Постанова

від 13.03.2014 по справі 820/1025/14

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

13 березня 2014 р. № 820/1025/14

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Горшкової О.О.,

при секретарі судового засідання - Сальніковій А.А.,

за участю представників сторін: позивач - Руєва О.М., відповідач - Коваленко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНС-ТЕХНО-СЕРВІС» до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення,-

В С Т А Н О В И В:

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Так, підставою для збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість, слугували висновки контролюючого органу про те, що правочини укладені між позивачем та контрагентом -ТОВ «Грифон Буд» не спрямовані на реальне настання правових наслідків та є нікчемними. Разом з тим, оскільки у позивача наявні всі первині документи, які підтверджують факт взаємовідносин із вищезазначеними контрагентами, то він мав встановлене законом право на віднесення сум по даним взаємовідносинам до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування на їх підставі податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідач проти позову заперечував, пославшись на те, що підставою для винесення спірного податкового повідомлення рішення слугувала інформація встановлена при перевірці контрагентів позивача по ланцюгу постачання. Так, відповідно до інформації, отриманої від ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС (Акт від 29.07.2013 року № 1108/22-609/33305781 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Грифон Буд» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків ТОВ «Транс-Техно-Сервіс», ТОВ «Вуглесервіс», АТ « Литер», ТОВ «ТВО «Східбуд» їх реальності та повноти відображеня в обліку за період з 01.05.2013року по 31.05.2013року ) був встановлений факт відсутності реального вчинення господарських операцій. В зв'язку з чим, податковий орган дійшов висновку про неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ " Транс-Техно-Сервіс " із контрагентами, у т.ч. ТОВ "Грифон Буд".

У судових засіданнях представники сторін підтримали свої правові позиції по справі.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як було встановлено під час розгляду справи та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, ТОВ " Транс-Техно-Сервіс" зареєстроване 29.03.2007 року та перебуває на обліку як платник податків та зборів в ДПІ у Московському районі м. Харкова з 11.05.2010 року за № 100282798.

Як вбачається з акту перевірки, співробітниками ДПІ у Московсьоум районі м. Харкова було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Транс-Техно-Сервіс" з питань дотримання вимог податкового законодавства України при здійсненні взаємовідносин з ТОВ «Грифон Буд» за період травень 2013року та подальшої участі отриманих товарно - матеріальних цінностей (робіт, послуг) у фінансово-господарських операціях підприємства, за наслідками якої складено Акт № 210/20-34-22-01-05/34953129 від 20.08.2013 року.

Під час перевірки були встановлені порушення позивачем вимог діючого законодавства, зокрема п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого платником занижено податок на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Грифон Буд» за період з 01.05.2013року по 31.05.2012року у сумі 96113,52грн. Також податковий орган дійшов висновку, про не реальність здійснення господарських відносин по ланцюгу постачання із ТОВ «Грифон Буд» за період з 01.05.2013року по 31.05.2013року на загальну суму 1260497,80грн. та ТОВ "ВСП"Констракшин" на загальну суму 137752,00грн., їх вид, обсяг, якість та розрахунок, а саме встановлено відсутність об`єктів оподаткування та неможливість реального здійснення господарських операцій ТОВ "Транс-Техно-Сервіс".

На підставі вищезазначеного акту, податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000292210 від 03.09.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 206630 грн., у т.ч. за основним платежем - 120142,50 грн., у т.ч. за основним платежем 96114грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 24028,50 грн.

Позивач, не погодившись із вищезазначеним податковим повідомленням - рішенням, провів процедуру його адміністративного оскарження, за результатами чого рішенням Головного управління Міндоходів у Харківській області, залишеним без змін рішенням Міністерства доходів і зборів України від 27.12.2013 року № 1854/16/99-99-10-01-15, скаргу директора ТОВ «ТРАНС-ТЕХНО-СЕРВІС» від 11.11.2013 року залишено без задоволення, оскаржуване податкове повідомлення - рішення - без змін.

Позивач, не погодившись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду із вищезазначеним позовом.

Під час розгляду справи встановлено, що фактичною підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання слугувала інформація встановлена при перевірці контрагентів позивача по ланцюгу постачання, за наслідками якої встановлено, що правочини, укладені між позивачем та контрагентом - ТОВ «Грифон Буд» є такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Також, суд зазначає, що відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, протиправності формування витрат та податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування належить з'ясувати, зокрема, такі обставини, як: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При розв'язанні відповідних спорів судам варто враховувати принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (лист Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року №1936/11/13-11 "Щодо підтвердження даних податкового обліку").

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про необхідність перевірки під час розгляду даної справи висновків податкового органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства, які були покладені в основу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Перевіряючи обґрунтованість висновків податкового органу, та як наслідок правомірність визначення позивачу суму грошового зобов'язання на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1. ст. 22 ПК України об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Згідно п.138.2 ст.138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Перевіряючи правомірність віднесення позивачем сум по вищезазначеним господарським операціям до складу витрат, які підлягають оподаткуванню та формування податкового кредиту ПДВ, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як було встановлено під час розгляду справи та не заперечується сторонами, основним видом діяльності, який здійснював позивач у перевіряємий період, була будівництво житлових та нежитлових будівель (код КВЕД 41.20).

З матеріалів справи вбачається, що позивач у спірний період мав господарські відносини із ТОВ «Грифон Буд».

Як було встановлено під час розгляду справи та підтверджується наявними в ній доказами, 25.03.2013 року між ТОВ "Грифон Буд" (Постачальник) та ТОВ «ТРАНС-ТЕХНО-СЕРВІС» (Покупець) було укладено Договір поставки № 43/03, відповідно до умов якого Постачальник зобов`язується продати, а Покупець прийняти та оплатити Товар в асортимені, кількості та по цінам, що вказані в товарних накладних, які є невід`ємною частиною вказаного Договору.

На виконання умов вищезазначеного Договору, Постачальником було передано позивачу Товар, що підтверджується видатковими накладними № 534 від 21.05.2013року на суму 59640, 00 грн, № 535 від 21.05.2013року на суму 59 640,00грн., № 536 від 21.05.2014року на суму 42 600,00грн., № 525 від 20.05.2013року на суму 59 640,00грн., № 526 від 20.05.2013року на суму 59 640,00грн., № 517 від 17.05.2013року на суму 30 869,16грн., № 516 від 17.05.2013року на суму 31 067,69грн., № 515 від 17.05.2013року на суму 57 855,00грн., № 503 від 14.05.2013року на суму 56 232,00грн., № 504 від 14.05.2013року на суму 56 232,00грн., № 505 від 14.05.2013року на суму 56 232,00грн., № 506 від 14.05.2013року на суму 56 232,00грн., № 500 від 13.05.2013року на суму 57 936,00грн., № 496 від 08.05.2013року на суму 48 340,58грн. та № 485 від 06.05.2013року на суму 48 340,58грн.

Як вбачається з матеріалів справи, вартість отриманого товару була повністю сплачена Покупцем, про що свідчить оборотно-сальдова відомість позивача по рахунку 631 за 2013рік та виписки за особовим рахункам.

Отже, наявні в матеріалах справи копії платіжних документів засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості придбаного товару за договором шляхом перерахування безготівкових грошових коштів.

З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом", суд робить висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб - через банківські установи. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), відповідачем суду не надано.

До документів, які засвідчують факт придбання товару, робіт, послуг, діюче законодавство висуває лише одну умову - вони повинні засвідчувати фактичне отримання товару або результатів робіт, послуг.

Проте, в ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних документів, наданих позивачем. Відповідно до п.3.2 Договору, Товар поставляється на умовах самовивозу автомобільним транспортом Покупця.

Частиною 2 статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Згідно п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568 (далі - Правила) основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортніа накладна.

Відповідно до абз.27 п.1 Правил товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «ТРАНС-ТЕХНО-СЕРВІС» (Замовник) уклав з Фізичною особою ОСОБА_4 (Виконавець) договір про надання товарних послуг по перевозці наземним транспортом № 10/04/13 від 10.05.2013року, за умовами якого Виконавець приймає на себе зобов`язання надати Замовнику послуги з перевозки автомобільним транспортом Товара Замовника згідно товарно-транспортним накладним.

На підтвердження реальності виконання вказаних умов, позивач надав копії ТТН № П 73 від 21.05.2013року, № П72 від 20.05.2013року, № П70 від 17.05.2013року, № П69 від 14.05.2013року, № П68 від 13.05.2013року, № П 67 від 08.05.2013року та від 06.05.2013року.

Крім того, суд зазначає, що згідно із Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженою наказом Мінфіну України "Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей" від 16.05.96 р. № 99 (зареєстровано в Мін'юсті України 12.06.96 р. за № 293/1318, зі змінами та доповненнями, за текстом - Інструкція № 99) дія якої поширюється на підприємства, установи та організації, їх відділення, філії, інші відокремлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, регламентовано умови та порядок видачі довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до п. 2 та п.3 Інструкції № 99 сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Бланки довіреностей (додаток 1) видаються після їх реєстрації у Журналі реєстрації довіреностей (додаток 2), який має бути пронумерований, прошнурований та скріплений печаткою і підписами керівника і головного бухгалтера підприємства. Нумерація виданих протягом року довіреностей є наскрізною.

Згідно з п. 6 Інструкції № 99 довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Відповідно до п. 10 Інструкції № 99 особа, якій видано довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, надати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад (у комору) або матеріально відповідальній особі.

Згідно із вимогами п. 13 Інструкції № 99 довіреність незалежно від строку її дії залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ) із зазначенням на ній номера довіреності та дати її видачі. У цих випадках один примірник накладної (або документа, що її заміняє) передається одержувачу цінностей, а інший - додається до залишеної у постачальника довіреності й використовується для спостереження і контролю за відпуском цінностей згідно з довіреністю, а також для проведення розрахунків з одержувачем.

Після закінчення відпуску цінностей служби, що здійснювали їх відпуск, здають довіреність разом з документами на відпуск останньої партії цінностей працівникам, на яких покладено обов'язки з ведення бухгалтерського обліку.

Відповідальність за дотримання постачальником встановленого порядку відпуску за довіреністю цінностей покладається на посадових осіб підприємства-постачальника, які мають право підписувати первинні документи на відпуск цінностей (п. 15 Інструкції № 99).

Враховуючи наведене, суд зазначає, що додатковим доказом, який свідчить про факт отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей від ТОВ "Грифон Буд", є надана позивачем копія виписки із журналу реєстрації довіреностей на отримання ТМЦ, а на підтвердження обліку руху товару позивач надав картки рахунку 281 за травень 2013року, травень -вересень 2013року, травень-грудень 2013року (згідно П(С) БО 9 «Запаси» (Положення (стандарт) бухгалтерського обліку.

Разом з Товаром Постачальник повинен надати, окрім видаткових накладних, і податкові накладні. (п.3.4 Договору).

На виконання вищезазначених умов, позивач надав податкові накладні № 79 від 21.05.2013року на загальну суму 42 600, 00грн., у т.ч. ПДВ 7 100, 00грн., №78 від 21.05.2013року на загальну суму 59 640, 00грн., у т.ч. ПДВ 9 940, 00грн., № 77 від 21.05.2013року на загальну суму 59 640, 00грн., у т.ч. ПДВ 9 940, 00грн, 00грн., № 67 від 20.05.2013року на загальну суму 59 640, 00грн., у т.ч. ПДВ 9 940, 00грн, № 66 від 20.05.2013року на загальну суму 59 640, 00грн., у т.ч. ПДВ 9 940, 00грн, № 56 від 17.05.2013року на загальну суму 30 869,16 у т.ч. ПДВ 5 144, 86 грн., № 55 від 17.05.2013року на загальну суму 31 067,68 у т.ч. ПДВ 5 177,94грн.

Як вбачається з матеріалів справи, у податкового органу під час перевірки виникли зауваження щодо якості поставленого товару. Проте суд зауважує, що вказаний товар відповідно до Наказу Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 1 лютого 2005 року N 28 «Про затвердження Переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні» не входить до категорії продукції, що підлягає обов`язковій сертифікації.

На підтвердження факту наявності приміщення для зберігання ТМЦ, позивач надав договір оренди приміщення № АС/15/12 від 15.11.2012року, відповідно до умов якого Фізична особа ОСОБА_5 (Орендодавець) передає ТОВ «ТРАНС-ТЕХНО-СЕРВІС» (Орендар) в строкове платне користування приміщення під склад, загальною площею 120 м.кв., за адресою : АДРЕСА_1. Факт виконання умов вказаного договору підтверджує акт прийому-передачі приміщення по договору оренди № АС/15/12 від 15.11.2012року.

Також, між ТОВ «ТРАНС-ТЕХНО-СЕРВІС» (Замовник) та ТОВ «Грифон Буд» (Виконавець) укладено договір про надання послуг № 45 від 15.03.2013року, відповідно до умов якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе обов`язок надавати послуги відповідно до актів наданих послуг, які є невід`ємною частиною договора. На підтвердження реальності виконання умов зазначеного Договору, позивач надав акти надання послуг з доданими до них описами наданих послуг.

Також, факт виконання умов договору підтверджує наявна в матеріалах справи письмова звідна консультація у вигляді звіту відповідно до вказаного Договору.

Факт реальності виконання вказаного договору, підтверджують наявні в матеріалах справи податкові накладні № 92 від 23.05.2013року на загальну суму 48000,00грн. у т.ч. ПДВ 8 000,00грн., № 88 від 23.05.2013року на загальну суму 48000, 00грн., у т.ч. ПДВ 8000,00грн., № 89 від 23.05.2013року на загальну суму 48 000, 00грн., у т.ч. ПДВ 8000, 00грн., № 90 від 23.05.2013року на загальну суму 48000, 00грн., у т.ч. ПДВ 8 000, 00грн., № 91 від 23.05.2013року на загальну суму 48000, 00грн., у т.ч. ПДВ 8000, 00грн., № 98 від 24.05.2013року на загальну суму 48 000, 00грн., у т.ч. ПДВ 8 000, 00грн., № 97 від 24.05.2013року на загальну суму 48 000, 00грн., у т.ч. ПДВ 8 000, 00грн., №95 від 24.05.2013року на загальну суму 48 000, 00грн., у т.ч. ПДВ 8 000, 00грн., №96 від 24.05.2013року на загальну суму 48 000, 00грн., у т.ч. ПДВ 8 000, 00грн., № 99 від 25.05.2013року на загальну суму 48 000, 00грн., у т.ч. ПДВ 8 000, 00грн.

Необхідність укладення позивачем з ТОВ «Грифон Буд» Договорів №43/03 від 25.03.2013року та № 45 від 15.03.2013 року зумовлена власними господарськими потребами та необхідністю виконання договірних зобов`язань з ТОВ «ВСП Констракшин». Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з листом від 28.03.2013року за вих. № 20/1 до ТОВ «Грифон Буд», в якому просив надати кваліфіковану консультацію з комплексного обслуговування трамвайних ліній для свого ділового партнера ТОВ «ВСП Констракшин». Листом від 04.042013року за вих. № 28/3 ТОВ «Грифон Буд» погодився надати вказані послуги. На підставі вищезазначених попередніх домовленостей, між ТОВ «ТРАНС-ТЕХНО-СЕРВІС» (Постачальник) та ТОВ «ВСП Констракшин» (Покупець) укладено догововір № 08/04-13 від 08.04.2013року та Додаткову угоду до вказаного Договору від 09.04.2013року відповідно до умов якого Постачальник зобов`язується продати, а Покупець прийняти та оплатити товар а асортименті, кількості та по цінам, як вказані в товарних накладних, що є невід`ємною частиною Договору, а також прийняти надані послуги.

На підтвердження виконання умов вказаного Договору, позивач надав видаткові накладні, виписки з банківського рахунку.

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що взаємовідносини між сторонами відбувались при наявності всієї необхідної, належним чином складеної первинної документації.

Суд зауважує, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що надані позивачем документи підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах, а понесення ТОВ "ТРАНС-ТЕХНО-СЕРВІС" витрат у спірних правовідносинах шляхом вибуття безготівкових коштів з власності даного суб'єкта господарювання (в оплату вартості придбаного товару) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.

Суд зазначає, що на час виконання умов договорів та видачі податкових накладних контрагент позивача - ТОВ «Грифон Буд» був зареєстрований платником податків на додану вартість.

Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно із приписами п.п. 14.1.181 ст.14, п.198.3, п. 198.6. ст.19 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в тому числі у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обов'язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

Листом Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" зазначено, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Крім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Суд також зауважує, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом ТОВ «Грифон Буд» мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч. 2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність"може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування"отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом"і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини.

Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії"ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентом ТОВ «Грифон Буд» і правомірність віднесення позивачем до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формуванню податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Щодо посилання контролюючого органу, на те, що правочини укладені між позивачем та контрагентом ТОВ «Грифон Буд» в т.ч. і по ланцюгу, не мають на меті реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними, суд вважає безпідставними та зазначає наступне.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину. Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки. Тобто, відповідач вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою визнав укладені між позивачем та ТОВ "Грифон Буд" угоди недійсними, до того ж, в акті перевірки відсутні дані, які б свідчили про порушення позивачем приписів ст.228 ЦК України. Зазначений договір не визнаний у встановленому законом порядку недійсним, а також немає інших відомостей, які б свідчили, наприклад, про необґрунтоване завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочину є безпідставними.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, суд вважає, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Суд, також вважає за необхідне зазначити, що висновки податкового органу про можливі порушення податкового законодавства зі сторони контрагентів позивача, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем вимог податкового законодавства та про відсутність у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ з фактом оплати. Відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту поставки продукції.

Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 3 ст. 2 КАС України, суд дійшов до висновку, що оспорюване податкове повідомлення-рішення було прийнято не на підставі законодавства.

Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, будучи суб'єктом владних повноважень та заперечуючи проти адміністративного позову не виконав покладений на нього ч.2 ст.71 КАС України обов'язок та не довів юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів винесення спірного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ч. 1 ст. 94 КАС України

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНС-ТЕХНО-СЕРВІС» до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області № 0000292210 від 03.09.2013 року .

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНС-ТЕХНО-СЕРВІС» (61022, м. Харків, пр. Правди, буд.7, оф.250-21 код ЄДРПОУ 34953129) судовий збір в сумі 182 (сто вісімдесят дві) грн. 70 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 17.03.2014року.

Суддя Горшкова О.О.