Постанова

від 08.07.2014 по справі 914/418/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" липня 2014 р. Справа № 914/418/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Галушко Н.А.

суддів Желік М.Б.

Орищин Г.В.

розглянув апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дрогобицький молочний завод", м. Дрогобич б/н від 20.05.2014 р.

на рішення Господарського суду Львівської області від 25.03.2014 року

у справі № 914/418/14

за позовом: Товариства з додатковою відповідальністю "Жидачівський сирзавод", м. Жидачів, Львівська область;

до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Дрогобицький молочний завод", м. Дрогобич, Львівська область;

про: стягнення 10 360 грн. 47 коп.

За участю представників :

від позивача : не з»явився

від відповідача : не з'явився;

Сторони явку представників в судове засідання не забезпечили, хоча належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення копій ухвал Львівського апеляційного господарського суду адресатам.

Рішенням Господарського суду Львівської області №914/418/14 від 25.03.2014р. (суддя Матвіїв Р.І. ) позов задоволено повністю. Стягнено з ПАТ "Дрогобицький молочний завод" на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Жидачівський сирзавод" 9 633,60грн. основної заборгованості, 726,87грн. 3% річних.

ПАТ "Дрогобицький молочний завод" подано апеляційну скаргу б/н від 20.05.2014 р., в якій просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення, яким в позові відмовити повністю, посилаючись на те, що рішення суду прийнято з неповним з»ясуванням обставин справи, порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник вважає, що відповідач не був повідомлений про час та місце розгляду справи, чим порушено принцип змагальності, а саме ст.4-3 ГПК України. Окрім того, скаржник зазначає, що відповідачем не взято до уваги Закон України «Про житлово-комунальні послуги», який визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями та споживачами, а також їхні права та обов»язки.

Також, скаржник наголошує, що до позовної заяви не додано ТТН, які відповідно до Закону України «Про автомобільний транспорт» та Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні оформляються при перевезенні вантажів автомобільним транспортом, в тому числі і власного товару власним транспортом.

Також скаржник в апеляційній скарзі, на підставі ст.8 Закону України «Про судовий збір» просить відстрочити сплату судового збору у зв'язку із важким фінансовим становищем.

ТДВ «Жидачівський сирзавод» у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача в судовому засіданні 24.06.2014р., суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, між ВАТ "Жидачівський сирзавод", станом на 17.02.2014 року згідно з Витягом з ЄДРПОУ ТОВ "Жидачівський сирзавод", та ПАТ "Дрогобицький молочний завод" укладено договір №32 від 20.06.2011р. (а.с.10-11), згідно якого позивач зобов»язується продати та передати у встановлені строки продукцію заводу у власність покупця, а відповідач зобов»язується прийняти продукцію і оплатити її вартість на умовах, визначених цим договором (п.1.1 договору).

Відповідно до п.2.1 договору кількість та асортимент продукції, що поставляється продавцем, визначається у письмових заявках покупця або заявках відповідальної особи покупця письмово чи по телефону з обов'язковою реєстрацією заявки покупця працівником відділу реєстрації заводу.

Згідно із п. 3 договору покупець сплачує продавцю за продукцію за ціною 3 600 грн. за 1 тонну молока пастеризованого, 3,4 % жирності. Ціна на продукцію за згодою сторін може бути змінена у відповідності з додатковими угодами сторін до даного договору. Покупець здійснює оплату поставленої продукції після її прийняття протягом 10 банківських днів шляхом безготівкового перерахунку коштів на розрахунковий рахунок продавця.

У відповідності до п. 6.2 договору покупець зобов'язався приймати продукцію згідно з поданою заявкою по кількості, асортименту та якості; оплачувати вартість поставленої продукції у відповідності до п. 3.3, 3.4 договору.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції встановлено, що позивачем на виконання договірних зобов»язань поставлено обумовлену продукцію покупцю на загальну суму 31 593 грн. 60 коп., що підтверджується видатковими накладними та довіреностями на отримання продукції (а.с.14-20).

Відповідачем здійснено оплату за поставлену продукцію в сумі 21 960 грн, що підтверджується відомістю по обігу коштів за період з 26.06.2011 року по 31.12.2013 року та банківськими виписками та (а.с.13, 21-28).

Позивачем надіслано відповідачу претензію вих.№280 від 30.10.2013р. в якій просить сплатити заборгованість в сумі 9 633,60грн., у відповідь на яку покупець повідомив, що наявність заборгованості не заперечує, а виникнення заборгованості пов'язано зі скрутним фінансовим становищем підприємства, при покращенні становища відповідач зобов'язався одразу погасити заборгованість (а.с.29-30).

Вищенаведене стало підставою для звернення Товариства з додатковою відповідальністю "Жидачівський сирзавод" до ПАТ "Дрогобицький молочний завод" з позовом про стягнення 10 360 грн. 47 коп. заборгованості, з яких 9 633 грн. 60 коп. сума основного боргу, 726 грн. 87 коп. - 3 % річних.

Згідно із п.п. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України)

Відповідно до п.1 ст.193 ГК України та ст..526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. А за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч.1 ст.612 Цивільного Кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Як зазначалось вище, відповідно до п. 3.3 договору сторони визначили, що покупець здійснює оплату поставленої продукції після її прийняття протягом 10 банківських днів шляхом безготівкового перерахунку коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Отже, враховуючи матеріали справи, відповідач зобов'язаний був оплатити товар у строк до 22.07.2011 року (протягом 10 банківських днів з дня отримання продукції згідно з видатковими накладними).

З 25.07.2011 року покупець вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Матеріалами справи підтверджується часткова оплата відповідачем за поставлену продукцію згідно договору, станом на лютий 2014 року заборгованість у розмірі 9 633,60грн. за поставлену продукцію не погашена та підлягає стягненню..

Згідно із ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 1.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Перевіривши правильність проведених розрахунків 3% річних суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про правомірність вимог позивача щодо стягнення з відповідача 726, 87 грн. 3 % річних.

Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За умовами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доводи наведені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, скаржником належними та допустимими доказами факту неналежного виконання позивачем зобов'язань за договором необгрунтовано.

Не береться до уваги посилання скаржника на те, що відповідачем до позовної заяви не додано товарно транспортні накладні, які відповідно до Закону України «Про автомобільний транспорт» та Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні визначають ТТН обов»язково оформлються при перевезенні вантажів автомобільним транспортом, в тому числі і власного товару власним транспортом з огляду на наступне.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Позивачем надано достатньо належних документів первинного бухгалтерського обліку (видаткові накладні, довіреності) (а.с.14-20) в підтвердження факту поставки товару на виконання умов договору №32 від 20.06.2011р. за який відповідачем не здійснено оплати у повному розмірі.

Закон України «Про житлово-комунальні послуги» не розповсюджується на правовідносини, які є предметом даного позову.

Також, не беруться судовою колегією до уваги посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що останній був позбавлений права захисту своїх прав та законних інтересів, оскільки сторони зобов'язані вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Відповідач мав право після одержання ухвали про порушення провадження у справі надати (надіслати поштою) відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову. Скаржник був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с.3), відмітками на ухвалах Львівського апеляційного господарського суду від 18.02.20014р. та від 11.03.2014р. (а.с.34, 39) та мав можливість до судового засідання подати пояснення по суті позовних вимог та заперечення при їх наявності. Однак, відповідач не надав суду витребуваних документів, не забезпечив явку уповноваженого представника в суд першої та апеляційної інстанції, отже скористався наданими йому правами на власний розсуд.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про те, що рішення прийняте із дотриманням норм законодавства та у відповідності до обставин справи, а тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 06.06.2014р. у даній справі за клопотанням скаржника з посиланням на ч.1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір" у зв»язку із важким фінансовим станом товариства відстрочено сплату судового збору до початку розгляду апеляційної скарги.

Однак, скаржником станом на 08.07.2014р. (оголошення вступної та резолютивної частини постанови суду) не надано доказів сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Відповідно до п.3.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р., якщо строк, на який судом було відстрочено або розстрочено сплату судового збору, закінчився, а таку сплату не здійснено, господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи може своєю ухвалою продовжити цей строк (але не довше ніж до прийняття судового рішення по суті справи), або звільнити сторону від сплати судового збору, або залишити позов чи скаргу без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК, або стягнути несплачену суму судового збору у прийнятті судового рішення.

Згідно із п.п.4 п.2 ст.2 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду стягується у розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

З огляду на викладене, відповідно до ст.49 ГПК України із скаржника підлягає стягненню судовий збір у розмірі 913,50грн. за розгляд апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В:

1.Рішення Господарського суду Львівської області від 25.03.2014р. у справі №914/418/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дрогобицький молочний завод" (82100, Львівська обл., місто Дрогобич, вул. Гайдамацька, будинок 5, код ЄДРПОУ 00446428) в доход Державного бюджету (код класифікації доходів бюджету 22030001, рахунок отримувача УДКСУ у Личаківському районі м.Львова; Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38007620; Банк отримувача ГУДКСУ у Львівській області; Код банку отримувача (МФО) 825014; рахунок отримувача 31216206782006) 913,50грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Місцевому господарському суду видати наказ.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3.Справу направити у господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 11.07.2014р..

Головуючий-суддя Галушко Н.А

Суддя Желік М.Б.

Суддя Орищин Г.В.