Постанова

від 01.04.2014 по справі 826/14012/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/14012/13-а ( в 3-х томах + 3 томи додатк.)

Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В.

Суддя-доповідач: Романчук О.М

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 квітня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: Романчук О.М.,

Суддів: Глущенко Я.Б.,

Шелест С.Б.,

при секретарі Артюхіній М.А.,

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Іглмосс Едішенз» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2013 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Іглмосс Едішенз» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві, за участю третіх осіб Приватного підприємства «Пріма Едіторе», Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламна агенція «Інтер Медіа Сервіс Україна» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.04.2013 року №0005702220 та №0005712220, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2013 року в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що податковим органом проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Іглмосс Едішенз» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року. За результатами перевірки складено акт від 05.04.2013 року за № 922/2220/30383741.

Проведеною перевіркою встановлено допущення позивачем порушень п.п. 14.1.36. п.14.1 ст.14, п.п. 138.10.5. п.138.10, п.44.1., п.44.2. ст.44, п.138.2., п.138.4 ст.138, п.п.139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток підприємств за 2012 рік на суму 10 915 615,00 грн. та заниження зобов'язання з податку на прибуток підприємств у 4-му кв. 2011 року на суму 866 511,00 грн.

У зв'язку із встановленням допущення позивачем зазначених норм податкового законодавства Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва ДПС винесено податкові повідомлення-рішення:

№ 0005702220 від 25.04.2013 року яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток підприємств в сумі 10 915 615,00грн.

№ 0005712220 від 25.04.2013 року яким за позивачем визначено суму зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 866 511,00 грн. без застосування штрафних санкцій.

Позивач не погоджуючись з такими рішеннями відповідача звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів виходить з наступного.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0005712220 від 25.04.2013 року яким за позивачем визначено суму зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 866 511,00 грн. без застосування штрафних санкцій.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для донарахування позивачу зобов'язань з податку на прибуток підприємств в розмірі 866 511,00 грн. спірним податковим повідомленням-рішенням № 0005712220 від 25.04.2013 року слугувало встановлення віднесення позивачем до валових витрат коштів сплачених при взаємовідносинах з ПП «Пріма Едіторе» та ТОВ «Рекламна агенція «Інтер Медіа Сервіс Україна» за правочинами, укладеними без мети настання реальних наслідків та не підтверджених відповідними первинними документами.

В підтвердження реальності настання наслідків за правочинами укладеними з ПП «Пріма Едіторе» та ТОВ «Рекламна агенція «Інтер Медіа Сервіс Україна» позивач надав копії податкових накладних, акти приймання передачі послуг.

Крім того встановлено, що до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Міндоходів м.Києва надійшли матеріали перевірок, проведених фахівцями Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва ДПС по TOB PA «Інтер Медіа Сервіс Україна» код 36414062 (акт від 07.06.2012 року №313/22-5/36414062 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки TOB «Рекламна агенція «Інтер Медіа Сервіс Україна» (код за ЄДРПОУ 36414062) з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість з постачальником TOB «Інтермедіагрупп» (код за ЄДРПОУ 32829381) та покупцем TOB «Іглмосс Едішенз» (код за ЄДРПОУ 30383741) за серпень 2011 року»; акт від 05.07.2012 року №380/22-6/36414062 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки TOB «Рекламна агенція «Інтер Медіа Сервіс Україна» (код за ЄДРПОУ 36414062) з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за листопад 2011 року».

Проведеними перевірками не підтверджено придбання TOB «Рекламна агенція «Інтер Медіа Сервіс Україна» у контрагентів товарів (робіт, послуг) та укладення угод з метою настання реальних наслідків за серпень 2011 року та за листопад 2011 року у зв'язку із наявністю відносин постачальників з контрагентами, які знаходяться у розшуку, не звітують тощо. За результатами проведеного аналізу встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємства-постачальника TOB «Інтермедіагруп» (код 32829381) та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам-покупцям у серпні та листопаді 2011 року в розумінні ст. 22 та ст. 185 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року за №2756-VI.

Крім того, колегія суддів також критично ставиться до наданих представниками третіх осіб - контрагентами позивача письмових пояснень з приводу реальності настання наслідків за правочинами укладеними з позивачем. Так, з матеріалів справи вбачається, що останні були присутні під час судового розгляду, та відповідно надавали пояснення, при цьому у судових засіданнях в суді першої інстанції як представник ПП «Пріма Едіторе» так і представник ТОВ «Рекламна агенція «Інтер Медіа Сервіс Україна» не змогли пояснити, де та при яких обставинах укладали договори з позивачем, а також яким чином зобов'язання по таким правочинам ними виконувалось.

Оскільки реальність вчинення господарських операцій між TOB «Іглмосс Едішенз» та TOB «PA «Інтер Медіа Сервіс Україна» відсутня, а наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері, таким чином, у TOB «Іглмосс Едішенз» не було підстав для податкового обліку вказаних вище операцій.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.99 №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Відсутність факту сплати за товар, підтверджена, зокрема аналізом руху грошових коштів підприємства, що свідчить про безоплатність його набуття.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно п.2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно п.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 2 Закону України від 16.07.1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством. Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Статтею 6 Закону України від 16.07.1999 року № 996- ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінами та доповненнями) визначено щодо державного регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні. Так пунктом 2 вищенаведеної статті визначено, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється Міністерством фінансів України, яке затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Статтею 8 Закону України від 16.07.1999 року № 996- ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінами та доповненнями) визначено, що підприємство самостійно визначає облікову політику підприємства; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних.

Статтею 9 Закону України від 16.07.1999 року № 996- ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів та бухгалтерських регістрів.

Так, пунктом 3 вищенаведеної статті визначено, що інформація яка міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Пунктом 44.1. статті 44 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями) встановлено, що: «...Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.»...

Пунктом 44.2. ст.44 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ (із змінами та доповненнями) визначено, що для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентом носили реальний характер, а отримані послуги (товар) використані в межах господарської діяльності.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Крім того, аналогічна позиція викладене в Постанові Верховного суду України від 05.03.2012 р., Вищий адміністративний суд України в Постанові від 20.02.2013 р. по справі №К9991/59409/12, Постанові від 27.03.2013 р. по справі №К/9991/56892/12, Постанові від 13.02.2013 р. по справі №К/9991/69822/12, Постанова від 22.06.11р. по справі К/9991/15429/11, Ухвалі від 05.10.11р. по справі К 9991/14602/11.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже, податкове повідомлення-рішення №0005712220 від 25.04.2013 року прийняте з урахуванням всіх обставин.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0005702220 від 25.04.2013 року яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток підприємств в сумі 10 915 615,00 грн.

Відмовляючи, в цій частині, у задоволені адміністративного позову, суд першої інстанції зазначив, що встановлені обставини свідчать, що понесені позивачем витрати не призвели до отримання позивачем прибутку, що як наслідок не були пов'язані з веденням господарської діяльності, а тому не можуть включатись до валових витрат.

Однак, колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

В ході проведення перевірки податковим органом було встановлено, що ТОВ «Іглмосс Едішенз» за результатами господарської діяльності у 2012 році задекларував збитковий фінансовий результат, а саме, в рядку « 07» «Об'єкт оподаткування від усіх видів діяльності» Податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2012 рік ТОВ «Іглмосс Едішенз» задекларовано показник « - 10 915 615,00 гривень».

За результатами проведеної перевірки податковим органом було прийнято оскаржуване податкове повідомлення рішення № 0005702220 від 25.04.2013 року, яким було зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 10 915 615,00 гривень.

Підставою для прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу про завищення ТОВ «Іглмосс Едішенз» за результатами господарської діяльності у 2012 році на зазначену суму 10 915 615,00 гривень, задекларованих у вказаному вище рядку « 07» Податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2012 рік «Об'єкт оподаткування від усіх видів діяльності» (129 120 869,00 грн. «рядок « 01» Податкової декларації з податку на прибуток за 2012 рік «Доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування (рядок 02 + рядок 03)» - 140 036 484,00 грн. «рядок «о4» Податкової декларації з податку на прибуток за 2012 рік «Витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування (рядок 05 + рядок 06)» = - 10 915 615,00 грн. «рядок « 07» Податкової декларації з податку на прибуток за 2012 рік «Об'єкт оподаткування від усіх видів діяльності (рядок 01 - рядок 04) (+,-)»).

Так, податковий орган обґрунтував зазначений висновок тим, що від'ємне значення об'єкту оподаткування може виникнути виключно у випадку понесення витрат, не пов'язаних із здійсненням власної господарської діяльності.

Однак, в акті перевірки відсутні зауваження до формування витрат позивача у 2012 році, зокрема, зауваження до змісту господарських операцій 2012 року, первинних документів, оформлених позивачем в ході здійснення у 2012 році таких господарських операцій тощо. Так, в акті зазначено, що підприємством завищено витрати за 2012 року на суму 10 915 615,00 грн., у зв'язку з тим, що вони не призвели до отримання доходу.

Як вбачається з оскаржуваної постанови, суд першої інстанції погодився з вказаними висновками податкового органу, обґрунтувавши її тим, що позивач поніс у 2012 році значні невмотивовані витрати, зокрема, загальновиробничі витрати у вигляді витрат на управління виробництвом, витрати на обслуговування виробничого процесу, витрати на оплату праці внески на соціальні заходи, від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього звітного періоду, однак понесені витрати не призвели до отримання позивачем прибутку, а отже не були пов'язані з веденням господарської діяльності.

Крім того, як вірно зазначено апелянтом, в оскаржуваній постанові суду першої інстанції, жодного нормативного обґрунтування про підтвердження правомірності винесення вказаного податкового повідомлення-рішення судом першої інстанції не наведено.

Отже, відповідно до положень Наказу Міністерства фінансів України від 28 вересня 2011 року №1213 «Про затвердження форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємства» в рядку в рядку « 07» такої декларації зазначається «Об'єкт оподаткування від усіх видів діяльності (рядок 01 - рядок 04) (+, -)».

Тобто, платник податку об'єктивно не має права визначити в даному рядку будь-який інший показник, ніж розрахований за формулою «рядок 01 - рядок 04».

При цьому, рядок 01 декларації («Доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування»), також формується при сумуванні показників інших рядків декларації (рядок 02 + рядок 03), а рядок 04 («Витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування») при сумуванні показників інших рядків декларації (рядок 05 + рядок 06).

У зв'язку з цим, є незрозумілою позиція податкового органу, а саме не зрозуміло те, яким чином позивач міг допустити порушення при відображенні показника рядка 07 декларації, не допустивши порушень при формуванні рядків 01, 02, 03, 04, 05 та 06 цієї ж декларації, яких, як вбачається з матеріалів справи, судом апеляційної інстанції встановлено не було. Крім того, законодавцем прямо передбачено можливість зазначення в даному рядку показника від'ємного результату, на що вказують символи «+,-».

Отже, необхідність відображення в рядку « 07» Податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2012 рік реального фінансового результату (визначеного шляхом віднімання показників інших рядків декларації) є вимогою вищезазначеного Наказу № 1213, яким врегульовано порядок заповнення таких декларацій, у зв'язку з чим висновки податкового органу прямо йому суперечать, а тому є безпідставними.

Разом з цим, апелянт під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції звернув увагу колегії суддів на те, що судом першої інстанції не застосовано положення підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (визначення поняття «витрати») підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (визначення поняття «господарська діяльність») та пункту 140.5 статті 140 Податкового кодексу України (заборона встановлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що визначені законом), які є визначальними для належного дослідження обставин прийняття податковим органом вказаного спірного податкового повідомлення-рішення.

Так, зокрема, згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, «господарська діяльність» - це «діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами».

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, «витрати» - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Як вбачається з вищенаведених норм законодавства, критерієм визначення діяльності платника податків як господарської є її спрямованість на одержання прибутку, а не його фактичне одержання, а основним критерієм віднесення витрат до поняття «витрати» в сенсі податкового законодавства є мета понесення таких витрат «для провадження господарської діяльності», але аж ніяк не те, що такі витрати повинні фактично призвести до отримання доходу.

Чинним законодавством, зокрема, статті 42, 44 Господарського кодексу України, встановлено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність. З наведеного вбачається, що Закон не лише не встановлює обов'язок вести виключно прибуткову господарську діяльність, а навпаки, передбачає ймовірність збитковості діяльності, не визначаючи її порушенням законодавства.

Аналогічну правову позицію підтримує і Верховний Суд України в своїй постанові від 28 лютого 2011 року у справі №21-13а11 (реєстраційний номер в ЄДРСР 14405498), зазначивши, що підприємство при укладенні договору купівлі-продажу з нерезидентом мало на меті отримання прибутку і здійснювало свою діяльність у відповідності з визначеними цілями, однак його діяльність не дала очікуваного результату з незалежних від підприємства причин, що спростовує висновки інспекції про здійснення підприємством негосподарської діяльності, тобто такої що не передбачає мети отримання прибутку. Збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Отже, нормами права не встановлено обов'язку суб'єктів господарювання вести виключно прибуткову діяльність, а збиткова діяльність не свідчить про порушення платником податків вимог законодавства.

Таким чином, оскільки податковим органом не виявлено будь-яких порушень позивачем у порядку формування доходів та витрат 2012 року, які і формують показник декларації в рядку « 07» «Об'єкт оподаткування від усіх видів діяльності», а тому висновки суду першої інстанції про порушення відображення даного показника позивачем, та, відповідно, законність винесеного податкового повідомлення-рішення від 25.04.2013 року №0005702220 колегія суддів вважає безпідставним, що як наслідок податкове повідомлення-рішення від 25.04.2013 року №0005702220 підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а постанову суду - скасувати.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Іглмосс Едішенз» - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2013 року - скасувати.

Прийняти нову постанову якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Іглмосс Едішенз» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві, за участю третіх осіб Приватного підприємства «Пріма Едіторе», Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламна агенція «Інтер Медіа Сервіс Україна» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.04.2013 року №0005702220 та №0005712220 - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 25.04.2013 року №0005702220.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 04.04.2014 року.

Головуючий суддя: О.М. Романчук

Судді: Я.Б. Глущенко

С.Б.Шелест

Головуючий суддя Романчук О.М

Судді: Глущенко Я.Б.

Шелест С.Б.