Ухвала

від 24.03.2014 по справі 820/5776/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2014 року м. Київ К/800/51419/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2013 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2013 року

у справі № 820/5776/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ХоДоС»

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ХоДоС» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2013 року у справі № 820/5776/13-а, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2013 року, позов задоволено у повному обсязі. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 18.06.2013 року № 0002102210.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 року по 31.12.2012 року, відповідачем складено акт від 30.05.2013 року № 2044/2210/32565796, яким встановлено порушення пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету у загальній сумі 64 980, 00 грн.; п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 151 750, 00 грн.

На підставі акта перевірки за порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.06.2013 року № 0002102210, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 227 625, 00 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо правомірного формування позивачем податкового кредиту та протиправності прийнятого податкового повідомлення-рішення, у зв'язку з відсутністю порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Статтею 198 Податкового кодексу України передбачено право платників податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, яким є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду (пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу).

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Абзац 2 ч.4 ст. 198 ПК України передбачає, що у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що між ТОВ «ХоДоС» та ТОВ «Промтрейд ЛТД» укладено договір про надання послуг демонтажу та монтажу обладнання. Виконання умов договору підтверджується кошторисом до вказаного договору, актом виконаних робіт, податковою накладною, платіжними дорученнями про оплату виконаних робіт. Надані послуги використані позивачем в своїй господарській діяльності, на момент вчинення господарської операції контрагент позивача був зареєстрований платником податку на додану вартість.

Суму податку на додану вартість за отриманою податковою накладною від ТОВ «Промтрейд ЛТД» позивачем включено до складу податкового кредиту у відповідному податковому періоді.

Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарської операції між позивачем та ТОВ «Промтрейд ЛТД» підтверджується належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку, що стали підставою для формування показників сум податкового кредиту, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо протиправного збільшення відповідачем грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 227 625, 00 грн.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення, колегія суддів вважає вірним висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалені законні і обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2013 року у справі № 820/5776/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук