Постанова

від 07.04.2014 по справі 922/152/13-г

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" січня 2014 р. Справа № 922/152/13-г

головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Россолов В.В., суддя Тихий П.В.

при секретарі Голозубовій О.І.

за участю представників сторін:

позивача - Грудський І.М. за довіреністю б/н від 15.05.2013 року

відповідача - Носкова Н.П. - директор

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 3639Х/1-42) на рішення господарського суду Харківської області від 05.11.2013 року у справі №922/152/13-г

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРЛІЗІНВЕСТ", м.Дніпродзержинськ Дніпропетровської області,

до Приватної виробничо-комерційної фірми "ЮНІК", м. Чугуїв Харківської області,

про стягнення 1272142,13 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРЛІЗІНВЕСТ" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Приватної виробничо-комерційної фірми "ЮНІК" заборгованості у розмірі 1210000,94 грн., яка виникла за укладеним сторонами договором оренди вагонів №0308/2012 від 03.08.2012 року.

Рішенням господарського суду Харківської області від 18 квітня 2013 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Доленчук Д.О., судді Аріт К.В., судді Денисюк Т.С.) відмовлено в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову. В задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.07.2013 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Черленяка М.І, судді Ільїна О.В., судді Шепітько 1.1.) апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення. Рішення господарського суду Харківської області від 18 квітня 2013 року у справі №922/152/13-г залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 28.08.2013 року по справі №922/152/13-г (колегія суддів у складі: головуючого судді Козир Т.П., судді Губенко Н.М., судді Євсікова О.О.) касаційну скаргу ТОВ "ІНТЕРЛІЗІНВЕСТ" задоволено частково. Скасовано рішення господарського суду Харківської області від 18.04.2013 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.07.2013 року у справі №922/152/13-г. Справу №922/152/13-г направлено на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

При новому розгляді справи позиваче подано заяву про збільшення позовних вимог, яку було прийнято до провадження господарським судом Харківсткої області, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 1272142,13 грн., яка складається з заборгованості з оплати за оренду вагонів з ПДВ у розмірі 151318,59 грн., пені у розмірі 85 744,32 грн. та 3% річних у розмірі 35 079,22 грн.

Рішення господарського суду Харківської області від 05.11.2013 року по справі №922/152/13-г (суддя Присяжнюк О.О.) заяву відповідача про надання відстрочки і розстрочки виконання рішення задоволено. Відстрочено виконання рішення суду до 01.04.2014 р. з розстрочкою строком на 1 рік (з 01.04.2014 р. по 01.04.2015 року), з щомісячною виплатою рівними частками. Позов задоволено частково. Стягнуто з Приватної виробничо-комерційної фірми "ЮНІК" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерлізінвест" 461404,00 грн. заборгованості, 54876,36 грн. пені, 22450,00 грн. - 3% річних та 10774,61 грн. витрат по сплаті судового збору. Відстрочено виконання рішення суду до 01.04.2014 р. з розстрочкою строком на 1 рік (з 01.04.2014 року по 01.04.2015 року), з щомісячною виплатою рівними частками. В решті позову відмовлено.

Позивач, не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 05.11.2013 року по справі №922/152/13-г скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що передача вагонів між ТОВ "ІНТЕРЛІЗІНВЕСТ" та ПВКФ "ЮНІК" здійснювалась без попереднього узгодження будь-яких станцій, а тому, з урахуванням положень договору оренди вагонів, така передача може підтверджуватися оформленими належним чином антами приймання-передавання вагонів в оренду.

Крім того зазначає, що ТОВ «ІНТЕРЛІЗІНВЕСТ» не було зобов'язане по відношенню до ПВКФ «ЮНІК» у відповідь на лист б/н від 01 жовтня 2012 року здійснити заходи щодо прийняття вагонів з оренди, або своєчасно повідомити відповідача про неприйняття з оренди вагонів на станції «Новоукраїнка» Кіровоградської області.

Також вказує на те, що місцевий господарський суд помилково вказував на ненадання позивачем документів на підтвердження дати фактичного повернення об'єкта оренди відповідачем, оскільки єдиним документом, яким підтверджується дата передачі вагонів з оренди, є акти приймання-передавання вагонів з оренди, складені у відповідності з пунктом 4.1. договору оренди, в яких зазначається дата фактичного повернення вагонів з оренди.

Крім того, вказує на те, що висновок господарського суду першої інстанції про відсутність інформації у ДП «ПОЦ Укрзалізниці» про надання вагонів в оренду є безпідставним, оскільки ДП «ПОЦ Укрзалізниці» не приймало участі у процесі передачі вагонів між ТОВ «ІНТЕРЛІЗІНВЕСТ» і ПВКФ «ЮНІК» в оренду та з оренди та не отримує інформації про такі передачі, а має лише інформацію про рух вагонів, яка жодним чином не надає можливості встановити дати передачі відповідних вагонів в оренду та з оренди.

Відповідач у запереченні на апеляційну скаргу (від 09.01.2014 року вх.127) зазначив, що оскаржене рішення ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності і прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги позбавлені будь-якого фактичного та правового обґрунтування. На цій підставі просить рішення господарського суду Харківської області від Харківської області від 05.11.2013 року по справі №922/152/13-г залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення. Вказує на те, що в порушення умов п.10.4 договору оренди жодного перевізного документа з відміткою календарного штемпелю або довідки з електронної бази даних ПОЦ Укрзалізниці про закінчення нарахування орендної плати позивачем не надано.

В судовому засіданні, яке відбулось 13.01.2014 року оголошено перерву до 27.01.2014 року.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 03 серпня 2012 р. між ТОВ "ІНТЕРЛІЗІНВЕСТ", орендодавцем, та Приватною виробничо-комерційною фірмою "ЮНІК", орендарем, було укладено договір оренди вагонів № 0308/2012 (далі договір).

Відповідно до пункту 2.1. договору орендодавець зобов'язується передати вагони, що є його власністю, а орендар-прийняти в тимчасове платне користування (оренду) зазначені в цьому пункті договору вагони та своєчасно й у повному обсязі проводити розрахунки, передбачені цим договором.

Пунктом 3.2. договору було визначено, що передача об'єкта оренди здійснюється за актами приймання-передачі на кожну партію, який складається в двох примирниках та підписується представниками сторін. Підтвердженням дати прибуття вагонів на станцію є дата календарного штемпелю в перевізному документі, яка у разі відсутності перевізного документу визначається відповідно до даних довідки з електронної бази даних Г ІОЦ Укрзалізниці.

Згідно з пунктом 3.3. договору об'єкт оренди вважається переданим в оренду з моменту підписання вищезазначеного акта. Передача об'єкта оренди в користування орендаря не тягне за собою перехід до орендаря права власності на об'єкт оренди.

Відповідно до пункту 4.2. договору орендна плата сплачується щомісяця в безготівковій формі в національній валюті України - гривні на рахунок орендодавця до 10 числа поточного місяця.

Пунктом 4.6. договору оренди було встановлено, що фактом, який підтверджує виконання робіт орендодавцем з надання вагонів в оренду, є акт виконаних робіт. Акт виконаних робіт складається щомісячно у двох примірниках (по одному для орендодавця і орендаря). Акт виконаних робіт підписується орендодавцем та орендарем. Якщо протягом 5 (п'яти) робочих днів із моменту передачі орендарю відповідного акту виконаних робіт орендодавець не одержить підписаний акт або мотивовану відмову, роботи, зазначені у відповідному акті, вважаються прийнятими з виконанням орендодавцем своїх зобов'язань за цим договором з дати передачі орендарю відповідного акта виконаних робіт.

Відповідно до пункту 10.4. договору нарахування орендної плати закінчується з дати прибуття вагонів на станцію, зазначену орендодавцем, яка знаходиться у межах митної території України, що визначається календарним штемпелем в перевізному документі або довідкою з базиданих ПОЦ Укрзалізниці. При поверненні вагонів орендодавцю оплата залізничного тарифу достанції, вказаної орендодавцем, яка знаходитьсяу межах митної території України, здійснюється за рахунок орендаря.

Згідно з пунктом 10.6. договору об'єкт, що орендується, вважається фактично переданим орендодавцю з дати прибуття вагонів на станцію, узгоджену сторонами відповідно до пункту 10.4. цього договору.

27 вересня 2012 р. між сторонами була укладена додаткова угода № 1 до договору, відповідно до якої сторони змінили пункт 4.1. договору і виклали його внаступній редакції: "4.1. Розмірорендної плати за оренду одного вагона за одну добу визначається за згодою сторін та становить 389,00 грн., в тому числі ПДВ. З 27 вересня 2012 р. розмір орендної плати за оренду одного вагона за одну добу визначається за згодою сторін та становить 300,00 грн., в тому числі ПДВ. Плата за оренду одного вагону нараховується з дати підписання акта приймання -передачі вагонів в оренду до дати фактичного повернення об'єкта оренди орендодавцю. Дата підписання акта приймання-передачі із оренди оплаті не підлягає."

Відповідно до актів приймання-передавання вагонів в оренду: № 57 від 29.08.2012 р., № 58 від 30.08.2012 р. та № 59 від 31.08.2012 р., відповідачу позивачем були передані в оренду 68 вагонів.

Відповідно до актів приймання-передавання вагонів з оренди: №90 від 01.10.2012 р., №92 від 11.10.2012 р., № 101 від 22.10.2012 р., №102 від 23.10.2012 р.,№105 від 25.10.2012 р. №106 від 25.10.2012 р., №109 від 27.10.2012 р., №111 від 28.10.2012 р. №115 від 01.11.2012 р. №120 від 06.11.2012 р., №121 від 07.11.2012 р. відповідач повернув позивачу з оренди 62 вагона.

09 грудня 2012 р. відповідач повернув позивачу інші 6 вагонів, але акти приймання-передавання вагонів з оренди від 09 грудня не оформив зі свого боку і не повернув позивачу.

Таким чином, 09 грудня 2012 р. відповідач повернув позивачу всі вагони, які раніше отримав, в оренду.

За таких обставин позивачем були зроблені розрахунки заборгованості відповідача з орендної плати за серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2012 р., з урахуванням часткових оплат відповідачем вартості оренди вагонів.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на несвоєчасне та не в повному обсязі проведення відповідачем розрахунків за договором, у зв'язку з чим заборгованість відповідача з орендної плати за серпень, вересень, жовтень, листопад та грудень 2012 р., з урахуванням часткової оплати ним вартості оренди, станом на 04.01.2013 р. складає 1151318,59 грн. (з ПДВ).

Місцевий господарський суд частково задовольнивши позовні вимоги, посилався на положення статей 193, 230 Господарського кодексу України, статей 599, 611, 625, 629, 759, 762 Цивільного кодексу України.

При цьому, місцевий господарський суд зазначив, що позивач був належним чином проінформований про намір відповідача достроково повернути вагони з оренди, але не зреагував на вимогу відповідача, а саме: не здійснив заходів щодо своєчасного прийняття з оренди вагонів, або своєчасного повідомлення відповідача про неприйняття з оренди вагонів на станції "Новоукраїнка" і позивачем не надано суду належним чином оформлених документів на підтвердження дати фактичного повернення об'єкта оренди відповідачем, на підставі яких позивач частково приймав їх з оренди.

Крім того, як вказував місцевий господарський суд, розраховуючи суму заборгованості зі сплати орендної плати, позивач нараховував суму заборгованості починаючи з дати підписання актів приймання - передачі вагонів в оренду до дати підписання актів приймання-передачі вагонів з оренди, що робить розрахунки неправомірними, оскільки умовами договору передбачено, що нарахування орендної плати закінчується з дати прибуття вагонів на станцію, зазначену орендодавцем, яка знаходиться у межах митної території України, що визначається календарним штемпелем в перевізному документі або довідкою з бази даних ДП "ПОЦ Укрзалізниці", тобто з дати закінчення фактичного використання вагонів, згідно з пунктом 10.4. договору.

При цьому, господарський суд першої інстанції зауважив, що 04 жовтня 2012р. 21 вагон, які були передані в оренду відповідачу, без його відома були направленні в Російську Федерацію зі станції "Ушиця" Південно-Західної залізниці для відвантаження щебеню, про що свідчать листи № 83/10-1 від 04.10.2012 р., №196/10-1 від 10.10.2012 р., № 197/10-1 від 10.10.2012 р. в яких позивач дає інструкцію про відправлення даних вагонів з щебенем іншим юридичним особам, з якими відповідач та його суборендар (ТОВ "ЛА Вента") не мав договірних відносин у пов'язаних з даними відносинами. Вказані обставини, на думку місцевого господарського суду, підтверджуються наявними в матеріалах справи відповідями ДП "ПОЦ Укрзалізниці" та ДТГО "Південна-Західна Залізниця", наданими на судовий запит (ухвала від 03.10.2013 р.).

Таким чином, за висновками господарського суду першої інстанції, позивачем було неправомірно нараховано орендну плату за використання цих вагонів, тоді як орендовані вагони використовувались у цей період не відповідачем і його суборендарем (ТОВ "ЛА Вента"), а за розпорядження позивача та на його користь, до того ж, частина орендованих відповідачем вагонів була затримана на станції "Новоукраїнка" Кіровоградської області України.

А тому, як вважає господарський суд першої інстанції, позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості у тому обсязі, в якому вони заявлені, не підтверджуються матеріалами справи, а тому він визнав обгрунтованою лише зазначену у контррозрахунку відповідача суму заборгованості в розмірі 461404,00 грн., тоді як решта вимог позивача, а саме в частині стягнення з відповідача 689914,59 грн. основної заборгованості за оренду вагонів, на думку господарського суду першої інстанції, є безпідставною,

Стосовно позовних вимог про стягнення 3% річних та пені місцевий господарський суд вказував на те, що: позовні вимоги про стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково на суму 22450,00грн, а в решті цих вимог в сумі 12629,22 грн. вони не можуть вважатися обгрунтованими, оскільки позивачем невірно визначено період їх нарахування; позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню на суму 54876,36 грн., тоді як решта цих вимог про стягнення пені в розмірі 30867,96 грн. не підлягає задоволенню, оскільки позивачем невірно визначено період її нарахування.

Однак, колегія суддів не може погодитися із такими висновками господарського суду першої інстанції, зважаючи на таке.

Згідно з частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно по ч. ч. 1, 4, 6 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася; наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Зі змісту вказаних норм випливає, що саме на наймача покладається тягар доказування наявності підстав для зменшення орендної плати або звільнення від неї покладеного на наймача (орендаря), тобто наймач має довести обставини, які перешкоджають використання орендованого майна чи обставини за яких можливість користування майном істотно зменшилась.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач листом б/н від 01.10.2012 року просив прийняти вагони з оренди без урахування вище зазначених вимог ст. 762 ЦК України та п. 7.2 договору, в якому зазначено, що орендар має право вносити зміни і доповнення у тому числі щодо кількості орендованих вагонів до цього Договору за письмовою згодою орендодавця.

З наведеним вбачається, що у позивача не виникло обов'язку по відношенню до відповідача у відповідь на лист б/н від 01.10.2012 року здійснити заходи щодо прийняття вагонів з оренди, або повідомити відповідача про не прийняття вагонів з оренди на станції «Новоукраїнка» Кіровоградської області.

Водночас, судова колегія зазначає, що у серпні та вересні 2012 року позивач направляв на адресу відповідача акти виконаних робіт, про, що свідчить наявні в матеріалах справи докази, а саме опис вкладення у цінний лист та повідомлення про вручення поштового відправлення.

Отже, з урахуванням зазначеноих оставин та положень пункту 4.6 договору, факт надання вагонів в оренду в серпні та вересні 2012 року позивачем є підтвердженим.

З системного аналізі пунктів договору, а саме п.п. 3.2, 10.4 та 10.6 договору вбачається, що передача вагонів можливо лише за умови попереднього узгодження сторонами між собою станцій, на яких буде відбуватись передача вагонів в оренду та з оренди.

З матеріалів справи вбачається, що попереднє узгодження сторонами станції передачі вагонів у порядку, визначеному у договорі, відсутнє, а тому передача вагонів повинна здійснюватися лише на підставі оформлених належним чином актів приймання-передачі.

Отже, єдиним документом, який підтверджує дату передачі вагонів з оренди, є акти приймання-передачі вагонів з оренди, складені у відповідності з п. 4.1 договору, в яких має зазначатися дата фактичного повернення вагонів з оренди

А тому висновок господарського суду першої інстанції про те, що позивачем не надано відповідних перевізних документів з календарним штемпелем в підтвердження дати прибуття вагонів на станцію, узгоджену сторонами, які би свідчили про закінчення нарахування орендної плати відповідачу за оренду вагонів згідно з п. 10. 4 договору, не є обгрунтованим.

Посилання у рішення господарського суду першої інстанції на те, що дата передачі вагонів з оренди та в оренду повинна здійснюватися на підставі інформації від ДП «ПОЦ Укрзалізниці», не містить правового підґрунтя, оскільки ДП «ПОЦ Укрзалізниця» не приймала участь у процесі передачі вагонів між позивачем та відповідачем в оренду та з оренди та не отримувала інформації про такі передачі вагонів. Крім того ДП «Укрзалізниця» має лише інформацію щодо руху вагонів, яка жодним чином не надає можливості встановити дати передачі відповідних вагонів в оренду та з оренди, у зв'язку з цим інформація ДП «ПОЦ Укрзалізниці», яка не є стороною договору, не може ані спростувати, ані підтвердити дати, у які відбувалась передача вагонів між позивачем та відповідачем у порядку, визначеному укладним між ними договору .

До того ж правомочність відповідача користуватися вагонами підтверджується оформленим належним чином договором оренди вагонів між позивачем та відповідачем.

Посилання ж місцевого господарського суду на повернення вагонів з оренди від ПВКФ «ЮНІК» до ТОВ «ІНТЕРЛІЗІНВЕСТ» у термін раніше, ніж дати підписання актів приймання-передачі вагонів з оренди, тобто, що фактичний строк оренди вагонів був меншим ніж той, за який ТОВ «ІНТЕРЛІЗІНВЕСТ» просить стягнути заборгованість з орендної плати, на думку колегії суддів є безпідставним, так як в матеріалах справи відсутні та сторонами не надавалися докази, які свідчили б про фактичне повернення вагонів з оренди від ПВКФ «ЮНІК» до ТОВ «ІНТЕРЛІЗІНВЕСТ» у термін раніше, ніж дати підписання сторонами актів приймання-передавання вагонів з оренди.

Крім того, колегія суддів не погоджується і з висновками місцевого господарського суду про наявність достатніх підстав для рішення суду першої інстанції в частині відстрочення виконання рішення суду, виходячи з наступного.

Частиною 6 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відповідно до ст. 121 Господарськогопроцесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Пленум Вищогогосподарського суду України в п. 7.2 постанови "Про деякіпитання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" від 17 жовтня 2010 року № 9 роз'яснив, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк абовстановленимгосподарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявністьінфляційнихпроцесів у економіцідержави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб -стихійне лихо, іншінадзвичайні події тощо.

Надання заявникові відстрочки виконання рішення є правом господарського суду, при цьому, закон не обмежує це право точним переліком господарських спорів або обставин, за яких суд має право надання відстрочки, проте визначальним фактором при наданні відстрочки є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Колегія суддів вважає, що зазначені відповідачем у заяві сюставини про відстрочення виконання рішення зокрема, те, що ТОВ «Ла Вента», яка є контрагентом Приватної виробничо-комерційної фірми "ЮНІК" за договором №2208/2012 від 22.08.2012 року заборгувала кошти за оренду вагонів, не носять особливого і надзвичайного характеру, а свідчать лише про негативні явища в поточній діяльності відповідача, яка за приписами статті 42 Господарського кодексу України є самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, відтак, не є підставою вважати збиткову фінансову діяльність відповідача винятковим випадком у розумінні суті статті 121 Господарського кодексу України, що зумовлював би ускладнення чи відсутність можливості виконати судове рішення.

Згідностатті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона

повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 05.11.2013 р. у справі № 922/152/13-г прийнято при не належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, та наявні підстави для його скасування, в зв'язку з чим, апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 22, 85, 99, 101, пунктом 2 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 05.11.2013 року у справі №922/152/13-г скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов задовольниити повністю.

Стягнути з Приватної виробничо-комерційної фірми "ЮНІК" (63503, Харківська обл., м.Чугуїв, пл.Піонерська, 6; код ЄДРПОУ 21191903) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерлізінвест" (51938, Дніпропетровська область, м.Дніпродзержинськ, вул.Матросова,19; код ЄДРПОУ 33442626) суму у розмірі 1272142,13 грн., яка складається з заборгованості з оплати за оренду вагонів з ПДВ у розмірі 151318,59 грн., пені у розмірі 85 744,32 грн. та 3% річних у розмірі 35079,22 грн.

Стягнути з Приватної виробничо-комерційної фірми "ЮНІК" (63503, Харківська обл., м.Чугуїв, пл.Піонерська, 6; код ЄДРПОУ 21191903) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерлізінвест" (51938, Дніпропетровська область, м.Дніпродзержинськ, вул.Матросова,19; код ЄДРПОУ 33442626) витрат за подання позову 24200,02 грн.

Стягнути з Приватної виробничо-комерційної фірми "ЮНІК" (63503, Харківська обл., м.Чугуїв, пл.Піонерська, 6; код ЄДРПОУ 21191903) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерлізінвест" (51938, Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ, вул.Матросова,19; код ЄДРПОУ 33442626) витрат по сплаті судового збору за подання апеляціійної скарги 12721,42 грн.

Дана постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст постанови складено 31.01.2014 року

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Россолов В.В.

Суддя Тихий П.В.