Постанова

від 09.04.2014 по справі 823/645/14

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2014 року справа № 823/645/14

м. Черкаси

11 год. 20 хв.

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Мишенка В.В.,

при секретарі - Гордієнку Ю.П.,

за участю сторін:

представника позивача - Колесниченка В.М. (за посадою),

представника позивача - Зубка М.В. (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Колтех-Енерго» до державної податкової інспекції у Черкаському районі Головного управління Міндоходів у Черкаській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернулося з позовом товариство з обмеженою відповідальністю «Колтех-Енерго» (далі-позивач), в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Черкаському районі Головного управління Міндоходів у Черкаській області (далі - відповідач) № 0000762200 від 07.11.2013р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що оскаржуване рішення суперечить вимогам законодавства України. ТОВ «Колтех-Енерго» вважає, що при проведенні перевірки, на підставі якої прийняте оскаржуване рішення, податковий орган перевищив свої повноваження та дійшов помилкових та необґрунтованих висновків про його господарську діяльність з ТОВ «Фірма Васанд». Зокрема при проведенні перевірки контролюючим органом необґрунтовано зроблені висновки про фактичну відсутність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, позов просив задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві та додаткових поясненнях по справі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився.

Заслухавши пояснення, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Колтех-Енерго» зареєстроване Черкаською районною державною адміністрацією Черкаської області 10.07.2001 року, ідентифікаційний код 31546196

З матеріалів справи вбачається, що на підставі наказу, виданого ДПІ у Черкаському районі від 16.10.2013 року № 191, згідно п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Колтех-Енерго» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Фірма Васанд» за липень 2013 року. За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт перевірки від 21.10.2013 року № 24/23-25-22-010/31546196 та встановлені наступні порушення вимог п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України № 2755-IV від 02.10.2010 року (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість за липень 2013 року всього на суму 75653 грн. 00 коп.

На підставі встановлених порушень державною податковою інспекцією у Черкаському районі Головного управління Міндоходів у Черкаській області винесено податкове повідомлення-рішення від 07.11.2013 року № 0000762200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 75653 грн. 00 коп. та нараховано штрафні фінансові санкції в розмірі 37827 грн. 00 коп.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його до Головного управління Міндоходів у Черкаській області. Рішенням від 17.12.2013 р. № 15784/23-00-10-0210 про результати розгляду первинної скарги оскаржуване податкове повідомлення-рішення ДПІ у Черкаському районі від 07.11.2013 р. - залишено без змін.

В подальшому, рішенням Міністерства доходів і зборів України від 20.12.2014 р. про результати розгляду повторної скарги, податкове повідомлення-рішення від 07.11.2013 р. також залишене без змін, а скарга позивача - без задоволення.

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, щодо оскарження вказаного рішення.

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Фірма Васанд» укладено договір поставки №01/02-2013 від 01.02.2013р.

Як вбачається з матеріалів перевірки, на підставі вказаного договору поставки від 01.02.2013р. №01/02-2013 позивач у липні 2013 року придбав у ТОВ «Фірма Васанд» кабель, провід та комплектуючі для ліній електропередач на загальну суму 453920 грн. 00 коп., у тому числі 75653 грн. 34 коп. ПДВ.

Суми податку на додану вартість за податковими накладними позивачем включено до податкового кредиту за липень 2013 року.

Разом з тим, в акті позапланової перевірки зазначено, що ТОВ «Колтех-Енерго» здійснювало доставку придбаної продукції за свій рахунок, відповідно до товарно-транспортних накладних.

Проте, за твердженням відповідача у вказаних товарно-транспортних накладних не зазначено вид перевезень, номер маршруту, не заповнені належним чином графи «відомості про вантаж». Також до перевірки не надано копію журналу реєстрації доручень, що зазначені в товарно-транспортних накладних за якими одержано товар.

Документи, які б засвідчували факт оприбуткування на баланс та надходження продукції на склад ТОВ «Колтех-Енерго» до перевірки не надано. Також до перевірки не надано товарних звітів, звітів про рух придбаної продукції, карток складського обліку, документів на зберігання товару тощо, у зв'язку з чим неможливо підтвердити наявність придбаної продукції.

Крім того, під час проведення перевірки ТОВ «Колтех-Енерго» використано акт ДПІ у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 03.10.2013 р. № 558/22-2-37859321 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Фірма Васанд» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків, з якими сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит за період з 01.09.2012 р. по 31.08.2013 р., висновками якого встановлено відсутність у вказаного товариства об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) за період з 04.08.2012 р. по 31.08.2013 р., які підпадають під визначення ст. 185, ст. 198 ПКУ

У вказаному акті зазначено, то від ГВПМ ДПІ в Оболонському районі м. Києва отримано висновок про результати відпрацювання ризикового платника податків оперативним управлінням ДПІ в Оболонському районі м. Києва від 25.09.2013 р. №4668/07-05, в якому зазначено, зокрема, про відсутність ТОВ «Фірма Васанд» за податковою адресою (м. Київ. вул. Маршала Тимошенка, 9), а також встановлено факти, які свідчать про відсутність ознак реального здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

В ході аналізу податкової звітності ТОВ «Фірма Васанд» встановлено відсутність у останнього будь-якої інформації про наявні виробничі приміщення, автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності товариства.

Фактично, на ТОВ «Фірма Васанд» відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне, торгівельне обладнання та матеріали, що необхідні для здійснення господарської діяльності.

Суд критично ставиться до твердження відповідача на підставі яких останнім було зроблено висновки щодо відсутності реального здійснення даної господарської операції.

01 січня 2011 року набув чинності Податковий Кодекс України, який встановлює перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Податкового кодексу України з 01.01.2011 року Закон України «Про податок на додану вартість» - втратив чинність.

Пунктом 198.1 «а» ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 вказаної статті Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом вказаних приписів правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит наступає за умови фактичного здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) та їх підтвердження первинними документами бухгалтерського обліку та податковими накладними.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XIV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи мають силу первинного документа лише у разі фактичного здійснення господарської операції. Натомість за відсутності фактичного здійснення господарської операції первинні документи бухгалтерського обліку та податкова накладна юридичної сили не мають.

Відтак, включення до податкової звітності даних згідно первинних документів бухгалтерського обліку чи податкових накладних, які не мають юридичної сили, є порушенням порядку ведення податкового обліку.

При встановленні реальності здійснених господарських операцій між позивачем та вищезазначеним контрагентом суд дослідив наявні в матеріалах справи копії документів, а саме: договір поставки від 01.02.2013р. №01/02-2013, накази про відрядження водія до ТОВ «Фірма Васанд» для перевезення матеріалів, видаткові накладні, податкові накладні та товарно-транспортні накладні, акти списання.

Як встановлено судом, позивачем включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми, сплачені в ціні придбаного у ТОВ «Фірма Васанд» товару, на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

Крім того, на підтвердження факту взаємовідносин позивача з ТОВ «Фірма Васанд» та отримання від постачальника матеріалів, та в спростування висновків відповідача, які зазначені в акті перевірки від 21.10.2013р., ТОВ «Колтех-Енерго» надало до матеріалів справи копію книги обліку довіреностей, копії банківських виписок, копії карток складського обліку, копії оборотно-сальдових відомостей.

При цьому, суд звертає увагу, що однією з підстав для висновку податкового органу про неможливість фактичного здійснення спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентом є недоліки в оформленні товарно-транспортних накладних.

Порядок перевезення вантажів автомобільним транспортом та оформлення вантажів для перевезень врегульовано Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р №363, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 р. за № 128/2568 (далі по тексту Правила).

Відповідно до Правил товарно-транспортна накладна - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу. Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Підпунктом 11.1 Правил визначено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні.

Згідно з п. 11.4 товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику (п. 11.6 Правил).

Типові форми товарно-транспортної накладної №1-ТН на перевезення вантажів автомобільним транспортом затверджена наказом Мінтрансу, Мінстату України від 29.12.1995р. №488/346, що був чинним на час здійснення господарської операції.

У товарно-транспортній накладній зазначаються автопідприємство, замовник, вантажовідправник, вантажоодержувач, пункт навантаження, пункт розвантаження, автомобіль, відомості про вантаж, зокрема, найменування, кількість та ціна, які є істотними умовами договору.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Таким чином, недоліки в оформленні товарно-транспортних накладних можуть свідчити лише про факт порушення правил перевезень автомобільним транспортом, що не пов'язане з дотриманням вимог податкового законодавства.

Щодо тверджень відповідача, стосовно відсутності у ТОВ «Фірма Васанд» наявності трудових ресурсів необхідних для здійснення поставки продукції та стосовно неможливості встановлення фактичного місцезнаходження ТОВ «Фірма Васанд», на яких наголошує відповідач в акті перевірки від 21.10.2013р., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 47 Податкового кодексу України, відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органам, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах, несуть юридичні особи, постійні представництва нерезидентів, які відповідно до цього Кодексу визначені платниками податків, а також їх посадові особи.

Варто зазначити, що позивач та його контрагент - ТОВ «Фірма Васанд» є належними суб'єктами господарювання України, які набули правоздатності та на момент здійснення господарських операцій були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11 з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, а саме статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

При цьому для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

У постанові Верховного суду України від 13.01.2009 року по справі № 09/05 викладено, що покупець не може нести відповідальність ані за несплату податків продавцем, ані за можливу недостовірність відомостей про продавця, що містяться у Єдиному реєстрі, за діяльності продавцем.

Крім того, у довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 року «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону «Про податок на додану вартість» викладено, зокрема, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський суд з прав людини дійшов такого висновку: «…Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок Європейський суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні у справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Рішення Європейського суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», як зазначалося вище, мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського суду з прав людини при вирішенні справ.

Крім того, чинним законодавством України не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання, а також права здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів при укладенні договорів, а також не передбачено обов'язку здійснювати перевірку документів щодо всіх контрагентів по ланцюгу здійснення операції стосовно державної реєстрації платника податків, сплати податків контрагентами тощо.

При цьому, слід зазначити, що невиконання контрагентом своїх обов'язків перед бюджетом не може бути підставою для неможливості формування податкового кредиту на підставі господарських операцій інших суб'єктів господарювання, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому до відповідальності може бути притягнутий лише порушник, яким у даному випадку позивач не є.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З аналізу вищезазначеного вбачається, що відповідач всупереч вимогам законодавства виніс оскаржуване рішення.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно п. 2. ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Інших доказів сторони суду не назвали та не надали.

Керуючись ст.ст.11,14,70,71,89,94,159 - 163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення - рішення державної податкової інспекції у Черкаському районі Головного управління Міндоходів у Черкаській області від 07.11.2013р. № 0000762200.

Стягнути з державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Колтех-Енерго» 226 (двісті двадцять шість) грн. 96 коп. судового збору.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд в порядку ст. 185-187 КАС України.

Суддя В.В. Мишенко

Повний текст постанови виготовлено 11 квітня 2014 року.