Рішення

від 08.04.2014 по справі 444/3039/13-ц

ЖОВКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 444/3039/13-ц

Провадження № 2/444/49/2014

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2014 року Жовківський районний суд Львівської області у складі :

головуючого судді Ясиновський Р. Б.,

при секретарі Реміцька І.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Жовкві Львівської області цивільну справу за позовом Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про припинення права власності на земельну ділянку, скасування Державного акту на право приватної власності на землю, -

ВСТАНОВИВ :

Малехівська сільська рада Жовківського району Львівської області звернулася до суду із позовом до відповідачки та третіх осіб, і з врахуванням уточнених позовних вимог, просить про припинення права власності на земельну ділянку та скасування Державного акту на право приватної власності на землю.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до ч.4 ст.28 Земельного кодексу України (у редакції 1990 р., що застосовується до спірних правовідносин між сторонами), право колективної та приватної власності на земельну ділянку чи її частину припиняється у випадках, передбачених пунктами 4, 6-8 статті 27 цього Кодексу, а саме: систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; використання землі не за цільовим призначенням; невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб. Із відповідною позовною заявою звернувся, серед іншого, керуючись Листом відділу архітектури та містобудування та житлово-комунального господарства Жовківської РДА від 04.08.2000 р. № 101, у якому було зазначено, що при проведенні інвентаризації встановлено, що на протязі 1990-1993 рр. під індивідуальне житло виділено 360 земельних ділянок, з яких 131 ділянка використовується не за цільовим призначенням, не розпочато будівництво і згідно діючого законодавства підлягають вилученню. Згідно з рішенням № 80 від 25.02.1993 р. виконавчого комітету Дублянської міської ради Відповідача було зобов'язано закінчити будівництво до 20.06.1996 р.. Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ЛВ №006712, виданого Відповідачу Позивачем 06.10.1997 р., земельну ділянку Відповідачу було надано для будівництва. При цьому, в рамках висновку земельно-узгоджувальної комісії Малехівської сільської ради Жовківського району від 01.08.2001 р. було встановлено наступне, що ОСОБА_2, яка має у приватній власності земельну ділянку площею 0,1 га в АДРЕСА_2, яка надана для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських споруд, будівництво не розпочала в встановлені законодавством терміни, дана земельна ділянка не обробляється і заросла бур'яном. Аналогічні твердження були зафіксовані і в акті земельно-узгоджувальної комісії Малехівської сільської ради Жовківського району від 31.07.2001 р.. Відповідно до ст.1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», невикористання земельної ділянки, переданої під забудову, визначається як порушення особою встановлених при передачі у власність або у користування земельної ділянки граничних термінів її забудови. В рамках зазначеної статті також вказано, що невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням - це невикористання земельної ділянки. Таким чином позивач вважає, що надані належні та обґрунтовані докази порушення Відповідачем вимог земельного законодавства, а саме невикористання земельної ділянки (для несільськогосподарських потреб) протягом двох років та використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, наслідком чого, відповідно до ст. 28 Земельного кодексу України, являється припинення права власності Відповідача на земельну ділянку.

Крім того, ч.1,2 ст.36 Земельного кодексу України (у редакції 1990 p., що застосовується до спірних правовідносин між сторонами) передбачає, що використання землі на Україні є штатним. Власники землі та землекористувачі щорічно спчачують плату за землю у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначаються залежно від якості та місцеположення земельної ділянки виходячи з кадастрової оцінки земель. Однак, відповідач земельний податок не сплачував, наслідком чого, відповідно до ст.28 Земельного кодексу України, теж є припинення права власності на земельну ділянку.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав повністю, посилаючись на доводи наведені в заяві про уточнення позовних вимог та додаткових поясненнях від 08.11.2013 р., просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник правонаступника відповідача позов заперечила подавши суду письмові заперечення, а також суду пояснила, що ОСОБА_2 є реабілітована з поверненням конфіскованого майна або його вартості. Вважає, що на підставі реабілітації та відповідно до рішення Дублянської міської ради їй було виділено в постійне користування спірну земельну ділянку, а тому таку земельну ділянку неможливо вилучити, оскільки така є компенсацією. Крім цього, ОСОБА_2 не розпочала будівництво на спірній земельній ділянці у зв»язку із критичним станом здоров»я, хворіла на цукровий діабет, який постійно прогресував. ОСОБА_2 мала намір будувати будинок на спірній земельній ділянці і підтвердженням такого є виготовлений у 1993 р. проект індивідуального будинку, який був погоджений архітектором. Просить в задоволені позову відмовити.

Третя сторона ОСОБА_3, а також представник третіх сторін ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судовому засіданні позов підтримали, просять такий задовольнити. Крім цього представник третіх сторін пояснив, що спірна земельна ділянка на даний час є у приватній власності гр. ОСОБА_4, і така є забудована та облаштована. В разі відмови в задоволені позову будуть порушені права третіх осіб.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, покази свідка, допитаного в судовому засіданні, дослідивши всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення в повному обсязі з огляду на наступне.

Основним завданням цивільного судочинства є справедливий та неупереджений розгляд цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх прав і суд здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб визначений законами України на засадах їх рівності перед Законом.

Відповідно до положень ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно вимог ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За приписами ст.ст.10,60,61 ЦПК України кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, визнанні сторонами, не підлягають доказуванню.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беріть участь у справі, виникає спір.

19.09.2001 р. Малехівська сільська рада Жовківського району Львівської області звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просила з врахуванням висновку земельно-узгоджувальної комісії Малехівської сільської ради від 01 серпня 2001 року на підставі ст.31 ЗК України вилучити у ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1 га для будівництва індивідуального житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_2, у зв'язку з невикористанням цієї земельної ділянки за цільовим призначенням.

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 24 січня 2002 року позов Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області було задоволено. Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-ЛВ № 006712, виданий ОСОБА_2 сільською радою Жовківського району 6 жовтня 1997 року та зареєстрований у книзі записів державних актів за № 522. Вилучено у ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,100 га по АДРЕСА_2 для потреб Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області.

В подальшому, 21 лютого 2002 року, Малехівська сільська рада прийняла рішення № 396 про передачу у приватну власність спірної земельної ділянки ОСОБА_3 Зазначеним рішенням, раніше виділена ОСОБА_2 земельна ділянка була приєднана до сусідньої земельної ділянки площею 0,1 га, належної ОСОБА_3, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3, внаслідок чого площа його земельної ділянки, як зазначено у згаданому рішенні, стала 0,2 га. Спірна земельна ділянка була забудована ОСОБА_3 та відчужена ним ОСОБА_4

У червні 2011 року ОСОБА_5, як правонаступник відповідача, подала апеляційну скаргу на зазначене вище судове рішення від 24 січня 2002 р.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 08 квітня 2013 року рішення суду першої інстанції було залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.09.2013 р. рішення Жовківського районного суду Львівської області від 24 січня 2002 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 08 квітня 2013 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

В судовому засіданні встановлено, що рішенням виконавчого комітету Дублянської міської ради № 80 від 25 лютого 1993 року ОСОБА_2 надано у постійне користування земельну ділянку АДРЕСА_2 - для будівництва індивідуального житлового будинку (а.с.7 том 1).

Згідно з п.2.5 вказаного рішення ОСОБА_2 зобов'язано закінчити будівництво житлового будинку до 20 червня 1996 року.

06 жовтня 1997 року ОСОБА_2 на підставі рішення Малехівської сільської ради від 19 лютого 1997 року №306 видано державний акт на право приватної власності на землю серії II-ЛВ № 006712 на земельну ділянку площею 0,1 га для будівництва індивідуального житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_2 (а.с.8 том 1).

Актом від 31 липня 2001 року та висновком від 01 серпня 2001 року земельно-узгоджувальної комісії Малехівської сільської ради встановлено, що будівництво житлового будинку та господарських споруд на земельній ділянці, розташованій по АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_2, не розпочато (а.с.3-4 том 1).

Позивач у своїй заяві про уточнення позовних вимог та додаткових поясненнях просить суд задовольнити його позовні вимоги на підставі ч. 4 ст. 28 ЗК УРСР 1990 року, а саме у зв»язку із систематичним невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, використання землі не за цільовим призначенням та невикористання земельної ділянки, наданої для несільськогосподарських потреб протягом двох років.

Як вбачається із Листа відділу архітектури та містобудування та житлово-комунального господарства Жовківської РДА від 04.08.2000 р. №101 (а.с.5 т.1), при проведенні інвентаризації земельних ділянок, виділених на території Малехівської сільської ради під індивідуальне житлове будівництво, встановлено, що напротязі 1990-1993 рр. під індивідуальне житло виділено 360 земельних ділянок, з яких 131 ділянка використовується не за цільовим призначенням, не розпочато будівництво і згідно діючого законодавства такі підлягають вилученню.

Рішенням № 80 від 25.02.1993 р. виконавчого комітету Дублянської міської ради, ОСОБА_2 було зобов'язано закінчити будівництво до 20.06.1996 р. Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ЛВ №006712, виданого їй позивачем 06.10.1997 р., земельну ділянку ОСОБА_2 було надано для будівництва. При цьому, висновком земельно-узгоджувальної комісії Малехівської сільської ради Жовківського району від 01.08.2001 р. було встановлено, що ОСОБА_2, яка має у приватній власності земельну ділянку площею 0,1 га в АДРЕСА_2, надану для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських споруд, у встановлені законодавством терміни будівництво не розпочато, дана земельна ділянка не обробляється і заросла бур'яном. Аналогічні твердження були зафіксовані і в акті земельно-узгоджувальної комісії Малехівської сільської ради Жовківського району від 31.07.2001 р..

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», невикористання земельної ділянки, переданої під забудову, визначається як порушення особою встановлених при передачі у власність або у користування земельної ділянки граничних термінів її забудови. В рамках зазначеної статті також вказано, що невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням - це невикористання земельної ділянки.

Крім цього, допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснив, що він станом на 2000-2001 р. працював головою Малехівської сільської ради. Приблизно в 2000 році до нього звернувся з офіційним листом районний архітектор. У цьому литі було зазначено, що певна кількість земельних ділянок, виділених для будівництва, не використовуються, не розпочато будівництво і такі ділянки підлягають вилученню. Так, Дублянською міськрадою ОСОБА_2 виділялася земельна ділянка для будівництва, проте, незважаючи на встановлені строки, будівництво на ділянці не розпочиналось. ОСОБА_2 не проявляла до земельної ділянки жодного інтересу, така була в запущеному стані, не оброблялася, заросла бур»янами, на ній жили гризуни та бродячі собаки. Ці обставини були зафіксовані відповідною комісією під час огляду земельної ділянки. Сільською радою ОСОБА_2 неодноразово попереджалася щодо можливості припинення її права власності на спірну земельну ділянку в результаті таких порушень, проте такі попередження свого результату не дали. Крім цього, ОСОБА_2 не вносила податку за вказану земельну ділянку. А тому, сільська рада звернулася з позовом до суду про вилучення у ОСОБА_2 даної земельної ділянки. Під час розгляду справи в суді він декілька разів зустрічався із ОСОБА_2 і їй роз»яснював, що у неї можуть вилучити земельну ділянку, що розглядається в суді відповідна справа, однак ОСОБА_2 не реагувала на його звернення.

Також судом витребовувалась інформація про те, чи спірна земельна ділянка використовувалась ОСОБА_2 за цільовим призначенням, чи попереджалася остання про наслідки порушень, щодо використання земельної ділянки, чи накладався на ОСОБА_2 штраф, чи зверталися відповідні органи державного контролю за використанням і охороною земель до сільської ради з актом і висновком про необхідність припинення права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку.

Як вбачається із відповіді Малехівської сільської ради, спірна земельна ділянка ОСОБА_2 не використовувалась за цільовим призначенням і підтвердженням такого є акт сільради з висновком сільради та відповідь сільського голови ОСОБА_7, який на час вилучення земельної ділянки був головою сільради та членом земельно-узгоджувальної комісії. Крім цього, ОСОБА_2 попереджалася щодо наслідків невикористання ділянки за цільовим призначенням та про відповідні заходи, які можуть бути до неї застосовані. Однак, будь-які документи, які підтверджують ті чи інші попередження ОСОБА_2, накладення на неї адмінстягнень, інформація про внесення ч невнесення нею плати за землю, на даний час відсутні у зв»язку із тим, що такі знищені згідно наказу про знищення №41 та акту про знищення від 22.04.2003 року.

Таким чином, суд вважає, що позивачем надані та судом здобуті належні та обґрунтовані докази порушення ОСОБА_2 вимог земельного законодавства, а саме невикористання земельної ділянки (для несільськогосподарських потреб) протягом двох років та використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, наслідком чого, відповідно до ст.28 ЗК України, є припинення права власності відповідача на земельну ділянку.

Крім того, ч. 1, 2 ст. 36 ЗК України (у редакції 1990 p., що застосовується до спірних правовідносин між сторонами) передбачено, що використання землі на Україні є штатним. Власники землі та землекористувачі щорічно спчачують плату за землю у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначаються залежно від якості та місцеположення земельної ділянки виходячи з кадастрової оцінки земель. Однак, судом встановлено, що відповідачкою земельний податок не сплачувався, наслідком чого, відповідно до ст.28 ЗК України, теж є припинення права власності на земельну ділянку.

Суд вважає, що сам по собі будівельний паспорт, проект будинку, на які робить посилання спадкоємець ОСОБА_2, не можуть свідчити про завершення будівництва об'єкта нерухомості, а документи про її стан здоров'я не можуть бути підставою для невиконання обов'язку, покладеного на відповідача в рамках зазначеного рішення №80 від 25.02.1993 р. виконавчого комітету Дублянської міської ради, тобто обов'язку щодо завершення будівництва до 20.06.1996 р. Статті ж 31 та 46 ЗК України, на які посилається спадкоємець відповідача, а також Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25.12.1996 р. №13, стосуються виключно випадків та надають гарантії власникам земельних ділянок у випадках вилучення (викупу) земельних ділянок на підставі та задля державних чи громадських потреб, а не у випадках порушення власником земельної ділянки норм земельного законодавства України.

Представник відповідача у своїх заперечення на позовну заяву та поясненнях суду в судовому засіданні стверджує, що земельну ділянку ОСОБА_2 було надано на підставі реабілітації відповідно до Закону Української PCP від 17.04.1991 р. «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», відповідно, земельну ділянку вилучити неможливо. Проте, ці твердження не відповідають фактичним обставинам справи та законодавству України. Як вбачається із матеріалів справи земельну ділянку ОСОБА_2 було надано не як реабілітованій особі, а вищевказаний закон не передбачає будь-яких заборон припинення права власності на відповідні земельні ділянки. Так, представник спадкоємця ОСОБА_2 звертався із кількома адвокатськими запитами, проте відповідні докази надання земельної ділянки на підставі реабілітації надані представником так і не були. Серед іншого, 08.01.2013 р. представник спадкоємця ОСОБА_2 звернувся до позивача із адвокатським запитом, у якому й запитувалася інформація щодо того чи була надана спірна земельна ділянка ОСОБА_2 у зв'язку із реабілітацією. У відповіді на вищевказаний запит, позивач зазначив, що земельна ділянка була надана ОСОБА_2 на підставі її заяви, а також те, що у позивача відсутні будь-які документальні підтвердження виділення земельної ділянки ОСОБА_2 у з»язку з її реабілітацією. Із самого рішення від 25.02.1993 р. №80 не вбачається, щоб спірна земельна ділянка надавлась ОСОБА_2 у зв»язку із реабілітацією. Щодо Ухвал №217 від 03.03.1992 р., № 297 від 13.05.1993 р. та №197 від 25.12.1991 р. Львівської обласної ради, а також листа на запит адвоката від 15.04.2013 р. (а.с.127-130 том 2), то такими також жодним чином не підтверджується факт отримання спірної земельної ділянки ОСОБА_2 як реабілітованою.

Відповідно до ч. І ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Згідно із ч.І ст.1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно ж до ч.1, 2 ст.1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи, або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Як вбачається із свідоцтва про смерть від 26.07.2010 р., ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 При цьому, її право власності відповідача на спірну земельну ділянку було припинено значно раніше. Так, 24.01.2002 р. Жовківський районний суд Львівської області виніс рішення у справі №2-507/2002, яким, серед іншого, було вирішено вилучити земельну ділянку у ОСОБА_2 Тобто, на час її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 вищевказане рішення суду було чинним і набрало законної сили. А тому, суд вважає, що на момент відкриття спадщини право на земельну ділянку відповідачу не належало, земельна ділянка не могла увійти до складу спадщини й, відповідно, у спадкоємця відповідача не було та немає правових підстав для її успадкування.

Крім цього, згідно із ч. І ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Ч. 1, 2 ст. 1269 ЦК України передбачає, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Відповідно до ч. І ст. 1270, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Спадкоємцем відповідача не було надано доказів того, що нею подавалася заява про прийняття спадщини в частині земельної ділянки, чи вчинялися будь-які інші дії для отримання права на неї протягом встановленого законом строку.

Отже, спадкоємцем відповідача земельну ділянку як спадщину протягом встановленого законом строку прийнято не було. Більше того, як вбачається із свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06.01.2011 р. та витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі від 26.01.2011 р., відповідач заповіла спадкоємцю лише 1/2 частину квартири АДРЕСА_1. Жодного розпорядження щодо спірної земельної ділянки відповідач не залишила. Таким чином, відповідач по справі померла, а її право власності на земельну ділянку було припинено до її смерті. Тому суд вважає, що земельна ділянка не увійшла до складу спадщини та не може бути успадкована спадкоємцем відповідача.

Судом також з метою перевірки і визначення кола спадкоємців після смерті ОСОБА_2 для залучення їх у розгляді справи, як правонаступників, витребовувалась спадкова справа, з якої вбачається, що крім ОСОБА_5 є ще один спадкоємець ОСОБА_8, однак остання відмовилася від прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_2 А відтак, суд прийшов до висновку, що з цих підстав даний спір не порушує права та інтересів ОСОБА_8 і тому немає необхідності у залученні її до участі в справі.

Крім того, оскільки за період з часу надання земельної ділянки, виготовлення будівельного паспорту на забудову земельної ділянки до часу звернення до суду з позовом, будівництво житлового будинку та господарських споруд ОСОБА_2 не було розпочато, і таке в подальшому не проводилось, то слід також зробити висновок, що земельна ділянка протягом тривалого часу не використовується за призначенням.

Таким чином, наявними доказами у справі підтверджується факт невикористання земельної ділянки протягом більше двох років, оскільки будівництво житлового будинку ОСОБА_2 не було розпочате. Докази на підтвердження розпочатого ОСОБА_2 будівництва житлового будинку, господарських споруд на спірній земельній ділянці в матеріалах справи відсутні та не здобуті такі судом, а виготовлення ОСОБА_2 в 1993 році будівельного паспорту на забудову земельної ділянки (а.с.35 т.1) не є доказом використання земельної ділянки, наданої під індивідуальне житлове будівництво, за цільовим призначенням.

З копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 (а.с.39 т.1) вбачається, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1

З рішення виконавчого комітету Малехівської сільської ради народних депутатів Жовківського району Львівської області №396 від 21.02.2002 р. «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_3, забудівника с. Малехова» вбачається, що ОСОБА_3 надано додатково у приватну власність земельну ділянку площею 0,1 га, яка розташована в АДРЕСА_2, яка прилягає до його земельної ділянки для будівництва, обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_3; встановлено, що загальна площа земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку гр. ОСОБА_3 становить 0,2 га. Тобто, земельна ділянка площею 0,1 га, раніше надана ОСОБА_2 для будівництва житлового будинку і яка була вилучена у неї рішенням Жовківського районного суду, була об»єднана із земельною ділянкою, яка була надана ОСОБА_3 по АДРЕСА_3.

На виконання рішення ОСОБА_3 18.04.2002 р. Малехівською сільською радою народних депутатів видано Державний акт на право приватної власності на землю серії ЛВ 013924, який є правовстановлюючим документом, що підтверджує його право на земельну ділянку.

Рішення виконавчого комітету Малехівської сільської ради народних депутатів Жовківського району Львівської області № 396 від 21.02.2002 р. та державний акт на право приватної власності на землю серії ЛВ 013924, виданий ОСОБА_3, не скасовувались, не визнавались незаконними чи недійсними у судовому порядку.

Крім цього, з договору дарування, посвідченого 01.12.2011 р. приватним нотаріусом Львівського міського округу ОСОБА_10, вбачається, що ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,2000 га, яка розташована на території Малехівської сільської ради за адресою: АДРЕСА_3, подарував ОСОБА_4.

Таким чином, судом безспірно встановлено, і це підтверджується наданими суду доказами, що земельна ділянка, надана ОСОБА_3 площею 0,2 га забудована, і як ствердив в ОСОБА_3 будівництво житлових будинків та господарських споруд закінчено в 2006 році; наявність збудованих житлових будинків та господарських споруд підтверджується наданими суду доказами а саме, технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_3, у якому його власником зазначений ОСОБА_4, долученими до нього генпланом, експлікаціями приміщень та фотографіями будинковолодіння; актом обстеження будинковолодіння АДРЕСА_3 Жовківського району Львівської області, складеним 03.04.2013 р. комісією сільської ради, з якого вбачається, що на долученій земельній ділянці (колишня вулиця АДРЕСА_2 знаходиться будинок цегляний, накритий черепицею; вольєр металевий; облаштовано фонтан, влаштовано ландшафтний дизайн ділянки, вимощено бруківкою ? частину земельної ділянки; земельна ділянка загороджена загорожою з суцільного каменю, від центральної дороги загорожа з металевої ковки на стовпах, ворота ковані металеві.

Отже, даними доказами безспірно доведено, що земельна ділянка вибула з володіння та користування ОСОБА_2 ще за її життя, протягом тривалого часу перебувала у володінні та користуванні ОСОБА_3, який на цій земельній ділянці збудував житловий будинок, і в подальшому розпорядився нею, відчуживши синові, ОСОБА_4, який в даний час є власником земельної ділянки.

Крім цього, пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 30 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обгрунтовувати їх принаймні «виправданим очікуванням» щодо можливості ефективного використання права власності.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. У рішенні Європейський суд з прав людини зазначив: «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила».

У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».

Згідно п. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до ст. 12 ЗК України до компетенції сільської ради відноситься розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про те, що Малехівська сільська рада Жовківського району Львівської області діяла в межах своєї компетенцію, на підставі та в межах повноважень і у спосіб передбачений законом, не порушуючи права та законні інтереси відповідача, а відтак і її правонаступника.

Сама по собі передача позивачем спірної земельної ділянки третій особі гр.. ОСОБА_3 до набрання рішенням Жовківського районного суду від 24.01.2002 р. законної сили, на що посилається представник відповідача, зокрема як на підставу для відмови в задоволенні позову, не може бути підставою для відмови в задоволенні позову.

21.02.2002 року Малехівською сільською радою Жовківського району Львівської області прийнято рішення № 396 «Про розгляд заяви гр.. ОСОБА_3, забудовника с. Малехова», згідно якого ОСОБА_3 надано додатково у приватну власність земельну ділянку площею 0,1 га, що розташована в АДРЕСА_2 і прилягає до його земельної ділянки для будівництва, обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_3, встановлено загальну площу розміром 0,2 га, зобов»язано ОСОБА_3 виготовити Державний Акт на право власності на надану земельну ділянку.

Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16.04.2004 року №7 органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов»язані з реалізацією певних суб»єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб»єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Згідно позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. Відповідно ж до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції України або Законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

В пункті 5 рішення № 7-рп/2009 Конституційний Суд України вказав, що органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання (п.5 рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009).

Тому суд приходить до висновку, що рішення № 396 від 21.02.2002 року «Про розгляд заяви гр.. ОСОБА_3, забудовника с. Малехова» є ненормативним актом одноразового застосування, який не змінено, не скасовано і на даний час виконано.

Судом встановлено, що за життя ОСОБА_2 не проявляла жодного інтересу до земельної ділянки, яка знаходиться в АДРЕСА_2, площею 0,10 га, наданої їй під будівництво житлового будинку, не використовувала її за цільовим призначенням, не проводила будівництва житлового будинку, не заявляла жодних претензій до ОСОБА_3, який протягом тривалого часу проводив будівництво на цій земельній ділянці, з метою захисту свого права на спірну земельну ділянку не зверталася ні до Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області, ні до суду, не оспорювала користування ОСОБА_3 цією земельною ділянкою.

Тобто, наведене вище свідчить про відсутність інтересу ОСОБА_2 до спірної земельної ділянки, наданої їй під будівництво житлового будинку, і невикористання її протягом тривалого часу.

ОСОБА_2, відповідно до ст. 3 ЦПК України не звернулася до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, не реалізувала свого права на звернення до суду за захистом права на земельну ділянку, а тому суд вирішуючи даний спір враховує як інтереси правонаступника ОСОБА_2, так і інтереси власника спірної земельної ділянки і таким чином, враховуючи вищенаведене, суд прийшов до переконання, що у даній ситуації перевагу щодо спірної земельної ділянки слід надати теперішньому власнику такої земельної ділянки, ОСОБА_4.

Зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про те, що у суду є всі підстави для задоволення позовних вимог Малехівської сільської ради.

Таким чином, суд прийшов до переконання, що позов Малехівської сільської ради слід задовольнити повністю.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 57, 60, 88, 154, 208, 209 ч. 3, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити.

Припинити право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1 га по АДРЕСА_2.

Скасувати Державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-ЛВ № 006712, виданий ОСОБА_2 Малехівською сільською радою 06 жовтня 1997 року та зареєстрований у книзі записів державних актів за № 522.

Скасувати заходи забезпечення позову та зняти заборону відчуження земельної ділянки по АДРЕСА_3 площею 0,2000 га. кадастровий № 4622785700:01:001:0118 власником якої згідно державного акту на право приватної власності на землю серії ЛВ № 013924, виданого 18.04.2002 р. є ОСОБА_3, який проживає в АДРЕСА_4, ІПН НОМЕР_1 чи ОСОБА_4 який проживає в АДРЕСА_4, ІПН НОМЕР_2 - накладений 22.10.2013 року Жовківським районним судом Львівської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення суду, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду Львівської області через Жовківський районний суд Львівської області.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Ясиновський Р. Б.

Текст рішення суду у повному обсязі виготовлено 14.04.2014 року.