Постанова

від 26.03.2014 по справі 2а-0770/1440/11

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2014 року Справа № 9104/41504/12

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Шинкар Т.І.

за участі секретаря судового засідання: Омеляновська Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області та апеляційну скаргу приватного підприємства «Вод-Сервіс» на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 січня 2012 року в адміністративній справі за позовом приватного підприємства «Вод-Сервіс» до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

У травні 2011 року позивач ПП «Вод-Сервіс» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Ужгородської МДПІ у Закарпатській області, в якому, з врахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача : - № 428/23-1/33577996/0 від 07.10.2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 462805,50 грн. (в тому числі 308514 грн. за основним платежем і 154291,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями), - № 429/23-1/33577996/0 від 07.10.2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 205141 грн. (в тому числі 135406 грн. за основним платежем і 69735 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями), - № 428/23-1/33577996/1 від 15.12.2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 462805,50 грн. (в тому числі 308514 грн. за основним платежем і 154291,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями), - № 429/23-1/33577996/1 від 15.12.2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 205141 грн. (в тому числі 135406 грн. за основним платежем і 69735 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Відповідач Ужгородська МДПІ у Закарпатській області позову не визнав, у суді першої інстанції подав заперечення, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 23.01.2012 року позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано в повному обсязі податкові повідомлення-рішення Ужгородської МДПІ від 02.12.2010 року № 429/23-1/33577996/0 і від 15.12.2010 року № 429/23-1/33577996/1 про визначення ПП «Вод - Сервіс» податкового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 205141 грн. (основний платіж - 135406 грн., штрафні (фінансові) санкції - 69735 грн.). Визнано протиправними та скасовано частково податкові повідомлення-рішення Ужгородської МДПІ від 02.12.2010 року № 428/23-1/33577996/0 і від 15.12.2010 року № 428/23-1/33577996/1 про визначення ПП «Вод - Сервіс» податкового зобов'язання по податку на прибуток у сумі 462805,50 грн. (основний платіж - 308514 грн., штрафні (фінансові) санкції - 154291,50 грн.) - в частині визначення податкового зобов'язання у сумі 314368,01 грн. (основний платіж - 209555,67 грн., штрафні (фінансові) санкції - 104812,34 грн.).

З цією постановою суду не погодились відповідач Ужгородська МДПІ у Закарпатській області та позивач ПП «Вод - Сервіс» і оскаржили її в апеляційному порядку. Вважають апелянти, що постанова суду першої інстанції прийнята з неповним дослідженням обставин справи, із порушенням норм матеріального права, а тому постанова суду від 23.01.2012 року підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційних скаргах.

Апелянт Ужгородська МДПІ у Закарпатській області в обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що оскаржені податкові повідомлення-рішення від 07.10.2012 року та від 15.12.2010 року було прийнято за результатами проведеної відповідачем планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.04.2007 року по 31.03.2010 року. Суд першої інстанції безпідставно не врахував висновків перевірки про виявлені порушення ч.1, ч.3 ст.203, ч.2 ст.215, ч.2 ст.228 ЦК України, п.1.32, п.1.31 ст.1, п.п.4.1.1, п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, п.п.5.2.1, п.п.5.2.2, п.п.5.2.10 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст.5, п.п.8.1.2 п.8.1, п.п.8.4.1 п.8.4, п.п.8.7.1 п.8.7 ст.8, п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», результаті чого встановлено заниження податку на прибуток всього у сумі 308583 грн., в тому числі за 3 квартал 2007 р. в сумі 4843 грн., за 4 квартал 2007 р. в сумі 4255 грн., за 2 квартал 2008 р. в сумі 67667 грн., за 3 квартал 2008 р. в сумі 102571 грн., за 4 квартал 2008 р. в сумі 9908 грн., за 2 квартал 2009 р. в сумі 47601 грн., за 3 квартал 2009 р. в сумі 39298 грн., за 4 квартал 2009р. в сумі 32440 грн. та завищення податку на прибуток за 1 квартал 2010 р. в сумі 69 грн., а також порушення ч.1, ч.3 ст.203, ч.2 ст.215, ч.2 ст.228 ЦК України, п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість в загальній сумі 139470 грн., у тому числі за лютий 2008 р. в сумі 3000 грн., за червень 2008 р. в сумі 39182 грн., за вересень 2008 р. в сумі 89750 грн., за грудень 2009 р. в сумі 7538 грн. та завищення податку на додану вартість всього у сумі 4064 грн., у тому числі за квітень 2009 р. в сумі 2666 грн. і за серпень 2009 р. в сумі 1398 грн.. Зокрема, податковою перевіркою було встановлено, що позивачем ПП «Вод - Сервіс» безпідставно віднесено до валових витрат суму 704442 грн. за договором із ТзОВ «Мітхокер» субпідряду № 101/06/08 від 17.06.2008 року і додатковою угодою № 1 від 23.07.2008 року щодо виконання робіт по реконструкції радіологічного центру ЗОКОД в м. Ужгород по вул. Бродлаковича, 2; суму 55000 грн. за договором із ТзОВ «Мілегро» щодо виконання робіт згідно рахунку б/н від 12.12.2008 року, у зв'язку із безтоварністю, нереальністю і нікчемністю господарських операцій за цими договоромами. Також позивачем безпідставно віднесено до валових витрат суми 350000 грн. і 8400 грн. за договором купівлі-продажу від 15.09.2009 р. № 79 нерухомого майна (комплекс млин, що розташований за адресою: Закарпатська обл., Ужгородський р-н, смт. Середнє по вул.Закарпатська, 32), що перебуває у податковій заставі з цільового аукціону, проведеного Прикарпатською Універсальною Товарною біржею - Закарпатським представництвом. Також позивачем було завищено податковий кредит протягом перевіреного періоду в сумі 140888,40 грн. за вказаним вище нікчемним договором із ТзОВ «Мітхокер». Крім цього, апелянт вказує, що суд першої інстанції в оскарженій постанові від 23.01.2012 року допустив помилку, оскільки неправильно вказав дату податкових повідомлень-рішень 02.12.2010 року замість 07.10.2010 року.

За результатами апеляційного розгляду апелянт Ужгородська МДПІ у Закарпатській області просить скасувати постанову суду першої інстанції від 23.01.2012 р. в частині задоволення позовних вимог та прийняти нову постанову, якою повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апелянт ПП «Вод - Сервіс» в обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що оскаржені позивачем податкові повідомлення-рішення від 07.10.2010 року № 428/23-1/33577996/0 і від 15.12.2010 року № 428/23-1/33577996/1 про визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток також є неправомірними і в частині сум 87500 грн. основного платежу і 43750 грн. штрафних (фінансових) санкцій. Суд при розгляді справи безпідставно не прийняв до уваги твердження та докази позивача про хибність та незаконність висновків відповідача по Акту перевірки в частині виключення із валових витрат суми попередньої оплати згідно Договору № 79 від 15.09.2009 року з Прикарпатською Універсальною Товарною біржею в загальній сумі 350000 грн.. На думку апелянта підприємство правомірно відобразило у валових витратах четвертого кварталу 2009 року попередню оплату в сумі 350000 грн. та ПДВ 70000 грн. згідно умов вказаного Договору № 79 від 15.09.2009 року.

За результатами апеляційного розгляду апелянт ПП «Вод - Сервіс» просить скасувати постанову суду першої інстанції від 23.01.2012 р. в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень щодо визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 131250 гривень (основний платіж 87500 грн. і штрафні санкції 43750 грн.), та прийняти нову постанову, якою задоволити позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень у частині визначення податкового зобов'язання у розмірі 131250 грн. (основний платіж - 87500 грн. і штрафні санкції 43750 грн.) згідно податкових повідомлень-рішень.

Також позивач ПП «Вод - Сервіс» подав заперечення на апеляційну скаргу відповідача Ужгородської МДПІ у Закарпатській області, де просить оскаржену постанову суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явились в засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційних скарг, вважає, що обидві апеляційні скарги слід задоволити частково, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що в період з 27.07.2010 року по 26.08.2010 року відповідачем Ужгородською МДПІ у Закарпатській області було проведено планову виїзну перевірку позивача ПП «Вод - Сервіс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 року по 31.03.2010 року.

За наслідками перевірки складено Акт № 152/23-1/33577996 від 30.09.2010 року, у висновках якого зазначено, що товариством порушено вимоги : ч.1, ч.3 ст.203, ч.2 ст.215, ч.2 ст.228 ЦК України, п.1.32, п.1.31 ст.1, п.п.4.1.1, п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, п.п.5.2.1, п.п.5.2.2, п.п.5.2.10 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст.5, п.п.8.1.2 п.8.1, п.п.8.4.1 п.8.4, п.п.8.7.1 п.8.7 ст.8, п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток всього у сумі 308583 грн., в тому числі за 3 квартал 2007 р. в сумі 4843 грн., за 4 квартал 2007 р. в сумі 4255 грн., за 2 квартал 2008 р. в сумі 67667 грн., за 3 квартал 2008 р. в сумі 102571 грн., за 4 квартал 2008 р. в сумі 9908 грн., за 2 квартал 2009 р. в сумі 47601 грн., за 3 квартал 2009 р. в сумі 39298 грн., за 4 квартал 2009 р. в сумі 32440 грн. та завищення податку на прибуток за 1 квартал 2010 р. в сумі 69 грн.; та ч.1, ч.3 ст.203, ч.2 ст.215, ч.2 ст.228 ЦК України, п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість в загальній сумі 139470 грн., у тому числі за лютий 2008 р. в сумі 3000 грн., за червень 2008 р. в сумі 39182 грн., за вересень 2008 р. в сумі 89750 грн., за грудень 2009 р. в сумі 7538 грн. та завищення податку на додану вартість всього у сумі 4064 грн., у тому числі за квітень 2009 р. в сумі 2666 грн. і за серпень 2009 р. в сумі 1398 грн. (а.с. 5-59 Т.1).

На підставі вказаного вище Акта перевірки від 30.09.2010 року відповідачем винесено 07.10.2010 р. відносно позивача податкові повідомлення-рішення № 428/23-1/33577996/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 462805,50 грн. (в тому числі 308514 грн. за основним платежем і 154291,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями), та № 429/23-1/33577996/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 205141 грн. (в тому числі 135406 грн. за основним платежем і 69735 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) (а.с. 60, 61 Т.1).

За результатами адміністративного оскарження вказані вище ППР від 07.10.2010 р. залишено без змін, а скарги ПП «Вод - Сервіс» залишено без задоволення (а.с. 62-64, 182-191 Т.1).

З врахуванням результатів адміністративного оскарження відповідачем винесено 15.12.2010 року відносно позивача аналогічні за змістом податкові повідомлення-рішення № 428/23-1/33577996/1, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 462805,50 грн. (в тому числі 308514 грн. за основним платежем і 154291,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) та № 429/23-1/33577996/1, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 205141 грн. (в тому числі 135406 грн. за основним платежем і 69735 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) (а.с. 205, 206 Т.1).

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції щодо безпідставності тверджень Ужгородської МДПІ у Закарпатській області про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість», Цивільного кодексу України, щодо протиправності податкових повідомлень-рішень від 07.10.2010 року № 429/23-1/33577996/0 і від 15.12.2010 року № 429/23-1/33577996/1 про визначення позивачу податкового зобов'язання по податку на додану вартість, та щодо часткової протиправності податкових повідомлень-рішень від 07.10.2010 року № 428/23-1/33577996/0 і від 15.12.2010 року № 428/23-1/33577996/1 про визначення позивачу податкового зобов'язання по податку на прибуток - в частині визначення податкового зобов'язання у сумі 314368,01 грн. (основний платіж - 209555,67 грн., штрафні (фінансові) санкції - 104812,34 грн.), з врахуванням наступного.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції на час розглядуваних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції на час розглядуваних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 цього Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту, згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 даного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема статтею 9, визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати визначені обов'язкові реквізити.

У відповідності до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 цього Закону, зокрема, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Із матеріалів адміністративної справи та доводів відповідача видно, що висновки податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються на твердженнях ДПІ про те, що позивачем протягом перевіреного періоду безпідставно завищено валові витрати на суму 704442 грн. за договором із ТзОВ «Мітхокер» субпідряду № 101/06/08 від 17.06.2008 року і додатковою угодою № 1 від 23.07.2008 року щодо виконання робіт по реконструкції радіологічного центру ЗОКОД в м. Ужгород по вул. Бродлаковича, 2, а також безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ за цими договорами. На думку податкового органу такі договори мали безтоварний і нікчемний характер, не спричинили реального настання правових наслідків.

З цього приводу судом першої інстанції вірно враховано, що реальність укладення, фактичне виконання та настання правових наслідків за розглядуваними господарськими договорами і об'єктивність інформації в первинних документах за цими договорами підтверджується матеріалами справи.

Зокрема, контрагенти на час укладення господарських договорів і їх виконання були діючими суб'єктами господарювання.

Здійснення позивачем господарських операцій із ТзОВ «Мітхокер» підтверджується : - копією Угоди підряду № 96/06/08 від 11.06.2008 року укладеної між ПП «Вод-Сервіс» (Підрядник) та Закарпатським обласним клінічним онкологічним диспансером (Замовник) щодо виконання робіт по реконструкції процедурної радіологічного відділення ЗОКОД в м. Ужгород по вул. Бродлаковича, 2; - договором субпідряду № 101/06/08 від 17.06.2008 року та додатковою угодою № 1 від 23.07.2008 року щодо виконання робіт по реконструкції радіологічного центру ЗОКОД в м. Ужгород по вул. Бродлаковича, 2; - довідкою про вартість виконаних робіт за липень 2008 року; - актами приймання виконаних підрядних робіт за червень-липень 2008 року; - платіжними дорученнями та банківськими виписками по рахунку; - податковими накладними від ТзОВ «Меткохер»; - копією ліцензії ТзОВ «Міткохер» на будівельну діяльність, довідкою КРУ в Закарпатській області від 23.10.2008 року (а.с. 89-106, 112-150 Т.1).

З врахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що досліджувані господарські відносини між позивачем та ТзОВ «Мітхокер» відбувалися фактично, були здійснені в межах господарської діяльності позивача, а тому твердження податкового органу про нереальність і безтоварність цих договорів є необґрунтованими і не підтверджуються доказами по справі.

Відповідно до ст. 71 ч.2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що право на податковий кредит у платників ПДВ не пов'язано із фактами сплати до бюджету податків контрагентами за господарськими договорами, а пов'язано лише із фактичною сплатою вартості товарів (робіт, послуг) та із наявністю відповідних первинних документів і податкових накладних. Визначальним є реальність існування господарських операцій та факт сплати податку в ціні придбаних товарів (послуг) їх постачальникам. Такий платник податків не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язків по сплаті податків іншими платниками податків, якщо це прямо не встановлено законом.

Крім цього, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними покликання апелянта на листування з іншими податковими органами та на окремі пояснення осіб, як на обгрунтованість своїх висновків, оскільки належними і допустимими доказами реальності існування розглядуваних господарських відносин являються первинні документи.

Щодо покликань відповідача на нікчемність розглядуваних договорів, то суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину і вказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (стаття 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правові наслідки недійсності правочину визначені статтею 216 ЦК України, де вказано, що в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Крім цього, відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

З наведених вище норм випливає, що наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину та усвідомлювали суперечність його інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У зв'язку із цим, висновки про нікчемність правочину можуть бути зроблені лише за наявності доказів і встановлення фактів порушення обов'язкових вимог для чинності правочину в момент укладення такого правочину.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що розглядувані договори між позивачем та ТзОВ «Мітхокер» на момент їх укладення відповідали усім вимогам необхідним для їхньої чинності, не суперечили вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства, сторони договорів володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення були вільними і відповідали внутрішній волі сторін договору, договори були спрямовані на реальне настання правових наслідків і такі наслідки наступили.

Таким чином, судом першої інстанції зроблено вірні висновки про те, що позивачем правомірно віднесено суми ПДВ за розглядуваним договором до податкового кредиту, а витрати до валових витрат. Тому, є незаконними вцілому податкові повідомлення-рішення від 07.10.2010 року № 429/23-1/33577996/0 і від 15.12.2010 року № 429/23-1/33577996/1 про визначення позивачу податкового зобов'язання по податку на додану вартість.

Відносно податкових повідомлень-рішень від 07.10.2010 року № 428/23-1/33577996/0 і від 15.12.2010 року № 428/23-1/33577996/1 про визначення позивачу податкового зобов'язання по податку на прибуток, то судом першої інстанції вірно враховано, що позивачем віднесено до валових витрат, окрім суми 704442 грн. за господарськими відносинами із ТзОВ «Мітхокер», також витрати на придбання основних засобів (нерухомого майна) у сумі 350000 грн. згідно Договору купівлі - продажу нерухомого майна, що перебуває у податковій заставі з цільового аукціону, проведеного Закарпатським представництвом Прикарпатської універсальної товарної біржі № 79 від 15.09.2009 року, та витрати пов'язані з їх придбанням у сумі 8400 грн..

Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених ст. 5 цього Закону, та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із ст. ст. 8, 9 цього Закону.

Згідно пп.5.3.2 п.5.3 ст.5 цього Закону, не включаються до складу валових витрат витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону.

Підпунктом 8.1.2 п.8.1 ст.8 вказаного Закону встановлено, що амортизації підлягають витрати, в тому числі, на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання.

Таким чином, позивачем збільшено балансову вартість І групи основних фондів на 350000 грн. (на вартість придбаного нерухомого майна), а тому правомірними є твердження ДПІ про необхідність зменшення валових витрат на вартість придбаних основних засобів у сумі 350000 грн., і правомірним є визначення відповідачем податкового зобов'язання позивачу по податку на прибуток підприємств у сумі 87500 грн..

Крім цього, зменшення валових витрат на суму витрат, пов'язаних з придбанням основних засобів (8400 грн.) суперечить вимогам пп.8.4.1 п.8.4 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби".

Судом першої інстанції також вірно враховано, що позивачем до складу валових витрат також віднесено кошти у сумі 45833,33 грн. та кошти у сумі 55000 грн. перераховані 12.08.2008 року ТзОВ «Мілегро» (призначення платежу - оплата за виконані роботи згідно рахунку від 12.12.2008 року б/н). Первинних документів, які підтверджують зв'язок понесених витрат у зв'язку з перерахуванням коштів, позивачем не представлено.

Відповідно до пп. 5.2.1 п.5.2 ст. 5 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються, в тому числі, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті. Згідно з п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Однак, в порушення наведених вище правових норм позивачем включено до складу витрат суму 45833,33 грн. за відсутності первинних документів, які підтверджують зв'язок понесених витрат у зв'язку з перерахуванням коштів.

З врахуванням наведеного вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що слід визнати протиправними та скасувати повністю податкові повідомлення - рішення відповідача про визначення позивачу податкового зобов'язання по ПДВ, та слід визнати протиправними та скасувати частково податкові повідомлення-рішення відповідача про визначення позивачу податкового зобов'язання по податку на прибуток, зокрема, в частині визначення податкового зобов'язання за основним платежем 209555,67 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями 104812,34 грн..

При цьому, суд першої інстанції належним чином обґрунтував необхідність скасування податкових повідомлень-рішень від 15.12.2010 року, які були прийняті відповідачем за результатами адміністративного оскарження попередніх ППР від 07.10.2010 року.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, постанова суду винесена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для задоволення апеляційних скарг щодо скасування постанови суду першої інстанції від 23.01.2012 р. у відповідних частинах її оскарження.

Однак, судом апеляційної інстанції встановлено, що в резолютивній частині постанови суду першої інстанції допущено помилку, зокрема, помилково вказано про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 2 грудня 2010 року № 428/23-1/33577996/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток та № 429/23-1/33577996/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість, оскільки такі податкові повідомлення-рішення були прийняті 7 жовтня 2010 року.

Тому, оскаржену постанову суду першої інстанції слід змінити.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 254 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області та апеляційну скаргу приватного підприємства «Вод-Сервіс» - задоволити частково.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 січня 2012 року в адміністративній справі за позовом приватного підприємства «Вод-Сервіс» до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень - змінити, замінивши в резолютивній частині цієї постанови слова : «від 2 грудня 2010 року» на слова : «від 7 жовтня 2010 року».

У решта частині постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 січня 2012 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

На постанову протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: Н.В. Ільчишин

Т.І. Шинкар

Повний текст постанови виготовлено та підписано 28.03.2014 року.