Постанова
від 01.04.2014 по справі 826/1274/14
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01 квітня 2014 року 12 год. 55 хв. № 826/1274/14

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Данилишин В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом дочірнього підприємства "Конріл" до державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень відповідача.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 03 лютого 2014 року надійшов позов дочірнього підприємства "Конріл" (далі - позивач, ДП "Конріл") до державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 06 листопада 2013 року № 80826552201, № 80926552201 та № 81026552201 (далі - оскаржувані рішення) .

В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що оскаржувані рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки складені відповідачем на підставі висновків, зроблених за результатами перевірки позивача, які не відповідають фактичним обставинам.

Ухвалою суду від 05 лютого 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

За результатами задоволення відповідного письмового клопотання представника позивача від 03 березня 2014 року у судовому засіданні 14 березня 2014 року судом допитано як свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (у період, охоплений перевіркою, працювали менеджерами з питань регіонального розвитку ДП "Конріл") стосовно характеру господарських взаємовідносин між позивачем та його контрагентами.

У ході судового розгляду справи представники позивача підтримали позов та просили задовольнити його повністю.

Представник відповідача не визнав позов та просив відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду у судовому засіданні 17 лютого 2014 року. Пояснив, що оскаржувані рішення є правомірними, оскільки складені відповідачем у зв'язку із виявленням у ході перевірки позивача порушень ним податкового законодавства.

У судове засідання 14 березня 2014 року представник відповідача не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, заява про розгляд справи за відсутності представника відповідача до суду не надійшла.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у судовому засіданні 14 березня 2014 року судом, згідно з ч.ч. 4, 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) , прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, у тому числі з наданими показаннями свідків, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем у період із 27 серпня по 07 жовтня 2013 року проведено перевірку позивача, за результатами якої 21 жовтня 2013 року складено акт № 538/26-55-22-01/23703164 про результати планової виїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період із 01 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період із 01 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року (далі - акт перевірки) , відповідно до висновків якого, позивачем:

- занижено податок на прибуток у загальному розмірі 503425,00 грн., у тому числі за: І квартал 2011 року - 69119,00 грн.; II-IV квартали 2011 року - 344882,00 грн.; 2012 рік - 89424,00 грн., та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2012 рік у розмірі 120253,00 грн., чим порушено п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) , пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) ;

- завищено податковий кредит у розмірі 213507,00 грн., чим порушено п. 198.3 ст. 198 ПК України.

На підставі акту перевірки, 06 листопада 2013 року відповідачем складено оскаржувані рішення: № 80826552201, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 503425,00 грн. за основним платежем та у розмірі 22357,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 80926552201, яким позивачу зменшено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток у розмірі 120253,00 грн.; № 81026552201, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 213507,00 грн. за основним платежем та у розмірі 41514,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

За результатами адміністративного (досудового) оскарження вказаних рішень, їх залишено без змін.

Суд погоджується з доводами представників позивача щодо наявності підстав для задоволення позову, виходячи з оцінки наявних у матеріалах справи доказів та аналізу наступних положень і обставин.

Так, згідно з пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Перевірку проведено на підставі відповідного наказу, копію якого разом із повідомленням про проведення перевірки направлено позивачу рекомендованим листом із повідомленням про вручення.

Стосовно складання оскаржуваних рішень суд зазначає наступне.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, 23 липня 1999 року між позивачем та грецькою компанією "Септона С.А." укладено контракт № 01 на поставку товарів (далі - контракт № 01) .

Згідно з розділом 5 контракту № 01, оплата поставок відбувається банківським переказом на вказаний у ньому рахунок продавця протягом 120 днів з дати комерційного інвойсу.

Відповідно до доповнення № 4 до контракту № 01, він діє до 31 грудня 2011 року.

Будь-які умови про те, що товар поставляється безоплатно, у контракті № 01 відсутні.

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що товар отримувався за імпортними вантажно-митними деклараціями на підставі контракту № 01, супроводжувався комерційними інвойсами із зобов'язаннями про оплату поставленого товару у строк 120 днів з дати комерційного інвойсу.

Водночас, як пояснили представники позивача, позивач в охопленому перевіркою періоді несвоєчасно здійснював розрахунки з компанією "Септона С.А." за контрактом № 01.

Зокрема, станом на 2-й квартал 2011 року кредиторська заборгованість позивача перед "Септона С.А." за поставки, які здійснено по 13 травня 2011 року (дата останньої поставки) становила 78783,33 доларів США (628092,00 грн.).

В акті перевірки зазначено, що отримані позивачем станом на 3 квартал 2011 року товари від компанії "Септона С.А." є безоплатно отриманими товарами, а тому позивач неправомірно не включив до складу інших доходів вартість безоплатно отриманих товарів за 3 квартал 2011 року у розмірі 628581,00 грн.

Між тим, згідно з пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПК України, інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Відповідно до пп. 14.1.13 п. 14.1 ст. 14 ПК України, безоплатно надані товари, роботи, послуги: а) товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів; б) роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості; в) товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею.

Тобто, враховуючи, що умовами контракту № 01 передбачений обов'язок позивача оплатити отриманий товар у строк 120 днів з дати комерційного інвойсу, суд зазначає, що затримка оплати товару понад 120 днів з дати їх отримання не є ознакою безоплатно отриманого платником податку товару у розумінні пп. 14.1.13 п. 14.1 ст. 14 ПК України.

Отже, висновок відповідача про те, що позивачем у порушення пп. 14.1.13 п. 14.1 ст. 14, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПК України не віднесено до складу інших доходів вартість безоплатно отриманого товару за 3 квартал 2011 року у розмірі 628581,00 грн. є необґрунтованим та таким, що суперечить податковому законодавству.

Також, з наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що 01 червня 2007 року між позивачем, як покупцем, та акціонерним товариством "Сарантіс Україна" (далі - АТ "Сарантіс Україна") , як продавцем, укладено договір № 001 купівлі-продажу товару з відстрочкою платежу (далі-договір № 001) .

Згідно з п.п. 4.1, 3.5 договору № 001, покупець зобов'язується повністю оплатити загальну суму кожної накладної не пізніше 180 календарних днів з моменту поставки товару.

Право власності на товар переходить від продавця до покупця з моменту підписання сторонами накладної на поставку товару.

Протягом строку дії договору № 001 AT "Сарантіс Україна" поставляло, а позивач приймав, здійснював оплату та частково повертав товар.

01 жовтня 2009 року AT "Сарантіс Україна" відступило свої права вимоги за договором № 001 на користь нового кредитора - "Грігоріс Сарантіс - Акціонерне товариство з виробництва і торгівлі косметикою, одягом, господарчими і фармацевтичними товарами".

Наявними у матеріалах справи доказами не підтверджується факт здійснення позасудового врегулювання питання заборгованості між позивачем та новим кредитором.

Між тим, ухвалою Господарського суду міста Києва від 03 грудня 2009 року порушено провадження у справі № 48/390 за позовом вказаної компанії до ДП "Конріл" про стягнення заборгованості за договором № 001 із AT "Сарантіс Україна" у розмірі 422370,00 грн.

Станом на 30 вересня 2011 року позивач обліковував кредиторську заборгованість по взаємовідносинах із AT "Сарантіс Україна" у розмірі 422369,11 грн., що підтверджується копією оборотно-сальдової відомості станом на вересень 2011 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05 жовтня 2011 року у справі № 48/390 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27 грудня 2011 року у справі № 48/390 вказане рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Станом на 31 грудня 2011 року позивач уже не обліковував кредиторську заборгованість по взаємовідносинах із AT "Сарантіс Україна".

Разом з тим, постановою Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2012 року у справі № 48/390 рішення Господарського суду міста Києва від 05 жовтня 2011 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27 грудня 2011 року у частині вирішення спору за первісним позовом і судових витрат скасовано, а справу у цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08 квітня 2013 року у справі № 48/390-41/503-2012 заборгованість у розмірі 422370,00 грн. стягнуто на користь нового кредитора - "Грігоріс Сарантіс - Акціонерне товариство з виробництва і торгівлі косметикою, одягом, господарчими і фармацевтичними товарами".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11 червня 2013 року вказане рішення суду першої інстанції залишено без змін.

В акті перевірки відповідач наголошує на тому, що позивачем не включено кредиторську заборгованість у розмірі 422369,71 грн. до складу доходів у 4 кварталі 2011 року по взаємовідносинах із АТ "Сарантіс Україна".

Однак, як зазначено вище, постановою Київського апеляційного господарського суду від 27 грудня 2011 року у справі № 48/390 залишено без змін рішення Господарського суду міста Києва від 05 жовтня 2011 року, яким AT "Сарантіс Україна" відмовлено у стягненні із ДП "Конріл" заборгованості у розмірі 422370,00 грн. та лише 11 червня 2013 року набуло чинності судове рішення, яким присуджено стягнути з позивача заборгованість на користь нового кредитора.

У зв'язку з цим, у 4 кварталі 2011 року кредиторська заборгованість перед АТ "Сарантіс Україна" відсутня, підстав для її бухгалтерського та податкового обліку, зважаючи на вказані судові рішення, не було.

Відповідно до ст. 5 підрозділу 4 розділу ХХ ПК України, норми п. 159.1 ст. 159 цього Кодексу не поширюються на заборгованість, що виникла у зв'язку із затримкою в оплаті товарів, виконаних робіт, наданих послуг, якщо заходи щодо стягнення таких боргів здійснювалися до набрання чинності розділом III цього Кодексу.

У разі якщо платник податку оскаржує рішення суду в порядку, встановленому законом, збільшення доходу, передбачене цим пунктом, не відбувається до моменту прийняття остаточного рішення відповідним судом.

Платник податку - покупець зобов'язаний збільшити доходи на суму непогашеної заборгованості (її частини), визнаної у порядку досудового врегулювання спорів або судом чи за виконавчим написом нотаріуса, у податковому періоді, на який припадає перша з подій: а) або 90-й календарний день з дня граничного строку погашення такої заборгованості (її частини), передбаченого договором, або визнаної претензією; б) або 30-й календарний день від дня ухвалення рішення судом про визнання (стягнення) такої заборгованості (її частини) або вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Згідно з викладеними положеннями, зобов'язання у покупця збільшити валовий дохід виникає лише за наявності відповідних юридичних фактів, а саме: підстави для збільшення валового доходу (визнання покупцем претензії в порядку досудового врегулювання; ненадання покупцем відповіді на претензію у строк, встановлений законодавством; визнання заборгованості судом; виконавчий напис нотаріуса); настання моменту збільшення валового доходу, визначеного в п. "б" ст. 5 підрозділу 4 розділу ХХ ПК України.

Тобто, саме у 3 кварталі 2013 року (на 30-й день після 11 червня 2013 року), відповідно до п. "б" ст. 5 підрозділу 4 розділу XX ПК України, позивач зобов'язаний був збільшити доходи на розмір непогашеної заборгованості, визнаної судом.

Фактичних підстав для застосування вказаного положення у 2-4 кварталі 2011 року у позивача не було у зв'язку з відсутністю відповідного судового рішення про стягнення з нього заборгованості.

Отже, помилковим є висновок відповідача про порушення позивачем податкового законодавства у зазначеній частині правовідносин.

Крім того, як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, у періоді, який перевірявся, позивач здійснював реалізацію продукції наступним контрагентам: ТОВ "Адвентіс", підприємству з 100% іноземними інвестиціями "БІЛЛА-Україна", ТОВ "Квіза Трейд" (правонаступник ТОВ "Фудмаркет") та ТОВ "Мерак".

Зазначені правовідносини ґрунтувалися на договорах поставки, укладених між позивачем, як постачальником, та його контрагентами, як покупцями, за умовами яких, постачальник зобов'язався поставити покупцям товар, а на покупців покладався обов'язок прийняти та оплатити його.

Водночас, між позивачем та його контрагентами укладено угоди про надання маркетингових послуг, за умовами яких, покупці за окрему винагороду зобов'язались надавати постачальнику маркетингові послуги щодо товару, що постачається.

Сплачені за надання таких маркетингових послуг кошти включені позивачем до валових витрат та податкового кредиту відповідних звітних періодів, що перевірялися.

Приймаючи оскаржувані рішення за результатами проведеної перевірки, відповідач виходив з того, що позивачем не підтверджено право на податковий кредит та формування валових витрат, оскільки перехід права власності на продукцію від продавця до покупця виключає доцільність придбання товариством маркетингових послуг по передпродажній підготовці такого товару (послуги з організації участі у спеціальних промоційних заходах, послуги по організації просування товарів, спеціальні послуги зі стимулювання подальшого збуту товарів), а тому перелічені послуги не є такими послугами, які пов'язані з господарською діяльністю позивача. Тобто, на думку відповідача, платник податку не має право включати до складу валових витрат та податкового кредиту витрати на маркетинг стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) іншою особою.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, до п.п. 198.1, 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п.п. 198., 198.6. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з п. 134.1.1 ст. 134, п.п. 138.2, 138.8 ст. 138 ПК України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі ст.ст. 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі ст.ст. 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених ст. 152 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пп. 2.15 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Отже, єдиною підставою документального підтвердження податкового кредиту мають бути належним чином складені та підписані повноважними особами первинні документи у розумінні викладених положень законодавства.

При вирішенні даної справи суд враховує також правову позицію Вищого адміністративного суду України, викладену ним у листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10, згідно з якою, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1) встановлення факту здійснення господарської операції; 2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; 3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; 4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; 5) встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Як зазначено у листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З метою підтвердження реальності господарських операцій, що мали місце з його контрагентами, позивачем надано суду копії відповідних первинних документів, а саме: договорів та додатків до них; платіжних доручень; банківських виписок; інвойсів; митних декларацій; видаткових накладних; актів приймання-передачі робіт; актів про встановлення розбіжностей при прийнятті товарно-матеріальних цінностей; податкових накладних; розрахунків коригування показників.

За результатами дослідження наданих позивачем первинних документів, суд прийшов до висновку, що вони дійсно підтверджують реальний характер укладених між позивачем та його контрагентами правочинів, оскільки засвідчують факт надання відповідних маркетингових послуг.

Крім того, фактичне отримання позивачем від своїх контрагентів маркетингових послуг підтверджено показаннями допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Суд зазначає, що маркетингові послуги фактично були направлені на забезпечення ефективного збуту товарів у торгівельній мережі шляхом популяризації продукції серед споживачів та стимулювання споживчого попиту, що і обумовлює господарський характер цих послуг для позивача.

Дані послуги мали економічну цінність саме для позивача, оскільки діяльність із просування товарів у торговельних мережах контрагентів передбачає і їх економічний інтерес у зростанні торгового обороту, однак просування певного, конкретного товару має переважне економічне значення саме для його постачальника, яким і був позивач.

Зазначена судова позиція неодноразово висвітлювалась Вищим адміністративним судом України, зокрема, у рішеннях від 02 жовтня 2012 року № К-33682/10 та від 27 березня 2013 року № К/9991/77789/12.

Зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 27 березня 2013 року № К/9991/77789/12, у якій судом розглядалось питання про правомірність віднесення до складу витрат підприємства витрат на маркетинг стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) іншою особою, суд прийшов до такого висновку: "спірні послуги фактично спрямовані на забезпечення ефективного збуту товарів позивача у торгівельних мережах названих контрагентів шляхом популяризації продукції товариства серед споживачів та стимулювання споживчого попиту, що і обумовлює господарський характер цих послуг для позивача. При цьому вказані дії з просування товару мають економічну цінність самі по собі, незалежно від їх результату, який не охоплюється предметом договору надання послуг.

Посилання контролюючого органу на те, що відповідні операції з просування товарів здійснюються покупцями продукції у відношенні товару, право власності на який перейшло до покупця, не спростовує їх економічну цінність саме для позивача. Адже хоча діяльність з просування товарів у торговельних мережах названих контрагентів передбачає і їх економічний інтерес у зростанні торгового обороту, однак просування певного, конкретного товару має переважне економічне значення саме для його постачальника (виробника)".

Суд також зазначає, що чинне податкове законодавство не пов'язує можливість обліку витрат з метою оподаткування прибутку та визначення об'єкта оподаткування податку на додану вартість з наявністю або відсутністю права власності на товари, щодо яких здійснюються відповідні дії, що тягнуть такі витрати.

Враховуючи вище викладені положення та обставини, наявність у позивача належно оформлених документів, які відповідно до положень ПК України необхідні для віднесення певних сум до складу валових витрат та податкового кредиту, та наявність господарської мети при придбанні таких послуг - підтримання та збільшення попиту на товари з метою отримання максимального доходу шляхом більш вигідного розміщення товару позивача порівняно з товарами іншої/аналогічної групи у торговій мережі, - є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.

Таким чином, необґрунтованими є викладені відповідачем в акті перевірки висновки про порушення позивачем податкового законодавства та, як наслідок, неправомірними є оскаржувані рішення, що ґрунтуються на таких висновках.

Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Із системного аналізу викладених положень та обставин суд прийшов до висновку, що позов дочірнього підприємства "Конріл" до державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень відповідача є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. У зв'язку з ухваленням судового рішення на користь суб'єкта владних повноважень та відсутністю з його сторони судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 69-71, 86, 128, 158-163, 167 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 06 листопада 2013 року:

- № 80826552201, яким дочірньому підприємству "Конріл" збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 525782,00 грн. (П'ятсот двадцять п'ять тисяч сімсот вісімдесят дві гривні 00 копійок);

- № 80926552201, яким дочірньому підприємству "Конріл" зменшено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток у розмірі 120253,00 грн. (Сто двадцять тисяч двісті п'ятдесят три гривні 00 копійок);

- № 81026552201, яким дочірньому підприємству "Конріл" збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 255021,00 грн. (Двісті п'ятдесят п'ять тисяч двадцять одна гривня 00 копійок).

Копії постанови направити сторонам (вручити їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин

СудОкружний адміністративний суд міста Києва
Дата ухвалення рішення01.04.2014
Оприлюднено15.04.2014
Номер документу38216442
СудочинствоАдміністративне

Судовий реєстр по справі —826/1274/14

Ухвала від 14.01.2015

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Шипуліна Т.М.

Ухвала від 10.09.2014

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Шипуліна Т.М.

Постанова від 02.09.2014

Адміністративне

Київський апеляційний адміністративний суд

Межевич М.В.

Ухвала від 29.05.2014

Адміністративне

Київський апеляційний адміністративний суд

Межевич М.В.

Постанова від 01.04.2014

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Данилишин В.М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні