Ухвала

від 02.04.2014 по справі 2а-10909/10/17/0170

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2014 року м. Київ К/9991/69607/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим (далі - СДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 21.04.2011

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2011

у справі № 2а-10909/10/17/0170

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сатурн Сервіс" (далі - Товариство)

до СДПІ

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 21.04.2011, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2011, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 10.08.2010 № 0001822300/0, згідно з яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 144 858,68 грн. (у тому числі 96572,45 грн. за основним платежем та 48286,23 грн. за штрафними санкціями).

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, СДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі рішення та відмовити у позові, посилаючись на невідповідність висновків судів, зокрема, положенням підпунктів 7.2.1, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», статтям 203, 215, 228 Цивільного кодексу України та дійсним обставинам справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для її задоволення з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорюване податкове повідомлення-рішення було прийнято СДПІ за наслідками проведення планової виїзної перевірки з питань дотримання Товариством вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 31.03.2010, оформленої актом від 03.08.2010 № 258/23-0/22247385.

Під час цієї перевірки податковим органом було виявлено факт включення позивачем до податкового кредиту у липні, листопаді 2009 року сум ПДВ за податковими накладними, виписаними постачальником у попередніх звітних періодах (у лютому, травні, червні 2009 року), що були охоплені попередньою податковою перевіркою. При цьому податковий орган виходив з того, що платник не вправі переносити у часі реалізацію права на податковий кредит після виникнення такого права, а відтак може врахувати у складі податкового кредиту суми ПДВ, пред'явлені йому контрагентом, лише в тому періоді, до якого відноситься податкова накладна та коли відбулася господарська операція з придбання товарів (робіт, послуг).

У той же час, як встановлено судами, СДПІ не оспорювала реальність здійснення господарських операцій з придбання товарів, робіт, послуг та не пред'являла зауважень до оформлення податкових накладних.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, наведена норма Закону лише містить вказівку на період, в якому у платника виникає право на податковий кредит. У той же час зі змісту положень пункту 7.4 статті 7 названого Закону вбачається, що оскільки формування податкового кредиту з ПДВ є правом платника, то використати таке право він може у будь-якому із звітних періодів за умови дотримання умов такого формування.

Судами не було виявлено включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ поза межами 1095-денного строку.

А відтак відмова у підтвердженні обґрунтованості податкового кредиту лише на тій підставі, що його було сформовано не у належному податковому періоді, не може бути визнана правомірною, у зв'язку з чим суди цілком законно визнали розглядуваний висновок податкового органу таким, що не відповідає вимогам чинного податкового законодавства.

Посилання СДПІ на те, що під час перевірки дотримання позивачем податкової дисципліни у звітних періодах, в яких було фактично складено спірні податкові накладні, факт невіднесення до податкового кредиту ПДВ за цими накладними виявлено не було, також не можуть слугувати спростуванням наведених висновків судів попередніх інстанцій. Адже, по-перше, на той час відповідні податкові накладні не були в наявності у позивача (у зв'язку з їх несвоєчасним отриманням від постачальників), а по-друге, власне невиявлення контролюючим органом фактів невикористання платником права на податковий кредит у відповідному звітному періоді не може бути свідченням відсутності у платника такого права.

Іншою підставою для донарахування Товариству оспорюваної суми податкового зобов'язання з ПДВ став висновок СДПІ про неправомірне включення позивачем до податкового кредиту ПДВ у ціні послуг по передпродажній підготовці товару, наданих товариством з обмеженою відповідальністю «Укрростпоставка» у рамках виконання договору від 01.01.2009 № 42, який має ознаки нікчемності.

На обґрунтування цієї правової позиції відповідач послався на недостовірність відомостей щодо місцезнаходження постачальника у податкових накладних, складенням яких опосередковувалося виконання названого договору.

У ході розгляду цієї справи суди встановили, що за договором про надання послуг по передпродажній підготовці товару від 01.01.2009 № 42 товариство з обмеженою відповідальністю «Укрростпоставка» (виконавець) зобов'язалося надати позивачеві (замовник) комплекс послуг з розміщення товарів у місцях продажу, оперативного поповнення їх обсягів у торговельних точках, інформування про товар тощо.

За фактом надання цих послуг сторонами складено та підписано акти здачі-прийняття наданих послуг з посиланням на вказаний договір.

За своїм економіко-юридичним змістом послуга являє собою діяльність, результати якої не мають матеріального виразу, а реалізуються та споживаються у процесі її здійснення. Виходячи зі специфіки послуги як предмета господарської операції, акт приймання-передачі наданих послуг є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції.

СДПІ не подано доказів, які свідчать про те, що спірні послуги не надавались виконавцем замовникові (позивачу у справі).

А відтак підстави для висновку про фіктивність зазначеного договору та безтоварність розглядуваних операцій відсутні.

Невірне ж зазначення постачальником своєї адреси у податкових накладних є недоліком оформлення податкових накладних, який у даному разі не перешкоджає можливості встановити зміст та обсяг господарських операцій, ідентифікувати учасників цих операцій, а відтак не може бути підставою для висновку про незаконність формування податкового кредиту за цими накладними.

З урахуванням викладеного суди цілком правомірно задовольнили позовні вимоги, скасувавши оспорюване податкове повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги засновані на іншому тлумаченні правових норм, що, однак, не є свідченням судової помилки. Ці доводи були обґрунтуванням правової позиції ДПІ по справі під час вирішення спору по суті та їм було надано належну правову оцінку судами попередніх інстанцій.

Оскільки у розглядуваній справі норми матеріального права було правильно застосовано судами, а висновки попередніх інстанцій відповідають установленим у справі обставинам та наявним у ній доказам, то підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні.

Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим відхилити, а постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 21.04.2011 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2011 у справі № 2а-10909/10/17/0170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько