Ухвала

від 31.03.2014 по справі 826/4776/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2014 року м. Київ К/800/52638/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2013 року

у справі № 826/4776/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінсо-Технології»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінсо-Технології» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.06.2013 року у справі № 826/4776/13-а в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2013 року постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 03.12.2012 року № 0013332202 та № 0013342202.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Запереченнях на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами невиїзної позапланової документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінсо-Технології» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Адва Естейт» за період з 01.08.2011 року по 31.08.2011 року, відповідачем складено акт від 15.11.2012 року №1018/22-2/33998128, яким встановлено порушення ст. 185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 81 003, 00 грн.; пп. 14.1.27, п. 138.2, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 93 154, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 03.12.2012 року № 0013342202, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 101 254, 00 грн. та № 0013332202, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 93 154, 00 грн.

За результатами адміністративного оскарження, скарги позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про непідтвердження реальності здійснення господарської операції позивача по взаємовідносинах із його контрагентом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо нереальності здійснення господарської операції позивача з його контрагентом, а відтак, правомірного нарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що прийняті податкові повідомлення-рішення є протиправними, у зв'язку з відсутністю порушення позивачем вимог податкового законодавства України.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кредиту України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування витрат та податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріалами справи підтверджується реальність господарської операції позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Адва Естейт», зокрема, договором від 01.08.2011 року № 8, актом прийняття виконаних будівельних робіт, відомістю ресурсів до акта прийняття виконаних будівельних робіт, актом прийому передачі, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт, податковою накладною, реєстром виданих та отриманих податкових накладних.

Витрати з оплати наданих робіт позивачем віднесено до складу валових витрат, а сплачену у складі вартості робіт суму податку на додану вартість - до складу податкового кредиту.

Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарської операції між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Адва Естейт» підтверджується належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку, що стали підставою для формування показників витрат та сум податкового кредиту, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Висновок податкового органу щодо нікчемності договору ґрунтується на висновках акту «Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Адва Естейт» щодо підтвердження господарських відносин із платником податків за період з 01.08.2011 року по 31.08.2012 року».

Суд касаційної інстанції в даному випадку зазначає про персональну відповідальність кожного платника за ведення податкового обліку. Відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно контрагентів позивача, а саме відносно посадових осіб цих суб'єктів господарювання щодо правовідносин із ТОВ «Вінсо-Технології», який би набрав законної сили, під час розгляду справи, податковим органом не надано.

Таким чином, судом апеляційної інстанції, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень. Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарських операцій позивача з його контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами, які відповідають вимогам законодавства.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного судом апеляційної інстанції ухвалене законне і обґрунтоване рішення, яке постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Підстав для його скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2013 року у справі № 826/4776/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук