Постанова

від 10.04.2014 по справі 5011-49/17140-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2014 року Справа № 5011-49/17140-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідач) суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. розглянувши матеріали касаційної скаргиФонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.12.13 у справі№ 5011-49/17140-2012 за позовомФонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України доТовариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Елетер" простягнення 44 897,37 грн У судовому засіданні 03.04.14 оголошувалась перерва до 10.04.14.

В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Павловська Н.В. - за дов. від 31.12.13;

від відповідача: Пікуль А.Б. - за дов. від 01.10.12; Розинський Д.Й. - директор.

Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у листопаді 2012 року заявлений позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Елетер" 44 897,37 грн. вартості втраченого майна. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на те, що між ним та відповідачем 27.06.07 укладено договір відповідального зберігання від №02-ВВ, на виконання умов якого останньому на зберігання передано дослідний зразок системи електричного кабельного опалення з акумулюючим ефектом, проте на вимогу позивача вказане майно зі зберігання не повернуто. При цьому позивач посилався на приписи статей 22, 936, 942, 945, 950, 951 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.02.13, ухваленим суддею Митрохіною А.В., позовні вимоги задоволено. Суд першої інстанції вказав на порушення відповідачем умов договору від 27.06.07 щодо схоронності спірного майна, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в сумі заявленій до стягнення. Суд керувався приписами статей 525, 526, 936, 942, 945, 950 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.

Київський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Зеленіна В.О. - головуючий, Синиці О.Ф., Шевченка Е.О., постановою від 02.12.13, перевірене рішення місцевого суду скасував та прийняв нове рішення про відмову у позові. Апеляційний суд виходив з того, що повернення дослідного зразка системи електричного кабельного опалення з акумулюючим ефектом після його випробувань було неможливим без його знецінення, зміни цільового призначення та без пошкодження будівлі, в якій він був встановлений. Водночас, апеляційний суд зазначив, що права та обов'язки між сторонами виникли з іншого договору №15Д на створення науково - технічної продукції, а договір зберігання від 27.06.07 вчинявся без наміру створити будь - які наслідки для сторін. При цьому апеляційний суд керувався приписами статей 15, 202, 936 Цивільного кодексу України.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник посилаючись на приписи статей 11, 936, 942, 945 Цивільного кодексу України, статей 32, 41, 101 Господарського процесуального кодексу України, вказує на неврахування апеляційним судом того, що предметом даного позову є порушення відповідачем зобов'язань саме за договором зберігання. Не погоджується скаржник і з врахуванням апеляційним судом висновку експертизи, проведеної недержавною установою.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Елетер" відзиву на касаційну скаргу судом не отримано. Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., та пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що предметом судового розгляду є вимога Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Елетер" 44 897,37 грн. вартості втраченого майна, як збитків від втрати майна. Підставою позову товариством визначено договір відповідального зберігання від 27.06.07 №02-ВЗ, укладений між сторонами і за умовами якого позивач передав, а відповідач прийняв на відповідальне зберігання дослідний зразок системи електричного кабельного опалення з акумулюючим ефектом, розробленого за договором від 19.11.03 №15 Д, для зберігання упродовж строку дії договору зберігання. Вартість майна становить 44 897,37 грн. Пунктом 1.2 договору сторони погодили, що відповідальне зберігання за цим договором є безоплатним, а пунктом 1.3 цього ж договору передбачили, що при передачі майна сторонами складається акт приймання-передачі майна, який підписується в двох примірниках. Розділом 2 договору сторони визначили обов'язки виконавця, зокрема виконавець зобов'язаний, вживати усіх необхідних заходів для забезпечення схоронності майна упродовж строку зберігання, нести відповідальність за втрату (нестачу) або пошкодження майна замовника, переданого на зберігання виконавцеві, відповідності із цим договором та чинним в Україні законодавством моменту одержання майна від замовника і до моменту його повернення замовнику; повернути майно замовнику за першою вимогою останнього. Пунктом 6.2. договору визначено, що строк дії договору починає свій перебіг з моменту його підписання та закінчується на вимогу однієї із сторін, за погодженням іншою. Правовими підставами позову товариством визначено приписи статей 22, 936, 942, 945, 950, 951 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України. Взаємовідносини сторін за договором зберігання регулюються главою 66 Цивільного кодексу України. Відповідно до статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона, зберігач, зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною, поклажодавцем, і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Приписами статті 938 Цивільного кодексу України визначено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ упродовж строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Коли ж строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк. За приписами статті 942 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний піклуватися про річ, як про свою власну. Статтею 949 Цивільного кодексу України визначено обов'язок зберігача повернути річ. Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Статтею 953 Цивільного кодексу України унормовано, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився. Відповідно до статті 950 Цивільного кодексу України за втрату або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Отже, на відносини зі зберігання поширюються як правила про відповідальність, закріплені у главі 51 Цивільного кодексу України, так і спеціальні норми про відповідальність сторін договору зберігання. Згідно зі статтею 951 Цивільного кодексу України збитки, завдані поклажодавцеві втратою речі, відшкодовуються зберігачем у розмірі її вартості. Таким чином, за загальними правилами за незбереження речі зберігач має нести цивільну відповідальність за наявності: 1) порушення зберігального обов'язку повернути поклажодавцеві у схоронності річ або відповідну кількість речей такого самого роду і такої самої якості; 2) збитків, завданих поклажодавцеві у вигляді, зокрема втрати речі; 3) причинного зв'язку між діями, бездіяльністю, зберігача і негативними наслідками, що виявились результатом таких дій, бездіяльності; 4) вини зберігача у настанні щодо речі негативних наслідків, яка проявилась у будь -якій формі, тобто умислу, грубої чи звичайної необережності зберігача до невиконання чи неналежного виконання своїх зберігальних обов'язків. Вирішуючи даний спір суди мали встановити, зокрема наявність між сторонами договірних відносин зі зберігання; факт передачі та прийняття майна на зберігання; строк зберігання; звернення поклажодавця до зберігача про повернення майна; неповернення майна; встановлення факту відсутності цього майна у зберігача (втрата або пошкодження товару, переданого на зберігання) з підтвердженням цих обставин відповідними доказами; наявність усіх наведених складових цивільно - правової відповідальності. Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вказав на порушення відповідачем умов договору зберігання від 27.06.07 щодо збереження спірного майна. Проте, наявності усіх складових цивільного правопорушення, що є обов'язковою умовою для задоволення позову про відшкодування збитків у розмірі вартості втраченого майна, як того вимагають статті 950, 951 Цивільного кодексу України місцевим судом установлено не було. Окрім цього, для визначення розміру відповідальності зберігача має значення ціна, з якої необхідно виходити при визначенні суми збитків. Позов про відшкодування вартості втраченого майна у заявленому розмірі не підлягає задоволенню і через те, що збитки не є вартістю майна, коли вона є ціною речі з індивідуально визначеними ознаками, тим більше коли здійснюється експлуатація речі, тобто в такому випадку має враховуватись амортизація, адже дослідний зразок системи електричного кабельного опалення з акумулюючим ефектом було вбудовано в підлогу для проведення приймальних випробувань дослідного зразка. Не установив наявність усіх складових цивільного правопорушення і суд апеляційної інстанції, що свідчить про правильність висновку апеляційного суду, при здійсненні повторного розгляду справи, про відмову у позові, втім мотиви обґрунтування постанови у справі визнаються помилковими. Так, суд апеляційної інстанції, зокрема зазначив, що договір відповідального зберігання від 27.06.07 не спрямований на виникнення будь - яких наслідків для його сторін, а права та обов'язки сторін випливають з іншого договору №15 Д на створення науково - технічної продукції, при цьому вказав, що оскільки відповідач на момент укладення договору зберігання не був орендарем приміщення у якому було вбудовано в підлогу спірний дослідний зразок, він не міг його прийняти на зберігання. Однак, такі висновки апеляційного суду зроблені без врахування підстави даного позову, яким визначено договір відповідального зберігання від 27.06.07, адже за приписами статті 937 Цивільного кодексу України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем . Договір зберігання, в даному випадку, є реальним правочином і обов'язок зберігати річ, а у подальшому її повернути, виникає після фактичної передачі такої речі зберігачеві, і ця господарська операція має підтверджуватись відповідними первинними документами. Як убачається з матеріалів справи, договір зберігання, визначений підставою позову, в установленому законодавством порядку недійсним не визнано, спірне майно було передано відповідачеві на зберігання за актом приймання передачі від 27.06.07, підписаним сторонами, тобто договір від 27.06.07 породжує для сторін визначені ним права та обов'язки. Виходячи з того, що апеляційним судом, як і судом першої інстанції, не установлено обставин, з якими законодавство пов'язує виникнення у зберігача відповідальності за втрату майна, переданого на зберігання та можливість відшкодування збитків у вигляді вартості такого майна, а саме чотирьох складових цивільно - правової відповідальності, висновок апеляційного суду, викладений в резолютивній частині постанови про скасування рішення у справі та відмову у позові є правомірним. З урахуванням установлених обставин справи не підтверджується довід скаржника про невірне застосування апеляційним судом приписів статей 11, 936, 942, 945 Цивільного кодексу України. Довід скаржника про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно врахував висновок експертизи, проведеної недержавною установою визнається безпідставним, оскільки згідно з частиною 1 статті 41 Господарського процесуального кодексу України експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань. При цьому, для проведення деяких видів експертиз, які не здійснюються виключно державними спеціалізованими установами, суд може доручити проведення судової експертизи іншим, крім атестованих судових експертів, фахівцям з відповідних галузей знань, але з обов'язковим дотриманням вимог законодавства щодо призначення судової експертизи. Інші доводи викладені в касаційній скарзі також не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки не спростовують викладеного. Таким чином, постанова у справі залишається без змін щодо вирішення спору по суті, при цьому визнаються помилковими її мотиви, тому постанова у справі залишається без змін з мотивів, якими обґрунтована постанова Вищого господарського суду України.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.12.13 у справі № 5011-49/17140-2012 залишити без змін.

Касаційну скаргу Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т. Добролюбова

С у д д і Т. Гоголь

В.Швець