Ухвала

від 07.04.2014 по справі 2а-4016/12/1070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" квітня 2014 р. м. Київ К/800/36098/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Рутенія плюс» на постановуКиївського окружного адміністративного суду від 22.11.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2013 у справі № 2а-4016/12/1070 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Рутенія плюс» доДержавної податкової інспекції у Обухівському районі Київської області Державної податкової служби проскасування податкового повідомлення-рішення ,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рутенія плюс» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Обухівському районі Київської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000802301/1363 від 16.05.2012.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 22.11.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2013, у задоволенні позову відмовлено.

Товариства з обмеженою відповідальністю «Рутенія плюс» подало касаційну скаргу, у відповідності до якої, посилаючись на порушення судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову та ухвалу судів першої та апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне:

- ДПІ в Обухівському районі була проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ «Рутенія плюс» з питань правомірності формування податкового кредиту у період з 01.06.2010 по 31.12.2011, за результатами якої складено акт №896 /220/34903042 від 19.04.2012;

- в ході перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем п.1.2 ст. 1, п.2.1, п.2.4, п.2.15, п.2.16 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88, ст.2, ст.3, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.16 Наказу ДПА України від 21.12.2010 N 969 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення», ч.5 ст.203, ч. 1,2 ст.215, ч.1 ст.216, ст.228, 626, 629, 655, 658 Цивільного кодексу України, вимог п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.44.1. ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п.187.1 ст. 187, п. 198.2, п. 198.3, п.198.6 ст. 198, п.200.1 ст.200, п.201.6, п.201.7, п.201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено податковий кредит на суму 699 489 грн.;

- за наслідками перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000802301/1363 від 16 травня 2012, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 699 489 грн. та за штрафними санкціями на суму 106 193 грн.;

- за результатами адміністративного оскарження, рішенням ДПС України податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга без задоволення.

Попередні судові інстанції дійшли висновку про відмову в задоволенні позову з огляду на те, що віднесені суми ПДВ до складу податкового кредиту не підтверджені належним чином оформленими первинними документами, які б свідчили про фактичне отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей, а угоди укладені контрагентами позивача по ланцюгу постачання товару є нікчемними, оскільки не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Колегія суддів касаційної інстанції не може погодитися з вказаними висновками попередніх інстанцій та вважає їх передчасними. При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, та є нікчемним, якщо його недійсність встановлена законом.

У відповідності до ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок.

Згідно ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права та передбачені іншими нормами права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Зокрема, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, такий правочин у відповідності до ч.3 ст.228 ЦК України може бути визнаний недійсним.

Для висновку про нікчемність угоди з цих підстав необхідно мати належні та допустимі докази наявності такого наміру у позивача або його контрагента на момент укладання правочину, проте, таких доказів матеріали справи не містять.

Крім того, судами попередніх інстанцій не перевірено та не встановлено, чи визнані у встановленому законом порядку недійсними договори, які були укладені між позивачем та його контрагентами.

Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, відповідно до п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Проте, судом касаційної інстанції не вбачається, що, відмовляючи позивачу у задоволенні позову з підстав непідтвердження належним чином оформленими первинними документами сум ПДВ, що віднесені до складу податкового кредиту, попередніми судовими інстанціями було здійснено дослідження та аналіз таких первинних документів, в результаті чого суди могли б дійти вказаного висновку.

В основу мотивувальної частини судових рішень попередніми інстанціями були покладені висновки актів перевірок контрагентів позивача, які, в свою чергу, судами помилково не були досліджені та перевірені, та, як наслідок, такі висновки не є доведеними чи спростованими належними та допустимими доказами. Зрештою, посилаючись на встановлені актами перевірок контрагентів позивача допущені ними порушення формування податкового та бухгалтерського обліку, при цьому попередніми судовими інстанціями помилково не встановлено, чи було здійснено контролюючими органами донарахування або визначення контрагентам позивача податкових зобов'язань внаслідок складання відповідних актів перевірки, та чи є такі донараховані податкові зобов'язання узгодженими.

З огляду на що, колегія суддів вважає рішення судів попередніх інстанцій необґрунтованими та такими, що прийняті з порушенням вимог, встановлених ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, під час нового розгляду спору судам попередніх інстанцій слід врахувати наступне.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового Кодексу України, які є тотожними з положеннями Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності з п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає за потрібне зазначити, що судам попередніх інстанцій необхідно врахувати вищевикладене та дослідити обставини реальності здійснення спірних господарських операцій позивача, на підставі яких ним, як платником податку, були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

З огляду на викладене, для реалізації принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, судам слід з'ясувати характер та зміст спірних операцій, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій, зміни у їх майновому стані як обов'язкова ознака господарської операції.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Відповідно до ч.2 ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій не було з'ясовано належним чином обставини справи, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рутенія плюс» задовольнити частково.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 22.11.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2013 у даній справі скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний