Постанова

від 24.03.2014 по справі 2а-12766/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2014 року Справа № 178815/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого-судді Довга О.І.,

судді Ліщинський А.М.

судді Запотічний І.І.

секретар судового засідання Коцур В.К.

за участю представників сторін:

позивача Руминська І.В., Ільків О.В.

відповідача Холявка І.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ТзОВ «Яворівнерудпром» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.09.2012 року у адміністративній справі № 2а-12766/11/1370 за позовом ТзОВ «Яворівнерудпром» до Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла адміністративна справа за позовом ТзОВ «Яворівнерудпром» (правонаступник ДП «Яворівнерудпром» корпорації «Укрнерудпром») до Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.10.2007 року № 0009582320/0.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на наступне. Оскаржуване податкове повідомлення-рішення, на думку позивача, прийняте з порушенням норм законодавства. У 2006 році позивачем у травні-серпні 2006 р. та у 4-му кварталі 2006 р. придбано матеріали та отримано послуги від ПП «Реаліст» та ПВКФ «Олма». На виконання даних операцій зазначеними підприємствами виписано податкові накладні з усіма необхідними реквізитами, передбаченими чинним законодавством. Згідно до вимог податкового законодавства України покупець (ТзОВ «Яворінерудпром» ) не зобов'язаний здійснювати перевірку правильності ведення постачальниками податкового та бухгалтерського обліку, та повноти сплати податків. Для виникнення податкового кредиту з податку на додану вартість достатньою та єдиною необхідною підставою є податкова накладна. Вказані господарські операції відображені в звітності позивача. Вважає, що позивачем правомірно визначено суму податкового кредиту, що відображено в деклараціях з податку на додану вартість за травень-серпень та жовтень-грудень 2006 року, а відтак порушень п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4. ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість» та заниження податку на додану вартість з боку позивача немає.

Зокрема позивач зазначає, що між ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» УМГ «Львівтрансгаз» та позивачем у 2006 р. укладено ряд договорів підряду. В свою чергу, на підставі даних господарських операцій ТзОВ «Яворівнерудпром»у травні-серпні 2006 р. та 4-му кварталі 2006 р. укладено договори підряду з субпідрядниками ПП «Реаліст» та ПВКФ «Олма». На виконання зазначених операцій виписано ряд податкових накладних та надано довідки про вартість виконаних підрядних робіт за відповідний період, акти приймання виконаних підрядних робіт за відповідні періоди, а також платіжні доручення про перерахування коштів підприємством та векселів. Зазначає, що підприємством при проведенні перевірки надавались первинні документи, на підставі яких в бухгалтерському обліку відображались господарські операції з ПП «Реаліст» та ПВКФ «Олма». Зауважень щодо невідповідності таких первинних документів вимогам законодавства акт перевірки не містить. На момент виникнення спірних правовідносин контрагенти позивача мали право виписувати податкові накладні, оскільки були зареєстровані платниками ПДВ. Звертає увагу на те, що податковий орган у Акті перевірки підставою для донарахування податку на додану вартість вбачає відсутність у продавця податкових зобов'язань від даних господарських операцій. Проте, згідно ЗУ «Про податок на додану вартість» податкова накладна як звітний податковий документ, є підставою для включення покупцем в податковому обліку до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) що підлягають використанню в його господарській діяльності. Невиконання контрагентом свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Що стосується часткової вексельної форми розрахунку з ПП «Реаліст» та ПВКФ «Олма» позивач зазначає. ТзОВ «Яворінерудпром» за виконані роботи частково розрахувалось готівковими коштами, а частково - векселями. В подальшому векселі були пред'явлені до оплати, а згодом оплачені позивачем, що підтверджується наявними актами пред'явлення до оплати векселів та платіжними дорученнями. Окрім цього, частина векселів була викуплена ТзОВ «Яворівнерудпром» на підставі договорів купівлі-продажу цінних паперів.

Позивач вказує, що не відповідає дійсності твердження податкового органу про відсутність ліцензій на будівельну діяльності у ПП «Реаліст» та ПВКФ «Олма», що підтверджується діючими на той момент ліцензіями на здійснення будівельних робіт. Зазначають, що угоди, укладені між позивачем та вищезазначеними контрагентами являється реальними, оскільки такі не визнані судом недійсними, їх недійсність прямо не встановлена законом. Ні в акті перевірки, ні іншими доказами не підтверджується факт, що укладені правочини вчинені з порушенням норм чинного законодавства, а отже, дане твердження ґрунтується тільки на припущеннях та домислах відповідача.

Тому, податкове зобов'язання у сумі 8291887 грн., що складається з донарахованого податку на додану вартість за 2006 р. у сумі 5527925 грн. та штрафних санкцій у сумі 2763962 грн., визначене у оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні є неправомірним, безпідставним та таким, що підлягає скасуванню.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24.09.2012 року в задоволені адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, ТзОВ «Яворівнерудпром» подало апеляційну скаргу. З посиланням на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права просить постанову суду скасувати, та прийняти нову, якою адміністративний позов задовольнити.

Колегією суддів, в силу положень ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України, проведено заміну позивача у справі ДП «Яворівнерудпром» корпорації «Укрнерудпром» на правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Яворівнерудпром».

В силу положень ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України проведено заміну відповідача у справі ДПІ у Яворівському районі Львівської області правонаступника Городоцьку об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Львівській області.

Представники позивача в судовому засіданні підтримують вимоги апеляційної скарги. Просять постанову суду першої інстанції скасувати, та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечує. Просить постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.

04 жовтня 2007 року Городоцькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Львівській області було проведено невиїзну позапланову перевірку ТзОВ «Яворівнерудпром» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків при проведенні взаєморозрахунків з ПП «Реаліст» за травень, червень, липень, серпень 2006 р. та з ВПКФ «Олма» за жовтень, листопад, грудень 2006 року, про що складено Акт №833/23-2/31475108 про результати невиїзної позапланової перевірки. Відповідно до Акту позивачем вчинено порушення порушень п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4. ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість» та заниження податку на додану вартість.

За наслідками перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 17.10.2007 року № 0009582320/0.

Львівський окружний адміністративний суд, як на підставу прийняття оскаржуваної постанови і, відповідно, правомірність винесеного органом податкової служби податкового повідомлення-рішення, послався на ст. 228 ЦК України, та зробив висновок про нікчемність правочинів, укладених між ТзОВ «Яворівнерудпром» з ПП «Реаліст» та ПВКФ «Олма», оскільки, як зазначено судом, позивачем не підтверджено реальність угод, укладених з вказаними конкурентами. При цьому суд першої інстанції виходив з наступного: позивачем не надано суду документів, які б підтверджували реальність угод, укладених з ПП «Реаліст» та ПВКФ «Олма»; органами податкової служби не проведено зустрічні звірки перевірки ПП «Реаліст» та ПВКФ «Олма» у зв'язку з відсутністю підприємств за юридичними адресами; згідно інформаційної бази АІС ОР, ПП «Реаліст» та ПВКФ «Олма» звітували до органів ДПС з показниками податкових зобов'язань, які відрізняються від показників, поданих ТзОВ «Яворівнерудпром»; ПП «Реаліст» та ПВКФ «Олма» надавали послуги ТзОВ «Яворівнерудпром» без отримання ліцензії на будівельну діяльність; позивачем частково проведено оплату за послуги, надані ПП «Реаліст» та ПВКФ «Олма» у вексельній формі.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду не погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Між ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» УМГ «Львівтрансгаз» та ТзОВ «Яворівнерудпром» у 2006 році було укладено ряд договорів підряду, виконання яких підтверджується довідками про вартість виконаних підрядних робіт, актами приймання виконаних робіт, а також банківськими виписками, що підтверджують оплату УМГ «Львівтрансгаз» за надані послуги.

На підставі зазначених договорів, позивачем укладені договори підряду із субпідрядниками ПП «Реаліст» та ПВКФ «Олма».

Придбання ТзОВ «Яворівнерудпром» товару у зазначених підприємств підтверджується належно оформленими первинними бухгалтерськими документами (податкові накладні, довідки про вартість виконаних робіт, актами приймання виконаних підрядних робіт).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих.) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону є дата здійснення першої з наступних подій: а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); б) дата отримання податкової накладної.

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, Ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пп. 7.23 п. 7.2 ст. 7 названого Закону).

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що формування підприємством податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами (контрагентами).

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV, обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У статті 2 вказаного Закону зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

Разом з тим, у листі Державної податкової адміністрації України від 08.04.2008р. №3146/6/15-016 зазначено, що частиною другою та третьою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» передбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Витрати ТзОВ «Яворівнерудпром» на оплату послуг та придбання товарів у контрагентів - ПП «Реаліст» та ПВКФ «Олма» були спрямовані на одержання ТзОВ «Яворівнерудпром» доходу, стосувалися підготовки, організації, ведення виробництва, продажу продукції (робіт, послуг) та були здійснені для використання оплачених послуг в оподатковуваних операціях ТзОВ «Яворівнерудпром» у межах господарських операцій ТзОВ «Яворівнерудпром», що підтверджується матеріалами справи.

Позивачем долучено до матеріалів справи належним чином складені податкові накладні, видані ПП «Реаліст» та ПВКФ «Олма», а також платіжні доручення та акти прийому-передачі векселів, якими підтверджено факт оплати ТзОВ «Яворівнерудпром» за поставлений товар.

Крім того, на момент здійснення господарських операцій контрагенти позивача, були зареєстровані у встановленому порядку, не були виключені з ЄДРПОУ, перебували на обліку в органах державної податкової служби та були зареєстровані як платники податку на додану вартість, здійснювали свою діяльність відповідно із законодавством. Відсутність ПП «Реаліст» та ПВКФ «Олма» за юридичними адресами на момент перевірки не може бути підставою для висновку щодо незаконності нарахування ТзОВ «Яворівнерудпром» податкового кредиту по угодах із вказаними контрагентами.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Щодо посилання податкового органу на той факт, що не проведено зустрічні перевірки ПП «Реаліст» та ПВКФ «Олма» у зв'язку з відсутністю підприємств за юридичними адресами, та той факт, що згідно інформаційної бази АІС ОР, ПП «Реаліст» та ПВКФ «Олма» звітували до органів ДПС з показниками податкових зобов'язань, які відрізняються від показників, поданих товариство, колегія суддів зазначає.

Акт про неможливість проведення зустрічної перевірки за своєю природою призначений для засвідчення факту об'єктивності неможливості здійснення зустрічної перевірки, а не фактів порушення платниками податків податкового чи іншого законодавства. Неможливість реалізації контролюючим органом визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічної перевірки вказаних контрагентів не може вважатися доказом вчинення порушень податкового законодавства. Сам акт про неможливість проведення зустрічної перевірки не може розглядатись як належне підтвердження фактів порушення платником податків податкового законодавства. Відтак, висновки порушення податкового законодавства ПП «Реаліст» та ПВКФ «Олма» не можуть підтверджувати порушення податкового законодавства ТзОВ «Яворівнерудпром».

Суд апеляційної інстанції не погоджується і з висновком суду першої інстанції в частині надання оцінки вексельній формі розрахунку між позивачем та контрагентами , що нібито свідчить про незаконність відображення позивачем відповідних сум ПДВ у складі податкового кредиту.

Як доведено матеріалами справи, товариство за виконані роботи розрахувалось із ПП «Реаліст» та ПВКФ «Олма» частково готівковими коштами ( копії долучено до матеріалів справи), а частково векселями, що підтверджується копіями актів прийому-передачі векселів від 274.09.2006 року, від 31.08.2006 року та від 17.08.2006 року, та копіями простих векселів.

В подальшому зазначені векселі були пред'явлені до оплати та оплачені позивачем, що підтверджується наявними у справі актами пред'явлення до оплати векселів та відповідними платіжними дорученнями. Частина векселів викуплена ТзОВ «Яворівнерудпром» на підставі договорів купівлі-продажу цінних паперів № Т130-5/06 від 23.10.2006 року та № Т131.1-2/06 від 27.10.2006 року, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Оподаткування податком на додану вартість операцій з використанням векселів установлені п. 4.8 ст. 4 ЗУ «Про податок на додану вартість». Даний пункт регулює нарахування податку на додану вартість під час здійснення операцій з поставки товарів (послуг), які є об'єктом оподаткування згідно з п. 3.1 ст. 3 цього Закону, під забезпечення боргових зобов'язань покупці, надане такому платником податку у формі простого або переказного векселя або інших боргових інструментів, випущених таким покупцем або третьою особою.

Відповідно до абзацу третього п. 41.8 ст. 4 ЗУ «Про податок на и додану вартість» для цілей оподаткування векселі (крім податкових векселів), видані або отримані, не вважаються засобом платежу та не змінюють суму податкового кредиту або податкового кредиту або податкового зобов'язання з цього податку, крім податкових векселів. Видача векселя (крім податкового) не супроводжується виникненням будь-яких додаткових податкових зобов'язань платника податку, зокрема, у вигляді нарахувань податку на додану вартість на вартість векселя.

Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи знаходиться постанова про закриття кримінальної справи № 141-3205 від 19.03.2010 року ( а.с. 57, т.4) по факту умисного ухилення від сплати податків службовими особами позивача про приведенні фінансово-господарських операцій з ПВКФ «Олма», де вказано, що ДПІ в м. Чернівці листом № 5128/7/23-308 від 29.11.2007 року надіслала завірені копії уточнюючих розрахунків до податкової звітності з податку на додану вартість поданої ПВКФ «Олма», згідно яких задеклароване податкове зобов'язання ПВКФ «Олма» повністю відповідає податковому кредиту ТзОВ «Яворівнерудпром». У ході досудового слідства встановлено, що обладнання придбане товариством у ПВКФ «Олма» поставлене замовнику та використовується по даний час. Розрахунки проведено в повному обсязі.

Що стосується обґрунтування Львівським окружним адміністративним судом фіктивності угод, укладених між ТзОВ «Яворівнерудпром», ПП «Реаліст» та ПВКФ «Олма», апеляційна інстанція вважає.

У розумінні пункту 14.1.36. ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З огляду на викладене, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Надані позивачем документи свідчать про підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій позивачем та його контрагентом, та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх. Факт здійснення операцій підтверджується договором, податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями, та іншими письмовими документами.

Посилання суду першої інстанції на фіктивність угод між позивачем та контрагентами з врахуванням відсутності ліцензій на виконання обумовлених угодами робіт, колегія суддів зазначає.

Відповідно до Переліку органів ліцензування, затвердженої Постановою КМУ № 1698 від 14.11.2000 року ( в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), у 2005 році видачу ліцензій на будівельну діяльність здійснювали Державний комітет України з будівництва та архітектури та Рада Міністрів АРК, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а у 2006 році - Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України та Рада Міністрів АРК, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Як доведено матеріалами справи, ліцензію на будівельну діяльність серія АБ № 101330 ПП «Реаліст» ( том 4 а.с.49) видано 02.08.2005 року Державним комітетом України з будівництва та архітектури. Строк дії ліцензії - 5 років.

Ліцензію на будівельну діяльність серія АБ № 123550 ПВКФ «Олма» ( том 4 а.с. 48) видано 21.07.2006 року Міністерством будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України, строк дії ліцензії - 5 років.

Відтак, колегія суддів зазначає, що на час здійснення господарських операцій ТзОВ «Яворівнертудпром» , як ПП «Реаліст» так і ПВКФ «Олма» мали чинні ліцензії на будівельну діяльність, та були видані уповноваженими на це органами.

Окрім наведеного, у акті перевірки № 833/23-2/31475108 від 04.10.2007 року щодо дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства у період 01.01.2004 року по 31.12.2006 року вказано, що за період, який перевірявся, ревізором не встановлено безліцензійної діяльності товариства ( том 5 а.с. 121).

Окрім зазначеного, висновок суду першої інстанції про те, що контрагенти позивача не мали права на укладення відповідних договорів у зв'язку з відсутністю ліцензій, а надані позивачем первинні документи (договори, акти приймання виконаних робіт, довідка про вартість виконаних робіт, платіжні доручення) не є достатнім доказом, є помилковим, оскільки сама собою наявність або відсутність окремих документів, не є підставою для висновків про відсутність господарських операцій, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Окрім вказаного, матеріали справи не містять доказів визнання договорів недійсними з підстав відсутності у сторони договору права на його укладення у зв'язку з відсутністю відповідної ліцензії.

Згідно з пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Слід зазначити, що відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсним договорів, укладених позивачем з ПП «Реаліст» та ПВКФ «Олма», в акті перевірки податкового органу від 04.10.2007року № 833/23-2/31475108 не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-якої з осіб та чи притягнуто будь-яку з осіб ПП «Реаліст» та ПВКФ «Олма» до кримінальної відповідальності за злочини передбачені ст. 205 та ст. 212 Кримінального кодексу України в частині створення та ведення господарської діяльності .

Суд звертає увагу відповідача, що відповідно до листа ДПА України «Щодо підстав для визнання договорів нікчемними» від 29.09.2010 року №20289/7/16-1617, дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Стаття 203 ч.5 ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, в системному аналізі цих норм для визнання правочину нікчемним повинні бути наступні умови: 1. Наявність самого правочину. 2. Відсутність у сторони (сторін) в момент вчинення правочину спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. 3. Наявність умислу на вчинення такого правочину.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсний».

В процесі розгляду справи, зазначені факти встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України, доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову з вищевикладених підстав.

Керуючись ст. 160, 195, 196, п.3 ч.1 ст. 198, п. 4 ст. 202, ч.2 ст. 205, ст. 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Яворівнерудпром» задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.09.2012 року у адміністративній справі № 2а-12766/11/1370 скасувати, прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області № 0009582320/0 від 17.10.2007 року.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя Довга О.І.

Судді Ліщинський А.М.

Запотічний І.І.