КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 823/645/14 Головуючий у 1-й інстанції: Мишенко В.В. Суддя-доповідач: Мамчур Я.С
У Х В А Л А
Іменем України
15 липня 2014 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Мамчура Я.С,
суддів: Горяйнова А.М., Желтобрюх І.Л.
при секретарі: Гімарі Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві у відповідності до положень ст. 41 КАС України без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу апеляційну скаргу відповідача -державної податкової інспекції у Черкаському районі Головного управління Міндоходів у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2014 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Колтех-Енерго» до державної податкової інспекції у Черкаському районі Головного управління Міндоходів у Черкаській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Черкаському районі Головного управління Міндоходів у Черкаській області, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000762200 від 07.11.2013р.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2014 року - позов задоволено.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, просить прийняти рішення, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Згідно з п. 1, ч.1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглядаючи апеляційну скаргу, колегія суддів зважає на наступне.
Пунктом 198.1 «а» ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до п. 198.2 вказаної статті Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
За змістом вказаних приписів правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит наступає за умови фактичного здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) та їх підтвердження первинними документами бухгалтерського обліку та податковими накладними.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XIV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Отже, будь-які документи мають силу первинного документа лише у разі фактичного здійснення господарської операції. Натомість за відсутності фактичного здійснення господарської операції первинні документи бухгалтерського обліку та податкова накладна юридичної сили не мають.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми, сплачені в ціні придбаного у ТОВ «Фірма Васанд» товару, на підставі належним чином оформлених податкових накладних.
Так, на підтвердження факту взаємовідносин позивача з ТОВ «Фірма Васанд» та отримання від постачальника матеріалів, та в спростування висновків відповідача, які зазначені в акті перевірки від 21.10.2013р., ТОВ «Колтех-Енерго» було надано до матеріалів справи копію книги обліку довіреностей, копії банківських виписок, копії карток складського обліку, копії оборотно-сальдових відомостей.
Порядок перевезення вантажів автомобільним транспортом та оформлення вантажів для перевезень врегульовано Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р №363, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 р. за № 128/2568 (далі по тексту Правила).
Відповідно до Правил товарно-транспортна накладна - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу. Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Підпунктом 11.1 Правил визначено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні.
Згідно з п. 11.4 товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).
Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику (п. 11.6 Правил).
Типові форми товарно-транспортної накладної №1-ТН на перевезення вантажів автомобільним транспортом затверджена наказом Мінтрансу, Мінстату України від 29.12.1995р. №488/346, що був чинним на час здійснення господарської операції.
У товарно-транспортній накладній зазначаються автопідприємство, замовник, вантажовідправник, вантажоодержувач, пункт навантаження, пункт розвантаження, автомобіль, відомості про вантаж, зокрема, найменування, кількість та ціна, які є істотними умовами договору.
Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.
Таким чином, колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції, що недоліки в оформленні товарно-транспортних накладних можуть свідчити лише про факт порушення правил перевезень автомобільним транспортом, що не пов'язане з дотриманням вимог податкового законодавства.
Відповідно до ст. 47 Податкового кодексу України, відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органам, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах, несуть юридичні особи, постійні представництва нерезидентів, які відповідно до цього Кодексу визначені платниками податків, а також їх посадові особи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач та його контрагент - ТОВ «Фірма Васанд» є належними суб'єктами господарювання України, які набули правоздатності та на момент здійснення господарських операцій були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
У постанові Верховного суду України від 13.01.2009 року по справі № 09/05 викладено, що покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про продавця, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Крім того, чинним законодавством України не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання, а також права здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів при укладенні договорів, а також не передбачено обов'язку здійснювати перевірку документів щодо всіх контрагентів по ланцюгу здійснення операції стосовно державної реєстрації платника податків, сплати податків контрагентами тощо.
Так, відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до переконання, що висновки суду першої інстанції - є обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212 КАС України, суд
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу відповідача - державної податкової інспекції у Черкаському районі Головного управління Міндоходів у Черкаській області - залишити без задоволення.
Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий - суддя: Я.С. Мамчур
Судді: І.Л. Желтобрюх
А.М. Горяйнов
Ухвалу складено у повному обсязі 15.07.2014.
.
Головуючий суддя Мамчур Я.С
Судді: Горяйнов А.М.
Желтобрюх І.Л.
Суд | Київський апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 15.07.2014 |
Оприлюднено | 17.07.2014 |
Номер документу | 39787316 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Київський апеляційний адміністративний суд
Мамчур Я.С
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні