Ухвала

від 26.03.2014 по справі 2а-9370/10/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2014 року м. Київ К/9991/8950/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Консалтинг Груп" (далі - Товариство)

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 26.04.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2012

у справі № 2а-9370/10/2670

за позовом Товариства

до державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі - ДПІ)

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 27.02.2010 № 0001502312/0.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 26.04.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2012, у позові відмовлено з посиланням на формування позивачем даних податкового обліку за фіктивними операціями на підставі штучно створеного документообігу.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та задовольнити позов. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, зокрема, про включення ним до податкового кредиту сум ПДВ на підставі належним чином оформлених первинних документів (у тому числі податкових накладних).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог Товариства виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що податковою інспекцією було проведено документальну невиїзну перевірку Товариства щодо підтвердження відомостей отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків - товариством з обмеженою відповідальністю «Сьомий скарб» (далі - ТОВ «Сьомий скарб») за 2008 рік.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 15.02.2010 № 193/23-12/32922037 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 27.02.2010 № 0001502312/0, згідно з яким Товариству визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 71988 грн. (у тому числі 47992 грн. за основним платежем та 23996 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для зазначеного донарахування став висновок податкового органу про те, що позивач безпідставно включив до податкового кредиту ПДВ у ціні товару (комп'ютерної техніки, витратних матеріалів), придбаного у ТОВ «Сьомий скарб» за договором купівлі-продажу від 03.03.2008 № 03/03/08.

На обґрунтування цього висновку податкова інспекція зазначає про безтоварний характер цих операцій, які не опосередковувалися фактичним рухом активів, що підтверджується обставинами, встановленими постановою суду у кримінальній справі по обвинуваченню засновника ТОВ «Сьомий скарб» за вчинення злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво); також ДПІ наголошує на відсутності спірного постачальника за місцезнаходженням та відсутності у нього основних фондів, майна та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для провадження господарської діяльності.

А відтак, за висновком ДПІ, складені від імені названого контрагента первинні документи (зокрема, податкові накладні) не є достовірними, не підтверджують фактичного виконання спірних операцій з поставки товарів в адресу позивача, а відтак не можуть бути підставою для формування Товариством даних податкового обліку (зокрема, податкового кредиту).

Як випливає з визначення, що міститься у пункті 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 цієї ж статті Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень вбачається, що підставою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними).

При цьому як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавством пов'язує реалізацію права платника на податковий кредит.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість податкового кредиту первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує визначену постачальником вартість товару та включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету.

У даному разі висновок податкової інспекції (який був підтриманий судами обох інстанцій) про недостовірність представлених позивачем первинних документів та невідповідність даних податкового обліку Товариства фактичному змісту господарських правовідносин ґрунтується, зокрема, на тому, що постановою було визнано керівника ТОВ «Сьомий скарб» у вчиненні злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України. При цьому зазначеною постановою встановлено, що назване підприємство не провадило будь-яких фактичний фінансово-господарських операцій, а було створено виключно з метою прикриття незаконної діяльності.

Згідно з частиною четвертою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

А відтак з урахуванням факту фіктивності господарської діяльності спірного постачальника Товариства згідно з постановою суду у кримінальній справі (копію якої долучені до матеріалів справи) суди правильно застосували наведену процесуальну норму та об'єктивно оцінили встановлені вказаною постановою обставини у сукупності з іншими наведеними ДПІ фактами як свідчення відсутності реального характеру поставок між ТОВ «Сьомий скарб» та позивачем; на підставі цього суди зробили правильний висновок, що первинні документи, виписані для оформлення господарських операцій позивача з цим контрагентом, не мають юридичної сили первинних документів та не можуть підтверджувати правомірність формування податкового кредиту. Правова оцінка обставин даної справи була здійснена судами з дотриманням правил оцінки доказів, встановлених нормами статті 86 КАС.

Таке правозастосування судом апеляційної інстанції відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій, зокрема, в постанові від 27.03.2012 у справі за позовом приватного підприємства «Ангара» до державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетного відшкодування. У цій постанові Верховний Суд України зазначив, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Доводи касаційної скарги не спростовують наведених висновків судів, а фактично спрямовані на переоцінку встановлених судами обставин справи, що перебуває поза межами перегляду справи в касаційній інстанції.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Консалтинг Груп" відхилити, а постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 26.04.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2012 у справі № 2а-9370/10/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько