Постанова

від 05.06.2014 по справі 910/2131/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2014 р. Справа№ 910/2131/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Отрюха Б.В.

Тищенко А.І.

за участю представників:

від позивача: Жук Ю.В.- за дов.

від відповідача: Сук О.В. - за дов.

розглянувши апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Строй-Маркет Груп»

на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2014

у справі № 910/2131/14 (суддя Пукшин Л.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанс Гарант»

до Дочірнього підприємства «Строй-Маркет Груп»

про стягнення 137 082, 23 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінанс Гарант» (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства «Строй-Маркет Груп» (далі, відповідач), з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 11.03.2014 (том 1, а.с. 49-50), про стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 123 099,49 грн., 3 902,09 грн. - пені, 900,48 грн. - 3 % річних, 12 309,94 грн. - штрафу та інфляційних нарахувань у сумі 246, 20 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.04.2014 у справі № 910/2131/14 позовні вимоги задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з Дочірнього підприємства «Строй-Маркет Груп» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанс Гарант» основну суму заборгованості в розмірі 123 099,49 грн., 3 % річних в розмірі 900,48 грн., пеню в розмірі 3 902,09 грн., штраф у розмірі 12 309,94 грн., інфляційні нарахування у розмірі 246,20 грн. та судовий збір у розмірі 2 809,16 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Дочірнє підприємство «Строй-Маркет Груп» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2014 у справі № 910/2131/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що рішення місцевого господарського суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими та при невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, у зв'язку з чим зазначене рішення підлягає скасуванню.

За твердженнями апелянта відповідач не мав можливості використовувати об'єкт оренди за цільовим призначенням, що зумовлено винними діями позивача.

З посиланням на статтю 612 Цивільного кодексу України, скаржник стверджує, що прострочення позивачем обов'язку із зміни цільового призначення земельної ділянки більш ніж на 3-6 років, дає право відповідачу відмовитись від поновлення робіт з облаштування об'єкту оренди відповідно до мети оренди, а відповідно до статті 762 Цивільного кодексу України, наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу відповідача у справі № 910/2131/14 було передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Михальській Ю.Б.

Розпорядженням В.о. Голови Київського апеляційного господарського суду від 08.05.2014 для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/2131/14 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів Отрюха Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.05.2014 апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Строй-Маркет Груп» прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 05.06.2014.

22.05.2014 представник позивача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2014 залишити без змін, а апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Строй-Маркет Груп» без задоволення.

03.06.2014 представником позивача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду було подано копію рішення Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2014 у справі № 910/1835/14 для огляду та долучення до матеріалів справи. Зазначений документ був долучений колегією суддів до матеріалів справи.

У судовому засіданні, призначеному на 05.06.2014, представник відповідача підтримав доводи, викладені ним у апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечував, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для скасування судового рішення з огляду на наступне.

27.08.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінанс Гарант», як орендодавцем та Дочірнім підприємством «Строй-Маркет Груп», як орендарем укладено договір оренди (далі, Договір; том 1, а.с. 14-20), умовами якого передбачено передачу у тимчасове платне користування цілісної нежитлової будівлі (їдальня), розташованої за адресою: м. Херсон, вул. Робоча 66.

За правовою природою укладений між сторонами Договір є договором оренди, регулювання якого на законодавчому рівні визначено положеннями Цивільного кодексу України щодо відносин найму (оренди), а саме главою 58 та параграфом 5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно частини 6 статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Пунктом 1.5. Договору визначено, що протягом всього строку оренди орендарю надається право користуватися належною орендодавцю земельною ділянкою, на якій розташована будівля, а також прибудинковою територією.

У пункті 1.6. Договору сторонами погоджено, що будівля буде використовуватись орендарем для здійснення оптової та/чи роздрібної торгівлі продовольчими товарами, виробами народного споживання та товарами широкого вжитку, а також для складування товарів, надання соціально-побутових послуг населенню, організації пунктів харчування, для здійснення діяльності з переробки продовольчих товарів у фабрикати та напівфабрикати і розміщення офісів.

Згідно частини 1 статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Відповідно до пункту 6.1. Договору, договір набирає чинності після підписання його уповноваженими представниками сторін, нотаріального посвідчення та моменту державної реєстрації і діє до 20 грудня 2017 року.

Строк оренди будівлі, в силу положень пункту 1.4. Договору, становить 10 календарних років та починається з моменту підписання акту приймання-передавання № 1.

Порядок передачі будівлі погоджений сторонами Договору у розділі 2, де у пункті 2.1. визначено, що будівля передається орендарю протягом 75 календарних днів після укладення цього договору, за актом приймання-передавання № 1, в якому сторони зазначають площу будівлі, технічні характеристики, її стан на момент передачі, перелік внутрішніх мереж та/чи устаткування (в тому числі дахова котельня, вантажопідйомні механізми), покази лічильників, стан пломб на них.

Права орендаря на використання орендованої ним площі згідно пункту 3.1. Договору визначають, що орендар має право, зокрема:

- протягом строку дії договору використовувати разом з суборендарями будівлю для визначених цим Договором цілей оренди (пункт 3.1.1ю).

Пунктом 3.2.11. Договору передбачений обов'язок орендаря провести за свій рахунок необхідні ремонтні роботи будівлі протягом 8 місяців з моменту її передачі за актом приймання-передавання № 1.

Розпорядженням Херсонської міської ради за вих. № 1266р від 04.12.2007 (том 1, а.с. 105) позивачу надано дозвіл на виконання проектних робіт із реконструкції власної нежитлової будівлі (їдальні) під торговельний комплекс «Фуршет» на власній земельній ділянці по вул. Робочій 66, серед умов якого ТОВ «Фінанс Гарант» мало виконати проект розподілу території промислового призначення та змінити цільове призначення земельної ділянки згідно з метою використання (пункт 2.2. Розпорядження).

Після отримання позивачем зазначеного дозволу, 26.12.2007 між сторонами Договору оренди по акту приймання-передавання № 1 (том 1, а.с. 21-22) орендодавцем передано, а орендарем прийнято у користування цілісну нежилу будівлю, розташовану за адресою: м. Херсон, вул. Робоча, 66, загальною площею 5 089,3 кв. м., в тому числі: приміщень першому поверсі будівлі - 1738,5 кв. м., приміщень на другому поверсі будівлі - 1783,5 кв. м., приміщень цокольного поверху будівлі - 1 567,3 кв. м.

Наявний в матеріалах справи державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2295 га, що розташована за адресою м. Херсон, вул. Робоча, 66 із зміненим цільовим призначенням - під торгівельний комплекс датований 29.07.2010 (том 1, а.с. 106-107).

За таких обставин, як зазначає відповідач, останній змушений був у 2008 році зупинити роботи по пристосуванню їдальні під мету оренди.

З посиланням на зазначені обставини апелянт стверджує про неможливість використання орендованої будівлі відповідно до цільового призначення протягом всього строку дії Договору оренди та вважає наявними підстави для звільнення його від плати за оренду відповідно до положень статті 762 Цивільного кодексу України.

Положеннями частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Тобто, приписами закону визначено підстави звільнення наймача від плати за оренду на період дії обставин, за які він не відповідає і внаслідок яких тимчасово позбавляється можливості користуватися найнятим майном.

Предметом розгляду у справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за користування орендованою згідно Договору від 27.08.2007 будівлею в сумі 123 099,49 грн. за період - листопад 2013 року, що не відповідає періоду існування тих обставин, про які зазначає ДП «Строй-Маркет-Груп» (2008 та 2010 роки).

Окрім того, суду не представлено належних доказів того, що відсутність у орендаря інформації про отримання орендодавцем у 2010 році державного акту на право власності на земельну ділянку із зміненим цільовим призначенням (відповідно до умов розпорядження Херсонської міської ради за вих. № 1266р від 04.12.2007) унеможливлювала використання орендованого приміщення відповідачем у 2013 році.

У свою чергу, про зворотнє свідчать факти, встановлені під час вирішення спору між сторонами по вказаному Договору в судовому порядку в межах справи № 910/19067/13 (постанова Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2014 у справі № 910/19067/13, залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 28.05.2014).

Так, Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2014 у справі № 910/19067/13 встановлено, що неспроможність ДП «Строй-Маркет Груп» організувати господарську діяльність у орендованому приміщенні, на що посилався останній, є його комерційним ризиком і відповідно не є підставою для невиконання його зобов'язань за договором.

Крім того судом було встановлено, що ДП «Строй-Маркет Груп» систематично здійснювало оплату орендних платежів, як до зміни цільового призначення земельної ділянки, на якій знаходиться спірна будівля, так і після одержання у липні 2010 року державного акту на право власності на земельну ділянку із зміненим цільовим призначенням - під торгівельний комплекс. Заборгованість у ДП «Строй-Маркет Груп» виникла лише з липня 2013 року.

Відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, невиконання відповідачем зобов'язань за договором в частині своєчасного проведення орендних платежів обумовлено неможливістю організації діяльності відповідача у орендованій ним будівлі, зокрема, і у періоді вже після вчинення позивачем дій щодо зміни цільового призначення земельної ділянки.

При цьому, обгрунтованими є посилання суду першої інстанції на положення частини 4 статті 762 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що в разі, якщо можливість користування найнятим майном наймачем істотно зменшилася через обставини, за які наймач не відповідає, він вправі вимагати від наймодавця зменшення орендної плати, і наведене, зокрема не стосується спірного періоду, за який заявлено до стягнення заборгованість (листопад 2013 року).

Під час розгляду справи позивачем не надано доказів в підтвердження того, що орендар всією орендованою будівлею взагалі не користувався.

Недоведеними є також твердження апелянта щодо прострочення позивачем виконання обов'язку із зміни цільового призначення земельної ділянки більш ніж на 3-6 років, оскільки Договором оренди від 27.08.2007 не обумовлено відповідних зобов'язань ТОВ «Фінанс Гарант», а відповідачем не зазначено, якими саме нормами визначено строки вчинення таких дій орендодавцем щодо власної земельної ділянки при укладенні ним Договору оренди.

Здійснення прав орендаря за укладеним Договором (розділ 3) не ставилось в залежність від вчинення орендодавцем відповідних дій по зміні цільового призначення земельної ділянки, а тому посилання скаржника на статтю 612 Цивільного кодексу України суд визнає необґрунтованими.

Відповідно до частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно пункту 3.3.4. Договору орендодавець зобов'язався не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітним, надавати орендарю рахунки на оплату орендної плати та відшкодування орендарем вартості спожитих комунальних послуг, до моменту підписання орендарем прямих договорів з постачальниками таких послуг, а також акт наданих послуг з оренди та акт розрахунку спожитих комунальних послуг.

Так, у матеріалах справи міститься Рахунок-фактура № СФ-0000024 від 09.12.2013 на сплату орендної плати по Договору за листопад 2013 року на суму 123 099,49 грн. (том 1, а.с. 25) та докази його надіслання відповідачу (том 1, а.с. 26).

Відповідно до пункту 3.2.8. Договору орендар зобов'язався вчасно і в повному обсязі сплачувати орендодавцю орендну плату (з урахуванням індексації) та відшкодувати вартість використаних ресурсів згідно показників лічильників (спожитих послуг) згідно виставлених рахунків протягом 5 банківських днів з моменту виставлення рахунку, доки орендар не укладе прямі договори з відповідними службами/організаціями на надання відповідних послуг/ресурсів.

Позивач у позовній заяві вказує на те, що відповідач в порушення вимог Договору та чинного законодавства не сплатив позивачу орендну плату за листопад 2013 року, в зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем за вказаний період у розмірі 123 099,49 грн.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 статті 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Виходячи зі змісту статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений договором або законом строк (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

З огляду на вищевикладене, колегією суддів встановлено, що відповідач в порушення умов договору не виконав обов'язку щодо сплати орендних платежів за період листопаду 2013 року, а тому судом першої інстанції правомірно задоволені вимоги позивача щодо стягнення заборгованості у заявленому розмірі - 123 099,49 грн.

Також, позивач просив стягнути з відповідача 3 902,09 грн. - пені та штрафу у розмірі 12 309,94 грн.

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, як це передбачено статтею 218 Господарського кодексу України.

Колегія суддів вважає, що позивач правомірно звернувся з вимогою щодо стягнення пені та штрафу, зважаючи на те, що відповідачем було прострочено оплату орендної плати.

Згідно зі статтею 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Як зазначено в статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частинами 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 5.2. Договору передбачено, що у кожному випадку несвоєчасного та/або не в повному обсязі перерахування орендної плати з вини орендаря, орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі 0,1 відсотків від суми заборгованості за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, а у разі прострочення перерахування орендної плати більше ніж на 20 календарних днів - також штраф у розмірі 10 відсотків від розміру місячної орендної плати.

Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили розмір відповідальності за порушення зобов'язання щодо оплати орендної плати.

З огляду на викладене, враховуючи те, що відповідач взяті на себе зобов'язання по сплаті орендної плати належним чином не виконав, колегія суддів, перевіривши правильність нарахування позивачем пені та штрафу, приходить до висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 3 902,09 грн. та штрафу у розмірі 12 309,94 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором в частині своєчасної оплати орендної плати, позивач просив суд стягнути з відповідача 900,48 грн. 3% річних та 246,20 грн. інфляційних нарахувань.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором.

Отже, враховуючи доведеність порушення відповідачем зобов'язання за Договором, колегія суддів, перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3 % річних, погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанс Гарант» про стягнення з Дочірнього підприємства «Строй-Маркет Груп» 3 % річних на загальну суму 900,48 грн.

Стосовно розрахунку інфляційних нарахувань, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції вірно встановлено, що розрахунок здійснений позивачем із заниженим індексом інфляції (1,002). А відтак, за розрахунком суду інфляційні нарахування (при сукупному індексі інфляції 1,030 за період з 21.12.2013 по 19.03.2014) складають 3716, 16 грн.

Втім, враховуючи ту обставину, що суд обмежений розміром заявлених позивачем вимог, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні нарахування у розмірі 246,20 грн.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанс Гарант», а заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймає до уваги, оскільки останні не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Дочірнього підприємства «Строй-Маркет Груп» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Строй-Маркет Груп» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2014 у справі № 910/2131/14 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2014 у справі № 910/2131/14 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/2131/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді Б.В. Отрюх

А.І. Тищенко