Рішення

від 09.04.2014 по справі 910/2131/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/2131/14 09.04.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанс Гарант»

до Дочірнього підприємства «Строй-Маркет Груп»

про стягнення 137 082,23 грн.

Суддя Пукшин Л.Г.

Представники сторін:

від позивача : Жук Ю.В. - представник за довіреністю № 32 від 21.10.2013

від відповідача: Сук О.В. - представник за довіреністю від 07.10.2013

В судовому засіданні 09.04.2014, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанс Гарант» до Дочірнього підприємства «Строй-Маркет Груп» про стягнення 137 082,23 грн..

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає,що між сторонами було укладено договір оренди від 27.08.2007 року, за яким відповідач отримав у строкове платне користування цілісну нежитлову будівлю, розташовану за адресою: м. Херсон, вул.. Робоча, буд.66. За доводами позивача, відповідачем не виконується зобов'язання щодо повноти та вчасності сплати орендних платежів, а тому у відповідача утворилася заборгованість за листопад 2013 року у розмірі 123 099,49 грн. За несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за договором, позивачем також нараховані штрафні санкції у вигляді 3 % річних у розмірі 313,65 грн; пені у розмірі 1 359,15 грн та штрафу у розмірі 12 309,94 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2014 порушено провадження у справі № 910/2131/14 за вказаною позовною заявою та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 19.03.2014.

11.03.2014 позивачем через відділ діловодства суду подав заяву в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 123 099,49 грн. - основного боргу, 3 902,09 грн. - пені, 900,48 грн. - 3% річних, 12 309,94 грн - штрафу та інфляційних нарахувань у сумі 246,20 грн.

14.03.2014 відповідач через відділ діловодства суду подав відзив на позовну заяву, згідно якого проти позову заперечує повністю з наступних підстав.

За доводами відповідача цільове призначення нежитлової будівлі - «їдальня» не відповідає меті оренди, зазначеної в п. 1.6. договору (розміщення оптово-роздрібного магазину «Фуршет»), в зв'язку з чим згідно п. 3.2.11. договору відповідач зобов'язаний був провести необхідні ремонтні роботи протягом 8 місяців з моменту передачі її за актом приймання-передачі. На виконання домовленостей між сторонами відповідач 01.02.2008 уклав договір з підрядною організацією на проведення ремонтних робіт, відповідно до якого в об'єкті оренди було здійснено ремонт на суму, що перевищує 8 000 000,00 грн. Для остаточного виконання робіт з облаштування «їдальні» під магазин необхідні спеціальні дозволи. На звернення позивача, розпорядженням Херсонської міської ради від 04.12.2007 № 1266р позивачу надано дозвіл на виконання проектних робіт із реконструкції нежитлової будівлі під торгівельний комплекс «Фуршет». Цим же розпорядженням (п.2.2.) позивача зобов'язано виконати проект розподілу території промислового призначення та змінити цільове призначення земельної ділянки згідно з метою використання. Однак, позивач змінив цільове призначення земельної ділянки лише 29.07.2010, тобто через три роки з дати укладення договору, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 515915. При цьому, відповідач дізнався про зміну цільового призначення земельної ділянки лише при розгляді справи № 910/19067/13, у якій прийнято рішення 14.11.2013. Зазначене на думку відповідача дає йому право в силу ст. 612 Цивільного кодексу України відмовитись від поновлення робіт з облаштування об'єкту оренди відповідно до мети оренди. За таких обставин, відповідач був змушений в 2008 році зупинити роботи по пристосуванню їдальні під мету оренди та протягом всього часу об'єкт оренди жодного разу не використовувався орендарем за цільовим призначенням. Відповідно до ст. 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

У судовому засіданні 19.03.2014 представник позивача заяву про збільшення розміру позовних вимог підтримав та надав свої пояснення по суті.

Заява позивача про збільшення розміру позовних вимог прийнята судом до розгляду, відтак, у разі збільшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував з підстав наведених у відзиві.

У судовому засіданні 19.03.2014 було оголошено перерву до 09.04.2014.

У судове засідання, призначене на 09.04.2014, з'явились представники сторін. Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю (з урахуванням заяви про збільшення розміру). Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.

Судом заслухані пояснення представників сторін, досліджені надані суду докази та матеріали. В результаті дослідження наданих суду доказів та матеріалів, суд встановив.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як свідчать матеріали справи, 27 серпня 2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінанс Гарант» (надалі - орендодавець. позивач) та Дочірнім підприємством «Строй-Маркет груп» (н6аділ - орендар, відповідач) було укладено договір оренди (надалі - договір), відповідно до якого (п. 1.1.) орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування цілісну нежитлову будівлю (їдальня), розташовану за адресою: м. Херсон, вул. Робоча, 66 (далі - будівля).

Відповідно до п. 1.2. договору загальна площа будівлі складає 5 089,3 кв. м., в тому числі: приміщень першому поверсі будівлі - 1 738,5 кв. м., приміщень на другому поверсі будівлі - 1783,5 кв. м., приміщень цокольного поверху будівлі - 1 567,3 кв. м.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України визначено є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У ст. 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За приписами ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

У п. 2.1. договору сторони передбачили, що будівля передається орендарю протягом 75 календарних днів після укладення цього договору, за актом приймання-передачі № 1, в якому сторони зазначають площу будівлі, технічні характеристики, її стан на момент передачі, перелік внутрішніх мереж та/чи устаткування (в тому числі дахова котельня, вантажопідйомні механізми), покази лічильників та стан пломб на них.

На підставі акту приймання-передачі від 26.12.2007 орендодавець передав, а орендар прийняв у користування цілісну нежилу будівлю, розташовану за адресою: м. Херсон, вул. Робоча, 66, загальною площею 5 089,3 кв. м., в тому числі: приміщень першому поверсі будівлі - 1 738,5 кв. м., приміщень на другому поверсі будівлі - 1783,5 кв. м., приміщень цокольного поверху будівлі - 1 567,3 кв. м.

Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно з п. 1.4. договору строк оренди будівлі становить 10 років та починається з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.

Відповідно до п. 6.1. договору договір набирає чинності після підписання його уповноваженими представниками, нотаріального посвідчення та моменту державної реєстрації і діє до 20.12.2017.

У п. 1.6. договору визначено, що будівля буде використовуватись орендарем для здійснення оптової та/чи роздрібної торгівлі продовольчими товарами, виробами народного споживання та товарами широкого вжитку, а також для складування товарів, надання соціально-побутових послуг населенню, організації пунктів харчування, для здійснення діяльності з переробки продовольчих товарів у фабрикати та напівфабрикати і розміщення офісів.

Відповідно до ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з умовами п. 4.1. договору орендар виплачує орендодавцю місячну орендну плату за користування будівлею в наступних розмірах:

а) з моменту підписання акта приймання-передачі, впродовж перших восьми місяців, в розмірі 28 913,58 грн.

б) за дев'ятий та наступні, до закінчення строку оренди, місяці в розмірі 77 102,89 грн.

у п. 4.1.1. договору, сторони визначили, що відповідно до ст. 284 Господарського кодексу України орендна плата, зазначена у п. 4.1. даного договору, підлягає щомісячній індексації шляхом множення величини орендної плати, зазначеної в п. 4.1. даного договору, на коефіцієнт індексації (Кі), який розраховується за наступною формулою:

Кі = К1хК2 … Кn,

де Кі - коефіцієнт індексації,

К1 - коефіцієнт інфляції за перший місяць оренди, К2 - коефіцієнт інфляції а другий місяць оренди,…

Кn - коефіцієнт інфляції за звітний місяць оренди.

Протягом п'яти банківських днів з моменту нотаріального оформлення договору орендар перераховує орендодавцю орендну плату за два перші місяці оренди в сумі 57 827,16 грн. Починаючи з третього місяця оренди за даним договором орендна плата сплачується на підставі наданого орендодавцем рахунку в безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним (п. 4.3. договору).

Відповідно до п. 3.3.4. договору орендодавець зобов'язався не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітним, надавати орендарю рахунки на оплату орендної плати та відшкодування орендарем вартості спожитих комунальних послуг, до моменту підписання орендарем прямих договорів з постачальниками таких послуг, а також акт наданих послуг з оренди та акт розрахунку спожитих комунальних послуг.

В матеріалах справи наявний рахунок-фактура № СФ-0000024 від 09.12.2013, на суму 123 099,49 грн, складений позивачем, надісланий відповідачу поштою та отриманий відповідачем 18.12.2013 що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Пункт 6 ст. 762 Цивільного кодексу України встановлює, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Судом встановлено, що відповідачем належних та допустимих доказів в підтвердження того, що орендар всією орендованою будівлею взагалі не користувався не подано.

Також слід зазначити, що відповідач не скористався наданим йому правом, встановленим п. 4 ст. 762 Цивільного кодексу України, та не вимагав зменшення плати за неможливість користування орендованою будівлею саме за призначенням визначеним в п. 1.6. договору.

Так, відповідно до п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У п. 3.2.8. договору визначено, що орендар зобов'язався вчасно і в повному обсязі сплачувати орендодавцю орендну плату (з урахуванням індексації) та відшкодувати вартість використаних ресурсів згідно показників лічильників (спожитих послуг) згідно виставлених рахунків протягом 5 банківських днів з моменту виставлення рахунку, доки орендар не укладе прямі договори з відповідними службами/організаціями на надання відповідних послуг/ресурсів.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як свідчать матеріали справи, відповідач в порушення умов договору не виконав основного обов'язку орендаря, орендну плату за листопад 2013 року повністю не вніс, в результаті чого виникла заборгованість у розмірі 123 099,49 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

З огляду на зазначене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 123 099,49 грн. заборгованості по орендній платі обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Позивачем заявлені також вимоги про стягнення з відповідача 3 902,09 грн. - пені, 900,48 грн. - 3% річних, 12 309,94 грн - штрафу та інфляційних нарахувань у сумі 246,20 грн за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ст.. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що підтверджується матеріалами справи, відповідач у визначені строки плату за оренду будівлі повністю не вніс, а відтак, прострочив виконання зобов'язання.

Згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

У п. 5.2. договору сторони передбачили, що у кожному випадку несвоєчасного та/або не в повному обсязі перерахування орендної плати з вини орендаря, орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі 0,1 відсотків від суми заборгованості за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, а у разі прострочення перерахування орендної плати більше ніж на 20 календарних днів - також штраф у розмірі 10 відсотків від розміру місячної орендної плати.

У відповідності до ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 вказаного вище Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили розмір відповідальності за порушення зобов'язання щодо оплати орендної плати.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

Так як, факт прострочення виконання грошового зобов'язання встановлений судом та відповідачем не спростований, з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 3 902,09 грн. та штраф у розмірі 12 309,94 грн, за обґрунтованим розрахунком позивача, з яким погоджується суд.

Стосовно стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Судом встановлено, що розрахунок 3% річних здійснений вірно, а тому вимога про стягнення з відповідача 900,48 грн. 3% річних, підлягає задоволенню.

Стосовно розрахунку інфляційних нарахувань, то судом встановлено, що розрахунок здійснений позивачем із заниженим індексом інфляції (1,002). А відтак, за розрахунком суду інфляційні нарахування (при сукупному індексі інфляції 1,030 за період з 21.12.2013 по 19.03.2014 р.) складає 3716, 16 грн.

Враховуючи ту обставину, що суд обмежений розміром заявлених позивачем вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню інфляційні нарахування у розмірі 246,20 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на викладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанс Гарант» обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача .

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 82 - 85 ГПК України, Господарський суд м. Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Строй-Маркет Груп» (04071, м. Київ, вул. Ярославська, буд. 56-А, ідентифікаційний код 33104229) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанс Гарант» (73000, м. Херсон, вул. Комсомольська, буд. 20, ідентифікаційний код 30768940) основну суму заборгованості у розмірі 123 099 (сто двадцять три тисячі дев'яносто дев'ять) грн 49 коп.; 3 % річних у розмірі 900 (дев'ятсот) грн 48 коп.; пеню у розмірі 3 902 (три тисячі дев'ятсот дві) грн 09 коп.; штраф у розмірі 12 309 (дванадцять тисяч триста дев'ять) грн 94 коп.; інфляційні нарахування у розмірі 246 (двісті сорок шість) грн 20 коп. та судовий збір у розмірі 2 809 (дві тисячі вісімсот дев'ять) 16 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09.04.2014 р.

Суддя Пукшин Л .Г.