Рішення

від 02.04.2014 по справі 927/239/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Чернігівської області

м. Чернігів тел./факс: 774-462

просп.Миру,20 тел.:698-166

Іменем України

РІШЕННЯ

02 квітня 2014 року Справа № 927/239/14

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Старт Київ",

пр-т Повітрофлотський, 92 б, м. Київ, 03036

Відповідач: Приватна торгівельно - виробнича фірма „С.Т.С. - Сервіс",

вул. Князя Чорного, 4, офіс 17/17, м. Чернігів, 14000

про стягнення 16157,77 грн.

Суддя А.М.Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача: Єремов М.С. - представник, дов. № 14 від 14.03.2014 р.

Від відповідача: Овсяннік М.В. - представник, дов. № 15 від 20.01.2014 р..

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення .

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Старт Київ" звернулось до господарського суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "С.Т.С. - Сервіс" про стягнення 16157,77 грн., а саме: 15800,00 основного боргу, 310,37 грн. відсотків річних, 47,40 грн. інфляційних нарахувань, а також витрат зі сплати судового збору в сумі 1827,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем не виконуються належним чином зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 15800,00 грн.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 27.02.14 р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 927/239/14, розгляд справи призначено на 18.03.14 р.

В судове засідання 18.03.14 р. з'явився представник позивача, представник відповідача в судове засідання не з'явився.

В судовому засіданні 18.03.14 р. представником позивача подане письмове клопотання б/н від 18.03.14 р. про долучення до матеріалів справи додаткових документів. Клопотання судом задоволене, документи до матеріалів справи долучені.

Ухвалою суду від 18.03.14 р. за письмовим клопотанням відповідача б/н від 18.03.14р. розгляд справи відкладався на 02.04.14 р.

В судове засідання 02.04.14 р. з'явились уповноважені представники позивача та відповідача.

В судовому засіданні 02.04.14 р. представником позивача подано письмове клопотання б/н від 02.04.14 р. про долучення документів до матеріалів справи.

Клопотання судом задоволене, документи долучені до матеріалів справи.

Також в судовому засіданні представником відповідача подано письмові клопотання б/н від 02.04.14 р. про долучення до матеріалів справи документів.

Клопотання судом задоволено, документи до матеріалів справи долучені.

Представник позивача в судовому засіданні 02.04.14 р. підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні підтвердив факт поставки товару та наявності заборгованості в зазначеному позивачем розмірі, а також не заперечував проти задоволення позову судом.

Письмового відзиву або письмових пояснень щодо суті спору відповідачем суду не надано.

Відповідно до 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Подані представниками позивача письмові клопотання від 18.03.14 р. та 02.04.14 р., та представником відповідача письмове клопотання від 02.04.14 р. про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу судом задоволені. Засідання господарського суду по розгляду даної справи проведені без фіксації технічними засобами. Судовий процес відображено в протоколі судового засідання.

Перед початком розгляду справи представників позивача і відповідача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 29, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представники позивача та відповідача в судовому засіданні повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.

Відводу судді представниками позивача та відповідача не заявлено.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

27 травня 2013 року Приватною торгівельно - виробничою фірмою «С.Т.С.-Сервіс»" у відповідності до виставленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Старт Київ» рахунку - фактури № СФ-0000809 від 27.05.13 р. на суму 17800,00 грн. на оплату акумуляторної батареї свинцевої тягової 40 3 PzS 180 в кількості 1 шт. платіжним дорученням № 353 перераховано на розрахунковий рахунок позивача грошові кошти в сумі 2000,00 грн. в якості передплати за товар (акумулятор АКБ за рах. № 801 від 27.05.13 р.), зазначений в рахунку-фактурі № СФ-0000809 від 27.05.13 р.

Факт здійснення попередньої оплати підтверджується наявною в матеріалах справи випискою банку за 27.05.13 р.

З матеріалів позовної заяви та усних пояснень представників сторін вбачається, що договір між сторонами у формі єдиного документу, складеного у письмовій формі, підписаний сторонами та скріплений їх печатками, не складався.

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

На виконання вищезазначених домовленостей позивачем було здійснено поставку відповідачу товару - акумуляторної батареї свинцевої тягової 40 3 PzS 180, в кількості одна штука загальною вартістю 17800,00 грн., в тому числі ПДВ 2966,67 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією видаткової накладної № РН-0000680 від 03.06.13 р.

У відповідності до вимог п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, згідно якої податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс), на суму попередньої оплати в розмірі 2000,00 грн. позивачем була складена податкова накладна № 92 від 27.05.13 р., оригінал якої передано відповідачу в день сплати коштів, та податкова накладна № 130 від 26.06.13 р. на суму 15800,00 грн.. Копії вказаних податкових накладних знаходиться в матеріалах справи.

Як встановлено судом за матеріалами справи та засвідчено сторонами в судовому засіданні, отримання товару відповідачем підтверджується підписом уповноваженого представника останнього на вищевказаній накладній, а саме ОСОБА_3, який діяв на підставі довіреності № 83 від 27.05.13 р. на одержання цінностей - акумуляторної батареї 40 3 PzS 180, в кількості одна штука, копія якої наявна в матеріалах справи та згідно установчих документів підприємства, а також отриманого судом за електронним запитом від 27.02.14 р. № 18256737 спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців стосовно відповідача станом на 27.02.14 р., є одночасно засновником та директором ПТВФ «С.Т.С.- Сервіс».

У відповідності до п. 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 р. № 99 (далі - Інструкція), сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Пунктом 8 зазначеної Інструкції визначено, що строк дії довіреності встановлюється в залежності від можливості одержання та вивозу відповідних цінностей за нарядом, рахунком, накладною або іншим документом, що їх замінює, на підставі якого видана довіреність, однак, не більше як на 10 днів.

За приписами п.п. «г» п. 12 Інструкції забороняється відпускати цінності у випадку, зокрема, закінчення строку дії довіреності.

При цьому згідно п. 15 Інструкції відповідальність за дотримання постачальником встановленого порядку відпуску за довіреністю цінностей покладається на посадових осіб підприємства-постачальника, які мають право підписувати первинні документи на відпуск цінностей.

Судом встановлено, що строк дії довіреності № 83 від 27.05.13 р., виданої відповідачем директору фірми ОСОБА_3, встановлений до 31 травня 2013 р., тоді як поставку та отримання товару здійснено 03.06.13 р., тобто після закінчення строку її дії.

Інші довіреності на отримання вищезазначених матеріальних цінностей або інші докази на отримання товару окрім, як за вищезазначеною накладною у позивача відсутні.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що вказана довіреність № 83 від 27.05.13 р. не може бути прийнята судом в якості належного та допустимого доказу на підтвердження наявності повноважень представника відповідача на отримання товару від позивача згідно видаткової накладної № РН-0000680 від 03.06.13 р. саме за наявною довіреністю.

Разом з тим відповідачем не надано доводів та доказів у спростування факту поставки товару за вказаною видатковою накладною. Окрім цього, в судовому засіданні 02.04.14 р. представником відповідача вказаний факт підтверджений в усних поясненнях, заперечення щодо підпису на видатковій накладній № РН-0000680 від 03.06.13 р. саме ОСОБА_3 з боку відповідача не були заявлені.

В свою чергу представником позивача на підтвердження отримання товару додатково надано копію листа ПТПФ «С.Т.С. - Сервіс» № 24 від 12.02.14 р. за підписом директора фірми ОСОБА_3, в якому відповідач гарантує розрахунок частинами до 31.03.14 р. за отриману за рахунком - фактурою № СФ-0000809 від 27.05.13 р. акумуляторну батарею.

Приймаючи до уваги, що матеріалами справи та представниками сторін в судовому засіданні підтверджуються обставини щодо виставлення позивачем рахунку - фактури та його часткової оплати відповідачем, передачі позивачем товару та прийняття цього товару відповідачем, суд, виходячи із приписів ст. 202 Цивільного кодексу України, приходить до висновку, що сторонами вчинені дії, спрямовані на набуття цивільних прав та обов'язків.

Згідно п. 1 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 р. № 01-06/767/2013 дії сторін (передача продавцем товару покупцю за видатковими накладними, прийняття товару покупцем) свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки.

Таким чином, аналіз правовідносин, які виникли між сторонами, свідчить, що між сторонами фактично був укладений договір поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

В силу приписів ст.663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено, що між сторонами мають місце правовідносини, що склалися на підставі укладеного у спрощений спосіб договору поставки, за яким сторони не визначили строк здійснення відповідачем оплати за отриманий товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно приписів ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п.1.7 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Вищезазначена позиція кореспондується з п.1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012, згідно якого також встановлено, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Отже, строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості та кількості товару, а також щодо термінів поставки до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ТОВ «Старт Київ» умов поставки з боку відповідача відсутні.

Як вбачається із матеріалів справи, а також підтверджено представником позивача в судовому засіданні, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ТОВ «Старт Київ» умов зобов'язання відсутні.

За таких обставин, судом встановлено, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з передачі товару, а відповідачем, у свою чергу, прийнятий цей товар без будь - яких зауважень, факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.

Оскільки інший строк оплати товару сторонами у видатковій накладній встановлений не був, то відповідач мав розрахуватись з позивачем у повному обсязі після отримання товару, тобто 03.06.13 р.

За таких обставин, з наданих позивачем матеріалів встановлено, що з урахуванням часткового виконання ПТВФ „С.Т.С.-Сервіс»" зобов'язань по оплаті вартості поставленого товару у вигляді передплати в сумі 2000,00 грн., що підтверджено наявною в матеріалах справи копією виписки банку за виставленим позивачем рахунком № СФ-0000809 від 27.05.13 р. платіжним дорученням № 353 від 27.05.13 р., залишок вартості неоплаченого відповідачем товару становить 15800,00 грн.

17 грудня 2013 р. ТОВ «Старт Київ» було направлено на адресу відповідача претензію № 89 від 17.12.13 р. з вимогою перерахувати кошти в сумі 15800,00 грн. на розрахунковий рахунок позивача, у відповідь на яку відповідач листом № 24 від 12.02.14 р., що зазначений вище, гарантував оплату за отриману згідно видаткової накладної № РН-0000680 від 03.06.14 р. акумуляторну батарею частинами до 31.03.14 р.

Докази на підтвердження згоди позивача на відстрочку до 31.03.14 р. оплати за поставлений товар в матеріалах справи відсутні, та в судовому засіданні сторонами справи не надані.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, є зобов'язанням.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, свої зобов'язання щодо сплати позивачу грошових коштів в сумі 15800,00 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства відповідач не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у заявленому вище розмірі, яку позивач просив стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3, Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу. При цьому відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань по оплаті поставленого товару (акумуляторна батарея свинцева тягова 40 3 PzS 180) у повному обсязі у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 15800,00 грн. за поставлений товар підлягає задоволенню.

Відповідно до п.п.1.2, 1.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за поставлений товар у терміни, визначені цивільним законодавством, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення 3% річних у розмірі 310,37 грн. за період з 04.06.13 р. по 29.01.14 р. включно, а також 47,70 грн. інфляційних нарахувань з 04.06.13 р. по 29.01.14 р., які він просить стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Як передбачено п.1.12 Постанови № 14, з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення відсотків річних та інфляційних нарахувань судом встановлено наступне.

Згідно п. 3 Постанови № 14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перерахований судом у відповідності до вимог цивільного законодавства в межах визначеного позивачем періоду часу, тобто за період з 04.06.13 р. по 29.01.14 р., розмір відсотків річних за несвоєчасну оплату поставленого товару становить 311,67 грн., розмір інфляційних нарахувань - 78,41 грн., а отже є більшими, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем. Приймаючи до уваги відсутність права суду виходити за межі зазначеного позивачем максимального розміру відповідних нарахувань, позовні вимоги в частині стягнення трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату поставленого товару, підлягають задоволенню в сумах, заявлених позивачем, а саме 310,37 грн. відсотків річних та 47,70 грн. інфляційних нарахувань.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 11, 180, 181, 202, 207, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 626, 629, 655, 662, 663, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватної торгівельно - виробничої фірми „С.Т.С. - Сервіс" (вул. Князя Чорного, 4, офіс 17/17, м. Чернігів, 14000, код 24554849) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Старт Київ" (пр-т Повітрофлотський, 92 б, м. Київ, 03036, код 38483049) 15800,00 грн. основного боргу, 310,37 грн. відсотків річних, 47,40 грн. інфляційних нарахувань та 1827,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складений та підписаний 07 квітня 2014 року.

Суддя А.М.Селівон