Постанова

від 25.03.2014 по справі 826/20564/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 березня 2014 року 16:05 № 826/20564/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. при секретарі судового засідання Шевченко М.В. вирішив адміністративну справу

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Цифрові радіосистеми» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача форми «Р» від 06.12.2013 р. №№ 100626552207, 100726552207, 100826552207.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України, прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств та податку на додану вартість і застосовані штрафні (фінансові) санкції, а також зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, винесеними на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їхніх представників, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

Відповідачем проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 20.11.2013 р. № 668/26-55-22-07/37003337, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме:

пп.7.4.1, пп.7.2.3, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.198.6 ст.198, ст.185 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість всього на суму 2 210 653,00 грн., в т.ч.: за серпень 2010 на суму 11805,00 грн., за вересень 2010 на суму 16622,00 грн., за листопад 2010 на суму 65830,38 грн., за грудень 2010 на суму 116793,8 грн., за січень 2011 на суму 16986,32 грн., за лютий 2011 на суму 8196,00 грн., за квітень 2011 на суму 23698,26 грн., за липень 2011 на суму 25498,58 грн., за серпень 2011 на суму 246864,00 грн., за вересень 2011 на суму 624626,30 грн., за жовтень 2011 на суму 428515,50 грн., за листопад 2011 на суму 132993,20 грн., за грудень 2011 на суму 236328,80 грн., за березень 2012 на суму 3672,00 грн., за травень 2012 на суму 133895,00 грн., за липень 2012 на суму 22704,00 грн., за грудень 2012 на суму 89514,00 грн. та встановлено завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (ряд.24 Декларації) за грудень 2012 р. на суму 760614,00 грн.;

п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.138.2. ст.138, пп.139.1.1 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток всього у сумі 1515518,00 грн., у тому числі: заниження за 2-4 квартали 2011 року в сумі 1512202,00 грн., заниження за 2012 ріку сумі 3316,00 грн.

У зв'язку з виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки позивача від 20.11.2013 р. № 668/26-55-22-07/37003337, відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення форми «Р»:

06.12.2013 р. № 100626552207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 1 515 518,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 829,00 грн.;

06.12.2013 р. № 100726552207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 2 210 653,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 531 810,00 грн.;

06.12.2013 р. № 100826552207, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 760 614,00 грн.

Позивач вважає такі рішення відповідача протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Відповідно до п.56.1. ст.56 Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам, а також поясненням представників сторін, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, перевіркою встановлено заниження позивачем податку на прибуток, що є наслідком завищення позивачем валових витрат по взаємовідносинам з ТОВ «Арком ЛТД», а також встановлено завищення податкового кредиту з ПДВ по цим же взаємовідносинам.

Також, встановлено завищення податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинам позивача з ТОВ «КПІ-СЕРВІС», ТОВ «КПІ-ТРЕЙДІНГ».

Взаємовідносини позивача з зазначеними контрагентами ґрунтувалися на договірних засадах, на підтвердження виконання яких, включення позивачем витрат на оплату товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), контрагентами виписані позивачу відповідні, передбачені податковим законодавством первинні документи, зокрема, видаткові та податкові накладні.

В той же час, відповідачем в ході перевірки позивача, отримані акти інших податкових органів, якими зафіксовані порушення контрагентами позивача вимог податкового та іншого законодавства.

Так, актом ДПІ у Печерському районі м. Києва від 17.09.2012 р. № 736/22-08/37003337 документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань правильності нарахування та своєчасності сплати до бюджету податків при проведенні взаєморозрахунків з ТОВ «Арком ЛТД» за період з 01.07.2010 р. по 31.07.2012 р. зафіксовано, що договір та первинні документи по взаємовідносинам позивача з ТОВ «Арком ЛТД» підписані з боку контрагента директором гр.ОСОБА_1 При цьому, кількісний склад підприємства - одна особа; відповідно до податкової звітності - ТОВ «Арком ЛТД» не мало основних засобів, не декларувало амортизаційних відрахувань та не подавало до податкових органів декларації з податку на прибуток підприємств, що в сукупності свідчить про відсутність у ТОВ «Арком ЛТД» матеріальних та трудових ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Згідно пояснень директора ТОВ «Арком ЛТД» гр.ОСОБА_1 він зареєстрував товариство за грошову винагороду, проте фактичну діяльність не здійснював, грошовими коштами товариства не розпоряджався, ТМЦ не купував та не постачав, майно до статутного фонду не вносив, податкові звітність не подавав тощо. Також, зазначив, що первинні документи по взаємовідносинам з позивачем не підписував, ТМЦ, про які йдеться у первинних документах не поставляв.

Відповідно до висновку експерта сектору НДЕКЦ при УМВС України на ПЗЗ старшого лейтенанта міліції Лонського О.О. від 04.09.2012 р. № 282 встановлено, що підписи на первинних документах податкового та бухгалтерського обліку, що були вилучені ГВПМ ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС у позивача та засвідчують факт здійснення між ними фінансово-господарських відносин між позивачем та контрагентом виконані не гр. ОСОБА_1, а іншими особами.

Надавши оцінку викладеному, відповідач дійшов висновку про те, що відносини, здійснені від імені ТОВ «Арком ЛТД» слід розцінювати такими, що укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Отже, правочини, укладені між позивачем та ТОВ «Арком ЛТД» не спричиняють реального настання правових наслідків, тобто є нікчемним, а складені ними бухгалтерські та податкові документи складені всупереч вимогам діючого законодавства, у зв'язку з чим не можуть підтвердити факт здійснення господарських операцій і є недійсними. Таким чином, формування валових витрат та податкового кредиту за нікчемними правочинами не може відбуватись за правилами податкового законодавства

Актом Катеринопільської ОДПІ від 29.11.2012 р. №84/22-017/30146161 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «КПІ-Сервіс» (код 30146161) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків ПП «Компанія «Сторакс» (код за ЄДРПОУ 30146161) за період з 01.09.2010 р. по 31.10.2010 р., ТОВ «Ален-Груп» (код ЄДРПОУ 36981955) за період з 01.02.2011 р. по 28. 02. 2011 р. та ТОВ « Прайм Ресурс» (код ЄДРПОУ 36348346) за період з 01.06.2011 р. по 30.06.2011 р. зафіксовано, що в ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів, які знаходяться в базах ДПС, встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського та технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг), на дату підписання акту - стан платника податку - направлено повідомлення про відсутність за місцем знаходження, операції ТОВ «КПІ-Сервіс» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності. Також, не встановлено факту реалізації ТОВ «КПІ-Сервіс» контрагентам-замовникам товарів (робіт, послуг).

Надавши оцінку викладеному, відповідач дійшов висновку про те, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «КПІ-Сервіс» здійснювалась ним поза межами правового поля, що свідчить про не набуття ними належним чином цивільної право - дієздатності, отже фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «КПІ-Сервіс» та контрагентами-замовниками вчинені без наміру створення правових наслідків, отже є нікчемними. Таким чином, формування валових витрат та податкового кредиту за нікчемними правочинами не може відбуватись за правилами податкового законодавства.

Такі, висновки податкового органу, покладені в основу прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, є помилковими виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.202, ч.1-3,5,6 ст.203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.1 ст.205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Доказів на підтвердження того, що контрагент позивача - ТОВ «Арком ЛТД», ТОВ «КПІ-Сервіс», ТОВ «КПІ-Трейдінг» не мали можливості на виконання господарських зобов'язань по договірним взаємовідносинам з позивачем або доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, відповідачем суду не надані.

За результатом системного аналізу наданих позивачем копій договорів із зазначеними контрагентами та доданих до них первинних документів, судом встановлено, що договір містить всі істотні умови, тобто є укладеним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Тобто, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не було відображено.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Аналогічну позицію підтримує й Вищий адміністративний суд України, зокрема, у листі від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 та численній судовій практиці.

Крім того, ухвалою Вищого адміністративного суду України К-1470/09 від 15.04.2009 також викладено правову позицію з вказаного питання, а саме те, що сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що вчинення правочинів (укладення договору), на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків. Зазначена обставина відповідачем взагалі не досліджувалась, посадові особи сторін правочинів з цього приводу не опитувались, а висновки про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, сформовані відповідачем в акті перевірки позивача, є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку, отже сприймаються судом критично та до уваги не приймаються.

Суд звертає увагу на те, що на момент укладення договорів та видачі податкових накладних контрагенти позивача, а також під час здійснення господарських операцій, контрагенти були зареєстровані в податкових органах як платники ПДВ.

При цьому, з метою перевірки доводів відповідача щодо нікчемності правочинів, укладених з ТОВ «Арком ЛТД» у в період з лютого 2009 по березень 2010 р., у судовому засіданні судом допитані старший оперуповноважений податкової міліції - ОСОБА_4 та директора ТОВ «Арком ЛТД» ОСОБА_5

Свідок ОСОБА_4 пояснив, що як слідчий розслідував справу за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.205 КК України протягом 26.02.2014 р. і в той же день направив справу з обвинувальним актом прокурору. Експертиза підписів ОСОБА_1 по справі не проводилась, про інші кримінальні справи по відношенню ОСОБА_1 йому невідомо. Суду надані документи кримінальної справи, зокрема, повідомлення про підозру та обвинувальний акт відносно гр. ОСОБА_1

Свідок ОСОБА_5 повідомив, що в період з лютого 2009 по березень 2010 р. був директором ТОВ «Арком ЛТД» та мав комерційні стосунки з позивачем. За рішенням власника підприємства передав повноваження та всю документацію директора гр.ОСОБА_1, про що склав нотаріально посвідчений акт прийому-передачі матеріалів бухгалтерського обліку зведеної звітності, договорів та інших матеріалів господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Арком ЛТД». Копію акту надано суду свідком.

Таким чином спростовується наявність умислу позивача, тому що не може бути підтверджена лише поясненнями засновників-директорів контрагентів, не перевіреними відповідно до вимог законодавства. На даний час обвинувальних вироків стосовно посадових осіб контрагентів щодо яких, за даними відповідача, порушені кримінальні справи за фактом фіктивного підприємництва та ухилення від сплати податків, не постановлено, зібрані в судовому засіданні докази, що суперечать доводам податкового органу, представниками відповідача не спростовуються.

При цьому, слід також зазначити, що жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, приймати рішення щодо реальності тих чи інших господарських операцій платника податку, або права визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі-Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

У зв'язку з тим, що перевірка позивача проводилась з урахуванням періоду до набрання чинності Податковим кодексом України (до 01.01.2011 р.), розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм податкового законодавства, яке діяло до 31.12.2010 р.

Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Кодексу, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат підприємства включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно ч.4 пп.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Кодексу, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.1.7. ст.1. Закону України «Про податок на додану вартість», пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Згідно пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.1, п.198.3. ст.198 Кодексу, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу).

Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.6. ст.198 Кодексу, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 Закону, п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп.7.5.1. п.7.5. Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пп.а п.198.1, п.198.2., абз.1 п.198.3. ст.198 Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, крім іншого, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі-Закон).

Системний аналіз викладених законодавчих норм свідчить про те, що не належать до складу валових витрат лише витрати підприємства не підтверджені відповідними первинними документами, аналогічно, і до податкового кредиту не відносяться суми сплаченого податку у складі ціни з придбані товар (роботи, послуги) не підтверджені податковими накладними, складеними у відповідності до вимог законодавства.

Податковим органом не заперечується, що позивачем як платником податків, податковому та бухгалтерському обліку належним чином відображені операції по взаємовідносинам з ТОВ «Арком ЛТД», ТОВ «КПІ-Сервіс», ТОВ «КПІ-Трейдінг» на підставі відповідних первинних документів (видаткових та податкових накладних).

Крім того, під час огляду та дослідження первинних документів, поданих позивачем на підтвердження його взаємовідносин із зазначеними контрагентами, судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного податкового законодавства, отже такі первинні документи можна вважати належними доказами реальності здійснених господарських операцій позивача.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентами оформлені належним чином укладеними договорами, які не визнано недійсними в судовому порядку, а також підтверджені виданими контрагентами відповідними, належним чином оформленими первинними документами.

Отже, операції позивача з ТОВ «Арком ЛТД», ТОВ «КПІ-Сервіс», ТОВ «КПІ-Трейдінг» здійснені в межах його господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Позивачем вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Враховуючи зазначене, позивачем виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на отримання податкового кредиту та включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства по взаємовідносинам із зазначеними контрагентами.

Суд критично сприймає доводи відповідача, сформовані на підставі акта від 17.09.2012 р. № 736/22-08/37003337 документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань правильності нарахування та своєчасності сплати до бюджету податків при проведенні взаєморозрахунків з ТОВ «Арком ЛТД» за період з 01.07.2010 р. по 31.07.2012 р., оскільки, інформація, викладена в ньому, фактично переписана відповідачем в акт перевірки позивача від 20.11.2013 р. № 668/26-55-22-07/37003337 без належного дослідження та надання оцінки первинним документам, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України.

Аналогічно, суд критично сприймає доводи відповідача, сформовані на підставі акту про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «КПІ-Сервіс», виходячи з наступного.

Відповідно до п.73.5 ст.73 Кодексу з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Як вбачається з матеріалів справи, в порушення вимог Податкового кодексу України, податковими органами складений акт, а не довідка, як це передбачено вимогами податкового законодавства.

Зустрічна звірка є заходом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби, відповідно до п.73.5 ст.73 Кодексу та, відповідно її віднесенням законодавцем до глави 7 Податкового кодексу України "Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів державної податкової служби".

Згідно п.4.4., п.5.1. Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом ДПА України від 22.04.2011 р. № 236, у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає Акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання (далі - Акт) (додаток 3), реєструє його у Журналі реєстрації довідок про результати проведення зустрічної звірки (актів про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, неявки для підписання, відмови від писання Довідки про результати проведення зустрічної звірки) (далі - Журнал реєстрації довідок/актів) (додаток 4) та вживає відповідних заходів, передбачених актами ДПС України.

У разі неможливості проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання разом із Актом органу ДПС - ініціатору надсилаються належним чином засвідчені копії наявних матеріалів, що підтверджують цей факт, матеріалів щодо вжитих заходів з метою проведення зустрічної звірки, а також інших наявних в органі ДПС матеріалів, що мають або можуть мати відношення до питань запиту і не підтверджують дані платника податків, наведені у такому запиті.

Відповідачем не подані суду докази, які б підтверджували неможливість проведення зустрічної звірки відповідного контрагента позивача.

В той же час, в акті про неможливість проведення зустрічної контрагента, викладені висновки, однак, як підтверджено матеріалами справи, зустрічна звірка не відбулась, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України.

Таким чином, висновки акту перевірки позивача, сформовані, крім іншого, на підставі акту про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента - ТОВ «КПІ-Сервіс» є безпідставними.

Відповідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускають його контрагенти, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди - як-то безтоварний характер здійснених операцій, а тому позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства та права на отримання податкового кредиту.

За результатом системного аналізу вищевикладеного, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача форми «Р» 06.12.2013 р. № 100626552207, № 100726552207, № 100826552207.

Згідно з ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведена правомірність та обґрунтованість прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.69-71,94,160-165,167,254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Цифрові радіосистеми» задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення форми «Р» від06.12.2013 р. № 100626552207; форми «Р» від 06.12.2013 р. № 100726552207; форми «Р» від06.12.2013 р. № 100826552207.

Судові витрати в сумі 4872,00грн. присудити на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Цифрові радіосистеми» за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій