів марки «UFO» (реклама на телебаченні та радіо, в газетах та журналах, на носіях зовнішньої реклами тощо).

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Надаючи оцінку правомірності включення позивачем вартості отриманих рекламних послуг до складу валових витрат, суд апеляційної інстанції обґрунтовано враховував долучені товариством до матеріалів справи акти здачі-приймання виконаних робіт, а також наказ керівника ТОВ «УФО» № 4 від 02 червня 2008 року, відповідно до якого створення відеоролика обумовлено забезпеченням ефективного продажу позивачем обігрівачів марки «UFO» у сезонний період з жовтня 2008 року по лютий 2009 року.

При цьому Київським апеляційним адміністративним судом обґрунтовано визнано правову позицію контролюючого органу про те, що відеоролик є нематеріальним активом, такою, що не узгоджується з приписами пункту 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18 жовтня 1999 року № 242, якими нематеріальний актив визначено як немонетарний актив, що не має матеріальної форми, може бути ідентифікований та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам.

Також, враховуючи правила підпункту 5.4.4 пункту 5.4 статті 5 Закону № 334/94-ВР, слід визнати правомірним віднесення позивачем до складу валових витрат вартості придбаного одягу для працівників з метою його використання в рекламній компанії.

Відповідно до пункту 13.1 статті 13 Закону № 334/94-ВР будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Підпунктом «в» пункту 13.1 статті 13 Закону № 334/94-ВР передбачено, що для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти, зокрема, роялті, фрахту та доходи від послуг типу «інжиніринг».

Відповідно до підпункту 1.35.1 пункту 1.35 статті 1 Закону № 334/94-ВР фрахт - це винагорода (компенсація), що сплачується за договорами перевезення, найму або піднайму судна або транспортного засобу (їх частин) для цілей: перевезення вантажів та пасажирів морськими або повітряними суднами; перевезення вантажів залізничним або автомобільним транспортом.

Згідно з пунктом 13.5 статті 13 Закону № 334/94-ВР сума фрахту, що сплачується резидентом нерезиденту за договорами фрахту, оподатковується за ставкою 6 відсотків у джерела виплати таких доходів за рахунок цих доходів.

Відповідно до пункту 18.1 статті 18 Закону № 334/94-ВР якщо міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору.

Пунктом 1 статті 7 Конвенції між Урядом України і Урядом Латвійської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і на майно від 21 листопада 1995 року (далі - Конвенція) передбачено, що прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується тільки у цій Державі, якщо тільки це підприємство не здійснює комерційної діяльності в другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво.

За змістом пункту 1 статті 4 Конвенції при застосування цієї Конвенції вираз «резидент Договірної Держави» означає особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі місця проживання, постійного місця перебування, місця знаходження керівного органу, місця реєстрації або іншого аналогічного критерію.

Згідно з пунктом 4 Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2001 року № 470 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 5 і 6 цього Порядку, особі, яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір, а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором.

Водночас судом апеляційної інстанції встановлено, що на підтвердження того, що контрагент позивача є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір, товариством надано довідку № 6.3/8248 від 11 серпня 2009 року щодо статусу резидента Латвійської Республіки - компанії ООО «VERVO», що виключає можливість донарахування ТОВ «УФО» суми податкового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 1 992,00 грн.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2011 року такою, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до її зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва відхилити, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.