Постанова

від 14.04.2014 по справі 826/17665/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/17665/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П.

Суддя-доповідач: Мєзєнцев Є.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 квітня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Старової Н.Е., Чаку Є.В., при секретарі - Добрянському М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Технологія» на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Технологія» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №73826552201 від 24.10.2013,

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто-Технологія» (далі - ТОВ «Авто-Технологія») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві (далі - ДПІ у Печерському районі м. Києва) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №73826552201 від 24.10.2013р.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 січня 2014 року в задоволені адміністративного позову відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі ТОВ «Авто-Технологія», посилаючись на неповне з'ясування обставин та порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення і прийняти нову постанову про задоволення позову.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, суд дійшов наступного.

ДПІ у Печерському районі м. Києва була проведена планова документальна виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Технологія" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 по 31.12.2012, за підсумками якої складено акт перевірки №444/26-55-22-01/32665489 від 27.09.2013, в якому встановлено порушення позивачем пункту 185.1 статті 185, статті 186, пункту 187.8 статті 187, підпункту 186.2.3 пункту 186.2, підпункту 186.3.1 пункту 186.3 статті 186, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на суму 1 411 825,00 грн.

У зв'язку із наведеним відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №73826552201 від 24.10.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податоку на додану вартість в розмірі 1 764 781,00 грн., в тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 352 956,00 грн.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - Податковий кодекс України, ПК України).

Пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з пунктом 186.3 статті 186 Податкового кодексу України місцем постачання зазначених у цьому пункті послуг вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб'єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання. До таких послуг належать, зокрема, надання майнових прав інтелектуальної власності, створення за замовленням та використання об'єктів права інтелектуальної власності, у тому числі за ліцензійними договорами, а також надання (передача) права на скорочення викидів парникових газів (вуглецевих одиниць).

Відповідно до пункту 187.8 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань за операціями з постачання послуг нерезидентами, місцем надання яких є митна територія України, є дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату послуг або дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг нерезидентом, залежно від того, яка з подій відбулася раніше.

Статтею 1 Закону України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» визначено, зокрема, терміни:

документація - зафіксована на матеріальному носії інформація про технологію та її складові (нормативна, науково-технічна, проектна, конструкторська, технологічна документація, звіти про результати виконання патентно-кон'юнктурних, наукових, науково-дослідних, конструкторських і проектних робіт, державних випробувань складових технології), наявність якої забезпечує їх використання;

ноу-хау - технічна, організаційна або комерційна інформація, що отримана завдяки досвіду та випробуванням технології та її складових, яка: не є загальновідомою чи легкодоступною на день укладення договору про трансфер технологій; є істотною, тобто важливою та корисною для виробництва продукції, технологічного процесу та/або надання послуг; є визначеною, тобто описаною достатньо вичерпно, щоб можливо було перевірити її відповідність критеріям незагальновідомості та істотності;

технологія - результат науково-технічної діяльності, сукупність систематизованих наукових знань, технічних, організаційних та інших рішень про перелік, строк, порядок та послідовність виконання операцій, процесу виробництва та/або реалізації і зберігання продукції, надання послуг;

Відповідно до підпункту 14.1.225 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України роялті - будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торгівельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау). Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених в абзаці першому цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або, якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або здійснити відчуження в інший спосіб такого об'єкта власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов'язковим згідно із законодавством України.

Підпунктом 196.1.6 пункту 196.1 статті 196 Податкового кодексу України встановлено, що не є об'єктом оподаткування операції з виплат дивідендів, роялті у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом.

Відповідно до статті 418 Цивільного кодексу України, право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до статті 419 Цивільного кодексу України, право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного, а перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.

Відповідно до частини 8 статті 16 закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», власник свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору. Ліцензійний договір повинен містити умову про те, що якість товарів і послуг, виготовлених чи наданих за ліцензійним договором, не буде нижчою від якості товарів і послуг власника свідоцтва і що останній здійснюватиме контроль за виконанням цієї умови.

Відповідно до абзацу четвертого частини 3 статті 1108 Цивільного кодексу України, невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

Частиною 2 статті 1109 Цивільного кодексу України закріплено, що у випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

Згідно ліцензійного договору № 189897 від 15.03.2011 року укладеного між ТОВ «Авто-Технологія» та ВАТ "АВТОВАЗ" (Російська Федерація), останнім за виплачивану виногороду булла надана ТОВ «Авто-Технологія» невиключна ліцензія на право використання товарних знаків за свідоцтвами України №6270, №6268 та міжнародного свідоцтва №622859.

Відповідно до п. 2.6 ст.2 ліцензійного договору від 15.03.2011 року №189897 ТОВ «Авто-Технологія» надано право на передачу прав та обов'язків за вказаним договором лише ДП «Автоскладальний завод №2» АТ «АК «Богдан Моторс» та ПАТ «ЗАЗ» для використання при збиранні автомобілів LADA 21093, 21099, 20101, 21104, 21112, 21114, 21121, 21124, 21070, 21074, 21043.

Пунктами 2.3., 2.4 ст.2 ліцензійного договору від 15.03.2011 року №189897 визначено, що товарні знаки за свідоцтвами України №6270, №6268 та міжнародного свідоцтва №622859 мають бути використані при збиранні автомобілів LADA 21093, 21099, 20101, 21104, 21112, 21114, 21121, 21124, 21070, 21074, 21043.

Пунктом 4.1. ст.4 ліцензійного договору від 15.03.2011 року №189897 визначено, що розмір винагороди за надання невиключної ліцензії на вказані товарні знаки при складанні зазначених автомобілів визначається як ставка роялті в розмірі 1% вартості поставлених комплектуючих складального комплекту, що були фактично використані при складанні автомобілів.

Таким чином, передача прав на використання товарних знаків за свідоцтвами України №6270, №6268 та міжнародного свідоцтва №622859 нерозривно зв'язана зі складанням (виробництвом, збиранням) автомобілів LADA на ДП «Автоскладальний завод №2» АТ «АК «Богдан Моторс» та ПАТ «ЗАЗ».

Тож, позивачем були укладені відповідні субліцензійні договори з ДП «Автоскладальний завод №2» АТ «АК «Богдан Моторс» від 29.12.2008 року №66344/12 та з ПАТ «ЗАЗ» від 25.12.2008 року №66344/11.

Отже, колегія суддів зазначає, що означені субліцензійні договори відповідають вимогам статті 1108 Цивільного кодексу України.

Згідно укладеного договору передачі конструкторської та нормативно-технічної документації №189898 від 15.03.2011 між TOB «Авто-Технологія» та ВАТ «АВТОВАЗ»: останнє за виплачувану винагороду була надана TOB «Авто-Технологія» невиключна ліцензія на право використання непатентованих науково-технічних, техніко-економічних та галузевих знань і відомостей, «ноу-хау», виробничих технологій та процесів, інжинірингових даних, технічних вимог та специфікацій на матеріали для комплектуючих, вузлів і деталей автомобілів, технічної документації, технічних пропозицій, замовлень на пропозиції, технічних вимог, звітів, пояснювальних записок, описів, висновків, відомостей, рекламних та інших матеріалів на будь-яких носіях (у тому числі, але, не обмежуючись цим, в електронній або цифровій формі або в машинописної або рукописній формі, у вигляді креслень, фотографій, статей, листів тощо), які використовуються або можуть використовуватися для складання автомобілів LADA 21093, 21099, 20101, 21104, 21112, 21114, 21121, 21124, 21070, 21074, 21043, будь-яких їх комплектуючих, вузлів або деталей, а також копій конструкторської, технологічної, нормативної та іншої документації, що належить ВАТ «АВТОВАЗ», що відноситься до технологій або ілюструючих їх, необхідної і достатньої для організації збирання зазначених автомобілів на ДП «Автоскладальний завод №2» AT «AK «Богдан Моторс» та ПАТ «ЗАЗ».

Відповідно до п. 2.6 ст. 2 договору передачі конструкторської та нормативно-технічної документації №189898 від 15.03.2011 TOB «Авто-Технологія» надано право на передачу прав та обов'язків за вказаним договором лише ДП «Автоскладальний завод №2» AT «AK «Богдан Моторс» та ПАТ «ЗАЗ» для використання при збиранні автомобілів LADA 21093, 21099, 20101,21104,21112,21114,21121,21124,21070,21074,21043.

Пунктами 2.5, 2.6 ст.2 договору передачі конструкторської та нормативно-технічної документації №189898 від 15.03.2011 визначено, що передані технології та конструкторська і нормативно-технічна документація мають бути використані при збиранні автомобілів LADA 21093, 21099, 20101, 21104, 21112, 21114, 21121, 21124, 21070, 21074, 21043 на ДП «Автоскладальний завод №2» AT «AK «Богдан Моторс» та ПАТ «ЗАЗ».

Пунктом 6.1. Договору передачі конструкторської та нормативно-технічної документації №189898 від 15.03.2011 визначено, що розмір винагороди за надання технологій та конструкторської і нормативно-технічної документації при складанні зазначених автомобілів визначається як ставка роялті в розмірі 1% вартості поставлених комплектуючих складального комплекту, що були фактично використані при складанні автомобілів.

Так, договором передачі конструкторської та нормативно-технічної документації №189898 від 15.03.2011, передача прав на використання технологій та конструкторської і нормативно-технічної документації нерозривно зв'язана зі складанням (виробництвом, збиранням) автомобілів LADA 21093 , 21099, 20101, 21104, 21112, 21114, 21121, 21124, 21070. 21074, 21043 на ДП «Автоскладальний завод №2» AT «AK «Богдан Моторс» та ПАТ «ЗАЗ».

Пунктом 10.2 договору передбачено, що передача конструкторської та нормативно-технічної документації №189898 від 15.03.2011 ВАТ «АВТОВАЗ» залишає за собою всі права на визначені вище технології та конструкторську і нормативно-технічну документацію, що відповідає вимогам ст. 1107, ст. 1108 Цивільного кодексу України та є невиключною ліцензією.

Аналізуючи вищезазначене та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що сплачені позивачу кошти за субліцензійними договорами з ДП «Автоскладальний завод №2» АТ «АК «Богдан Моторс» від 29.12.2008 року №66344/12 та з ПАТ «ЗАЗ» від 25.12.2008 року №66344/11, а також сплачені позивачем кошти на користь ВАТ «АВТОВАЗ» за договорами №189898 від 15.03.2011 та № 189897 від 15.03.2011, повністю відповідають поняттю роялті відповідно до пп. 14.1.225 п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України.

Питання, пов'язані з формуванням платником податку на додану вартість податкового кредиту, врегульовано ст. 198 Податкового кодексу України.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1 - 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

За змістом наведених правових норм податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином оформленими податковими накладними та складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

01.09.2011 року між ТОВ «Монтаж-Сервіс-Проект» як орендодавцем та TOB «Авто-Технологія» як орендарем укладено договір №08/08, предметом якого є оренда виставкового (демонстраційного) стенду.

За наслідками зазначених договірних відносин, TOB «Авто-Технологія» сформовано податковий кредит з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, які виписані ТОВ «Монтаж-Сервіс-Проект», а саме № 1 від 02.09.2011 р., № 4 від 07.09.2011 р., № 7 від 15.09.2011 р. на загальну суму 3216,67 грн.

На підтвердження факту реального здійснення господарських операцій позивачем було надано суду копії договору, акт надання послуг № 23 від 16.09.2011, картка рахунку №3771, тощо.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Отже, колегія суддів критично сприймає посилання відповідача на акт Вишгородської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області №1640/22-05/37649310 від 04.10.2012 "Про результати позапланової документальної невиїзної перевірки ТОВ "Монтаж - Сервіс -Проект", оскільки обставини викладені в ньому не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Таким чином, позивачем правомірно сформовано податковий кредит відповідно до податкових накладних, які виписані ТОВ «Монтаж-Сервіс-Проект».

В порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено правомірності спірного податкового повідомлення-рішення, таким чином воно підлягає скасуванню.

Зважаючи на викладене та виходячи із принципу превалювання сутності над формою, який полягає в тому, що операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми, колегія суддів констатує, що позивач діяв у межах визначених податковим законодавством, а відтак у податкового органу були відсутні підстави для визначення TOB «Авто-Технологія» спірних грошових зобов'язань.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Технологія» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 січня 2013 року скасувати.

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Технологія» задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві №73826552201 від 24.10.2013.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

суддя Н.Є.Старова

суддя Є.В.Чаку

Головуючий суддя Мєзєнцев Є.І.

Судді: Старова Н.Е.

Чаку Є.В.