Ухвала

від 12.06.2014 по справі 826/2774/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/2774/14 Головуючий у 1-й інстанції: Санін Б.В. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

12 червня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,

при секретарі: Анапріюк С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МК.ЕД Мастер» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 квітня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МК.ЕД Мастер» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «МК.ЕД Мастер» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень. Свої вимоги обґрунтовує тим, що спірні податкові повідомлення-рішення, на його думку, прийнято відповідачем без достатніх правових підстав.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 квітня 2014 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю «МК.ЕД Мастер» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про задоволення даного позову.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено, що ТОВ «МК.ЕД Мастер» зареєстровано Святошинською районною у м. Києві державною адміністрацією 19.06.2009 року та взято на податковий облік 26.06.2009 року.

В період з 27.08.2013 року по 29.08.2013 року ДПІ у Святошинському районі було проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правомірності обчислення повноти та своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Будівельна компанія АРС» , ТОВ «Агенція реклами «Лоцман» та ТОВ «Ювілайт», за весь період господарських відносин.

За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено Акт № 129/26-57-22-03-07/36546651 від 02.09.2013 року «Про результати позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «МК.ЕД Мастер» (код ЄДРПОУ 36546651) з питань правомірності обчислення повноти та своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Будівельна компанія АРС» (код ЄДРПОУ 37264634), ТОВ «Агенція реклами «Лоцман» (код ЄДРПОУ 37696574). ТОВ «Ювілайт» (код ЄДРПОУ 37700606) за весь період господарських відносин» (надалі - Акт №129/26) (т.1 а/с.73-100), за змістом якого перевіркою було виявлено порушення позивачем пп. 198.6 ст. 198, пп. 201.6 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за перевіряємий період на суму 189 890,00 грн.; пп. 14.1.27 та п. 14.1.288 п. 14.1 ст. 14, пп. 138.1, пп. 138.2, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.1. та пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 148752,00 грн.

17.09.2013 року на підставі висновків Акту № 129/26 відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення форми «Р» № 0000742203, яким було збільшено суму грошового зобов'язання позивачу з податку на прибуток на суму 212254,50 грн. (із яких 148752,00 грн. - за основним платежем, 63502,50 грн. - штрафні санкції); № 0000752203, яким було збільшено суму грошового зобов'язання позивачу з податку на додану вартість на суму 284835,00 грн. (із яких 189890,00 грн. - за основним платежем, 94945,00 грн. - штрафні санкції).

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні даного позову суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є неправомірними та необгрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обгрунтованим з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно р.V цього Кодексу.

В п. 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Крім того, відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В п. 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В п. 198.6 ст. 198 ПК України вказано, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

При цьому, згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених р.II цього Кодексу.

В пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 1 та п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 1379 від 01.11.2011 року, податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Пунктами 6.2 та 6.3 Порядку № 1379 визначено, що податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку. Не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість.

Правова позиція по даному питанню висловлена Вищим адміністративним судом України у листі № 742/11/13-11 від 02.06.2011 року, за змістом якого податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Таким чином, при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають як відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку, так і первинні документи на підставі яких сформований потоковий облік платника податку.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні регулюються Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ч. 1 ст. 2 Закону).

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч. 2 ст. 3 Закону).

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, п. 1.1 р. 1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, передбачено, що дане Положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету.

Пунктом 2.1 р. 2 Положення № 88 встановлено порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (п. 2.2 р. 2 Положення № 88).

Отже, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З огляду на вищевказане податковий кредит формується за наслідками реальної господарської операції, що підтверджується належними податковими накладними та первинними документами, в рамках господарської діяльності платника податків.

Судом першої інстанції було встановлено, що між Позивачем та контрагентами укладено ряд договорів, зокрема:

- із ТОВ «АРС Трейд» № 12 від 05.04.2011 року (т.1 а.с.156-157), відповідно до якого останній зобов'язався розробити та виготовити рекламну продукцію, а Замовник (Позивач) зобов'язався прийняти та оплатити виготовлені роботи (п.1.1 Договору №12). Вартість та порядок оплати виконаних робіт обумовлюється у відповідному додатку до договору (п.3.1 Договору №12). При цьому, відповідно до договору № 159 від 19.07.2011 р. про переведення боргу (укладеного між ТзОВ «АРС Трейд», ТОВ «Будівельна компанія «АРС» та ТОВ «МК.ЕД Мастер») ТзОВ «АРС Трейд» переступає ТОВ «Будівельна компанія «АРС» зобов'язання, що виникають із Договору №12 (т. 1 а.с. 158);

- із ТОВ «Агенція реклами «Лоцман» № 128 від 02.11.2012 року (надалі - Договір № 128), відповідно до якого останній зобов'язався надати послуги з розміщення та монтажу поліграфічної продукції, оформлення та поклейка вітрин, магазинів постерами, банерами та ін. (далі роботи), а Замовник (Позивач) зобов'язується відповідно до умов, викладених в цьому договорі, приймати і сплачувати якісно виконану Виконавцем роботу згідно виписаних рахунків-фактур (п.1.1 Договору №128) (т .1 а.с. 193-194);

- із ТОВ «Агенція реклами «Лоцман» № 4 від 10.02.2013 року (надалі - Договір № 4), відповідно до якого останній зобов'язався надати послуги з розміщення та монтажу поліграфічної продукції, оформлення та поклейка вітрин, магазинів постерами, банерами та ін. (далі роботи), а Замовник (Позивач) зобов'язується відповідно до умов, викладених в цьому договорі, приймати і сплачувати якісно виконану Виконавцем роботу згідно виписаних рахунків-фактур (п.1.1 Договору № 4) (т. 1 а.с. 195-196);

- із ТОВ «Ювилайт» №111 від 10.09.2012 р. (надалі - Договір №111), відповідно до якого Виконавець приймає на себе зобов'язання надавати, а Замовник зобов'язується у відповідності до умов, викладених в договорі, приймати та оплачувати товар відповідно до виставлених Виконавцем рахунків-фактур на банери, борди, біб орди плакати, постери, наклейки, флаєра, ефрофлаєра, купони лайтбокси, бокси, короба, бланки, листи та інше (т.2 а.с.76-77).

Відповідно до умов вказаних договорів датою закінчення виконання робіт поданим договорам сторони розуміють дату підписання Актів приймання-передачі виконаних робіт та/або видаткової накладної. В якості доказів Позивачем надано Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) (т.1 а/с.159-162; а/с.197-212).

Крім того, Позивачем в якості доказів надано Видаткові накладні за Договором №111, як доказ реальності господарської операції (т.2 а/с.78-83).

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Судом першої інстанції було встановлено наявність у позивача податкових накладних, які були надані йому від контрагентів (т.1 а/с.163-166; а/с.213-228; т.2 а/с.84-89).

В якості доказів проведення оплати за отримані послуги Позивачем надані рахунки-фактури (т.1 а/с.167-170; а/с.229-244; , платіжні доручення та банківські виписки (т.1 а/с.171-179; а/с.245-251; т.2 а/с.1-28; а/с.90-104).

Однак, як вбачається із положень п. 1.2 Договору №12 перелік робіт, їх вартість та строки передачі Замовнику фіксуються в Додатку до Договору, що є його невід'ємною частиною.

Проте, судом першої інстанції було встановлено ненадання позивачем додатків до Договору №12, доказів погодження видів та обсягів робіт - не надано. Більше того, в п.1.3 Договору №12 визначено, що продукція виготовляється Виконавцем відповідно до макетів, зразками ескізів та/або кольоропробами погодженими Сторонами.

Таким чином, Позивачем не надано доказів, щодо необхідності виконання ТОВ «Будівельна компанія АРС» робіт за Договором № 12 в м. Сімферополі, м. Херсоні, м. Донецьку, м. Кременчук та ін.

Більше того, із наданих Позивачем Актів здачі-приймання робіт (надання послуг) та рахунків-фактури по Договорах № 128 та № 4 не можливо ідентифікувати місце проведення робіт та обсяг таких робіт.

Крім того, із наданих Позивачем Актів здачі-приймання робіт (надання послуг) не міститься жодного посилання на номери укладених договорів, а лише міститься посилання на номери рахунків-фактур. В той же час, і надані Позивачем рахунки-фактури на місять посилання на номери договорів, укладених із контрагентами (ТОВ «Агенція реклами «Лоцман», ТОВ «Будівельна компанія «АРС», ТОВ «Ювилайн»).

Отже, відсутність в Актах здачі-приймання робіт (надання послуг) та рахунках-фактурах чіткого посилання на номери договорів, на підстав яких вони укладались, не дає можливості з'ясувати на підставі яких документів вони складались. Аналогічна інформація відсутня і в рахунках-фактурах, наданих Позивачем до Договору №111.

Таким чином колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про обгрунтованість доводів відповідача про відсутність вказаних обов'язкових реквізитів в Актах здачі-приймання робіт (надання послуг) та рахунках-фактурах, що свідчить про недотримання позивачем вимог Положення № 88; а також те, що Позивачем не надано доказів щодо погодження макетів, шаблонів, зразків постерів із Виконавцем (ТОВ «Ювілайт») за Договором №111.

При цьому, колегія суддів погоджується з критичним сприйняттям судом першої інстанції наданих позивачем в якості доказів фотознімків, оскільки на них відсутня будь-яка інформація про місце їх вчинення (повна адреса) (т.1 а/с.180-181) та неможливо встановити місця, в яких вони були створені та обсяги виконаних робіт (т.1 а/с.192; т.2 а/с.29-75).

Водночас, Позивачем не надано договори та акти виконаних робіт із замовниками, які замовляли виконання робіт (оформлення магазину Watson, аптеки «Космо», відділення ПрАТ «СЕБ Банк») в м. Сімферополі, м. Херсоні, м. Донецьку, м. Кременчук, м. Ужгород та ін..

Правова позиція по даному питанню висловлена Вищим адміністративним судом України в листі № 742/11/13-11 від 02.06.2011 року, за змістом якого з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини:

1. Рух активів у процесі здійснення господарської операції.

2. Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, судом першої інстанції не встановлено в судовому засіданні руху активів у процесі здійснення господарських операцій та не встановлено зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку, обставини існування доказів, якими підтверджується зв'язок здійснених Позивачем витрат з господарською діяльністю Позивача, що є законодавчо встановленою передумовою віднесення сум до податкового кредиту позивача.

З огляду на викладене, колегія суддів приймає до уваги приписи Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 1936/11/13-11 від 01.11.2011 року, за змістом якого вбачається, що задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 110, ст. 114 КАС України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів. Якщо Позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.03.2014 року у платника податків було витребувано докази, які не надані сторонами.

Дана ухвала суду отримана Позивачем підтвердженням чого є відповідне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (т.2 а/с.109). Проте, Позивач витребувані судом докази не надав суду без поважних причин, про витребування даних доказів у суб'єкта владних повноважень, якщо вони таким суб'єктом вилучались у позивача, не просив, тому суд вирішував дану справу на підставі наявних у ній доказів.

За змістом Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 1936/11/13-11 від 01.11.2011 року судам апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати приписи ч. 2 ст. 195 КАС України. Згідно з наведеною нормою, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, завданням адміністративного судочинства є захист саме порушених прав, свобод та інтересів фізичної особи.

З урахуванням вказаного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність спірних податкових повідомлень-рішень та відсутність підстав для їх скасування, а тому позов задоволенню не підлягає.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МК.ЕД Мастер» - залишити без задоволення , а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 квітня 2014 року - без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Т.М. Грищенко

В.Е. Мацедонська

.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Грищенко Т.М.

Мацедонська В.Е.