Постанова

від 26.03.2014 по справі 910/22493/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" березня 2014 р. Справа№ 910/22493/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Станіка С.Р.

Руденко М.А.

при секретарі Кобець М.О.

За участю представників:

від позивача - Проценко Т.Т. - представник за довіреністю від 31.12.2013 року;

від відповідача - не з'явились;

від третьої особи - не з'явились,

розглянувши у відкритому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут-Автосервіс»

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.12.2013 року

у справі № 910/22493/13 (суддя Шкурдова Л.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Ерде Банк»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут-Автосервіс»

третя особа ОСОБА_3

про звернення стягнення на предмет застави

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Ерде Банк» звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут-Автосервіс» про стягнення заборгованості за кредитним договором № К-213/11 від 07.10.2011 року у розмірі 2 723 920, 00 грн. шляхом звернення стягнення на предмет застави за договором застави від 10.10.2011 року.

Позовні вимоги мотивовані порушенням третьою особою умов кредитного договору № К-213/11 від 07.10.2011 року щодо повернення кредиту та сплати процентів у розмірі в розмірі 2 723 920, 00 грн., в забезпечення виконання зобов'язань за яким між позивачем та відповідачем укладено договір застави від 10.10.2011 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.12.2013 року позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не встановлено де і коли, та з якого рахунку був наданий кредит, чи є ОСОБА_3 володільцем рахунка № 2202.0.21785.001 та на підставі якого договору.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут-Автосервіс» по справі № 910/22493/13 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Дідиченко М.А.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 03.01.2014 року сформовано для розгляду апеляційної скарги по справі № 910/22493/13 колегію суддів у складі Дідиченко М.А. (головуюча), Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2014 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут-Автосервіс" прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю. та призначено до розгляду на 04.03.2014 року.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2014 року, враховуючи перебування судді Пономаренка Є. Ю. у відпустці, справу № 910/22493/13 передано до розгляду колегії суддів у складі: Дідиченко М. А. - головуюча, Руденко М. А., Станік С. Р.

У судове засідання 04.03.2014 року представник відповідача та представник третьої особи не з'явились, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Представник позивача у судовому засіданні 04.03.2014 року надав пояснення, якими заперечував доводи апеляційної, просив суд відмовити у її задоволенні.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2014 року відкладено розгляд справи до 26.03.2014 року.

Представник відповідача у судове засідання 26.03.2014 року не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча через відділ документального забезпечення суду подав клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи для встановлення справжності підпису ОСОБА_3 на заявках про переказ готівки.

Відповідно до ч. 2 ст. 79 ГПК України, господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадках призначення господарським судом судової експертизи.

Враховуючи, що факт встановлення особи, яка здійснювала внесення коштів на рахунок погашення кредиту на користь третьої особи не впливає на факт отримання кредиту та зобов'язання щодо його повернення, беручи до уваги, що відповідач та третя особа у судові засідання до суду першої інстанції не з'являлися, заперечення щодо видачі кредиту та часткового його погашення не заявляли, зважаючи, що відповідач та третя особа у судові засідання до суду апеляційної інстанції також не з'являються та відповідач не надав суду вільні та експериментальні зразки підписів, та у зв'язку із обмеженим строком розгляду справи, колегія суддів не вбачає підстав для призначення експертизи та відмовила у задоволенні клопотання про її призначення.

Представник позивача у судовому засіданні 26.03.2014 року заперечував проти апеляційної скарги та просив суд у її задоволенні відмовити.

Представник третьої особи у судове засідання 26.03.2014 року не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення наявного в матеріалах справи.

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача та третьої особи за наявними в матеріалах справи доказами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 07.10.2011 року між Публічним акціонерним товариством «Ерде Банк» (надалі - позивач) та ОСОБА_3 (надалі - третя особа) укладено кредитний договір № К-213/11 (надалі - кредитний договір), згідно із яким позивач надає кошти третій особі у сумі 1 125 000,00 гривень терміном повернення по 06 жовтня 2012 року включно, зі сплатою процентів за користування коштами за ставкою 23 % (двадцять три проценти) річних.

В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, між Публічним акціонерним товариством «Ерде Банк» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Добробут - Автосервіс» було укладено договір застави від 10.10.2011 року, відповідно до якого відповідач передав в заставу позивачу основні засоби Товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут - Автосервіс» загальною вартістю 728 764,20 грн.

Звертаючись до суду першої інстанції позивач зазначає, що третя особа свої зобов'язання щодо повергнення кредиту та сплати процентів починаючи з липня 2012 року не здійснює, а тому просить суд звернути стягнення на предмет застави.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог третя особа зазначає, що в п. 2.1 кредитного договору встановлено, що кредитодавець відкриває позичальнику позичковий рахунок № 2202.7.03696.001, на якому буде враховуватися кредит, наданий за цим договором, погашення та дострокове погашення кредиту, якщо таке буде.

Однак, третя особа вказує, що в матеріалах справи відсутні докази перерахування банком коштів на рахунок третьої особи № 2202.7.03696.001. Натомість, в матеріалах справи наявний неналежний доказ надання та отримання позичальником кредиту готівкою у сумі 1 125 000, 00 грн. з позичкового рахунку № рахунку № 2202.0.21785.001, який не зазначений в кредитному договорі № К-213/11 від 07.10.2011 року. Крім того, в заяві на видачу готівки № 30085 від 07.10.2011 року не зазначено яку саме суму списано з дебету рахунку № 2202021785001, тобто операція списання 1 125 000, 00 грн. з дебету рахунку № 22020221785001 на рахунок № 1002939 каси відділення банку взагалі не відбувалась.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із п. 1.3 Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженою Постановою Правління Національного банку України від 01.06.2011 року № 174 встановлено, що касові документи мають містити такі обов'язкові реквізити: найменування банку, який здійснює касову операцію, дату здійснення операції, зазначення платника та отримувача, суму касової операції, призначення платежу, підписи платника або отримувача та працівників банку, уповноважених здійснювати касову операцію. До обов'язкових реквізитів касових документів, які оформляються для зарахування суми готівки на відповідні рахунки (крім зазначених вище), також належать номер рахунку отримувача та найменування і код банку отримувача. У грошових чеках, заявах на видачу готівки, на підставі яких видається клієнтам готівка, незалежно від суми, за винятком реалізації пам'ятних та інвестиційних монет, мають зазначатися дані паспорта особи-отримувача або документа, що його замінює, найменування документа, серія, номер і дата його видачі, найменування установи, що його видала. У прибуткових, видаткових та прибутково-видаткових касових ордерах на приймання та видачу готівки працівникам банку (філії, відділення) зазначаються прізвище, ім'я, по батькові отримувача, найменування та номер документа (посвідчення/перепустки).

Як вбачається із матеріалів справи, а саме заяви на видачу готівки № 3005 від 07.10.2011 року вона містить реквізити, обов'язкові для касових документів відповідно до вимог Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні. Зокрема, заява на видачу готівки № 3005 від 07.10.2011 року містить суму касової операції - 1 125 000, 00 грн., найменування отримувача, його паспорті дані, підпис ОСОБА_3 та зазначено призначення операції: «видача кредиту згідно кредитного договору № К-213/11 від 2011».

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів підроблення підпису ОСОБА_3 на вказаній заявці. Відповідач чи третя особа клопотання щодо призначення експертизи для встановлення підроблення підпису на заявці № 3005 від 07.10.2011 року суду не заявляли.

Крім того, згідно із ч. 4 ст. 35 ГПК України встановлено, що рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Так, рішенням Подільського районного суду міста Києва від 13.11.2013 року у справі № 758/2612/12-ц та рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 04.12.2013 року у справі № 361/1141/13-ц встановлено, що згідно заяви на видачу готівки № 3005 від 07.10.2011 року ОСОБА_3 особисто отримав кредитні кошти у сумі 1 125 000, 00 грн. через касу банку, про що свідчить його підпис виконаний на заяві.

Докази, що вищевказані рішення оскаржені в апеляційному порядку сторони суду не надали. До того ж, на сайті Єдиного Державного реєстру судових рішень відсутні процесуальні документи, які б свідчили про прийняття до розгляду апеляційних скарг на рішення Подільського районного суду міста Києва від 13.11.2013 року у справі № 758/2612/12-ц та рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 04.12.2013 року у справі № 361/1141/13-ц.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що 07.10.2011 року позивачем було видано відповідачу кредит на підставі договору № К-213/11 від 07.10.2011 року у сумі 1 125 000, 00 грн., який як вбачається із заявки № 3005 від 07.10.2011 року обліковується на рахунку № 22020221785001, що є відмінним, ніж зазначений в п. 2.1 кредитного договору, однак дана обставина була відома третій особі в момент отримання кредитних коштів та не впливає на чинність та обсяг зобов'язань сторін за кредитним договором.

Крім того, відповідач зазначає, що надані позивачем заявки на переказ готівки, що свідчать про часткове повернення кредиту та часткову сплату процентів підписанні зі сторони платника невстановленою особою, оскільки підписи відрізняються від справжнього підпису ОСОБА_3

Так, відповідно до ч. 1 ст. 528 ЦК України передбачено, що виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

Чинним законодавством України в сфері кредитних правовідносин не встановлена заборона внесення коштів в рахунок погашення заборгованості фізичної особи за кредитним договором іншою, ніж боржник особою без укладання відповідного договору.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для встановлення особи, яка вносила кошти на повернення кредиту, оскільки вказана обставина не впливає факт встановлення судом отримання третьою особою кредитних коштів та її зобов'язання щодо сплати процентів та повернення тіла кредиту.

Твердження ж апелянта про те, що всі заявки та виписки по рахункам, які наявні в матеріалах справи фальшиві та підроблені працівниками банку є безпідставними з огляду на наступне.

Як зазначалося вище, відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, апелянт не надав суду жодного належного та допустимого доказу звернення до правоохоронних органів із заявами про вчинення працівниками банку дій, які переслідуються в кримінальному порядку або встановлення фактів підроблення вищевказаних документів банківськими працівниками у судовому порядку.

Також, рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 04.12.2013 року у справі № 361/1141/13-ц встановлено, що заборгованість третьої особи перед позивачем за кредитним договором з повернення кредиту становить 1 112 000, 00 грн. До того ж, заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом складає 327 278, 32 грн.

Крім того, позивачем нараховано штраф на підставі п. 4.3 кредитного договору у сумі 1 068 750, 00 грн. за прострочення сплати процентів, та штраф на підставі п. 4.4 договору у сумі 215 891, 75 грн. за несвоєчасне повернення кредиту.

Згідно із п. 4.3 кредитного договору за кожний випадок невиконання або неналежного виконання зобов'язань, передбачених п.п. 3.3 договору, позичальник сплачує кредитодавцю штраф у розмірі 5 відсотків від суми кредитних коштів, зазначеної в п. 1.1.договору.

За несвоєчасне повне чи часткове повернення кредитних коштів та/або за несвоєчасну повну чи часткову сплату процентів згідно до умов договору, позичальник сплачує кредитодавцю штраф у розмірі 15 відсотків від суми неповерненого кредиту та/або несплачених процентів, строк сплати яких настав (п. 4.4 договору).

Отже, колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено факт наявності заборгованості третьої особи перед позивачем за кредитним договором № К-213/11 від 07.10.2011 року встановлений рішенням суду.

Водночас, згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України "Про заставу" передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про заставу", за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Згідно зі ст. 20 Закону України "Про заставу", заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Відповідно до п. 5.1 договору застави заставодержатель набуває права задоволення своїх вимог за рахунок предмету застави у випадку, якщо сума наданого кредиту, проценти за користування кредитом, а також можлива неустойка та витрати не будуть погашені у встановлені кредитним договором терміни (строки).

Приписами ст. 22. Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" встановлено, що обтяження може забезпечувати виконання боржником дійсної існуючої вимоги або вимоги, яка може виникнути в майбутньому. Обтяжувач та боржник повинні досягти згоди про максимальний розмір вимоги, яка забезпечується обтяженням.

За рахунок предмета обтяження обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій договором. Розмір забезпеченої обтяженням вимоги визначається на момент її задоволення і включає: 1) відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги і зверненням стягнення на предмет обтяження; 2) сплату процентів і неустойки; 3) сплату основної суми боргу; 4) відшкодування збитків, завданих порушенням боржником забезпеченого зобов'язання або умов обтяження; 5) відшкодування витрат на утримання і збереження предмета обтяження.

Статтею 23 Закону передбачено, що відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.

Згідно статті 24 Закону звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб звернутися до суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 25 Закону якщо інше не передбачено рішенням суду, реалізація предмета забезпечувального обтяження проводиться шляхом його продажу на публічних торгах у порядку, встановленому законом.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що на час розгляду справи у ОСОБА_3 існує заборгованість за кредитом у сумі 2 723 920,00 грн., в тому числі несплачена позичальником частина тіла кредиту - 1 112 000,00 грн., несплачені проценти з період з липня 2012 року по жовтень 2013 року - 327 278,32 гривень, штрафні санкції згідно пункту 4.3 Кредитного договору за прострочення сплати частини кредиту за період з червня 2012 року по жовтень 2012 року у розмірі 281 250,00 грн. та за прострочення сплати процентів за період з листопада 2011 року по грудень 2012 року у розмірі 787 500,00 грн., штрафні санкції згідно пункту 4.4 кредитного договору за несвоєчасне повне чи часткове повернення кредитних коштів у розмірі 166 800,00 грн. та за несвоєчасне повне чи часткове повернення процентів у розмірі 49 091,75 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Беручи до уваги викладене, зважаючи, що зобов'язання за кредитним договором забезпеченні заставою та враховуючи, що відповідачем та третьою особою не спростовано факт наявності заборгованості за кредитним договором № К-213/11 від 07.10.2011 р. у розмірі 2 723 920,00 грн., колегія суддів прийшла до висновків, що судом першої інстанції обгрунтовано задоволено вимоги позивача та стягнуто з відповідача вказану суму заборгованості за рахунок предмета застави за договором застави від 10.10.2011 року - основних засобів Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут - Автосервіс" згідно наданого переліку, шляхом реалізації предмета застави з публічних торгів.

При цьому, згідно із ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються: 1) загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження; 2) опис рухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги обтяжувача; 3) заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; 4) спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону; 5) пріоритет та розмір вимог інших обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, які підлягають задоволенню з вартості предмета забезпечувального обтяження; 6) початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження.

Так, колегія суддів відзначає, що судом першої інстанції, у зв'язку із тим, що сторони не надали висновки про визначення вартості майна на час розгляду спору, було обґрунтовано зазначено в резолютивній частині рішення балансову вартість майна встановлену в договорі та визначено, початкову ціну продажу предмету застави на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, оскільки проведення оцінки майна згідно ЗУ «Про виконавче провадження» є обов'язковою виконавчою дією в процесі виконання рішення суду та враховуючи, що ринкова вартість заставного майна на день його продажу може бути нижчою, ніж його вартість встановлена в договорі.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 27.12.2013 року у справі № 910/22493/13 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно із ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут-Автосервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.12.2013 року залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.12.2013 року у справі № 910/22493/13 - без змін.

3. Матеріали справи № 910/22493/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді С.Р. Станік

М.А. Руденко