Рішення

від 25.03.2014 по справі 914/418/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.03.2014 р. Справа № 914/418/14

Господарський суд Львівської області у складі судді Р.Матвіїва, при секретарі судового засідання Н.Фартушку, розглянув матеріали справи

за позовом: Товариства з додатковою відповідальністю «Жидачівський сирзавод», м. Жидачів, Львівська область;

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Дрогобицький молочний завод», м. Дрогобич, Львівська область;

про: стягнення 10 360 грн. 47 коп.

У судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: Флюд М. М. - директор;

відповідача: не з'явився.

Обставини розгляду справи. Ухвалою від 10.02.2014 року судом прийнято до розгляду позовну заяву та порушено провадження у справі за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Жидачівський сирзавод» до Публічного акціонерного товариства «Дрогобицький молочний завод» про стягнення 10 360 грн. 47 коп. Розгляд справи призначено на 18.02.2014 року.

У судовому засіданні 18.02.2014 року представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві, подав документи для долучення документів до матеріалів справи. Відповідач явки представника не забезпечив, відзиву на позовну заяву не подав. Враховуючи відсутність представника відповідача, судом відкладено розгляд справи на 11.03.2014 року.

У судове засідання 11.03.2014 року сторони явки представників не забезпечили, причин неявки не повідомили. У зв'язку з відсутністю представників сторін, судом відкладено розгляд справи на 25.03.2014 року.

У судове засідання 25.03.2014 року представник відповідача повторно не з'явився, причин неявки не повідомив.

Згідно з абз. 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Повідомлення про вручення копій ухвали про порушення провадження у даній справі знаходяться в матеріалах справи.

Відповідно до п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно зі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 25.03.2014 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Від фіксації судового процесу технічними засобами представник сторони відмовився.

Представнику сторони, що брав участь у судовому засіданні, роз'яснено зміст ст. ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України щодо його прав та обов'язків, зокрема про право заявляти відводи судді.

Суть спору. Спір між сторонами виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань згідно з договором купівлі-продажу. Товариство з додатковою відповідальністю «Жидачівський сирзавод» (надалі по тексту рішення - позивач, продавець згідно з договором) звернулося до Публічного акціонерного товариства «Дрогобицький молочний завод» (надалі по тексту рішення - відповідач, покупець згідно з договором) про стягнення 10 360 грн. 47 коп. заборгованості, з яких 9 633 грн. 60 коп. сума основного боргу, 726 грн. 87 коп. - 3 % річних.

На виконання умов договору відповідач зобов'язаний був прийняти та оплатити продукцію, поставлену продавцем та обумовлену договором. Визначений товар позивачем доставлений відповідачу, однак останнім всупереч умовам договору обов'язку по оплаті не здійснено, вимоги претензії також не виконані, що стало підставою для вирішення спору в судовому порядку.

Відповідач явки представника в судове засідання не забезпечив, про порушення провадження у справі повідомлений належним чином, проти позову не заперечив, наявність боргу не спростував, докази його погашення не подав.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне. 20.06.2011 року Відкрите акціонерне товариство «Жидачівський сирзавод», станом на 17.02.2014 року згідно з Витягом з ЄДРПОУ Товариство з додатковою відповідальністю «Жидачівський сирзавод», та Публічне акціонерне товариство «Дрогобицький молочний завод» уклали договір № 32 (надалі по тексту рішення - договір), згідно з п. 1.1 якого продавець зобов'язався продати та передати в установлені строки продукцію заводу (молоко пастеризоване охолоджене) у власність покупця, а покупець - прийняти та оплатити продукцію на умовах, визначених цим договором.

Кількість та асортимент продукції, що поставляється продавцем, визначається у письмових заявках покупця або заявках відповідальної особи покупця письмово чи по телефону з обов'язковою реєстрацією заявки покупця працівником відділу реєстрації заводу (п. 2.1 договору).

Договором визначені ціна, порядок та терміни оплати продукції. Так, п. 3 передбачено, що покупець сплачує продавцю за продукцію за ціною 3 600 грн. за 1 тонну молока, пастеризованого, 3,4 % жирності. Ціна на продукцію за згодою сторін може бути змінена у відповідності з додатковими угодами сторін до даного договору. Покупець здійснює оплату поставленої продукції після її прийняття протягом 10 банківських днів шляхом безготівкового перерахунку коштів на розрахунковий рахунок продавця. Оплата проводиться в національній валюті України.

У відповідності до п. 6.2 договору покупець зобов'язався приймати продукцію згідно з поданою заявкою по кількості, асортименті та якості; оплачувати вартість поставленої продукції у відповідності до п. 3.3, 3.4 договору.

На виконання умов договору продавець поставив обумовлену продукцію покупцю на загальну суму 31 593 грн. 60 коп., що підтверджується видатковими накладними № РН-0003366 від 26.06.2011 року на суму 11 869 грн. 20 коп., № РН-0003367 від 27.06.2011 року на суму 11 466 грн. 00 коп., № РН-0003368 від 10.07.2011 року на суму 8 258 грн. 40 коп. та довіреностями на отримання продукції від 25.06.2011 року та 08.07.2011 року, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Як підтверджено банківськими виписками за 18.07.2012 року, 24.07.2012 року, 25.07.2012 року, 23.08.2012 року, 04.09.2012 року, 07.09.012 року, 11.09.2012 року, 12.09.2012 року та відомістю по обігу коштів за період з 26.06.2011 року по 31.12.2013 року відповідачем здійснено оплату за поставлену продукцію на суму 21 960 грн.

Про наявність заборгованості в розмірі 9 633 грн. 60 коп. та необхідність її погашення відповідач повідомлявся претензією вих. № 280 від 30.10.2013 року, у відповідь на яку покупець повідомив, що наявність заборгованості не заперечує, а виникнення заборгованості пов'язано зі скрутним фінансовим становищем підприємства, при покращенні становища відповідач зобов'язався одразу погасити заборгованість.

Дані факти матеріалами справи підтверджується, сторонами не заперечувались та документарно не спростовувались.

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.

Як встановлено судом вище, сторони уклали договір купівлі-продажу продукції, яким визначили взаємні права та обов'язки.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України)

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно з ч. 7 наведеної статті не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У статті 610 Цивільного кодексу України зазначається, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Договором (п. 3.3) сторони визначили, що покупець здійснює оплату поставленої продукції після її прийняття протягом 10 банківських днів шляхом безготівкового перерахунку коштів на розрахунковий рахунок продавця.

У відповідності до положень договору відповідач зобов'язаний був оплатити товар у строк до 22.07.2011 року (протягом 10 банківських днів з дня отримання продукції згідно з видатковими накладними). Враховуючи нормативні положення, наведені вище, з 25.07.2011 року покупець вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Як встановлено з матеріалів справи, протягом певного часу відповідач здійснював платежі за поставлену продукцію, проте не у повному розмірі, у зв'язку з чим станом на лютий 2014 року заборгованість у розмірі 9 633 грн. 60 коп. за поставлену продукцію не погашена.

Виконання продавцем належним чином своїх зобов'язань по договору та борг у вказаному розмірі підтверджується дослідженими та описаними вище договором купівлі-продажу, видатковими накладними, довіреностями, банківськими виписками, відомістю по обігу коштів з контрагентом ПАТ «Дрогобицький молочний завод» по усіх бухгалтерських рахунках за період з 26.06.2011 року по 31.12.2013 року, вимогою-претензією та відповіддю на неї, у якій відповідач наявність заборгованості не заперечив.

Крім суми основного боргу, позивач з урахуванням положень ст. 625 Цивільного кодексу України, заявляє до стягнення 726 грн. 87 коп. 3 % річних.

У силу приписів статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (абз. 4, 5 п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»).

Відповідно до п. 1.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Здійснивши перерахунок вказаної позивачем суми 3 % річних у відповідності до вимог законодавства, судом встановлено, що до стягнення за прострочення виконання зобов'язання підлягає 726 грн. 87 коп. 3 % річних.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, враховуючи відсутність доказів спростування боргу та доказів його погашення, суд вважає право позивача на оплату за передачу у власність обумовленої договором продукції порушеним, а позовні вимоги такими, що підлягають до задоволення повністю.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судові витрати у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суд покладає на відповідача.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в :

Позов задоволити повністю.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дрогобицький молочний завод» (82100, Львівська обл., місто Дрогобич, вул. Гайдамацька, будинок 5, код ЄДРПОУ 00446428) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Жидачівський сирзавод» (81700, Львівська обл., Жидачівський район, місто Жидачів, вул. Франка, будинок 1, код ЄДРПОУ 00446457) 9 633 грн. 60 коп. основної заборгованості, 726 грн. 87 коп. 3 % річних та 1 827 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили, в порядку статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91 - 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене та підписане 25.03.2014 року.

Суддя Матвіїв Р.І.