Ухвала

від 24.03.2014 по справі 0870/6224/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2014 року м. Київ К/800/52061/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 25.07.2012 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2013 року

у справі №0870/6224/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Січ-Заспа»

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Січ-Заспа» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Запоріжжя про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 25.07.2012 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2013 року, позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 14.07.2012 року №0000082303 про нарахування Товариству з обмеженою відповідальністю «Січ-Заспа» суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 343135,00 грн., в іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової невиїзної документальної перевірки позивача - ТОВ «Січ-Заспа» з питань дотримання вимог діючого законодавства, валютного та іншого законодавства за період грудень 2010 року, березень 2011 року, відповідачем складено акт від 12.07.2011 року №2915/23-08/30388839, яким встановлено порушення п.п. 198.1, 198.6 ст. 198, п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.07.2011 року №0000082303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 343134 грн. за основним платежем та застосовано штраф в сумі 1 грн.

Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу про те, що договори між позивачем та його контрагентами укладені без мети настання реальних наслідків і отримання податкової вигоди та є нікчемними.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо необґрунтованості вказаного висновку податкового органу і як наслідок неправомірного прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Статтею 198 Податкового кодексу України передбачено право платників податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, яким є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду (пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу).

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що матеріалами справи підтверджується реальність господарських операцій позивача з ПП «ВКФ «Сельпроммаш», ТОВ «ВСК Геос», зокрема, договорами підряду, договором субпідряду, податковими накладними, актами приймання виконаних будівельних робіт, довідками про вартість виконаних будівельних робіт, платіжними дорученнями.

Щодо посилання податкового органу на нікчемність зазначених вище договорів, колегія суддів зазначає, що необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог ст. 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу щодо настання відповідних протиправних наслідків. При цьому висновки про наявність такої протиправної мети, зокрема у покупця товару (послуг), можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Відповідачем ні в акті перевірки, ні під час розгляду та вирішення справи не надано будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність договорів позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Крім того, факту відсутності статусу платників податку у контрагентів позивача не встановлено, їх правосуб'єктність підтверджується наявними у матеріалах справи копіями ліцензій.

Щодо позовних вимог про визнання податкового повідомлення-рішення нечинним, слід зазначити, що одночасне застосування обох способів захисту порушеного права - визнання спірного акта нечинним та скасування такого акта - є помилковим (п. 102 постанови Пленуму ВАСУ від 20.05.2013 року №7 «Про судове рішенні в адміністративній справі»).

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення, колегія суддів вважає правильними судові рішення першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог частково.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, що постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права та підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області відхилити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 25.07.2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2013 року у справі №0870/6224/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук