Ухвала

від 13.05.2014 по справі 820/1025/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2014 р.Справа № 820/1025/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Мороз Є.В.

представника відповідача Засопіна М.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2014р. по справі № 820/1025/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-ТЕХНО-СЕРВІС"

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-ТЕХНО-СЕРВІС", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000292210 від 03.09.2013 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2014 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-ТЕХНО-СЕРВІС" - задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області № 0000292210 від 03.09.2013 року .

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2014 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів п. 44.1 ст. 44, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, ч. 2 ст. 3, ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що ТОВ " Транс-Техно-Сервіс" зареєстроване 29.03.2007 року та перебуває на обліку як платник податків та зборів в ДПІ у Московському районі м. Харкова з 11.05.2010 року за № 100282798.

У період з 07.08.2013 року, терміном у 5 робочих днів, головним державним ревізором-інспектором відділу перевірок платників податків управління податкового аудиту ДПІ у Московському районі м. Харкова проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Транс-Техно-Сервіс" з питань дотримання вимог податкового законодавства України при здійсненні взаємовідносин з ТОВ "Грифон Буд" за період травень 2013 року та подальшої участі отриманих товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг) у фінансово-господарських операціях підприємства.

За результатами перевірки складено акт № 210/20-34-22-01-05/34953129 від 20.08.2013 року, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, зокрема, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого платником занижено податок на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Грифон Буд" за період з 01.05.2013 року по 31.05.2013 року у сумі 96113,52 грн. Також податковий орган дійшов висновку, про нереальність здійснення господарських відносин по ланцюгу постачання із ТОВ "Грифон Буд" за період з 01.05.2013 року по 31.05.2013 року на загальну суму 1260497,80грн. та ТОВ "ВСП "Констракшин" на загальну суму 137752,00грн., їх вид, обсяг, якість та розрахунок, а саме встановлено відсутність об`єктів оподаткування та неможливість реального здійснення господарських операцій ТОВ "Транс-Техно-Сервіс".

На підставі вищезазначеного висновку акту, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000292210 від 03.09.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 206630 грн., у т.ч. за основним платежем - 120142,50 грн., у т.ч. за основним платежем 96114 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 24028,50 грн.

Позивач, не погодившись із вищезазначеним податковим повідомленням - рішенням, скористався правом на його адміністративне оскарження.

За результатами розгляду скарги ТОВ "Транс-Техно-Сервіс", рішенням Головного управління Міндоходів у Харківській області, залишеним без змін рішенням Міністерства доходів і зборів України від 27.12.2013 року № 1854/16/99-99-10-01-15, оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Позивач, не погодившись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду із даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з реальності господарських операцій між позивачем та ТОВ "Грифон Буд" у травні 2013 року, та, як наслідок, правомірності формування ТОВ "Транс-Техно-Сервіс" податкового кредиту в сумі 96113,52 грн. за вказаний період.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені законодавством, необґрунтовано, без урахування усіх обставин.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) даного рішення з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення, а також відображених суб'єктом владних повноважень в акті від № 0000872203 від 08.10.2013 р. суджень на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Судом встановлено, що фактичною підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугувала інформація встановлена при перевірці контрагентів позивача по ланцюгу постачання, за наслідками якої встановлено, що правочини, укладені між позивачем та контрагентом - ТОВ "Грифон Буд" є такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) тата послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також відвід того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що наявність податкової накладної є обов'язковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, оскільки, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (робіт, послуг) із метою використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.

Отже, для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до вимог п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням зі сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту; пункт 44.2, для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу; пункт 44.3, платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1. цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складання якої використовуються зазначені документи, а у разі її не подання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання.

Проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується і підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський обліку. У свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 3 Закони України "Про бухгалтерський обліку і фінансову звітність в Україні" на даних бухгалтерського обліку ґрунтується фінансова, податкова, статистична і інші види звітності.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття "господарська операція" (бухгалтерський чи економічний ефект).

Із положень частин першої, третьої статті 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складені на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарбо інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів із метою використання таких товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платника податку. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції:

- договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо, необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, зокрема: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції;

- наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Зважаючи на зміст наведеної норми процесуального права та враховуючи, що вимоги заявленого позову полягають у скасуванні податкового повідомлення-рішення, предметом доказування у даній справі мають бути саме обставини, які свідчать про обґрунтованість чи безпідставність його винесення та наявність чи відсутність порушень позивачем законодавчих приписів, тобто, реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на формування податкового кредиту; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають позивачу право на податковий кредит.

Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, 25.03.2013 року між ТОВ "Грифон Буд" (Постачальник) та ТОВ "Транс-Техно-Сервіс" (Покупець) укладено Договір поставки № 43/03, відповідно до умов якого Постачальник зобов`язується продати, а Покупець прийняти та оплатити Товар в асортименті, кількості та по цінам, що вказані в товарних накладних, які є невід`ємною частиною вказаного Договору. ( т. 1 а.с. 123).

На виконання умов вищезазначеного Договору, постачальником було передано позивачу Товар, що підтверджується видатковими накладними № 534 від 21.05.2013 року на суму 59640, 00 грн., № 535 від 21.05.2013 року на суму 59 640, 00 грн., № 536 від 21.05.2013 року на суму 42 600,00 грн., № 525 від 20.05.2013 року на суму 59 640, 00 грн., № 526 від 20.05.2013 року на суму 59 640,00 грн., № 517 від 17.05.2013 року на суму 30 869, 16 грн., № 516 від 17.05.2013 року на суму 31 067,69 грн., № 515 від 17.05.2013 року на суму 57 855, 00 грн., № 503 від 14.05.2013 року на суму 56 232,00 грн., № 504 від 14.05.2013 року на суму 56 232, 00 грн., № 505 від 14.05.2013 року на суму 56 232,00 грн., № 506 від 14.05.2013 року на суму 56 232, 00 грн., № 500 від 13.05.2013 року на суму 57 936, 00 грн., № 496 від 08.05.2013 року на суму 48 340, 58грн. та № 485 від 06.05.2013року на суму 48 340,58 грн. та податковими накладними: № 79 від 21.05.2013 року на загальну суму 42 600, 00 грн., у т.ч. ПДВ 7 100, 00 грн., № 78 від 21.05.2013 року на загальну суму 59 640, 00 грн., у т.ч. ПДВ 9 940, 00 грн., № 77 від 21.05.2013 року на загальну суму 59 640, 00 грн., у т.ч. ПДВ 9 940, 00 грн., № 67 від 20.05.2013 року на загальну суму 59 640, 00грн., у т.ч. ПДВ 9 940, 00грн, № 66 від 20.05.2013року на загальну суму 59 640, 00грн., у т.ч. ПДВ 9 940, 00грн, № 56 від 17.05.2013 року на загальну суму 30 869, 16 у т.ч. ПДВ 5 144, 86 грн., № 55 від 17.05.2013 року на загальну суму 31 067,68 у т.ч. ПДВ 5 177,94 грн., суми по яких позивачем включено до складу податкового кредиту у травні 2013 року.

Вартість отриманого товару була повністю сплачена покупцем, про що свідчить оборотно-сальдова відомість позивача по рахунку 631 за 2013рік та виписки за особовим рахункам.

Відповідно до п.3.2 Договору, Товар поставляється на умовах самовивозу автомобільним транспортом Покупця.

Частиною 2 статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Згідно п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568 (далі - Правила) основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна.

Судом встановлено, що ТОВ "Транс-Техно-Сервіс" (Замовник) укладено з Фізичною особою ОСОБА_3 (Виконавець) договір про надання товарних послуг по перевозці наземним транспортом № 10/04/13 від 10.05.2013року, за умовами якого Виконавець приймає на себе зобов`язання надати Замовнику послуги з перевозки автомобільним транспортом Товару Замовника згідно товарно-транспортним накладним.

На підтвердження реальності виконання вказаних умов, позивачем надано копії ТТН № П 73 від 21.05.2013року, № П72 від 20.05.2013року, № П70 від 17.05.2013року, № П69 від 14.05.2013року, № П68 від 13.05.2013року, № П 67 від 08.05.2013року та від 06.05.2013року.

Також, на підтвердження фактичного отримання товарно-матеріальних цінностей від ТОВ "Грифон Буд", позивачем надано до матеріалів справи копію виписки із журналу реєстрації довіреностей на отримання ТМЦ, а на підтвердження обліку руху товару на складі позивач надав картки рахунку 281 за травень 2013 року, травень-вересень 2013року, травень-грудень 2013року (згідно П(С) БО 9 "Запаси" (Положення (стандарт) бухгалтерського обліку.

На підтвердження факту наявності приміщення для зберігання ТМЦ, позивачем надано договір оренди приміщення № АС/15/12 від 15.11.2012року, відповідно до умов якого Фізична особа ОСОБА_4 (Орендодавець) передає ТОВ "Транс-Техно-Сервіс" (Орендар) в строкове платне користування приміщення під склад, загальною площею 120 м.кв., за адресою: АДРЕСА_1.

Крім того, 15.04.2013 року між ТОВ "Транс-Техно-Сервіс" (Замовник) та ТОВ "Грифон Буд" (Виконавець) укладено договір про надання послуг № 45, відповідно до умов якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе обов`язок надавати послуги відповідно до актів наданих послуг, які є невід`ємною частиною договору.

На підтвердження реальності виконання умов зазначеного Договору, позивач надав акти надання послуг з доданими до них описами наданих послуг. ( т. 1 а.с. 33-41).

Також, факт виконання умов договору підтверджує наявна в матеріалах справи письмова звідна консультація у вигляді звіту відповідно до вказаного Договору № 45 від 15.04.2013 року. (т. 1 а.с. 186-205)

Факт реальності виконання вказаного договору також підтверджують наявні в матеріалах справи податкові накладні № 92 від 23.05.2013року на загальну суму 48000,00грн. у т.ч. ПДВ 8 000,00грн., № 88 від 23.05.2013року на загальну суму 48000, 00 грн., у т.ч. ПДВ 8000,00 грн., № 89 від 23.05.2013 року на загальну суму 48 000, 00грн., у т.ч. ПДВ 8000, 00грн., № 90 від 23.05.2013 року на загальну суму 48000, 00грн., у т.ч. ПДВ 8 000, 00 грн., № 91 від 23.05.2013року на загальну суму 48000, 00 грн., у т.ч. ПДВ 8000, 00грн., № 98 від 24.05.2013року на загальну суму 48 000, 00грн., у т.ч. ПДВ 8 000, 00грн., № 97 від 24.05.2013року на загальну суму 48 000, 00грн., у т.ч. ПДВ 8 000, 00грн., № 95 від 24.05.2013року на загальну суму 48 000, 00грн., у т.ч. ПДВ 8 000, 00грн., №96 від 24.05.2013року на загальну суму 48 000, 00грн., у т.ч. ПДВ 8 000, 00грн., № 99 від 25.05.2013року на загальну суму 48 000, 00грн., у т.ч. ПДВ 8 000, 00грн.

Судом встановлено, що необхідність укладення позивачем з ТОВ "Грифон Буд" Договорів №43/03 від 25.03.2013року та № 45 від 15.04.2013 року зумовлена власними господарськими потребами та необхідністю виконання договірних зобов`язань з ТОВ "ВСП Констракшин".

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з листом від 28.03.2013 року за вих. № 20/1 до ТОВ "Грифон Буд", в якому просив надати кваліфіковану консультацію з комплексного обслуговування трамвайних ліній для свого ділового партнера ТОВ "ВСП Констракшин". Листом від 04.04.2013 року за вих. № 28/3 ТОВ "Грифон Буд" погодився надати вказані послуги.

Оцінивши зазначені вище первинні документи за правилами ст.86 КАС України, колегія суддів зазначає, що оформлені сторонами договорів поставки та надання послуг первинні документи відповідають вимогами ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а податкові накладні - вимогам пп. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

З приводу доводів податкового органу щодо ненадання позивачем до перевірки сертифікатів якості та сертифікатів відповідності товару, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що державний нагляд та контроль за дотриманням та здійсненням сертифікації продукції (сировини) не належить до компетенції податкових органів.

Відсутність у позивача сертифікатів на товар (катків чавунних) не є підставою для не включення сум ПДВ до податкового кредиту, оскільки такі сертифікати не фіксують факт здійснення господарської операції, а лише підтверджують, що продукція відповідає встановленим вимогам.

При цьому, слід зазначити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Таким чином, відповідачем під час проведення перевірки безпідставно зроблено висновок про відсутність реального характеру здійснення господарських операцій з контрагентом лише з огляду на відсутність таких сертифікатів, без врахування інших обставин та документів, які свідчать про товарність операції.

З огляду на встановлені у справі обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом ТОВ "Грифон Буд" у травні 2013 року за договорами поставки та надання послуг повністю підтверджені відповідними первинними документами.

Посилання відповідача на отримання від ДПІ у Святошинському районі м. Києва Акт "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Грифон Буд" щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків, їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.05.2013 року по 31.05.2013 року, в якому зроблено висновок про відсутність реальності здійснених ТОВ "Грифон Буд" господарських операцій з платниками податків у травні 2013 року, не встановлено відображення ТОВ "Грифон Буд" в податковому обліку господарських операцій та розрахунків з платниками податків за травень 2013 року, колегія суддів не приймає, оскільки вищезазначені обставини не підтверджені належними доказами та ґрунтуються лише на припущеннях.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Податковий кодекс України не ставить право позивача на податковий кредит у залежність від факту сплати ПДВ постачальником товарів (послуг) (по ланцюгу) до бюджету.

Платник податку на додану вартість (покупець товару, послуг) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар та або/послуги в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом або постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання .

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Колегія суддів також звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що у відповідності до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

За змістом ст. 198 Податкового кодексу України, для декларування податкового кредиту з ПДВ платник податків має підтвердити нарахований постачальниками товарів (робіт, послуг) ПДВ належним чином складеними податковими накладними та довести зв'язок такого придбання з власною оподатковуваною господарською діяльністю.

Отже, в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Таким чином, не можуть бути єдиним та безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати актів перевірок контрагента позивача та їх контрагентів по ланцюгу постачання або результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Слід зазначити, що про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини: всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників (наприклад, збільшення статутного капіталу особи за рахунок активів, що не мають ринкової вартості, зокрема фіктивних цінних паперів, тобто цінних паперів, обіг яких на момент вчинення операції був припинений після оприлюднення даних щодо скасування свідоцтва про реєстрацію їх випуску); отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб (наприклад, експорт товару на підставну особу, яка не має відповідної реєстрації чи не веде будь-якої господарської діяльності, виключно з метою отримання документів, що підтверджують право на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість; "тимчасова" поставка товару (тобто з подальшим поверненням того самого товару без обґрунтованої економічної причини в наступних податкових періодах постачальнику від покупця безпосередньо або через ланцюг посередників) тим платником податку, в якого за результатами певного податкового періоду наявне від'ємне значення податкових зобов'язань із податку на додану вартість тому учаснику, який має зобов'язання до сплати в бюджет тощо); результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо). дійсності.

Таких доказів відповідачем, під час судового розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції, не надано.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що під час проведення перевірки відповідачем досліджувались первинні документи ТОВ "Грифон Буд" на підтвердження реальності здійснених господарських операцій. Натомість, усі документи, що підтверджують обставини здійснення зазначеним підприємством господарської діяльності в розрізі відносин з позивачем, наявні в матеріалах справи.

Також матеріали справи не містять податкових повідомлень-рішень, якими б "Грифон Буд" були визначені податкові зобов'язання чи застосовані штрафні (фінансові) санкції за наслідками здійснення господарської операції з позивачем у справі.

Таким чином, відповідачем по справі не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включено до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість. Наявні в матеріалах судової справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надано.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення-рішення від 03.09.2013 року № 0000292210 прийнято відповідачем без дотримання вимог визначених частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів звертає увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальником) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог та наявності підстав для його скасування.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2014 року відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення в частині задоволення позовних вимог, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2014р. по справі № 820/1025/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В. Судді (підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С. Повний текст ухвали виготовлений 19.05.2014 р.