Постанова

від 11.04.2014 по справі 826/2774/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКЕРАЇНИ

11 квітня 2014 року 08:21 № 826/2774/14

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Саніна Б.В., при секретарі судового засідання Борисовій Т. М. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «МК. ЕД Мастер» доДержавної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправною та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МК.ЕД Мастер» (надалі - Позивач/ТОВ «МК.ЕД Мастер») до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (надалі - Відповідач/ДПІ у Святошинському районі), в якому просить суд:

1. Постановити рішення, яким визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.09.2013 р. №0000742203 за платежем з податку на прибуток (за основним платежем 148752,00 грн. та за штрафними санкціями 63502,50 грн.) та №0000752203 за платежем з податку на додану вартість (за основним платежем 189890,00 грн. та за штрафними санкціями 94945,00 грн.);

2. Стягнути з Відповідача судовий збір у розмірі 487 грн. 20 коп.

Після усунення недоліків адміністративного позову Позивачем, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.03.2014 р. провадження по справі було відкрито та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання з'явився представник Позивача, який позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просить позовні вимоги задовольнити із підстав викладених в адміністративному позові, зокрема зазначає про порушення Відповідачем положень Податкового кодексу України (надалі - ПК України) під час винесення податкового повідомлення-рішення.

В судове засідання з'явився представник Відповідача, подав заперечення щодо позовних вимог, зазначає про дотримання положень чинного законодавства під час винесення спірних податкових повідомлень-рішень, зокрема зазначає про відсутність господарської мети під час укладення договорів із ТОВ «Будівельна компанія АРС» , ТОВ «Агенція реклами «Лоцман» та ТОВ «Ювілайт».

Відповідно до положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Більше того, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «Іззетов проти України», «Пискал проти України», «Майстер проти України», «Субот проти України», «Крюков проти України», «Крат проти України», «Сокор проти України», «Кобченко проти України», «Шульга проти України», «Лагун проти України», «Буряк проти України», «ТОВ «ФПК «ГРОСС» проти України», «Гержик проти України» суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Зважаючи на положення ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), суд дійшов висновку про можливість перейти до розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.

Розглянувши наявні в матеріалах докази, заслухавши пояснення Позивача та Відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтується позов, оцінивши докази які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.

ТОВ «МК.ЕД Мастер» зареєстроване Святошинською районною у м. Києві державною адміністрацією 19.06.2009 р. та взято на податковий облік 26.06.2009 р. Основними видами діяльності Позивача є рекламні агентства.

В період з 27.08.2013 р. по 29.08.2013 р., ДПІ у Святошинському районі було проведено позапланову невиїзну перевірку Позивача з питань правомірності обчислення повноти та своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Будівельна компанія АРС» , ТОВ «Агенція реклами «Лоцман» та ТОВ «Ювілайт», за весь період господарських відносин.

За результатами проведеної перевірки, Відповідачем було складено Акт №129/26-57-22-03-07/36546651 від 02.09.2013 р. «Про результати позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «МК.ЕД Мастер» (код ЄДРПОУ 36546651) з питань правомірності обчислення повноти та своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Будівельна компанія АРС» (код ЄДРПОУ 37264634), ТОВ «Агенція реклами «Лоцман» (код ЄДРПОУ 37696574). ТОВ «Ювілайт» (код ЄДРПОУ 37700606) за весь період господарських відносин» (надалі - Акт №129/26) (т.1 а/с.73-100), в якому зазначено про виявлені порушення, а саме:

ь пп.198.6 ст.198, пп.201.6 ст.201 ПК України в результаті чого занижено податок на додану вартість за перевіряємий період на суму 189 890,00 грн. в тому числі за липень 2011 р. на суму 4 183,00 грн., за серпень 2011 р. на суму 14 728,00 грн., за вересень 2012 р. на суму 19 185,00 грн., за жовтень 2012 р. на суму 25 945,00 грн., за листопад 2012 р. нас уму 30 076,00 грн., за грудень 2012 р. на суму 33 113,00 грн., за січень 2013 р. на суму 21 525,00 грн., за лютий 2013 р. на суму 8 088,00 грн., за березень 2013 р. на суму 33 047,00 грн.;

ь пп.14.1.27 та п.14.1.288 п.14.1 ст.14, пп.138.1, пп.138.2, п.138.8 ст.138, пп.139.1.1. та пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 148 752,00 грн., у тому числі: за 2-3 квартал 2011 р. на суму 21 747,00 грн., за 3 квартал 2012 р. на суму 20 145,00 грн., за 2012 р. на суму 127 005,00 грн.

17.09.2013 р., на підстав Акту №129/26, Відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення форми «Р» (т.1 а/с.106-107), зокрема:

ь №0000742203, яким було збільшено суму грошового зобов'язання Позивачу з податку на прибуток на суму 212 254,50 грн. (із яких 148 752,00 грн. - за основним платежем, 63 502,50 грн. - штрафні санкції);

ь №0000752203, яким було збільшено суму грошового зобов'язання Позивачу з податку на додану вартість на суму 284 835,00 грн. (із яких 189 890,00 грн. - за основним платежем, 94 945,00 грн. - штрафні санкції).

Вважаючи, що Відповідачем було порушено права та охоронювані законом інтереси Позивача під час винесення податкових повідомлень-рішень, останній оскаржив їх в судовому порядку.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи усіх форм дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України, податковий кредит це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно р.V цього Кодексу.

В п.198.1 ст.198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Крім того, відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В п.198.3 ст.198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В п.198.6 ст.198 ПК України вказано, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

При цьому, згідно абз.1 п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених р.II цього Кодексу.

В пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п.1 та п.5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Міністерства фінансів України №1379 від 01.11.2011 р. (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (надалі - Порядок №1379) податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Пунктами 6.2 та 6.3 Порядку №1379 визначено, що податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку. Не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість.

У відповідності до правової позиції Вищого адміністративного суду України, що викладена у його листі №742/11/13-11 від 02.06.2011р., податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають як відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку, так і первинні документи на підставі яких сформований потоковий облік платника податку.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні регулюються Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (надалі - Закон №996). Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ч.1 ст.2 Закону №996).

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч.2 ст.3 Закону №996).

Відповідно до ст.1 Закону №996 первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, п.1.1 р.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 р. (надалі - Положення №88) передбачено, що дане Положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету.

Пунктом 2.1 р.2 Положення №88 встановлено порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (п.2.2 р.2 Положення №88).

Як наслідок, суд дійшов висновку, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З огляду на вищевказане податковий кредит формується за наслідками реальної господарської операції, що підтверджується належними податковими накладними та первинними документами, в рамках господарської діяльності платника податків.

Як вбачається із матеріалів справи, між Позивачем та контрагентами укладено ряд договорів, зокрема:

ь із ТОВ «АРС Трейд» №12 від 05.04.2011 р. (надалі - Договір №12) (т.1 а/с.156-157), відповідно до якого останній зобов'язався розробити та виготовити рекламну продукцію, а Замовник (Позивач) зобов'язався прийняти та оплатити виготовлені роботи (п.1.1 Договору №12). Вартість та порядок оплати виконаних робіт обумовлюється у відповідному додатку до договору (п.3.1 Договору №12). При цьому, відповідно до договору №159 від 19.07.2011 р. про переведення боргу (укладеного між ТзОВ «АРС Трейд», ТОВ «Будівельна компанія «АРС» та ТОВ «МК.ЕД Мастер») ТзОВ «АРС Трейд» переступає ТОВ «Будівельна компанія «АРС» зобов'язання, що виникають із Договору №12 (т.1 а/с.158);

ь із ТОВ «Агенція реклами «Лоцман» №128 від 02.11.2012 р. (надалі - Договір №128), відповідно до якого останній зобов'язався надати послуги з розміщення та монтажу поліграфічної продукції, оформлення та поклейка вітрин, магазинів постерами, банерами та ін. (далі роботи), а Замовник (Позивач) зобов'язується відповідно до умов, викладених в цьому договорі, приймати і сплачувати якісно виконану Виконавцем роботу згідно виписаних рахунків-фактур (п.1.1 Договору №128) (т.1 а/с.193-194);

ь із ТОВ «Агенція реклами «Лоцман» №4 від 10.02.2013 р. (надалі - Договір №4), відповідно до якого останній зобов'язався надати послуги з розміщення та монтажу поліграфічної продукції, оформлення та поклейка вітрин, магазинів постерами, банерами та ін. (далі роботи), а Замовник (Позивач) зобов'язується відповідно до умов, викладених в цьому договорі, приймати і сплачувати якісно виконану Виконавцем роботу згідно виписаних рахунків-фактур (п.1.1 Договору №4) (т.1 а/с.195-196);

ь із ТОВ «Ювилайт» №111 від 10.09.2012 р. (надалі - Договір №111), відповідно до якого Виконавець приймає на себе зобов'язання надавати, а Замовник зобов'язується у відповідності до умов, викладених в договорі, приймати та оплачувати товар відповідно до виставлених Виконавцем рахунків-фактур на банери, борди, біб орди плакати, постери, наклейки, флаєра, ефрофлаєра, купони лайтбокси, бокси, короба, бланки, листи та інше (т.2 а/с.76-77).

Відповідно до умова вказаних договорів датою закінчення виконання робіт поданим договорам сторони розуміють дату підписання Актів приймання-передачі виконаних робіт та/або видаткової накладної. В якості доказів Позивачем надано Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) (т.1 а/с.159-162; а/с.197-212).

Крім того, Позивачем в якості доказів надано Видаткові накладні за Договором №111, як доказ реальності господарської операції (т.2 а/с.78-83).

Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Згідно з п.201.7 ст.201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Позивачем надано до суду Податкові накладні, які були надані Позивачу від контрагентів (т.1 а/с.163-166; а/с.213-228; т.2 а/с.84-89).

В якості доказів проведення оплати за отримані послуги Позивачем надані рахунки-фактури (т.1 а/с.167-170; а/с.229-244; , платіжні доручення та банківські виписки (т.1 а/с.171-179; а/с.245-251; т.2 а/с.1-28; а/с.90-104).

Однак, як вбачається із положень п.1.2 Договору №12 перелік робіт, їх вартість та строки передачі Замовнику фіксуються в Додатку до Договору, що є його невід'ємною частиною. Проте, жодних додатків до Договору №12 Позивачем не надано, доказів погодження видів та обсягів робіт - не надано. Більше того, в п.1.3 Договору №12 визначено, що продукція виготовляється Виконавцем відповідно до макетів, зразками ескізів та/або кольоропробами погодженими Сторонами.

Таким чином, Позивачем не надано доказів, щодо необхідності виконання ТОВ «Будівельна компанія АРС» робіт за Договором №12 в м. Сімферополі, м. Херсоні, м. Донецьку, м. Кременчук та ін.

Більше того, із наданих Позивачем Актів здачі-приймання робіт (надання послуг) та рахунків-фактури по Договорах №128 та №4 взагалі не можливо ідентифікувати місце проведення робіт та обсяг таких робіт.

Крім того, із наданих Позивачем Актів здачі-приймання робіт (надання послуг) не міститься жодного посилання на номери укладених договорів, а лише міститься посилання на номери рахунків-фактур. В той же час, і надані Позивачем рахунки-фактури на місять жодного посилання на номери договорів, укладених із контрагентами (ТОВ «Агенція реклами «Лоцман», ТОВ «Будівельна компанія «АРС», ТОВ «Ювилайн»). Як наслідок, відсутність в Актах здачі-приймання робіт (надання послуг) та рахунках-фактурах чіткого посилання на номери договорів, на підстав яких вони укладались, не дає можливості суду чітко з'ясувати на підставі чого вони укладались. Аналогічна інформація відсутня і в рахунках-фактурах, наданих Позивачем до Договору №111.

Суд погоджується із доводами Відповідача, що відсутність вказаних обов'язкових реквізитів в Актах здачі-приймання робіт (надання послуг) та рахунках-фактурах свідчить про недотримання Положення №88, тобто дані документи повинні були прийматись Позивачем, відповідно до п.2.15 та п.2.16 Положення №88.

Суд також приймає до уваги посилання Відповідача, що Позивачем не надано жодних доказів щодо погодження макетів, шаблонів, зразків постерів із Виконавцем (ТОВ «Ювілайт») за Договором №111.

При цьому, суд погоджується із доводами Відповідача, що в даній справі не можуть бути прийняті як надані докази надані Позивачем фотознімки, оскільки на них відсутня будь-яка інформація про місце їх вчинення (повна адреса) (т.1 а/с.180-181), а в інших взагалі не можливо встановити місця в яких вони були здійснені та обсяги виконаних робіт (т.1 а/с.192; т.2 а/с.29-75).

Водночас, Позивачем не надано договори та акти виконаних робіт із замовниками, які замовляли виконання робіт (оформлення магазину Watson, аптеки «Космо», відділення ПрАТ «СЕБ Банк») в м. Сімферополі, м. Херсоні, м. Донецьку, м. Кременчук, м. Ужгород та ін..

При цьому, суд приймає до уваги, що відповідно до позиції Вищого адміністративного суду України, яка викладена в листі №742/11/13-11 від 02.06.2011 р. з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини:

1. Рух активів у процесі здійснення господарської операції.

2. Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, судом не встановлено в судовому засіданні руху активів у процесі здійснення господарських операцій та не встановлено зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

В той же час, в процесі розгляду справи судом не встановлено обставини існування доказів, якими підтверджується зв'язок здійснених Позивачем витрат з господарською діяльністю Позивача, що є законодавчо встановленою передумовою віднесення сум до податкового кредиту позивача.

З огляду на викладене, суд звертає увагу на приписи Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України №1936/11/13-11 від 01.11.2011 р., зі змісту якого вбачається, що задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі п.1 ч.2 ст.110, ст.114 КАС України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів. Якщо Позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Вищевказані дії були вчинені судом та ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.03.2014 р. у платника податків було витребувано докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків.

Дана ухвала суду отримана Позивачем підтвердженням чого є відповідне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (т.2 а/с.109). Проте, Позивач витребувані судом докази не надав суду без поважних причин, про витребування даних доказів у суб'єкта владних повноважень, якщо вони таким суб'єктом вилучались у позивача, не просив, тому суд вирішував дану справу на підставі наявних у ній доказів.

Окрему увагу слід звернути на припис Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 1936/11/13-11 від 01.11.2011 р., В якому зафіксовано, що судам апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати приписи ч.2 ст.195 КАС України. Згідно з наведеною нормою, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Отже, у разі дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися в суді першої інстанції, апеляційний суд повинен зазначити у своєму рішенні поважні причини, з яких такі докази не могли бути надані до суду першої інстанції. Наведене стосується також і доказів, які були витребувані судом першої інстанції, але не були надані позивачем або відповідачем.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною1 ст.6 КАС України гарантовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, завданням адміністративного судочинства є захист саме порушених прав, свобод та інтересів фізичної особи.

Частинами 1 та 2 ст.11 КАС України, визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Крім того, в ч.2 ст.72 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на вищевказане суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову. Відповідно до положень ст.94 КАС України, судовий збір Позивачу відшкодовується в обсязі, що був оплачений Позивачем, за майнову вимогу.

При цьому, згідно з ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір», під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Так, ставки сплати судового збору встановлено ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якої за подання до адміністративного суду позовної заяви майнового характеру судовий збір становить 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Оскільки сума майнових вимог, з якими Позивач звернувся до суду, складає 497 089,50 грн., то ставка судового збору у відповідності до зазначеної норми становить 4 872,00 грн.

Відповідно до наявних в матеріалах справи квитанцій, Позивач сплатив судовий збір у розмірі 488,00 грн. Як наслідок, результат розгляду адміністративної справи в частині майнових вимог та вищезазначені правові норми, з Позивача підлягає стягненню на користь Державного бюджету решта суми судового збору в розмірі 4 384,00 грн.

Керуючись положеннями ст.2, ст.17, ст.71, ст.86, ст.158-ст.163, ст.167, ст.254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «МК.ЕД Мастер» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві відмовити в повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МК.ЕД Мастер» (адреса: 03115, м. Київ, пр.-т. Перемоги, 136 кв.34, код ЄДРПОУ 36546651) решту суми судового збору у розмірі 4 384 (чотири тисячі триста вісімдесят чотири) грн. 00 коп. на розрахунковий рахунок №31218206784007 до ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001, призначення платежу: «Судовий збір за розгляд Окружним адміністративним судом м. Києва адміністративної справи №826/2774/14».

Контроль за виконанням даного пункту покласти на Державну податкову інспекцію Святошинського району Головного управління Міндоходів України в м. Києві.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України.

Суддя Б. В. Санін