Постанова

від 26.03.2014 по справі 918/1952/13

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2014 року Справа № 918/1952/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Юрчук М.І. , суддя Крейбух О.Г.

при секретарі Макаревич В.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Смонченко Ю.П.

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача

Приватного підприємства - фірма "Віган В" на рішення господарського суду Рівненської області від 20.01.14р. у справі № 918/1952/13 (суддя Політика Н.А.)

за позовом Львівського міського споживчого товариства

до відповідача Приватного підприємства - фірма "Віган В"

про визнання договору купівлі-продажу недійсним

ВСТАНОВИВ :

Львівське міське споживче товариство (надалі - Позивач) звернулося в господарський суд Рівненської області з позовом (а.с. 2-3) до Приватної фірми «Фірма Віган В» (надалі - Відповідач) про визнання недійсним з моменту підписання договору купівлі-продажу складських приміщень по вулиці Тургенєва, 27 у м. Львові, укладеного між Позивачем та Відповідачем (надалі - Договір; а.с. 7).

Рішенням господарського суду Рівненської області від 20 січня 2014 року (а.с. 58-62), з підстав зазначених в даному рішенні, позов задоволено повністю. Визнано недійсним з моменту укладення Договір. Також, покладено на Відповідача судові витрати в розмірі 1147 грн..

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 67-69) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Рівненської області від 20 січня 2014 року по даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення не в повному обсязі з'ясовано обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, порушено норми матеріального та процесуального права. Крім того, Позивач як на підставу скасування рішення суду, посилається на те, що відповідно до частини 2 статті 10 Закону України «Про споживчу кооперацію» майно споживчих товариств та їх спілок може бути продано, передано, здано в оренду, надано в позичку і безплатне тимчасове користування членам споживчих товариств, державним, кооперативним та іншим організаціям, трудовим колективам, окремим громадянам тільки за рішенням загальних зборів, конференцій та з'їздів відповідних спілок або уповноважених ними органів.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 10 лютого 2014 року, апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 12 березня 2014 року на 15 годину 10 хвилин (а.с. 66).

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу (а.с. 79) в якому, з підстав вказаних у даному відзиві, просить суд залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 12 березня 2014 року (а.с. 88), з підстав, висвітлених у даній ухвалі, розгляд апеляційної скарги було відкладено на 26 березня 2014 року на 14 год. 50 хв.

Представник Відповідача в судове засідання від 26 березня 2014 року не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи Відповідач належним чином повідомлений, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 90).

Враховуючи вищеописане та приписи статті 101, частини 2 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника Відповідача за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши пояснення представника Позивача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу Відповідача слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Рівненської області № 918/1952/13 без змін, виходячи з наступного.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що 5 серпня 2004 року між Позивачем (в особі Голови правління Волоско Володимира Андрійовичем) та Відповідача укладено Договір, котрий посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрованого у реєстрі нотаріальних дій за №1130 (а.с.7).

Відповідно до умов пункту 1 Договору Позивач продав, а Відповідач купив належні Позивачу на праві колективної власності приміщення складу, що знаходиться в будинку під номером 27 по вул.Тургенєва І. в місті Львові, загальною площею 573.3 кв.м..

Пунктом 2 Договору передбачено, що продаж вчинено за домовленістю сторін за 196 000 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ в сумі 32 666 грн. 67 коп. - з яких 58 800 грн. Покупець зобов'язується перерахувати 10 серпня 2004 року, 69 000 грн. 31 серпня 2004 року, 69 000 грн. - 30 вересня 2004 року.

Згідно пункту 7 Договору, Позивач повинен передати, а Відповідач прийняти вказане приміщення складу (ключі до них, документи) у термін до 10 серпня дві тисячі четвертого року на підставі Акту приймання-передачі.

Відповідно до умов пункту 4 Договору, правочин рахується вчиненим з моменту його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Колегія суду дослідивши Статут Позивача (а.с. 15-43) звертає увагу на такі його положення.

Відповідно до пункту 5 Статуту, основною метою Позивача є задоволення потреб своїх членів і обслуговування населення в товарах та послугах, сприяння розвитку їх трудової і соціальної активності, зростання добробуту і культурного рівня (а.с.17).

Розділом IV пункту 43 Статуту, встановлено, що: власністю Позивача є засоби виробництва, вироблена продукція та інше майно, що належить йому і необхідне для здійснення статутних завдань; Позивачу можуть належати будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, машини, вироблена та заготовлена продукція, закуплені товари, кошти, цінні папери, а також інше майно відповідно до цілей його діяльності; об'єкти права власності споживчого товариства можуть перебувати у спільному володінні товариства та спілки споживчих товариств, підприємств, організацій або установ інших форм власності, їх частка у власності визначається взаємними угодами (договорами).

Пунктом 46 Статуту передбачено, що: Позивач самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому майном; Позивач реалізує права власника через свої органи (збори уповноважених, правління) у відповідності з їх компетенцією, визначеною цим Статутом.

Відповідно до пункту 47 Статуту, збори уповноважених Позивача передають право володіння, користування та розпорядження їх власністю правлінню Позивача, за виключенням права продажу, ліквідації, передачі іншим організаціям і підприємствам, надання в оренду з правом викупу, обміну, безкоштовного користування або в позику основних засобів; вирішення цих питань правління Позивача погоджує з правлінням спілки, до складу якої вони входять .

Згідно пункту 48 Статуту передбачено, що: власність Позивача є недоторканою, перебуває під захистом держави і охороняється Законом нарівні з іншими формами власності; забороняється відволікання майна споживчого товариства на цілі, не пов'язані з його статутною діяльністю.

Даний пункт Статату кореспондується з частиною 1 статті 10 Закону України «Про споживчу кооперацію».

Колегія суду констатує, що відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України : договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору; до договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

За статтею 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму; Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що: підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Згідно частини 1 статті 92 Цивільного кодексу України: юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону; порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

За частиною 3 статті 92 Цивільного кодексу України, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

За приписами частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочини від імені юридичної особи підписуються особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про споживчу кооперацію": власність споживчої кооперації є однією з форм колективної власності; вона складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності; кожний член споживчого товариства має свою частку в його майні, яка визначається розмірами обов'язкового пайового та інших внесків, а також нарахованих на них дивідендів; володіння, користування та розпорядження власністю споживчої кооперації здійснюють її органи відповідно до компетенції, визначеної статутами споживчих товариств та їх спілок; власністю споживчих товариств є засоби виробництва, вироблена продукція та інше майно, що належать їм і необхідні для здійснення статутних завдань; споживчим товариствам та їх спілкам можуть належати будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, машини, товари, кошти та інше майно відповідно до цілей їх діяльності; власність споживчих товариств утворюється з внесків їх членів, прибутків, одержуваних від реалізації товарів, продукції, послуг, цінних паперів та іншої діяльності, не забороненої чинним законодавством; власність спілок споживчих товариств створюється з майна, переданого їх членами, коштів, одержаних від господарської діяльності підприємств і організацій спілки, реалізації цінних паперів та іншої діяльності; об'єкти права власності споживчої кооперації можуть перебувати у спільному володінні споживчих товариств та спілок; їх частка у власності визначається взаємними угодами; суб'єктами права власності споживчої кооперації є члени споживчого товариства, трудові колективи кооперативних підприємств і організацій, а також юридичні особи, частка яких у власності визначається відповідними статутами.

Згідно з частиною 2 статті 10 Закону України "Про споживчу кооперацію": майно споживчих товариств та їх спілок може бути продано, передано, здано в оренду, надано в позичку і безплатне тимчасове користування членам споживчих товариств, державним, кооперативним та іншим організаціям, трудовим колективам, окремим громадянам тільки за рішенням загальних зборів, конференцій та з'їздів відповідних спілок або уповноважених ним органів.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" N 02-5/111 від 12 березня 1999 року, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Крім того, відповідно до пункту 5.3 Положення про громадське майно (основні засоби) споживчої кооперації України, затвердженого Постановою шостою зборів Ради Укоопспілки сімнадцятого скликання 3 квітня 2003 року, яке є нормативним актом Укооспілки, обов'язковим для виконання споживчим товариствами, споживспілками, їх підприємствами (об'єднаннями), іншими суб'єктами господарювання системи Центральної спілки споживчих товариств України, продаж майна здійснюється за рішенням вищого органу управління споживчого товариства, споживспілки або уповноваженого ним органу , а будівель, транспортних засобів іноземного виробництва (за винятком будівель і квартир житлового фонду та транспортних засобів виробництва країнами - учасниками СНД) крім того, за попередньою згодою (постановою): правління Кримспоживспілки, облспоживспілки стосовно майна споживчих товариств, райспоживспілок, включаючи майно, яке обліковується на балансі їх підприємств, якщо вартість майна за стартовою ціною продажу менше двохсот тисяч гривень; правління Укоопспілки стосовно майна споживчих товариств, райспоживспілок, включаючи майно, яке обліковується на балансі їх підприємств, якщо вартість майна за стартовою ціною продажу двісті тисяч гривень і більше; правління Укоопспілки стосовно майна Кримспоживспілки, облспоживспілки, інших членів Укоопспілки, включаючи майно, яке обліковується на балансі їх підприємств, незалежно від вартості за стартовою ціною продажу.

З огляду на діючі норми законодавства в сукупності з матеріалми спарви колегія суду звертає увагу, що як вбачається з статті 19 Статуту Позивача, рішення про відчуження нерухомого майна Позивача приймається лише загальними зборами членів (пайовиків) Позивача.

Однак, жодного рішення загальних зборів пайовиків Позивача про передачу чи надання дозволу на продаж приміщення складу за адресою м. Львів, вул. І.Тергенєва, 27 матеріали справи не містять, що свідчить про відсутність та неукладання такого рішення. Також, в матеріалах справи відсутнє і рішення щодо делегування права продажу нерухомого майна зборам уповноважених чи іншому органу управління Позивача, що передбачено Статутом Позивача.

Дослідивши Договір, колегія суду зазначає, що в ньому йдеться посилання на постанову зборів уповноважених Позивача від 24 листопада 2003 року.

Колегія суду дослідивши дану постанову зборів уповноважених Позивача від 24 листопада 2003 року (а.с.8) зазначає, що у пункті 16 постанови зазначено: "Дати згоду на продаж складських приміщень по вул.Тургенєва". Водночас, в даному пункті відсутні будь-які посилань на номер будинку та назву міста, де знаходиться складське приміщення. Дане приводить колегія суду до висновку, що рішення зборів повноважених на продаж складських приміщень саме під номером 27 на вул. Тургенєва у м. Львові не приймалося.

Як вбачається з доказів, наявних в матеріалах справи Позивачу по вул.Тургенєва (Героїв Упа) в м.Львові належить три складські приміщення, а саме: будинок № 27, що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно № 34601490 від 22 червня 2012 року та витягом з Державного реєстру речивих прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 44-45); будинковолодіння № 25 по вулиці Тергенєва в м. Львові, що підтверджується реєстраційним посвідченням № 463 (а.с. 46); приміщенням площею 34,5 кв.м., що знаходиться в м. Львів по вулиці Тургенєва, 29, що підтверджується свідоцтвом про право власності на приміщення від 31 жовтня 2003 року та копією поверхневого плану (а.с. 48-49).

З огляду на усе вищеописане, колегія суду зазначає, що спірний Договір укладений 5 сервня 2004 року між Позивачем та Відповідачем не відповідає вимогам норм законодавства.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Колегія суддів вважає, що посилання Відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, документально не підтвердженими, такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а відтак, Відповідач, в порушення вимог статтей 32,33 Господарського процесуального кодексу України, не довів тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень, висвітлених в апеляційній скарзі.

Враховуючи усе вищеописане у даній судовій постанові, апеляційний суд констатує підставність вимоги Позивача про визнання недійсним Договору та відповідно визнає його недійсним.

З огляду на усе висвітлене вище, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Рівненської області від 20 січня 2014 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Відповідачем.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства - фірма "Віган В" - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Рівненської області від 20 січня 2014 року в справі № 918/1952/13 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу № 918/1952/13 повернути господарському суду Рівненської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Юрчук М.І.

Суддя Крейбух О.Г.