Ухвала

від 20.03.2014 по справі 2а-7202/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2014 року Справа № 876/691/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді: Кухтея Р.В.

суддів: Багрія В.М., Старунського Д.М.

з участю секретаря судового засідання: Волошин М.М.

представника позивача: Андрейка О.О.

представника відповідачів: Дорош А.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області та Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2013 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська ізоляторна компанія" до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області за участі третьої особи на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору: Публічне акціонерне товариство "Львівський ізоляційний завод" про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в :

У серпні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівська ізоляторна компанія" (далі - ТзОВ "Львівська ізоляторна компанія") звернулося в суд із позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - ДПІ у Галицькому районі м. Львова), Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - ДПІ у Сихівському районі м. Львова) за участі третьої особи на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору: Публічне акціонерне товариство "Львівський ізоляційний завод" про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0001562321, №0002562320 та №0002552321 від 30.07.2012 р.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2013 року від 16.12.2013 р. позов було задоволено повністю. Визнано протиправним і скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Галицькому районі м. Львова №0001562321 від 30.07.2012 р. та ДПІ у Сихівському районі м. Львова №0002562320 від 30.07.2012 р. та № 0002552321 від 30.07.2012 р.

Постанову суду оскаржили відповідачі. ДПІ у Галицькому районі м. Львова апеляційну скаргу мотивує тим, що при прийнятті постанови суд першої інстанції невірно застосував та порушив норми матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16.12.2013 р. та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити повністю. ДПІ у Сихівському районі м. Львова апеляційну скаргу мотивує тим, що товариство в порушення вимог Податкового кодексу України, Земельного кодексу України не уклало договору оренди. Вважає, що ТзОВ "Львівська ізоляторна компанія" зобов'язане сплачувати земельний податок за фактичне користування земельною ділянкою. Тому просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16.12.2013 р. та прийняти нову, якою в задоволені позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідачів, яка апеляційну скаргу підтримала, представника позивача, який просив відхилити апеляційну скаргу, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін з наступних підстав.

З матеріалів справи видно, що з 24.05.2012 р. по 09.07.2012 р. працівники ДПС у Львівській області та ДПІ у Галицькому районі м. Львова проводили планову виїзну документальну перевірку ТзОВ «Львівська ізоляторна компанія» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 р. по 31.03.2012 р., за наслідками якої складено акт № 114/2240/30823262 від 16.07.2012 р.

У висновках акта перевірки від 16.07.2012 р. встановлено порушення вимог пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138, пп. 150.1. ст. 150 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування за 2011 рік, та як наслідок, завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування за 2012 рік на 101000 грн.; ст. 269, пп. 271.1.1 п. 271.1 ст. 271, п. 286.1, п. 286.2, п. 286.5 ст. 286, п. 287.1, п. 287.6 ст. 287 Податкового кодексу України, підприємством занижено податкове зобов'язання з земельного податку за 2011 рік за користування земельною ділянкою у 2011 році на 528869,04 грн.; п. 46.1 ст. 46, п. 285.1 ст. 285, п. 286.2, п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу України, не подано податкової декларації з земельного податку за 2011 рік.

На підставі таких висновків Акта перевірки від 16.07.2012 року ДПІ у Галицькому районі м. Львова прийняла податкове повідомлення-рішення № 0001562321 від 30.07.2012 р., яким ТзОВ «Львівська ізоляторна компанія» зменшено суму від'ємного значення з податку на прибуток підприємств на суму 101000 грн. за 1 квартал 2012 року.

На підставі вищевказаного Акта перевірки від 16.07.2012 р. ДПІ у Сихівському районі винесла два податкові повідомлення - рішення: №№ 0002562320, 0002552321 від 30.07.2012 р., якими товариству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем на суму 577119,04 грн., в тому числі 528869,04 грн. - основний платіж, 48250 грн. (48080+170) - штрафні (фінансові санкції).

Задовільняючи позов, суд першої інстанції виходив з наступного. По податковому повідомленні-рішенні ДПІ у Галицькому районі м. Львова №0001562321 від 30.07.2012 р., яким товариству зменшено суму від'ємного значення з податку на прибуток підприємства на суму 101 000 грн. за 1 квартал 2012 року, суд вважав що позивач належним та допустимими доказами довів, що до витрат за 2-4 квартал 2011 року не включалася сума процентів по договору позики, проценти були включені позивачем у вартість скловарної печі №7 (капіталізовані). Щодо податкових повідомлень-рішень ДПІ у Сихівському районі м. Львова №0002562320, №0002552321 від 30.07.2012 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем земельний податок на суму основного платежу 528 869, 04 грн. та 48 080 грн., 170 грн. штрафних санкцій, суд першої інстанції виходив з того, що підстав для нарахування земельного податку не було. Позивач відповідно до рішення Львівської міської ради №812 від 09.09.2011 р. «Про положення про земельний сервітут та порядок визначення плати за землю при встановленні земельного сервітуту» сплачував від недоотримання коштів за користування земельною ділянкою.

Згідно з п. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 ПК України до складу інших витрат включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Відповідно до п. 3 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №415 від 28.04.2006 р. (далі - Положення) капіталізація фінансових витрат - включення фінансових витрат до собівартості кваліфікаційного активу.

Собівартість кваліфікаційного активу - витрати на придбання, будівництво, створення, виготовлення, виробництво, вирощування і доведення кваліфікаційного активу до стану, у якому він придатний для використання із запланованою метою або продажу (далі - витрати на створення кваліфікаційного активу).

Відповідно до п.13 вказаного Положення капіталізація фінансових витрат припиняється, якщо створення кваліфікаційного активу завершено.

На підставі наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач належними та допустимими доказами довів, що до витрат у рядку 06.4 декларації за 2-4 квартали 2011 року не включалася вказана сума процентів 101 000 грн. по договору №11/01 від 11.01.2011 р. з UNAKO Direkt&PortolioInvestmentsltd. (BaarenKapitaalLimited). Проценти були включені позивачем у вартість скловарної печі №7 (капіталізовані).

Крім того, під час судового розгляду справи представник позивача надав суду копію акта № 2 від 29.06.2011 р. про введення в експлуатацію з 30.06.2011 р. скловарної печі №7. В свою чергу, в акті перевірки не встановлено, на капіталізацію якого кваліфікаційного активу необхідно зараховувати проценти по договору позики №11/01 від 11.01.2011 р. Тому суд вважає обґрунтованими доводи позивача щодо наявності в нього кваліфікаційного активу скловарної печі №7.

Стосовно висновків суду першої інстанції по податкових повідомленнях-рішеннях прийнятими ДПІ у Сихівському районі колесу дів зазначає наступне.

Згідно з п. 269.1. ст. 269 ПК України платниками земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з п. 271.1. ст. 271 ПК України базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Як передбачено в п. 287.1, п. 287.6 ст. 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році. При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Відповідно до пп. 288.1.-188.4 ст. 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Відповідно до п. 289.1. ст. 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. У п. 274.1. ст. 274 Податкового кодексу України передбачено, що ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 цього Кодексу.

Поряд з тим, у п. 286.1, 286.2 ст. 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 2 Постанови Кабміну України від 12 січня 1993 р. № 15 «Про порядок ведення державного земельного кадастру» (чинної станом на дату виникнення спірних правовідносин) державний земельний кадастр включає дані реєстрації права власності, права користування землею та договорів на оренду землі, обліку кількості та якості земель, бонітування ґрунтів, зонування територій населених пунктів, економічної та грошової оцінки земель.

Відповідно до п. «а», «в», «є» ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Судом першої інстанції встановлено, що ухвалою Львівської міської ради №167 від 27.01.2011 р. передбачено укладення з ТзОВ «Львівська ізоляторна компанія» договору оренди земельної ділянки за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 301 площею 13,5042, проте станом на дату проведення податкової перевірки такого договору не було укладено. Причиною цього, як встановлено під час судового розгляду справи, була незгода позивача з нормативною грошовою оцінкою землі, яку відділ Держземагентства у м. Львові Львівської області зазначив у витязі з технічної документації № 40/01-15/1789 від 25.02.2011 р. та відсутність належних відомостей з цього предмету державному земельному кадастрі. Спір з приводу правомірності цього витягу, а також про дійсний розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, про яку зазначено вище, станом на дату проведення перевірки був предметом судового розгляду, про що позивач повідомив податковому органу.

Згідно листа Відділу Держземагентства у м. Львові Львівської області №40/01-15/395 від 11.12.12 р., вказано, що станом на дату його складення договір оренди земельної ділянки площею 13,5042 га на вул. Зелена, 301 у м. Львові згідно з ухвалою Львівської міської ради №167 від 27.01.2011 р. державної реєстрації не проходив, Поземельна книга на згадану земельну ділянку не відкривалась. Таким чином, станом на дату провадження перевірки позивач не був зареєстрованим орендарем земельної ділянки за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 301, дані про зазначену земельну ділянку не було внесено до земельного кадастру, відтак правових підстав для виникнення в нього обов'язку по сплаті орендної плати за земельну ділянку за 2011 рік не було. Суд враховує, що позивач впродовж охопленого перевіркою періоду не був власником чи постійним землекористувачем земельної ділянки в розумінні пп. 14.1.72 ст. 14 ПК України, а отже - не був платником плати за землю у формі земельного податку.

Відповідно до акта попередньої планової перевірки №147/23-2/308232262 від 15.07.2011 р. за період з 01.01.2011 р. по 31.03.2011 р. встановлено відсутність порушень законодавства стосовно сплати земельного податку ТзОВ «Львівська ізоляторна компанія». Отже, період, за який позивачу було збільшено зобов'язання по сплаті плати за землю, вже був предметом податкової перевірки. Попереднім актом перевірки №147/23-2/308232262, який охоплював вказаний період, порушень по сплаті земельного податку не встановлено, тож ДПІ у Сихівському районі м. Львова при визначенні податкових зобов'язань неправомірно враховував період з 01.01.2011 р. по 31.03.2011 р., який не був охоплений плановою перевіркою.

Таким чином, судом першої інстанції вірно враховано, що нараховуючи позивачу грошове зобов'язання за платежем плата за землю відповідач використав нормативну грошову оцінку землі, яку зазначено у витягу управління Держкомзему у м. Львові № 40/01-15/1789 від 25.02.2011 р. (96158006,52 грн.), яка на той час була предметом судового оскарження. Більше того, при розрахунку відповідач 2 використав ставку для обчислення плати за землю у формі земельного податку в розмірі 1% відсотка від нормативної грошової оцінки землі. Натомість в даному випадку йдеться про передачу ТзОВ «Львівська ізоляторна компанія» земельної ділянки в оренду, а не у власність чи постійне землекористування; за таких обставин позивач є платником орендної плати, а не земельного податку.

Після набрання законної сили рішенням суду про визнання неправомірною нормативної грошової оцінки землі, визначеної позивачу у витязі управлінням Держкомзему у м. Львові № 40/01-15/1789 від 25.02.2011 р., ТзОВ «Львівська ізоляторна компанія» отримала новий витяг № 40/01-15/1994 від 24.05.2013 р., відповідно до якого нормативна грошова оцінка землі становить 73276490,04 грн. (а не 96158006,52 грн.)., тому ДПІ у Сихівському районі м. Львова неправильно визначено базу оподаткування.

З урахуванням нової (правомірної) оцінки земельної ділянки ТзОВ «Львівська ізоляторна компанія» і Львівська міська рада уклади договір оренди від 01.08.2013 року, відповідно до якого орендна плата становить 3% від нормативної грошової оцінки землі. Крім того, на виконання ухвал Львівської міської ради №812 від 09.09.2011 р. та №1675 від 26.07.2012 р. позивач на основі нового витягу про нормативну грошову оцінку земель №40/01-15/1994 від 24.05.2013 р. уклав з Львівською міською радою договір про відшкодування втрат за фактичне землекористування в тому числі і за 2011 рік, а також надав докази сплати перерахування коштів за цим договором.

Отже, ставка орендної плати (3%), за якою позивач сплачує орендну плату за користування земельною ділянкою на вул. Зеленій, 301 у м. Львові та втрати орендодавця за фактичне землекористування (в т.ч. за 2011-2012рр.) є втричі більшою за ставку земельного податку (1%), яку використав відповідач 2 при прийнятті оскарженого рішення. Ця обставина, а також факт відшкодування позивачем витрат за фактичне використання земельної ділянки (в розмірі орендної плати) за охоплений перевіркою період в цілому свідчить про добросовісну поведінку позивача. Натомість, висновки ДПІ у Сихівському районі м. Львова про заниження позивачем земельного податку є необґрунтованими і безпідставними.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що податкові повідомлення-рішення 0002252321 та №0002562320 від 30.07.2012 року, оскільки їх прийнято з порушенням законодавства, є протиправними.

Таким чином, суд першої інстанції повно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку доказам та прийшов до обґрунтованого висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, тому постанова суду першої інстанції скасуванню не підлягає.

Доводи апеляційної скарги, з огляду на вищевказане, викладеного не спростовують та підставою для її задоволення бути не можуть.

Керуючись статтями 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

у х в а л и в:

Апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області та Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2013 року по справі № 2а-7202/12/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом 20 днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий : Р.В.Кухтей

Судді : В.М.Багрій

Д.М.Старунський

Повний текст ухвали виготовлений 25.03.2014 р.