Постанова

від 23.06.2014 по справі 927/60/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" червня 2014 р. Справа№ 927/60/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Новікова М.М.

суддів: Зубець Л.П.

Мартюк А.І.

за участю представників

від позивача: не з`явилися

від відповідача: не з`явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Порше Лізинг

Україна"

на рішення господарського суду Чернігівської області

від 26.03.2014 (суддя Селівон А.М.)

у справі №927/60/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Порше Лізинг

Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Четрак"

про стягнення 154026, 60 грн.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду Чернігівської області були передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Порше Лізинг Україна" (надалі - позивач ТОВ „Порше Лізинг Україна") про стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю „Четрак" (надалі - відповідач, ТОВ „Четрак") 154026,60 грн. заборгованості, у тому числі: 16520,37 грн. основного боргу, 8017,93 грн. прямих збитків, 38694,72 грн. реальних збитків, 88096,71 грн. збитків (упущеної вигоди), 896,93 грн. штрафу, 823,75 грн. пені за період з 16.03.2013 по 02.12.2013, 314,14 грн. трьох відсотків річних за період з 16.03.2013 по 02.12.2013 та 662,05 грн. процентів за користування чужими коштами.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 26.03.2014 у справі №927/60/14 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 16520,37 грн. основного боргу, 823,75 грн. пені та 314,14 грн. відсотків річних, а також визнано недійсним пункт 8.2.2. договору про фінансовий лізинг №00001807 від 19.04.2010, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Порше Лізинг України" та Товариством з обмеженою відповідальністю „Четрак".

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю „Порше Лізинг Україна" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Чернігівської області від 26.03.2014 у справі №927/60/14 в частині відмови у стягненні з відповідача 136368,34 грн. заборгованості та визнанні недійсним п. 8.2.2. договору про фінансовий лізинг №00001807 від 19.04.2010, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні 136368,34 грн. та визнанні недійсним п. 8.2.2 договору про фінансовий лізинг №0001807 від 19.04.2010 є незаконним та таким, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Апелянт вважає, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення 896,93 грн. штрафу, 662,05 процентів за користування грошовими коштами, 8017,93 грн. реальних збитків та 126791,43 упущеної вигоди, які на думку позивача є обґрунтованими. Також, враховуючи положення чинного законодавства України про свободу договору, скаржник зазначає, що положення пункту 8.2.2 договору про фінансовий лізинг №0001807 від 19.04.2010 фактично визначають додатковий вид відповідальності за порушення зобов'язання, а тому дане положення договору є погодженим сторонами та не суперечить вимогам чинного законодавства.

Позивач та відповідач у судове засідання 23.06.2014 не з'явилися, поважних причин неявки суду не повідомили, хоча про час та місце судового засідання повідомлялися належним чином.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

19.04.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю „Порше Лізинг Україна", як лізингодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю „Четрак", як лізингоодержувачем, укладено договір про фінансового лізингу №00001807.

До укладеного договору між сторонами були складені та підписані Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу та Графік покриття витрат та виплат лізингових платежів, які є невід'ємними частинами договору та являють собою угоду між сторонами щодо придбання ТОВ „Порше Лізинг України", а також передачу об'єкту лізингу лізингоодержувачу.

Відповідно до умов договору лізингодавець зобов'язався придбати та передати лізингоодержувачу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями українського законодавства та цього договору об'єкт лізингу - транспортний засіб типу Volkswagen T5 Kasten 1,9 I TDI, 2008 року виробництва, шасі НОМЕР_1, двигун НОМЕР_2, вартістю 29855 доларів США, а лізингоодержувач зобов'язався прийняти об'єкт лізингу для експлуатації та виплачувати лізингові платежі у відповідності до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), що являє невід'ємну частину цього договору, та інших положень договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні 40555,05 доларів США, не враховуючи авансового платежу, що становить еквівалент 5971,00 доларів США.

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу предмет лізингу належить позивачу.

За умовами п.5.4 договору лізингоодержувач забезпечує оформлення доставки об'єкта лізингу шляхом підписання лізингоодержувачем та дилером звіту про доставку (далі - акт прийому-передачі). Будь-які дефекти об'єкта лізингу фіксуються в акті прийому-передачі. Якщо з боку одержувача немає заперечень в акті прийому-передачі, об'єкт лізингу вважається таким, що був прийнятий лізингоодержувачем в ідеальному стані та у відповідності до вимог останнього. Лізингоодержувач повинен повідомити Порше Лізинг Україна про підписання акту прийому - передачі в день такого підписання.

Відповідно до п.п.12.1, 12.2 Договору строк лізингу визначається у Договорі та Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування) і починається з дати підписання акту приймання-передачі лізингоодержувачем об'єкта лізингу.

Як встановлено судом першої інстанції, на виконання умов п.5.4 договору за актом прийому-передачі від 23.04.10 дилер - ТОВ „Автохаус Київ" передав, а лізингоодержувач прийняв об'єкт лізингу - транспортний засіб Volkswagen T5 Kasten 1,9 I TDI, 2008 року виробництва, шасі НОМЕР_1, двигун НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_3, який перебуває у відмінному стані, у комплектації та на умовах, визначених в договорі. Лізингодавець у якості власника передає предмет лізингу лізингоодержувачу для користування.

Заперечень щодо стану та комплектації об'єкта лізингу, як на момент підписання акта прийому - передачі, так і протягом дії договору відповідачем на надано.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 11 Закону України „Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Пунктом 6.5. договору передбачено здійснення щомісячного платіжу на рахунок, зазначений Порше Лізинг Україна, не пізніше 10 календарного з дати направлення рахунку лізингоодержувачу.

Згідно п. 6.1. договору для експлуатації об'єкту лізингу лізингоодержувач щомісяця виплачуватиме ТОВ „Порше Лізинг Україна" лізингові платежі у відповідності до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), що являє собою невід'ємну частину цього контракту та інших положень Контракту. Кожний лізинговий платіж включає в себе: суму, яка відшкодовує частину вартості об'єкту лізингу; проценти; комісії; покриття витрат, витрати пов'язані з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим контрактом та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з контрактом.

Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів за згодою сторін передбачено, строки оплати лізингових платежів.

Як встановлено місцевим господарським судом, на виконання умов Договору позивачем за березень - травень 2013 були виставлені рахунки - фактури на загальну суму 16520,83 грн., а саме: № 00114169 від 01.03.2013 на суму 5512,81 грн., № 00119339 від 02.04.2013 на суму 5505,36 грн. та № 0012536 від 03.05.2013 на суму 5502,66 грн., копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач в обумовлений договором, а саме Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів строк внесення щомісячних лізингових платежів за березень - травень 2013 не здійснив, у зв'язку з чим, з урахуванням зарахованої 12.03.2014 сплати в сумі 0,46 грн., за останнім утворилась заборгованість станом на 04.12.2013 в розмірі 16520,37 грн.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам, доказів погашення заборгованості відповідач суду не надав, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 16520,37 грн. за вказаним договором підлягає задоволенню.

Частино 2 ст.7 Закону України „Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України „Про виконавче провадження".

Згідно ч. 3 ст. 7 Закону України „Про фінансовий лізинг" відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Відповідно до п. 8.3.1 договору, якщо Лізингоодержувач прострочить виплату лізингового платежу протягом більш ніж 10 робочих днів, позивач має право надіслати відповідачу першу платіжну вимогу в письмовій формі. Якщо Відповідач не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту отримання першої вимоги, позивач надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 робочих днів із зазначенням нагадування, що після завершення строку здійснення оплати, за умови не здійснення оплати, договір підлягає розірванню за п. 12.6.1. Сторони домовились, що невиконання зобов'язань після надіслання другої платіжної вимоги означає, що лізингоодержувач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим договором.

За умовами п.8.3.2 договору якщо лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому якщо прострочення триває більш ніж 30 днів, позивач має право розірвати договір і витребувати об'єкт лізингу від лізингоодержувач у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

Згідно п.п. 12.6.1, 12.7, 12.9 договору позивач має право в односторонньому порядку припинити дію договіру у випадку, зокрема, коли лізингоодержувач не сплатив один наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 календарних днів. День, що вважатиметься датою припинення дії договору визначається позивачем. У разі припинення лізингу відповідно до п.12, відмови лізингоодержувача придбати об'єкт лізингу, як передбачено п.4.2, а також якщо позивач вимагає повернення об'єкта лізингу відповідно до інших положень договору, лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані до головного офісу позивача впродовж 10 робочих днів від ати одержання відповідного запиту.

Судом першої інстанції встановлено, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором позивачем були надіслані на адресу ТОВ „Четрак" три нагадування.

Перше нагадування про несплату від 03.04.2013, яке згідно наявної в матеріалах справи копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0430600224233 відповідачем отримано 11.04.2013 року.

Друге нагадування про несплату від 16.04.2013 відповідачем не отримане та повернуто відправнику 20.05.2013 за закінченням терміну зберігання, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією відповідного поштового конверту.

Третє нагадування про несплату від 03.05.2013 відповідачем не отримано та 11.06.2013 повернуто відправнику за закінченням терміну зберігання, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією відповідного поштового конверту.

Разом з третім нагадуванням від 03.05.2013 позивачем було направлено відповідачу вимогу про сплату заборгованості за договором, повернення об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору за вих. №00001807 від 03.05.213 року.

У вимозі позивач повідомив ТОВ „Четрак" про відмову від договору лізингу та вимагав повернення об'єкта лізингу впродовж 10 календарних днів з дня доставки цього повідомлення на адресу відповідача.

Вказана вимога та третє нагадування згідно з відміткою пошти про відправку на конверті, копія якого знаходиться в матеріалах справи, були направлені на адресу відповідача 08.05.2013, але останнім отримані не були та повернуті позивачу підприємством поштового зв'язку за закінченням терміну зберігання 11.06.2013 року.

Місцевий господарський суд правильно зазначив, що з урахуванням ч.3 ст. 7 Закону „України про фінансовий лізинг" днем пред'явлення вимоги слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством зв'язку цього повідомлення. Таким чином, в силу вимог закону та умов договору укладений між сторонами договір фінансового лізингу є припиненим з 11.06.2013 року.

Оскільки після отримання відповідачем нагадувань про несплату, останнім не було виконано належним чином взятого на себе зобов'язання, позивачем були направлені відповідачеві додаткові нагадування від 04.06.2013 та 17.06.2013 року.

З матеріалів справи вбачається, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 19.06.2013 здійснено виконавчий напис №709 про повернення лізингоодержувачем на користь лізингодавця об'єкта фінансового лізингу, що був переданий в користування на підставі договору про фінансовий лізинг №00001807 від 19.04.2010 та підлягає поверненню за невиплачені лізингові платежі.

Як встановлено місцевим господарським судом, постановою ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві від 27.06.2013 було відкрите виконавче провадження №38627327 щодо примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 №709 від 19.06.2013 про повернення об'єкту лізингу, 05.07.2013 об'єкт лізингу оголошений у розшук. Постановою від 14.11.2013 виконавче провадження закінчено, оскільки боржник проживає за адресою: м. Чернігів, вул. Ціолковського, 39.

За твердженнями позивача, станом на 18.03.2014 об'єкт лізингу відповідачем у розпорядження ТОВ „Порше Лізинг Україна" не повернутий, місцезнаходження транспортного засобу останньому невідомо.

Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Аналогічне положення міститься й у статті 611 ЦК України, згідно з якою у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За умовами умовами пункту 8.2.1 договору, у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовується пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу.

Крім того, відповідно до ст.625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо внесення щомісячних лізингових платежів у термін, визначений умовами договору, на підставі п. 8.2.1. договору та ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 823,75 грн. за період з 16.03.2013 по 02.12.2013, а також 3% річних у розмірі 314,14 грн. за період з 16.03.2013 по 02.12.2013, які він просить стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок трьох відсотків річних, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що він відповідає вимогам норм цивільного та господарського законодавства і положенням договору, а також є арифметично правильним, тому вказана вимога позивача про стягнення з відповідача 314,14 грн. відсотків річних правомірно задоволена судом першої інстанції.

Дослідивши та перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд першої інстанції встановив, що розмір пені становить суму більшу, ніж заявлено позивачем, а тому правомірно задовольнив вимогу ТОВ „Порше Лізинг Україна" щодо стягнення відповідача пені у розмірі 823,75 грн., який був заявлений позивачем, оскільки господарський суд не вправі виходити за межі позовних вимог без наявності на про це відповідного клопотання заінтересованої сторони.

Крім цього, позивач просив стягнути з відповідача штраф в сумі 896,93 грн., на підставі п.8.2.2. договору, яким передбачено, що у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовується така відповідальність, як штрафна санкція за вимоги щодо сплати, надіслані ТОВ „Порше Лізинг Україна" (пункт 8.3.1. цього Контракту): еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу (якщо ТОВ „Порше Лізинг Україна" вирішить надіслати таку третю вимогу).

Відмовляючи у задоволенні вказаної вимоги, суд першої інстанції зазначав, що виходячи із умов п. 8.2.2. договору фактично йдеться про оплату боржником дій кредитора щодо направлення вимог про оплату заборгованості, що не відповідає поняттю порушення договірного зобов'язання в розумінні ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України. За таких обставин місцевий господарський суд з власної ініціативи визнав недійсним вказаний пункт договору та відмовив у задоволенні вимоги про стягнення 896,93 грн. штрафу.

Однак, колегія суддів не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи із наступного.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.

За таких обставин, у пункті 8.2.2 договору лізингу сторони встановили договірну санкцію, що не суперечить вимогам чинного законодавства.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку штрафу, судова колегія апеляційного господарського суду вважає його арифметично правильним та обґрунтованим і приходить до висновку про те, що позовна вимога про стягнення з відповідача 896,93 грн. штрафу, підлягає задоволенню, а судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено у її задоволенні та визнано недійсним пункт 8.2.2 договору лізингу №00001807.

Позивачем також було заявлено до стягнення проценти за користування чужими коштами в сумі 662,05 грн. згідно ст. 536 Цивільного кодексу України.

В обґрунтування позовних вимог в цій частині позивач посилався на ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України, згідно якої у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу) та зазначав, що оскільки договором та законом розмір процентів за користування чужими коштами за період прострочення виконання грошового зобов'язання не встановлений, на думку позивача нарахування цих процентів повинно здійснюватися із застосуванням аналогії закону на підставі приписів ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України.

Аналогічні доводи викладені позивачем і у його апеляційній скарзі.

Однак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що оскільки умовами укладеного між сторонами договору розмір процентів за користування грошовими коштами не встановлено, договори про фінансовий лізинг і договори позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види цивільних правовідносин, тому застосування до договору фінансового лізингу положень про договір позики (зокрема, ст. 1048 Цивільного кодексу України) є безпідставним. Крім того, стягувані кошти також не є безпідставно отриманими, у зв'язку з чим застосування позивачем приписів ст. 1214 Цивільного кодексу України є помилковим.

За таких обставин, місцевий господарський суд правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 662,05 грн.

Згідно з ст.224 Господарського кодексу України, відповідно до якої учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Звертаючись із позовною заявою у даній справі позивач серед позовних вимог заявив до стягнення упущену вигода в розумінні ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, тобто доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, в загальному розмірі 126791,43 грн., а саме в сумі 38694,72 грн., до яких позивачем віднесено несплачені відповідачем лізингові платежі в період з 11.06.2013 по 15.12.2013, та в сумі 88096,71 грн., до яких позивачем віднесені невиплачені відповідачем лізингові платежі за період до 15.04.2015 (не враховуючи заборгованість за договором з 15.03.2013 по 15.05.2013, заявлену як основний борг, та реальні збитки за період з 11.06.2013 по 15.12.2013) в розмірі 10814,72 еквіваленту в доларах США.

Відповідно до приписів статті 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані.

За приписами ч. 2 ст. 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Таким чином на кредитора, позивача по справі, що вимагає відшкодування збитків у вигляді неодержавних доходів (упущеної вигоди) згідно зі ст. 22 Цивільного кодексу України, покладається обов'язок доказування розміру збитків, завданих йому порушенням зобов'язання відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України, та що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі використання об'єкта лізингу.

Місцевим господарським судом правильно встановлено, що вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди базуються на розрахунку можливого прибутку у разі користування відповідачем об'єктом лізингу з урахуванням визначеного Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів розміру щомісячних лізингових платежів. Тоді як такі розрахунки є теоретичними (умовними), побудовані на можливих очікуваннях певного прибутку (доходу) та не підтверджені належними та допустимим доказами.

Згідно п.3 оглядового листа Вищого господарського суду України від 14.01.2014 №01-06/20/2014 у вирішенні спорів про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди суди повинні дослідити, чи могли такі збитки бути реально понесені кредитором та чи вживав кредитор заходів щодо їх відшкодування.

Крім того, при визначенні суми збитків у вигляді упущеної вигоди слід враховувати той факт, що саме позивач ініціював припинення договору лізингу. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивач не довів наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та заявленими до стягнення збитками (упущеною вигодою), а також безпосередньо їх розмір.

Більше того, позивач просив стягнути з відповідача упущену вигоду в розмірі передбачених договором лізингових платежів за період до 15.04.2015, тобто заявлену на майбутнє, що не передбачено чинним законодавством.

Таким суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 126791,43 грн. збитків у формі упущеної вигоди.

Щодо позовних вимог про стягнення позивачем реальних збитків в сумі 8017,93 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Вказані позовні вимоги позивач обґрунтовував розміром витрат на послуги щодо стягнення заборгованості в досудовому порядку, вчинення виконавчого напису та стягнення заборгованості в судовому порядку. На думку позивача, в розумінні ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України це є додаткові витрати (вартість додаткових робіт), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Приписами ст. 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Зважаючи на відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження переліку, вартості, строку виконання та обсягів фактично наданих послуг, а також враховуючи обсяг правоздатності та дієздатності позивача, а також здатність кожної юридичної особи бути позивачем та відповідачем у суді відповідно до ч. 2 ст. 80 Цивільного кодексу України, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що отримання позивачем юридично-консультаційних та колекторських послуг, пов'язаних з представленням інтересів останнього, поверненням заборгованості за договором фінансового лізингу та об'єкта лізингу, не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір товариств (юридичних осіб), які будуть представляти його інтереси, є його особистим правом.

Крім того, як зазначено в п. 1 оглядового листа Вищого господарського суду України №01-06/20/2014 від 14.01.2014 витрати на оплату юридичних послуг не є збитками у розумінні статті 623 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України. Отже, заявлена до стягнення сума витрат на оплату юридичних послуг не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором фінансового лізингу.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що вимоги про стягнення з відповідача понесених позивачем збитків в сумі 8017,93 грн. є безпідставними, необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Таким чином позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Порше Лізинг України" підлягають частковому задоволенню в частині стягнення з відповідача 16520,37 грн. основного боргу, 823,75 грн. пені, 896,93 штрафу, 314,14 грн. трьох відсотків річних.

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю „Порше Лізинг Україна" підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду Чернігівської області від 26.03.2014 у справі №927/60/14 має бути скасоване в частині визнання недійсним п. 8.2.2 договору про фінансовий лізинг №00001807 від 19.04.2010, а також в частинні відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 896,93 штрафу, із прийняттям у цій частині рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Порше Лізинг Україна" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Чернігівської області від 26.03.2014 у справі №927/60/14 скасувати в частині визнання недійсним п. 8.2.2 договору про фінансовий лізинг №00001807 від 19.04.2010, а також в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 896,93 штрафу.

Прийняти в частині позовних вимог про стягнення 896,93 штрафу нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Четрак" (вул. Ціолковського, 39, м. Чернігів, 14001, код 33335884) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Порше Лізинг Україна" (вул. Дегтярівська, 27 Т, м. Київ, 04119, код 35571472) 16520 (шістнадцять тисяч п'ятсот двадцять) грн. 37 коп. основного боргу, 823 (вісімсот двадцять три) грн. 75 коп. пені, 896 (вісімсот дев'яносто шість) грн. 93 коп. штрафу, 314 (триста чотирнадцять) грн. 14 коп. трьох відсотків річних та 371 (триста сімдесят одну) грн. 20 коп. відшкодування вартості судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити."

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Четрак" (вул. Ціолковського, 39, м. Чернігів, 14001, код 33335884) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Порше Лізинг Україна" (вул. Дегтярівська, 27 Т, м. Київ, 04119, код 35571472) 618 (шістсот вісімнадцять) грн. 00 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказів доручити господарському суду Чернігівської області.

Матеріали справи №927/60/14 повернути до господарського суду Чернігівської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя М.М. Новіков

Судді Л.П. Зубець

А.І. Мартюк