Рішення

від 26.03.2014 по справі 927/60/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

19.03.2014

19.03.2014

УКРАЇНА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Чернігівської області

м. Чернігів тел./факс: 774-462

просп.Миру,20 тел.:698-166

Іменем України

РІШЕННЯ

26 березня 2014 року Справа № 927/60/14

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна",

вул. Дегтярівська, 27 Т, м. Київ, 04119

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Четрак",

вул. Ціолковського, 39, м. Чернігів, 14001

про стягнення 154026,60 грн.

Суддя А.М.Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача: Зайцев М.М. - представник, дов. б/н від 03.06.13 р. (присутній в судовому засіданні 11.02.14 р.)

Царенко Ю.І. - представник, дов. б/н від 15.10.13 р.(присутній в судових засіданнях 26.03.14 р. та 19.04.13 р.)

Від відповідача: не з'явився.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення .

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" звернулось до господарського суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Четрак" про стягнення 154026,60 грн., а саме 16520,37 грн. основного боргу, 8017,93 грн. прямих збитків, 38694,72 грн. реальних збитків, 88096,71 грн. збитків (упущеної вигоди), 896,93 грн. штрафу, 823,75 грн. пені за період з 16.03.13 р. по 02.12.13 р., 314,14 грн. відсотків річних за період з 16.03.13 р. по 02.12.13 р., 662,05 грн. процентів за користування чужими коштами, а також 3080,53 грн. витрат зі сплати судового збору та витрати на послуги юристів.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що в порушення умов укладеного між сторонами Договору про фінансовий лізинг № 00001807 від 19.04.10 р. відповідачем не виконано належним чином зобов'язання щодо повної та своєчасної сплати лізингових платежів за березень - травень 2013 року, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 16520,37 грн.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 20.01.14 р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 927/60/14, розгляд справи призначено на 11.02.14 р.

Ухвалами суду від 11.02.14 р., 05.03.14 р. та 19.03.14 р. розгляд справи відкладався на 05.03.14 р., 19.03.14 р. та 26.03.14 р. відповідно.

Ухвалою суду від 05.03.14 р. строк розгляду спору продовжено на 14 днів.

В судові засідання 11.02.14 р., 19.03.14 р. та 26.03.14 р. з'явились уповноважені представники позивача.

Уповноважений представник відповідача в судові засідання 11.02.14 р., 05.03.14 р., 19.03.14 р. та 26.03.14 р. не з'явився.

Копії ухвал суду від 20.01.14 р., 11.02.2014 р., 05.03.14 р., які направлялись відповідачу на зазначену в позовній заяві адресу, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача згідно спеціального Витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців стосовно ТОВ" Четрак" станом на 11.02.14 р., а саме: вул. Ціолковського, 39, м. Чернігів, 140001, повернулась до суду неврученими адресату у зв'язку з відсутністю адресата за вищевказаною адресою.

Копія ухвали суду від 19.03.14 р., яка направлялась відповідачу на зазначену в позовній заяві адресу, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача згідно спеціального Витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців стосовно ТОВ" Четрак" станом на 11.02.14 р., а саме: вул. Ціолковського, 39, м. Чернігів, 140001, на час проведення судового засідання до суду не повернулась.

Згідно здійсненого судом запиту з офіційного сайту «Укрпошти» щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 1400025363126, вказане відправлення станом на час проведення судового засідання адресату не вручено.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача позивачу невідомі.

Пунктом 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) передбачено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Про поважні причини неявки представника відповідача суд не повідомлено.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час слухання справи не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 20.01.4 р., 24.02.14 р., 05.03.14 р. та 19.03.14 р., відповідачем суду не надані.

В поданих до початку судового засідання 19.03.14 р. через канцелярію суду представником позивача письмових поясненнях б/н від 18.03.14 р., позивач з посиланням на ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України, зазначив про розмежування заявлених ТОВ "Порше Лізинг Україна" збитків наступним чином: реальні збитки в сумі 8017,93 грн., тобто витрати на послуги щодо стягнення заборгованості в досудовому порядку, вчинення виконавчого напису та стягнення заборгованості в судовому порядку; упущена (втрачена) вигода в сумі 38694,72 грн., тобто несплачені відповідачем лізингові платежі в період з 11.06.13 р. по 15.12.13 р. та упущена (втрачена) вигода в сумі 88096,71 грн., тобто невиплаченими лізингові платежі за період до 15.04.15 р. (не враховуючи заборгованість за Договором з 15.03.2013 р. по 15.05.2013 року та реальні збитки за період з 11.06.13 р. по 15.12.13 р.) в розмірі 10814,72 еквіваленту в доларах США.

В судовому засіданні 26.03.14 р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві, з урахуванням наданих письмових пояснень.

Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка відповідача в судове засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, а також те, що представник позивача проти розгляду справи у відсутності уповноваженого представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарським процесуальним кодексом України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Подане представником позивача письмове клопотання від 19.03.14 р. про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу судом задоволене. Засідання господарського суду по розгляду даної справи проведено без фіксації технічними засобами. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.

Перед початком розгляду справи представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

19 квітня 2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (Позивач у справі, Лізингодавець за Договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Четрак» (відповідач у справі, Лізингоодержувач за Договором) укладено Договір про фінансовий лізинг № 00001807 (далі - Договір).

До укладеного договору між сторонами були складені та підписані Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу та Графік покриття витрат та виплат лізингових платежів, які є невід'ємними частинами договору та являють собою угоду між сторонами щодо придбання ТОВ "Порше Лізинг України", а також передачу об'єкту лізингу Лізингоодержувачу (п.1 Договору).

Відповідно до умов Договору Лізингодавець зобов'язався придбати та передати Лізингоодержувачу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями українського законодавства та цього Договору Об'єкт лізингу - транспортний засіб типу Volkswagen T5 Kasten 1,9 I TDI, 2008 року виробництва, шасі WV1ZZZ7HZ9H003466, двигун АХD 173313, реєстраційний номер АА 5422 IX, вартістю 29855 доларів США, а Лізингоодержувач зобов'язався прийняти Об'єкт лізингу для експлуатації та виплачувати лізингові платежі у відповідності до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), що являє невід'ємну частину цього Договору, та інших положень Договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні 40555,05 доларів США, не враховуючи авансового платежу, що становить еквівалент 5 971,00 доларів США.

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу предмет лізингу належить позивачу.

За умовами п.5.4 Договору Лізингоодержувач забезпечує оформлення доставки Об'єкта лізингу шляхом підписання Лізингоодержувачем та дилером звіту про доставку (далі - Акт прийому-передачі). Будь-які дефекти Об'єкта лізингу фіксуються в Акті прийому-передачі. Якщо з боку одержувача немає заперечень в Акті прийому-передачі, Об'єкт лізингу вважається таким, що був прийнятий Лізингоодержувачем в ідеальному стані та у відповідності до вимог останнього. Лізингоодержувач повинен повідомити Порше Лізинг Україна про підписання Акту прийому - передачі в день такого підписання.

У відповідності до п.п.12.1, 12.2 Договору строк лізингу визначається у Договорі та Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування) і починається з дати підписання Акту приймання - передачі Лізингоодержувачем Об'єкта лізингу (п. 5.4).

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором фінансового лізингу, який підпадає під правове регулювання норм Закону України «Про фінансовий лізинг», а також статей 806-809 Цивільного кодексу України та § 5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 292 Господарського кодексу України, лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів; залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі); до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням встановлених параграфом 6 цього Кодексу та законом; до відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Аналогічне визначення поняття договору фінансового лізину міститься в ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг».

Згідно наданих позивачем матеріалів, на виконання умов п.5.4 Договору за актом прийому-передачі від 23.04.10 р. дилер - ТОВ „Автохаус Київ" передано, а Лізингоодержувачем прийнято Об'єкт лізингу - транспортний засіб Volkswagen T5 Kasten 1,9 I TDI, 2008 року виробництва, шасі WV1ZZZ7HZ9H003466, двигун АХD 173313, реєстраційний номер АА 5422 IX, який перебуває у відмінному стані, у комплектації та на умовах, визначених в Договорі. Лізингодавець у якості власника передає предмет лізингу Лізингоодержувачу для користування.

Заперечень щодо стану та комплектації Об'єкта лізингу, як на момент підписання акта прийому - передачі, так і протягом дії Договору відповідачем на надано.

На підставі пункту 3 частини 2 статті 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Пунктом 6.5. Договору передбачено здійснення щомісячного платіжу на рахунок, зазначений Порше Лізинг Україна, не пізніше 10 календарного з дати направлення рахунку Лізингоодержувачу.

Згідно п.6.1. Договору для експлуатації Об'єкту лізингу Лізингоодержувач щомісяця виплачуватиме ТОВ «Порше Лізинг Україна» лізингові платежі у відповідності до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), що являє собою невід'ємну частину цього контракту та інших положень Контракту. Кожний лізинговий платіж включає в себе: суму, яка відшкодовує частину вартості об'єкту лізингу; проценти; комісії; покриття витрат, витрати пов'язані з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим контрактом та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з контрактом.

Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів за згодою сторін передбачено, що лізинговий платіж за поточний місяць здійснюється до 15 числа поточного місяця.

На виконання умов Договору позивачем за березень - травень 2013 р. були виставлені рахунки - фактури на загальну суму 16520,83 грн., а саме: № 00114169 від 01.03.13 р. на суму 5512,81 грн., № 00119339 від 02.04.13 р. на суму 5505,36 грн. та № 0012536 від 03.05.13 р. на суму 5502,66 грн., копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Факт виконання позивачем зобов'язань з придбання та передачі Лізингоодержувачу Об'єкту лізингу, а також прийняття його в користування згідно умов Договору відповідачем не заперечувався.

Доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо виконання позивачем зобов'язань згідно Договору до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ТОВ „Порше Лізинг Україна" умов Договору з боку відповідача відсутні.

Як вбачається із наданих позивачем доказів, а також підтверджено представником позивача в судовому засіданні, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання позивачем зобов'язань з придбання та передачі відповідачу об'єкту лізингу відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконані прийняті на себе зобов'язання з придбання та передачі об'єкта лізингу за Договором, а відповідачем, в свою чергу, прийнятий об'єкт лізингу без будь - яких зауважень.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач, у свою чергу, в обумовлений Договором, а саме Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів строк (щомісячно 15 числа місця) внесення щомісячних лізингових платежів за березень - травень 2013 р. не здійснив, у зв'язку з чим, з урахуванням зарахованої 12.03.14 р. сплати в сумі 0,46 грн., за останнім утворилась заборгованість станом на 04.12.13 р. в розмірі 16520,37 грн.

На підтвердження фактів порушення відповідачем умов Договору лізингу щодо повної та своєчасної оплати лізингових платежів позивачем надана виписка ПАТ "Креді Агріколь Банк".

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, підтверджено представником позивача в судовому засіданні та відповідачем не спростовано, свої зобов'язання щодо сплати позивачу лізингових платежів в сумі 16520,37 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просить стягнути в позовній заяві згідно наданого розрахунку.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2,4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу. При цьому відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Доказів визнання недійсним Договору суду не надано.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 16520,37 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню.

У відповідності до ч. 2 ст.7 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно ч. 3 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Таким чином, в силу прямої вказівки закону відмова лізингодавця від договору лізингу у часі повинна передувати реалізації лізингодавцем права вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, оскільки в противному разі у лізингодавця взагалі не виникає право вимагати повернення предмета лізингу у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Відповідно до п. 8.3.1 Договору, якщо Лізингоодержувач прострочить виплату лізингового платежу протягом більш ніж 10 робочих днів, позивач має право надіслати відповідачу першу платіжну вимогу в письмовій формі. Якщо Відповідач не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту отримання першої вимоги, позивач надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 робочих днів із зазначенням нагадування, що після завершення строку здійснення оплати, за умови не здійснення оплати, Договір підлягає розірванню за п. 12.6.1. Сторони домовились, що невиконання зобов'язань після надіслання другої платіжної вимоги означає, що Лізингоодержувач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим Договором.

За умовами п.8.3.2 Договору якщо Лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому якщо прострочення триває більш ніж 30 днів, позивач має право розірвати Договір і витребувати Об'єкт лізингу від Лізингоодержувач у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

Згідно п.п. 12.6.1, 12.7, 12.9 Договору позивач має право в односторонньому порядку припинити дію Договіру у випадку, зокрема, коли Лізингоодержувач не сплатив один наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 календарних днів. День, що вважатиметься датою припинення дії Договору визначається позивачем. У разі припинення лізингу відповідно до п.12, відмови лізингоодержувача придбати об'єкт лізингу, як передбачено п.4.2, а також якщо позивач вимагає повернення об'єкта лізингу відповідно до інших положень Договору, Лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані до головного офісу позивача впродовж 10 робочих днів від ати одержання відповідного запиту.

Як встановлено згідно матеріалів справи, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором позивачем були надіслані на адресу ТОВ „Четрак" наступні нагадування:

Перше нагадування про несплату від 03.04.13 року, яке згідно наявної в матеріалах справи копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0430600224233 відповідачем отримано 11.04.13 р.

Друге нагадування про несплату від 16.04.13 р., яке відповідачем не отримане та повернуто відправнику 20.05.13 р. за закінченням терміну зберігання, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією відповідного поштового конверту.

Третє нагадування про несплату від 03.05.13 р., яке відповідачем не отримано та 11.06.13 р. повернуто відправнику за закінченням терміну зберігання, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією відповідного поштового конверту.

При цьому суд зазначає, що друге та третє нагадування (вимоги) надіслані позивачем передчасно, з порушенням визначеного п.8.3.1 Договору строку.

Позивачем разом з третім нагадуванням від 03.05.13 року було направлено відповідачу Вимогу про сплату заборгованості за Договором, повернення Об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від Договору за вих. № 00001807 від 03.05.13 року.

В вимозі позивач повідомив ТОВ „Четрак" про відмову від Договору та вимагав повернення об'єкта лізингу впродовж 10 календарних днів з дня доставки цього повідомлення на адресу відповідача.

Дана вимога та третє нагадування згідно з відміткою пошти про відправку на конверті, копія якого знаходиться в матеріалах справи, були направлені на адресу відповідача 08.05.13 р., але останнім отримані не були та повернуті позивачу підприємством поштового зв'язку за закінченням терміну зберігання 11.06.13 р.

З урахуванням ч.3 ст. 7 Закону «України про фінансовий лізинг» суд зазначає, що днем пред'явлення вимоги слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством зв'язку цього повідомлення.

Таким чином, в силу вимог закону та умов Договору укладений між сторонами Договір фінансового лізингу є припиненим з 11 червня 2013 року.

Окрім цього, оскільки після отримання відповідачем нагадувань про несплату, останнім не було виконано належним чином взятого на себе зобов'язання, позивачем були направлені відповідачеві додаткові нагадування від 04.06.13 р. та 17.06.13 р.

Оскільки Лізингоодержувач не виконав зобов'язання щодо повернення Об'єкту лізингу у визначені Договором строки та продовжував користуватись транспортних засобом після припинення Договору фінансового лізингу 11.06.14 р., у позивача виникла необхідність повернення предмету лізингу у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса згідно ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг».

З наявних матеріалів справи встановлено, що позивачем 01 лютого 2011 р. було укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю "ОРУМ" договір № 29/28-011 про надання колекторських послуг, зокрема, щодо організації оформлення нотаріусом виконавчого напису на підставі оригіналу договору лізингу та направлення відповідного виконавчого напису в державну виконавчу службу для відкриття виконавчого провадження.

На виконання умов вказаного договору про надання колекторських послуг приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 19.06.13р. здійснено виконавчий напис № 709 про повернення Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця Об'єкта фінансового лізингу, що був переданий в користування на підставі Договору про фінансовий лізинг № 00001807 від 19.04.10 р. та підлягає поверненню за невиплачені лізингові платежі.

Постановою ВДВС Шевченківського РУЮ в м.Києві від 27.06.13 р. було відкрите виконавче провадження № 38627327 щодо примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 № 709 від 19.06.13 р. про повернення об'єкту лізингу, 05.07.13р. об'єкт лізингу оголошений у розшук. Постановою від 14.11.13 р. виконавче провадження закінчено, оскільки боржник проживає за адресою: м. Чернігів, вул. Ціолковського, 39. Вказані факти підтверджуються наданими позивачем відповідними копіями документів.

За твердженнями позивача, станом на 18.03.14 р. об'єкт лізингу відповідачем у розпорядження ТОВ "Порше Лізинг Україна" не повернутий, місцезнаходження транспортного засобу останньому невідомо.

Відповідно до п.п.1.2, 1.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, у частині 1 статті 230 Господарського кодексу України зазначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Також у пункті 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що розмір штрафних санкцій щодо окремих видів зобов'язань встановлюється законом, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Між тим, стягнення штрафних санкцій за порушення саме грошових зобов'язань передбачено у частині 6 цієї ж статті, в якій зазначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з умовами п. 8.2.1 Договору, у випадку прострочення сплати платежу до Лізингоодержувача застосовується пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати Платежу.

Як зазначив Верховний суд України у постановах від 27.09.05 р. у справі № 35/475-04, від 22.11.10 р. у справі № 14/80-09-2056 та від 20.12.10 р. у справі № 06/113-38, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо, оскільки суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, і пеня застосовується за порушення будь - яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання.

Згідно п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, пені, передбаченої п. 8.2.1 Договору.

Окрім того, у відповідності до ст.625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо внесення щомісячних лізингових платежів у термін, визначений умовами Договору, на підставі п. 8.2.1. Договору та ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 823,75 грн. за період з 16.03.13 р. по 02.12.13 р., а також 3% річних у розмірі 314,14 грн. за період з 16.03.13 р. по 02.12.13 р., які він просить стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно п.1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.13 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені та відсотків річних в межах визначеного позивачем періоду часу, протягом якого мало місце невиконання зобов'язання, судом встановлено наступне.

Оскільки розмір трьох відсотків річних, заявлений позивачем до стягнення, відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного та господарського законодавства і положенням Договору, а також є арифметично вірним, тому вказана вимога позивача про стягнення з відповідача 314,14 грн. відсотків річних підлягає задоволенню.

Згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Приписами ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України встановлена спеціальна позовна давність для окремих видів вимог: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Так, згідно п.1 ч.2 вказаної статті позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Розмір пені за несвоєчасну сплату лізингових за вказаним Договором, перерахований судом у відповідності вимог цивільного законодавства та положень Договору за період з 16.03.13 р. по 16.11.13 р. включно становить 835,82 грн., а отже є більшим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, оскільки останнім невірно визначені періоди нарахування пені (з перевищенням передбаченого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України шестимісячного строку) проте допущено помилку при розрахунку пені щодо кількості днів прострочення у відповідності до визначеного позивачем періоду, тому позовні вимоги в частині стягнення пені за несвоєчасну оплату лізингових платежів за Договором, підлягають задоволенню в сумі 823,75 грн. пені в розмірі, визначеному позивачем.

Крім цього, позивач просить стягнути з відповідача штраф в сумі 896,93 грн., згідно п.8.2.2. Договору, яким передбачено, що у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовується така відповідальність, як штрафна санкція за вимоги щодо сплати, надіслані ТОВ «Порше Лізинг Україна» (пункт 8.3.1. цього Контракту): еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу (якщо ТОВ «Порше Лізинг Україна» вирішить надіслати таку третю вимогу).

Згідно з приписами п.3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України сплата неустойки - це правовий наслідок, який настає у разі порушення зобов'язання.

Як визначено ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Зобов'язання вважається порушеним у випадку або повного його невиконання або неналежного виконання.

Тобто, застосування відповідальності законом передбачено за дії або бездіяльність саме боржника. Зокрема, така відповідальність передбачена сторонами у п.8.2.1. Договору (пеня за кожен день затримки оплати).

Отже, виходячи з умов п. 8.2.2. Договору фактично йдеться про оплату боржником дій кредитора щодо направлення вимог про оплату заборгованості, що не відповідає поняттю порушення договірного зобов'язання в розумінні ст.ст. 610, 611 Цивільного Кодексу України.

Згідно ч.1 ст.203 Цивільного кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймаючи рішення має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Виходячи з вищенаведеного суд доходить висновку, що п. 8.2.2. в редакції Договору про фінансовий лізинг № 00001807 від 19.04.10 р.: «у випадку прострочення сплати Платежу до Лізингоодержувача застосовуються наступні санкції: штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані ТОВ «Порше Лізинг Україна» (пункт 8.3.1. цього Контракту): еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу (якщо ТОВ «Порше Лізинг Україна» вирішить надіслати таку третю вимогу)» підлягає визнанню недійсним, як такий, що не відповідає Цивільному кодексу України.

За таких обставин, вимога про стягнення 896,93 грн. штрафу задоволенню не підлягає.

Також позивачем заявлено до стягнення проценти за користування чужими коштами в сумі 662,05 грн. згідно ст. 536 Цивільного кодексу України.

В обґрунтування позовних вимог в цій частині позивач посилається на ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України, згідно якої у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до приписів ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Крім того, оскільки договором та законом розмір процентів за користування чужими коштами за період прострочення виконання грошового зобов'язання не встановлений, на думку позивача нарахування цих процентів повинно здійснюватися із застосуванням аналогії закону (ч.1 ст. 8 Цивільного кодексу України) на підставі приписів ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У відповідності до ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.

За висновками суду, оскільки умовами укладеного між сторонами договору розмір процентів за користування грошовими коштами не встановлено, договори про фінансовий лізинг і договори позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види цивільних правовідносин, тому застосування до договору фінансового лізингу положень про договір позики (зокрема, ст. 1048 Цивільного кодексу України) є безпідставним.

Крім того, не є стягувані кошти також і безпідставно отриманими, у зв'язку з чим застосування позивачем приписів ст. 1214 Цивільного кодексу України є помилковим.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 662,05 грн. задоволенню не підлягають.

Згідно з ст.224 Господарського кодексу України, відповідно до якої учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

В позовній заяві позивач серед позовних вимог заявив до стягнення наступні збитки:

Реальні збитки в розумінні ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, тобто витрати, які зробив позивач для відновлення свого порушеного права, в сумі 8017,93 грн. Позивач визначив в їх складі витрати на послуги щодо стягнення заборгованості в досудовому порядку, вчинення виконавчого напису та стягнення заборгованості в судовому порядку. Як зазначає позивач, в розумінні ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України це є додаткові витрати (вартість додаткових робіт), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Упущена вигода в розумінні ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, тобто доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, в загальному розмірі 126791,43 грн., а саме в сумі 38694,72 грн., до яких позивачем віднесено несплачені відповідачем лізингові платежі в період з 11.06.13 р. по 15.12.13 р. , та в сумі 88096,71 грн., до яких позивачем віднесені невиплачені відповідачем лізингові платежі за період до 15.04.15 р. (не враховуючи заборгованість за Договором з 15.03.13 р. по 15.05.13 р., заявлену як основний борг, та реальні збитки за період з 11.06.13 р. по 15.12.13 р.) в розмірі 10814,72 еквіваленту в доларах США.

Посилаючись на ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України позивач зазначає, що це є неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Посилання позивача на надання належних доказів, відповідно до яких мав би бути визначений розмір збитків у вигляді упущеної вигоди та вжиття заходів щодо отримання такої вигоди в розмірі 126791,43 грн. судом до уваги не приймаються з огляду на наступне.

Відповідно до приписів статті 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані.

За приписами ч. 2 ст. 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Отже, на кредитора, позивача по справі, що вимагає відшкодування збитків у вигляді неодержавних доходів (упущеної вигоди) згідно зі ст. 22 Цивільного кодексу України, покладається обов'язок доказування розміру збитків, завданих йому порушенням зобов'язання відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України, та що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі використання об'єкта лізингу.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Крім того, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

Суд зазначає, що відповідно до приписів ст.142 Господарського кодексу України прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Судом встановлено, що вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди базуються на розрахунку можливого прибутку у разі користування відповідачем об'єктом лізингу з урахуванням визначеного Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів розміру щомісячних лізингових платежів. Тоді як такі розрахунки є теоретичними (умовними), побудовані на можливих очікуваннях певного прибутку (доходу) та не підтверджені належними та допустимим доказами.

Згідно п.3 оглядового листа Вищого господарського суду України від 14.01.14 р. № 01-06/20/2014 у вирішенні спорів про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди суди повинні дослідити, чи могли такі збитки бути реально понесені кредитором та чи вживав кредитор заходів щодо їх відшкодування.

Крім того, при визначенні суми збитків у вигляді упущеної вигоди слід враховувати той факт, що саме позивач ініціював припинення договору лізингу. Таким чином, за висновками суду, позивач не довів наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та заявленими до стягнення збитками (упущеною вигодою), а також безпосередньо їх розмір.

Більш того, позивач просить стягнути з відповідача упущену вигоду в розмірі передбачених Договором лізингових платежів за період до 15.04.15 р., тобто заявлену на майбутнє, що не передбачено чинним законодавством.

Що стосується заявлених до стягнення позивачем реальних збитків в сумі 8017,93 грн., суд зазначає, що приписами ст. 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Відповідно до ст.623 Цивільного кодексу України сторона, яка порушила зобов'язання повинна відшкодувати заподіяні в результаті цього збитки.

Судом встановлено, що для супроводження процесу повернення заборгованості, яка виникла у відповідача, та Об'єкту лізингу, зважаючи на характер господарської діяльності позивача та економічну спеціалізацію на ринку, позивач звернувся до спеціалізованих організацій та уклав з ними відповідні догори: з ТОВ «Кредитекспрес ОСОБА_6Ел.Сі.» Договір доручення від 12.06.2012р., ТОВ «ОРУМ» - Договір № 29/28-011 про надання колекторських послуг від 01.02.2011 року та ТОВ «Юридична компанія «Тріпл Сі» -Договір про надання юридично-консультаційних послуг від 21.06.2012р.

За наслідками вчинених ТОВ "ОРУМ" дій позивачем здійснено оплату послуг останнього в сумі 500 доларів США*8 грн.(курс долара США до гривні) +20% ПДВ, всього в розмірі 4800,00 грн., що підтверджується рахунком - фактурою № 07-0613 від 19.06.13 р., актом № 07-0613 від 19.06.13 р. здачі - прийняття робіт (надання послуг), а саме „юридично - консультаційних послуг з вчинення нотаріального напису по справі Четрак, ТОВ 00001807", та платіжним дорученням № 50008900 від 21.06.13 р. на суму 4800,00 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

При цьому, належних та допустимих доказів на підтвердження обсягів наданих позивачеві ТОВ "ОРУМ" юридично - консультаційних послуг з їх деталізацією, зокрема, з вчинення виконавчого напису нотаріусом та первинних документів на підтвердження їх вартості, позивачем суду не надано.

В зв'язку з прийняттям позивачем рішення щодо стягнення заборгованості з ТОВ "Четрак" в судовому порядку, в рамках Договору про надання юридично-консультаційних послуг від 21.06.12 р. позивач звернувся до ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі" за наданням послуг з представлення інтересів позивача в судовому провадженні зі стягнення заборгованості (п. 3.5.4 Договору).

Як зазначає позивач в письмових поясненнях, на виконання умов вказаного договору, працівниками ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі" здійснювалось представництво інтересів ТОВ "Порше Лізинг Україна", в оплату яких згідно рахунку - фактури № 158 від 28.11.13 р. позивачем платіжним дорученням № 50013304 було сплачено 1600,00 грн. Надання позивачу ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі" юридично - консультативних послуг підтверджується наявною в матеріалах справи копією акту наданих послуг № 158 від 28.11.13 р.

Враховуючи, що позивач та ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі" є платниками податку на додану вартість, при відшкодуванні відповідачем витрат по сплаті позивачу послуг ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі" повинен враховуватись податок на додану вартість. Таким чином, за надані позивачу ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі" до відшкодування відповідачем заявлено 1600,00 грн., що з урахуванням 20%ПДВ становить 1920,00 грн.

Крім того, у зв'язку з порушенням відповідачем починаючи з квітня 2012 р. умов договору лізингу щодо вчасної та повної оплати лізингових платежів, з метою стягнення з відповідача заборгованості ТОВ "Порше Лізинг Україна" було укладено з ТОВ "Кредитекспрес ОСОБА_6Ел.Сі." Договір доручення від 12.06.12 р.

Факт надання та отримання послуг за даним договором підтверджується копіями Актів від 28.02.13 р. та 31.03.13 р. приймання - передачі виконаних робіт з надання послуг по стягненню дебіторських заборгованостей відповідно до договору доручення від 12.06.12 р.

Як стверджує позивач в письмових поясненнях та підтвердив представник ТОВ „Порше Лізинг Україна" в судовому засіданні, платіж за квітень 2012 р. був сплачений лише 18.04.2012р. та 23.04.2012р., платежі за грудень 2012 р.- лютий 2013 р. сплачені лише в лютому та березні 2013 р., що підтверджуються відповідними виписками банку.

Приймаючи до уваги, що в результаті дій повіреного за лютий та березень 2013 р. відповідачем була погашена заборгованість у розмірі 9013,43 грн. (в лютому 2013 р. у розмірі 6120,89 грн. та в березні 2013 р. в розмірі 2892,54 грн.), розмір винагороди повіреного складає 1297,94 грн. або 12% від суми погашеної заборгованості.

Послуги ТОВ "Кредитекспрес ОСОБА_6Ел.Сі." по стягненню з відповідача вказаної заборгованості були належним чином оплачені позивачем платіжними дорученнями № 50005551 від 11.03.13 р. та № 50006198 від 08.04.13 р., тому позивач, на його думку, має повне право стягнути витрати на оплату послуг ТОВ "Кредитекспрес ОСОБА_6Ел.Сі." в якості збитків. Враховуючи, що предметом даного спору є стягнення з відповідача заборгованості за інший період - березень - травень 2013 р., а вказані послуги ТОВ "Кредитекспрес ОСОБА_6Ел.Сі." надані щодо стягнення заборгованості відповідача за період грудень 2012 р. - лютий 2013 р., який не входить до предмету даного спору, віднесення витрат в сумі 1297,94 грн. до збитків, які заявлені до стягнення в даному позові, є безпідставним, отже в задоволенні позовних вимог в цій частині має бути відмовлено.

Крім того, як зазначено в п. 1 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 14.01.14 р. № 01-06/20/2014 р. витрати на оплату юридичних послуг не є збитками у розумінні статті 623 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України. Отже, заявлена до стягнення сума витрат на оплату юридичних послуг не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором фінансового лізингу.

Зважаючи на відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження переліку, вартості, строку виконання та обсягів фактично наданих послуг, а також враховуючи обсяг правоздатності та дієздатності позивача, а також здатність кожної юридичної особи бути позивачем та відповідачем у суді відповідно до ч. 2 ст. 80 Цивільного кодексу України, отримання позивачем юридично-консультаційних та колекторських послуг, пов'язаних з представленням інтересів останнього, поверненням заборгованості за договором фінансового лізингу та об'єкта лізингу, не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір товариств (юридичних осіб), які будуть представляти його інтереси, є його особистим правом, суд дійшов висновку про те, що вимоги про стягнення з відповідача понесених позивачем збитків в сумі 8017,93 грн. є безпідставними та недоведеними належним чином матеріалами справи.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, Законом України «Про фінансовий лізинг», ст.ст. 22, 225, 525, 526, 530, 599, 610-612, 623, 625, 806-809 Цивільного кодексу України, ст.ст. 142, 173, 193, 230, 231, 292 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 33, 44, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Четрак" (вул. Ціолковського, 39, м. Чернігів, 14001, код 33335884) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Порше Лізинг Україна" (вул. Дегтярівська, 27 Т, м. Київ, 04119, код 35571472) 16520,37 грн. основного боргу, 823,75 грн. пені, 314,14 грн. відсотків річних та 353,16 грн. відшкодування вартості судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. Визнати недійсним п. 8.2.2. Договору про фінансовий лізинг № 00001807 від 19.04.10 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг України» м. Київ (код 35571472) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Четрак» м.Чернігів (код 33335884).

4. В решті позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складений та підписаний 31 березня 2014 року.

Суддя А.М.Селівон