Ухвала

від 24.03.2014 по справі 826/2997/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2014 року м. Київ К/800/50909/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м.Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2013 року

у справі № 826/2997/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Блікспласт»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Блікспласт» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м.Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та визнання протиправним та скасування наказу.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2013 року, адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва ДПС від 07.02.2013 року №000076/22.2, №00007722.2, в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Блікспласт» з питань правомірності нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток при здійсненні фінансово-господарських відносин із ТОВ «Метрос» за період з 01.08.2012 року по 31.08.2012 року, відповідачем складено акт від 22.01.2013 року №210/22-02/36629858, яким встановлено порушення п.п 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на суму 70642,00 грн.; п. 198.1, п. 198.3, п.198.6 ст.198, 201.4, п. 201.6 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на суму 67278,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: від 07.02.2013 року №0000722202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток підприємств» на загальну суму 88303 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 70642 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 17661грн.; №000076/22.02, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 84098 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 67278грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 16820 грн.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку щодо необґрунтованості вказаних висновків податкового органу і як наслідок неправомірного прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

З приводу визнання протиправним та скасування наказу про проведення перевірки, у задоволені позову в цій частині відмовлено з мотивів його безпідставності.

Судові рішення в цій частині сторонами не оскаржувалися.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно з пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

В силу пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно зі ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи у періоді, що перевірявся, позивач мав правовідносини з ТОВ «Метрос».

Виконання даних господарських операцій підтверджується, зокрема, договором поставки, податковими накладними, видатковими накладними, банківськими виписками та картками рахунків.

Правомірність віднесення сплачених за придбаний у контрагента товар коштів до витрат підтверджується наданими позивачем договорами, товарно-транспортними накладними, податковими накладними, розрахунками коригування кількісних та вартісних показників до податкових накладних та видатковими накладними, які підтверджують використання товару, придбаного у ТОВ «Метрос» під час господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «АТБ-Маркет».

В матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.

З приводу посилання податкового органу на акт перевірки ТОВ «Метрос», суд у даному випадку зазначає про персональну відповідальність кожного платника за ведення податкового обліку. Відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів

Щодо посилання податкового органу на нікчемність зазначених вище договорів, колегія суддів звертає увагу на те, що необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог ст. 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу щодо настання відповідних протиправних наслідків. При цьому висновки про наявність такої протиправної мети, зокрема у покупця товару (послуг), можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Відповідачем ні в акті перевірки, ні в судовому засіданні не надано будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність договорів позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

З приводу позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування наказу про проведення перевірки позивача слід зазначити, що підстави для їх задоволення відсутні, оскільки юридичні наслідки для платника податків виникли безпосередньо на підставі спірних податкових повідомлень-рішень. У даній справі дії податкового органу щодо прийняття такого наказу не порушують прав та законних інтересів позивача.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень, колегія суддів вважає правильними судові рішення першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог частково.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, що постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права та підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м.Києва Державної податкової служби відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2013 року у справі № 826/2997/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук