Постанова

від 01.04.2014 по справі 826/442/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/442/14 Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П.

Суддя-доповідач: Ісаєнко Ю.А.

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 квітня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Ісаєнко Ю.А.;

суддів: Епель О.В., Федотова І.В.,

за участю секретаря: Бащенко Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Спортивно - оздоровчий комплекс «Монітор» та Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 лютого 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спортивно - оздоровчий комплекс «Монітор» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 26 вересня 2013 року №0003032204, №0003042204, №0003052204,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 26 вересня 2013 року №0003032204, №0003042204, №0003052204.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 лютого 2014 року позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 26 вересня 2013 року №0003032204.

Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач подав апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 лютого 2014 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Також, не погоджуючись із вказаною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 лютого 2014 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні представники сторін підтримали вимоги апеляційних скарг та просив їх задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга органу державної податкової служби - без змін, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів, посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Спортивно - оздоровчий комплекс «Монітор» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2012 року по 31.12.2012 року; за наслідками перевірки складено акт від 10.09.2013 року №960/26-56-22-04-04/30437959.

Не погоджуючись із висновками акту перевірки позивач подав заперечення, за наслідками розгляду яких, висновки акту перевірки свідчать про порушення позивачем:

- пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 257, пп. 135.5.4, пп. 135.5.5 п. 135.5 ст. 135, п. 141.1 ст. 141, п. 146.1 ст. 146 ПК України, що призвело до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування на загальну суму 4812173,00 грн., у тому числі за ІІІ квартал 2012 року на 2314375,00 грн., за ІV квартал 2012 року - 2367287,00 грн.;

- п. 198.3 ст. 198, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України, що призвело до завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, за грудень 2012 року на 10460,00 грн.;

- п. 274.1 ст. 274, пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України, що призвело до заниження розміру орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності на суму 98150,57 грн., у тому числі за період липня - листопада 2012 року по 16358,43, грудня 2012 року - 16358,42 грн.

26 вересня 2013 року ДПІ у Подільському районі м. Києва ГУ Міндоходів у м. Києві винесені податкові повідомлення - рішення:

- №0003052204, яким на підставі акту перевірки за порушення пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 257, пп. 135.5.4, пп. 135.5.5 п. 135.5 ст. 135, п. 141.1 ст. 141, п. 146.1 ст. 146 ПК України позивачу зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування від усіх видів діяльності податком на прибуток на 4681662,00 грн. за 2012 рік;

- №0003042204, яким на підставі акту перевірки за порушення п. 198.3 ст. 198, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 10460,00 грн. за грудень 2012 року;

- №0003032204, яким на підставі акту перевірки за порушення п. 274.1 ст. 274, пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України позивачу збільшено грошове зобов'язання з плати за землю на загальну суму 122688,24 грн., у тому числі за основним платежем 98150,58 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 24537,66 грн.

Переглядаючи постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 лютого 2014 року в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 26 вересня 2013 року №0003052204, №0003042204, колегією суддів встановлено наступне.

Згідно п. 3.1.1 «Валовий дохід» акту перевірки, позивачем в порушення пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14, пп. 135.5.4, пп. 135.5.5 п. 135.5 ст. 135 ПК України занижено інші доходи за ІV квартал 2012 року на загальну суму 613,00 грн.

Так, перевіркою рядку 03 ІД Декларації «Інші доходи» встановлено, що за період з 01.07.2012 року по 31.12.2012 року на формування цих показників мало вплив, зокрема, умовно нараховані відсотки на суму поворотної фінансової допомоги, що залишилась неповернутою на кінець звітного періоду у сумі 1521922,00 грн. Вказана допомога отримана від ДП «АСЗ №2» АТ «АК «Богдан Моторс» за договором від 25.11.2011 року №ФП-23, від ТОВ «Богдан - Електротранс» за договором від 30.01.2012 року №ФП-1/12, ТОВ «Автотранспортне підприємство 2240» за договором від 30.01.2012 року №ФП-1/12.

Згідно пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 ПК України фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі. Поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.

Підпунктом 135.5.5 пункту 135.5 статті 135 ПК України передбачено, що інші доходи включають суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, які не є платниками цього податку (в тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із цим Кодексом мають пільги з цього податку, в тому числі право застосовувати ставки податку нижчі, ніж установлені пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу.

На думку відповідача, якщо підприємство - позичальник встигло до кінця звітного періоду повністю повернути раніше отриману від платника податку на загальних підставах поворотну фінансову допомогу, то і в цьому випадку проценти потрібно нараховувати за кожен день фактичного використання такої допомоги (включаючи період (квартал), у якому відбулося повернення такої допомоги).

Під час проведення перевірки було досліджено нарахування умовних відсотків по отриманій фінансовій допомозі, в результаті якого встановлено відхилення на 613,00 грн. в ІV кварталі 2012 року.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що з метою оподаткування умовні проценти віднесено до складу безповоротної фінансової допомоги, тому сума умовно нарахованих процентів підлягає включенню до доходу платника в період їх нарахування.

Відповідно до частини першої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Проте, позивачем не надано будь - яких доказів на спростування зазначеного порушення.

Вказане порушення призвело до заниження доходу в ІV кварталі 2012 року на 613,00 грн., у зв'язку із чим позивачу податковим повідомленням - рішенням від 26.09.2013 року №0003052204 зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування від усіх видів діяльності податком на прибуток на 613,00 грн.

Окрім цього, згідно п. 3.1.2 «Валові витрати» акту перевірки, позивачем в порушення п. 141.1 ст. 141, п. 146.5 ст. 146 ПК України завищено інші витрати на 4628749,00 грн., у тому числі за ІІІ квартал 2012 року на 2314375,00 грн., за ІV квартал 2012 року - 2314374,00 грн.

Під час проведення перевірки органом державної податкової служби встановлено, що позивачем отримано кредит для фінансування договорів на поставку обладнання для спортивно - оздоровчого комплексу, тому на його думку товариство повинно було включати відсотки по користуванню кредитом до первісної вартості основних засобів.

Відмовляючи у задоволенні позову в цій частині суд першої інстанції погодився з позицією органу державної податкової служби.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів, 05 травня 2009 року між ЗАТ «Альфа - Банк» (банк), Компанією «Ringbell Limited» (клієнт), позивачем (позичальник) укладено договір відступлення права вимоги №3, відповідно до якого банк відступає, а клієнт набуває право вимоги, належне банку у відповідності із договором про відкриття кредитної лінії від 31 січня 2006 року №12-В, з урахуванням змін та доповнень та договорів забезпечення, що укладені між банком та позивачем. Розмір права вимоги становив 12470299,00 доларів США (т. 1 а.с. 126 - 136).

02 липня 2009 року між ПП «Укрсел» (продавець) та позивачем (покупець) укладений договір №Т-02/07-09, відповідно до якого останній придбаває устаткування згідно специфікації. Загальна вартість устаткування з постачанням складає 6431917,20 грн. (т. 1 а.с. 178 - 180).

Також, колегією суддів встановлено, що між ПАТ «Державний експортно - імпортний банк України» (банк) та позивачем (позичальник) укладено кредитний договір від 29 липня 2009 року №151309К43, відповідно до якого банк надає позичальникові кредит шляхом відкриття невідновлювальної кредитної лінії на умовах цього договору, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, комісії та інші платежі встановлені цим договором. Ліміт кредитної лінії - 150000000,00 грн. (т. 1 а.с. 91 - 109).

Пунктом 3.2.3 договору визначено цілі кредиту:

- рефінансування заборгованості позичальника за договором позики від 31.01.2006 року №12-В/06 зі змінами, укладеним між позичальником та компанією «Ringbell Limited» (Кіпр), та договором уступки від 12.05.2009 року, укладеним між компанією «Linguist Services Limited» (Британські Віргінські острови) та компанією «Ringbell Limited» (пп. 3.2.3.1.);

- погашення кредиторської заборгованості позичальника перед ТОВ «Волошка» в розмірі 1568082,80 грн. згідно договорів від 27.02.2009 року №108 та від 16.03.2009 року №16/3-09 (пп. 3.2.3.2.);

- фінансування/часткове фінансування договорів на поставку обладнання для спортивно-оздоровчого комплексу, які укладені між позичальником та постачальником (пп. 3.2.3.3.).

Додатковою угодою від 02 жовтня 2009 року №151309К-2 до кредитного договору від 29.07.2009 року №151309К43, передбачено, що надання кредитних коштів відповідно до цілі кредитування, визначеної у пп.3.2.3.3 кредитного договору здійснюється шляхом оплати обладнання за договором від 02.07.2009 року №Т-02/07-09 на загальну суму не більше, ніж 6431917,20 грн. (т. 1 а.с. 183).

Згідно платіжних доручень від 02 жовтня 2009 року №1 та 05 жовтня 2009 року №3, позивачем на виконання умов договору від 02.07.2009 року №Т-02/07-09, що укладений з ПП «Укрсел», сплачено 6431917.20 грн. (т. 1 а.с. 184, 185).

Отже, колегія суддів вважає, що лише 6431917,20 грн., які були отримані в межах кредитної лінії за кредитним договором від 29.07.2009 року №151309К43, були спрямовані позивачем на фінансування придбання спортивного обладнання.

Разом з тим, контролюючий орган в акті перевірки зазначив, що оскільки вся сума кредиту була спрямована на фінансування договорів на поставку обладнання, тому позивач повинен був включати всі відсотки по користуванню кредитом до первісної вартості основних засобів.

Відповідно до пп. 14.1.267 п. 14.1 ст. 267 ПК України позика - грошові кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами, крім нерезидентів, які мають офшорний статус, позичальнику на визначений строк із зобов'язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики.

До складу інших витрат відповідно до пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 вказаного Кодексу включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Пунктом 141.1 статті 141 ПК України визначено, що до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року №92 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 року за №288/4509) затверджено Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», яке визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи (далі - основні засоби), а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності (далі - Положення №92).

Абзацам дванадцятим пункту 4 вказаного Положення №92 визначено, що первісна вартість - історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.

Згідно абзацу дев'ятого пункту 8 Положення №92 фінансові витрати не включаються до первісної вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок запозичень (за винятком фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати»).

Відповідно до пункту 3 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 квітня 2006 року 415 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 травня 2006 р. за №610/12484) кваліфікаційний актив - актив, який обов'язково потребує суттєвого часу для його створення.

Листом Міністерства фінансів України від 01.06.2006 року N 31-34000-10-5/11601 рекомендовано, що при застосуванні Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 Міністерство фінансів України, суттєвим часом слід вважати час, що становить більше трьох місяців.

Отже основними ознаками кваліфікаційного активу є те, що він створюється і процес його створення становить більше трьох місяців.

Проте, колегія суддів погоджується з апелянтом, що згідно договору від 02.07.2009 року №Т-02/07-09, що укладений з ПП «Укрсел», останній виступав в якості покупця вже готового спортивного обладнання, тобто не створював зазначене обладнання, тому не повинен був включати відсотки по користуванню кредитом до первісної вартості основних засобів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що податкове повідомлення - рішення від 26.09.2013 року №0003052204 в частині зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування від усіх видів діяльності податком на прибуток на загальну суму 4628749,00 грн. (2314375,00 грн. за ІІІ квартал 2012 року + 2314374,00 грн. за IV квартал 2012 року) є неправомірним, тому підлягає скасуванню.

Згідно п. 3.1.2 «Валові витрати» та п. 3.2.2 «Податковий кредит» акту перевірки, позивачем в порушення пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138 ПК України безпідставно віднесено до складу валових витрат суму 52300,00 грн. за у ІV кварталі 2012 року та в порушення п. 198.3 ст. 198, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України завищено податковий кредит по податку на додану вартість на загальну суму 10460,00 грн., у тому числі за листопад 2012 року на 5000,00 грн., за грудень 2012 року - 5460,00 грн.

В обґрунтування зазначених порушень орган державної податкової служби посилається на не підтвердження реальності здійснення господарських відносин із ТОВ «Компанія Скайлайт», оскільки згідно аналітичної системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Міндоходів України встановлено розбіжність між позивачем та ТОВ «Компанія Скайлайт». Дані розбіжності виникли у зв'язку з тим, що згідно акту ДПІ у Шевченківському районі м. Києва «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Компанія Скайлайт» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за період з 01.11.2012 року по 31.12.2012 року» від 16.08.2013 року №665/22-07/35624377 у вказаного товариства відсутні факти реального здійснення господарських операцій.

Відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем документи не підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, тому останнім неправомірно сформовані дані податкового обліку по господарським операціям з ТОВ «Компанія Скайлайт».

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Частиною 2 ст. 3 цього Кодексу передбачено, що господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Водночас за відсутністю факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

При цьому, під час розгляду зазначеної категорії справ необхідно звертати особливу увагу на дослідження реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку та приймати на підтвердження даних податкового обліку лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Розглядаючи реальність господарських операцій позивача з вищенаведеними контрагентами, на підставі яких позивачем було сформовано дані податкового обліку, колегією суддів встановлено наступне.

12 вересня 2011 року між позивачем (замовник) та ТОВ «Рекламно інформаційне агентство «ТАР» (виконавець) укладено договір №12/09/11-ЗР, відповідно до якого останні зобов'язується за завданням замовника надати за плату наступні послуги з розміщення зовнішньої реклами:

- надати замовнику для вибору та затвердження перед початком його рекламної компанії адресну програму місцезнаходження вільних робочих поверхонь спеціальних конструкцій для розміщення зовнішньої реклами замовника;

- проводити рекламні кампанії замовника на території України на зарезервованих виконавцем робочих поверхнях спеціальних конструкцій, за умови дотримання замовником зобов'язань за цим договором, у тому числі з оплати послуг, передбачених цим договором. Адресна програма та вартість рекламної кампанії замовника наводяться у додатках до цього договору на кожний обумовлений та затверджений сторонами період (т. 1 а.с. 187 - 191).

На підтвердження виконання умов договору позивачем надано акт надання послуг від 30 листопада 2012 року №555, від 31 грудня 2012 року №597, відповідно до яких позивач отримав послуги щодо розміщення рекламної кампанії на зовнішніх конструкціях площиною 3х6 м та 2,02х0,73 у м. Києві в кількості 11 одиниць на період з 01.11.2012 року по 31.12.2012 року (т. 1 а.с. 192, 193). Також надані податкові накладні від 12.11.2012 року №9 на загальну суму 30000,00 грн., у тому числі ПДВ 5000,00 грн., від 31.12.2012 року №59 на загальну суму 32760,00 грн., у тому числі ПДВ 5460,00 грн. (т. 1 а.с. 194, 195).

Таким чином, колегія суддів вважає, що господарські операції позивача з зазначеним вище контрагентом здійснювались в межах господарської діяльності позивача, є реальними, та підтверджуються необхідними документами.

Підпунктом 138.2 статті 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Відповідно до пункту 2.4 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

За змістом вищезазначених приписів, надані позивачем акти надання послуг та податкові накладні є первинними документами, які підвереджують реальність здійснення господарських операцій з вказаним контрагентом у листопаді та грудні 2012 року.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Колегія суддів зазначає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих виконавцем податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як встановлено колегією суддів, на дату підписання договорів та розрахункових документів контрагент позивача не був припинений та був платником податку на додану вартість.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що органом державної податкової служби, як суб'єктом владних повноважень не доведено, що зазначений вище правочин є таким, що не відповідає моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, спрямований на не реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, колегія суддів вважає, що податкове повідомлення - рішення від 26.09.2013 року №0003052204 в частині зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування від усіх видів діяльності податком на прибуток на загальну суму 52300,00 грн. є неправомірним, тому підлягає скасуванню.

Також, у зв'язку із наведеним, колегія суддів вважає, що податкове повідомлення - рішення від 26.09.2013 року №0003042204 є протиправним, тому підлягає скасуванню.

Підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, відповідно до пункту 1 та 4 статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України, є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні постанови неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального права, в зв'язку з чим постанова суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позову.

Переглядаючи постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 лютого 2014 року в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 26 вересня 2013 року №0003032204, колегією суддів встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між Київською міською радою (орендодавець) та позивачем (орендар), на підставі п. 50 рішення Київської міської ради від 29.05.2003 року №638/798, укладено два договори оренди земельних ділянок 30.12.2003 року, які були зареєстровані Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 04.02.2004 року за №85-6-00100 та №56-6-00099 (т. 1 а.с. 196 - 202, а.с. 205 - 211).

Відповідно до умов договорів оренди орендодавець передав орендарю в строкове та платне користування: земельну ділянку розміром 21868 кв.м., кадастровий номер 8000000000:85:319:0002 та земельну ділянку розміром 225 кв.м., кадастровий номер 8000000000:85:319:0009, що розташовані по вул. Електриків, 29-А у Подільському районі м. Києва, цільове призначення яких - для реконструкції з розширенням, подальшої експлуатації та обслуговування будівлі спортивного комплексу з благоустроєм прилеглої території.

Як вбачається з п. 2.2. договорів оренди, річна орендна за земельні ділянки встановлюється у розмірі 1,5% від їх нормативних грошових оцінок.

Згідно із п. 2.6. договорів оренди, розмір орендної плати може змінюватися за згодою сторін шляхом прийняття відповідного рішення Київською міською радою та внесення змін до договорів.

Між Київською міською радою та позивачем, на підставі рішення Київської міської ради від 28.09.2006 року №82/139, 14.12.2006 року укладено два договори про поновлення договорів оренди від 30.12.2003 року №85-6-00100, №56-6-00099, які були зареєстровані Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 28.12.2006 року за №85-6-00304, №85-6-00303 (т. 1 а.с. 214 - 217). Зазначеними договорами попередні договори оренди були поновлені з 05.02.2004 року. При цьому, як вбачається з п. 2 договорів про поновлення, то умови договорів оренди, за винятком строку їх дії залишаються без змін.

Згідно п. 3.5.2.1.1 «Правильність обчислення повноти і своєчасності перерахування до бюджету плати за землю та орендної плати за землю» акту перевірки, за період з 01.07.2012 року по 31.12.2012 року позивачем задекларовано орендну плату за земельну ділянку у розмірі 106126,00 грн.; під час проведення перевірки відповідачем встановлено порушення п. п. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 та п. 274.1 ст. 274 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податкових зобов'язань по орендній платі на 98150,58 грн.

Задовольняючи позов в цій частині вимог, суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів, виходив з наступного.

Суб'єктами права власності на землю відповідно до пункту «б» статті 80 Земельного кодексу України є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу (п. «в» ст. 12 Земельного кодексу України).

Відповідно до підпункту 9.1.10. пункту 9.1. статті 9 ПК України плата за землю відноситься до загальнодержавних податків та зборів.

Плата за землю, відповідно до підпункту 14.1.147. пункту 14.1. статті 14 ПК України, - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до підпункту 14.1.136. пункту 14.1. статті 14 ПК України, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Пунктами 288.2. та 288.3. статті 288 ПК України встановлено, що платником орендної плати є орендар земельної ділянки, а об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Підпунктом 271.1.1. пункту 271.1. статті 271 ПК України встановлено, що базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Згідно пункту 288.1. статті 288 ПК України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до підпункту 288.5.1. пункту 288.5. статті 288 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Статтею 274 ПК України визначено ставку податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено. Така ставка встановлюється у розмірі 1 відсотка від нормативної грошової оцінки таких земель, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

За змістом частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату належить до істотних умов договору оренди землі.

Відповідно до частини 2 статті 21 Закону України «Про оренду землі» розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Статтею 30 вказаного Закону передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

При цьому статтею 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що орган державної податкової служби відповідно до норм Податкового кодексу України наділеній повноваженнями зі здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, достовірністю, повнотою і своєчасністю нарахування і сплати податків та зборів, проте ініціативою вносити зміни до договорів оренди землі згідно з приписами статей 12, 80, 83 Земельного кодексу України, статті 21 Закону України «Про оренду землі» наділена одна зі сторін цих договорів.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що зміна умов договору щодо орендної плати у зв'язку зі зміною розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки, можлива лише за умов взаємної згоди сторін договору оренди.

Тому, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що податкове повідомлення - рішення від 26 вересня 2013 року №0003032204 є протиправним, тому підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції в цій частині ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, доводи апеляційної скарги органу державної податкової служби не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни постанови суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спортивно - оздоровчий комплекс «Монітор» задовольнити частково.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 лютого 2014 року в частині відмовлених позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 26 вересня 0213 року №0003052204, №0003042204 та ухвалити в цій частині нову постанову, якою позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 26 вересня 2013 року ДПІ у Подільському районі м. Києва ГУ Міндоходів у м. Києві від 26 вересня 2013 року №0003052204 в частині зменшеного від'ємного значення об'єкта оподаткування від усіх видів діяльності податком на прибуток на 4681049,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 26 вересня 2013 року ДПІ у Подільському районі м. Києва ГУ Міндоходів у м. Києві від 26 вересня 2013 року №0003042204.

В інший частині постанову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

(Постанову у повному обсязі складено 07.04.2014 року)

Головуючий суддя: Ю.А. Ісаєнко

Суддя: О.В. Епель

Суддя: І.В. Федотов

Головуючий суддя Ісаєнко Ю.А.

Судді: Епель О.В.

Федотов І.В.