Постанова

від 31.03.2014 по справі 5011-41/12714-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" березня 2014 р. Справа№ 5011-41/12714-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Федорчука Р.В.

суддів: Лобаня О.І.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання Марчуку О.Л.,

за участю представників сторін, згідно протоколу судового засідання від 31.03.2014 року

розглянувши матеріали апеляційної скарги виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю «Кометус»

на рішення господарського суду міста Києва від 11.11.2013 року

у справі №5011-41/12714-2012 (головуючий суддя: Спичак О.М., судді: Кирилюк Т.Ю., Лиськов М.О.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ватутінський комбінат будівельних матеріалів»

до: 1) виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю «Кометус»

2) товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокатський союз»

про визнання угоди недійсною, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.11.2013 року у справі №5011-41/12714-2012 позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсною угоду від 17.07.2009 року, яка укладена між ТОВ «Ватутінський комбінат будівельних матеріалів» та Виробничо-комерційним ТОВ «Кометус». Вирішено стягнути з Виробничо-комерційного ТОВ «Кометус» на користь ТОВ «Ватутінський комбінат будівельних матеріалів» 6 000,00 грн. вартості проведення експертизи та 1 102,00 грн. судового збору.

Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач 1 подав до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 11.11.2013 року у справі №5011-41/12714-2012 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2014 року у справі №5011-41/12714-2012 апеляційну скаргу виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю «Кометус» прийнято до провадження та призначено її до розгляду в судовому засіданні 12.02.2014 року за участю уповноважених представників сторін.

12.02.2014 року до Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив оскаржуване рішення залишити без змін, а скаргу без задоволення.

Представники відповідача 1 у судовому засіданні 31.03.2014 року надали пояснення, якими підтримали доводи викладені в апеляційній скарзі та просили скаргу задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні 31.03.2014 року надав пояснення, якими заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі та просив скаргу залишити без задоволення.

Представник відповідача 2 у судове засідання 31.03.2014 року не з'явився, про причини неявки колегію суддів апеляційної інстанції не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З врахуванням викладеного, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача 2.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Ватутінський комбінат будівельних матеріалів» (далі - товариство) від 18.07.2008 року (протокол №19), Виробничо-комерційне ТОВ «Кометус» виключено зі складу учасників ТОВ «Ватутінський комбінат будівельних матеріалів».

Рішенням загальних зборів учасників товариства позивача від 20.02.2009 року (протокол №22), сьомим питанням порядку денного було визначено вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті відповідачу 1 як учаснику, якого виключили з товариства, в сумі 935,6 тис. гривень та її виплату здійснити у передбачений чинним законодавством строк.

17.07.2009 року між ТОВ «Ватутінський комбінат будівельних матеріалів» (далі - сторона 1) в особі директора Поліщука В.О., який діяв на підставі наданих йому статутом повноважень, та Виробничо-комерційним ТОВ «Кометус» (далі - сторона 2), в особі директора який діяв на підставі статуту було укладено угоду. За її змістом, враховуючи, що сторона 1 відповідно до рішень загальних зборів учасників № 19 від 20.02.2009року має здійснити розрахунок із стороною 2 у розмірі 1 216 000,00 грн. та з урахуванням складних умов, які настали внаслідок мирової фінансової кризи, з метою уникнення негативних наслідків та здійснення належних розрахунків, було укладено угоду про відстрочення терміну здійснення остаточної виплати на користь сторони 2 з продовженням його на один рік до 19 липня 2010року включно окремими траншами.

Предметом спору у даній справі є вимога про визнання даної угоди від 17.07.2009 року недійсною. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на його думку при укладенні оспорюваного правочину директор позивача діяв з перевищенням повноважень. При цьому позивач посилається на п.13.3. власного статуту в редакції чинній на момент укладення спірного правочину, яким визначено, що директор товариства має право вчиняти правочини сума яких не перевищує 100 000,00 грн., правочини сума яких перевищує 100 000,00 грн. мають бути узгоджені з головою загальних зборів товариства та у подальшому ратифіковані загальними зборами.

Судом першої інстанції позовні вимоги задоволено повністю.

Колегія суддів, за результатами розгляду апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, приходить до висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції з наступних підстав.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем 1 до винесення рішення у справі було заявлено про застосування строку позовної давності, однак вказана заява судом не була врахована і розглянута.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу (ст. 256 Цивільний кодекс України).

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з п. 2.8. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» передбачено, що перебіг позовної давності починається, за загальним правилом, від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України), за винятком випадків, зазначених у ч.ч. 2 і 3 цієї статті.

У своїх поясненнях позивач посилався на те, що йому не було відомо про існування договору від 17 липня 2009року аж до квітня 2012р. Однак вказані пояснення не можуть бути визнані обґрунтованими, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження зазначених обставин.

Переписка позивача з відповідачем 2 щодо направлення копії оспорюванної угоди також не є належним доказом, оскільки не свідчить про необізнаність позивача щодо існування договору від 17 липня 2009року.

Крім того із самого договору вбачається, що він був підписаний директором позивача, який на час її підписання був легітимним у звільнився лише 19 квітня 2010року за рішенням позачергових загальних зборів учасників товариства. Договір також було завірено печаткою позивача. В судових засіданням представник позивача не заперечував факту укладення даного договору.

Таким чином, судом не встановлено поважності причин пропущення позивачем позовної давності.

З врахуванням викладеного, положень статей 253-254, 260-261 Цивільного кодексу України, перебіг строку позовної давності розпочався з 18.07.2009 року та сплив 18.07.2012 року. Саме в межах вказаного строку позивач міг звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права, чого не зробив.

В той же час, з позовом позивач звернувся до суду лише у вересні 2012 року, через два місяці після спливу строку позовної давності.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, чого не було враховано судом першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним угоди від 17.07.2009 року, оскільки позивачем пропущено строк позовної давності.

Задовольняючи позов суд першої інстанції до спірних правовідносин також застосував положення абзацу 2 частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України, відповідно до якого у відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Даючи оцінку обмеженням встановленим пунктом 13.3 Статуту позивача щодо права директора позивача вчиняти правочини на суму що перевищує 100000гривень лише за погодженням з головою загальних зборів товариства та з подальшою ратифікацією загальними зборами товариства, суд прийшов до висновку, що апелянт повинен був знати (знав) про такі обмеження, оскільки відповідно до ст.17, ст.20 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, її установчі документи, в тому числі і дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи, вказані відомості є відкритими і загальнодоступними і відповідач мав можливість бути обізнаним про обмеження повноважень директора.

Однак, на думку колегії суддів Київського апеляційного господарського суду такі висновки суду першої інстанції є помилковими, оскільки перевіркою вказаної інформації у Єдиному державному реєстрі встановлено, що відомості щодо суті вищевказаних обмежень відсутні, що не може свідчити про наявність можливості у відповідача 1, який станом на час укладення спірного договору вже рік як не був учасником товариства позивача, дізнатись про існуючі обмеження. При цьому редакції статутів позивача змінювались неодноразово (у 2005р., у 2006р., у червні 2009р. перед укладенням спірного договору а.с.158, 145, 62 т.1).

Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про обізнаність відповідача 1 з передбаченими п. 13.3 статуту позивача обмеженнями щодо повноважень директора товариства при укладені правочинів.

В той же час, наявні в матеріалах справи докази та пояснення представників сторін у судовому засіданні свідчать про неоднакове тлумачення сторонами змісту спірного договору від 17 липня 2009року.

На думку колегії суддів суду апеляційної інстанції, питання виплати вартості майна товариства при виході його учасника не є договірними зобов'язаннями.

Аналіз змісту спірного договору з врахуванням положень ст.ст.637, 213 ЦК України, його правової природи та умов, які він містить, свідчить про те, що метою спірного правочину є відстрочення терміну здійснення остаточної виплати позивачем на користь відповідача 1, що не може свідчити про перевищення повноважень директором позивача при підписанні даного договору. Сторони вказаного спірного правочину, в разі потреби вправі звернутися до суду з вимогою про тлумачення його змісту.

Зазначене не було враховано судом першої інстанції, що також призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ч. 2 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково та прийняти нове рішення.

Стаття 104 Господарського процесуального кодексу України визначає підстави для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду, якими, зокрема є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Отже, враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення господарського суду міста Києва від 11.11.2013 року у справі №5011-41/12714-2012 підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції розподіляє судові витрати.

Керуючись статями 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю «Кометус» на рішення господарського суду міста Києва від 11.11.2013 року у справі №5011-41/12714-2012 задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 11.11.2013 року у справі №5011-41/12714-2012 скасувати повністю.

3. Прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ватутінський комбінат будівельних матеріалів» (місцезнаходження: 20250, Черкаська область, м. Ватутіно, вул. Кірова, 25, код ЄДРПОУ 32810029) на користь Виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю «Кометус» (місцезнаходження: 35161, Рівненська область, Млинівський р-н, с. Хорупань, код ЄДРПОУ 13971366) 573,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

6. Справу №5011-41/12714-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

7. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

8. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Р.В. Федорчук

Судді О.І. Лобань

А.Г. Майданевич