Постанова

від 16.04.2014 по справі 825/468/14

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

21 березня 2014 року Чернігів Справа № 825/468/14

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Смірнової О.Є.,

за участю секретаря Прокіної А.С.,

представника відповідача Труби А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Маяк» до Державної податкової інспекції у Ріпкинському районі Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

30.01.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю «Маяк» (далі - ТОВ «Маяк») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ріпкинському районі Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (далі - ДПІ у Ріпкинському районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.11.2013 № 0000182200, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 428920,00 грн. за основним платежем та 214460,00 грн. за штрафними санкціями та від 07.11.2013 № 0000192200, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 39023,00 грн. Свої вимоги представник позивача мотивує тим, що в ході перевірки податковим органом було порушено норми податкового законодавства. Результати проведеної перевірки на думку представника ТОВ «Маяк» є необ'єктивними, необґрунтованими і такими, що не відображають реального стану здійснюваного бухгалтерського та податкового обліку, а відповідно і податкові повідомлення-рішення від 07.11.2013 №0000182200 та від 07.11.2013 № 0000192200 є такими, що прийняті всупереч нормам чинного законодавства і мають бути скасовані.

Представник позивача вважає, що грошові кошти, які були отримані ТОВ «Маяк» від ТОВ «Українські аграрні інвестиції» в розмірі 2503520,00 грн. в якості передоплати за товар не повинні відображатися в загальній декларації з податку на додану вартість в сумі 417254,00 грн., в т. ч. за квітень 2013 року в сумі 1070,00 грн., за травень 2013 року в сумі 62667,00 грн., за червень 2013 року в сумі 305850,00 грн., за липень 2013 року в сумі 47667,00 грн. Таким чином, ТОВ «Маяк» не порушило положення Податкового кодексу України і відповідно занизило суму податку на додану вартість в загальній декларації з податку на додану вартість на загальну суму 417254,00 грн. Позивач не згоден і з висновком, що ТОВ «Маяк» занижено суму податку на додану вартість в скороченій декларації з податку на додану вартість в сумі 11666,00 грн., в т. ч. за листопад 2012 року в сумі 11666,00 грн. та зменшено від'ємне значення на суму 39023,00 грн. за серпень 2013 року.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що ДПІ у Ріпкинському районі проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ «Маяк» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.09.2010 по 31.08.2013, за результатами якої складено акт від 22.10.2013 № 59/22/03796809. Перевіркою встановлено порушення: - п. 187.1. ст. 187, п. 209.1, п. 209.2, п. 209.6 ст. 209 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено суму податку на додану вартість в загальній декларації з податку на додану вартість на загальну суму 417254,00 грн., в т.ч. за квітень 2013 року в сумі 1070,00 грн., за травень 2013 року в сумі 62667,00 грн., за червень 2013 року в сумі 305850,00 грн., за липень 2013 року в сумі 47667,00 грн.; - п. 187.1. ст. 187, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200, п. 201.1 ст. 201, п. 209.1, п. 209.2, п. 209.6 ст. 209 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «Маяк» занижено суму податку на додану вартість в скороченій декларації з податку на додану вартість в сумі 11666,00 грн., в т.ч. за листопад 2012 року в сумі 11666,00 грн. та завищено від'ємне значення (рядок 24 скороченої декларації з ПДВ) на суму 39023,00 грн. за серпень 2013 року. Тому представник ДПІ у Ріпкинському районі вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства, а позовні вимоги позивача є безпідставними.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов належить задовольнити частково, зважаючи на таке.

ТОВ «Маяк» (код ЄДРПОУ 03796809) зареєстровано в якості юридичної особи 28.03.2000, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 11.02.2014 (а.с. 204-206 т. 1).

Судом встановлено, що на підставі направлень: від 07.10.2013 № 24, від 07.10.2013 № 23 та наказу від 04.10.2013 № 94, пп. 78.1.8, пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України ДПІ у Ріпкинському районі проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ «Маяк» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.09.2010 по 31.08.2013, за результатами якої складено акт від 22.10.2013 № 59/22/03796809 (а.с. 20-40 т. 1).

В вищезазначеному акті перевірки встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме порушення:

- п. 187.1. ст. 187, п. 209.1, п. 209.2, п. 209.6 ст. 209 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено суму податку на додану вартість в загальній декларації з податку на додану вартість на загальну суму 417254,00 грн., в т.ч. за квітень 2013 року в сумі 1070,00 грн., за травень 2013 року в сумі 62667,00 грн., за червень 2013 року в сумі 305850,00 грн., за липень 2013 року в сумі 47667,00 грн.;

- п. 187.1. ст. 187, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200, п. 201.1 ст. 201, п. 209.1, п. 209.2, п. 209.6 ст. 209 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «Маяк» занижено суму податку на додану вартість в скороченій декларації з податку на додану вартість в сумі 11666,00 грн., в т.ч. за листопад 2012 року в сумі 11666,00 грн. та завищено від'ємне значення (рядок 24 скороченої декларації з ПДВ) на суму 39023,00 грн. за серпень 2013 року.

Не погоджуючись з результатами перевірки позивачем подано до ДПІ у Ріпкинському районі заперечення від 29.10.2013 № 128 на вищевказаний акт перевірки (а.с. 41-44 т. 1). Відповіддю від 05.11.2013 № 409/10/22-017 відповідач відмовив ТОВ «Маяк» в задоволенні заперечень (а.с. 45-50 т. 1).

За висновками вищезазначеного акту перевірки ДПІ у Ріпкинському районі винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 07.11.2013 № 0000182200, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 428920,00 грн. за основним платежем та 214460,00 грн. за штрафними санкціями;

- від 07.11.2013 № 0000192200, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 39023,00 грн. (а.с. 51, 53 т. 1).

Дані податкові повідомлення-рішення були оскаржені до Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (а.с. 55-58 т. 1). Рішенням Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 20.01.2014 № 212/10/25-01-10-05-15 скарга позивача залишилась без задоволення, а податкові повідомлення-рішення від 07.11.2013 № 0000182200 та від 07.11.2013 № 0000192200 залишено без змін.

Згідно із ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Основними видами діяльності ТОВ «Маяк» є: вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, допоміжна діяльність у рослинництві, оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин, що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 204-206 т. 1).

Судом встановлено, що у 2012 році позивач здійснив посів кукурудзи на площі 1114 га, що відображено в довідці форми 29-сг (підсумки збору врожаю, сільськогосподарських культур, плодів, ягід та винограду станом на 01.12.2012) наданій органу державної статистики (а.с. 149-156 т. 1). Дана довідка відображає площу, на якій у 2012 році здійснено посів кукурудзи, при цьому в ній не вказується, яка площа врожаю зібрана в 2012 році, а яка на кінець 2012 року залишилась незібраною. Суд звертає увагу на те, що довідка була підготовлена з дотриманням телеграми заступника Міністра аграрної політики та продовольства України О.В. Сень від 23.11.2012 № 37-13-1-11/22310 (а.с. 157 т. 1) та листа Головного управління агропромислового розвитку Чернігівської обласної державної адміністрації від 22.11.2012 № 03-04/3150 (а.с. 158 т. 1), згідно з якими передбачено, що якщо після 1 грудня звітного року збирання окремих сільськогосподарських культур буде продовжено, збір урожаю з незібраної площі також необхідно відобразити у формах, виходячи із середньої урожайності у поточному році та мети господарського використання. Внаслідок несприятливих погодних умов у 2012 році ТОВ «Маяк» було зібрано лише 6 га кукурудзи, що відображено в довідці форми № 50-сг (основні економічні показники роботи сільськогосподарських підприємств за 2012 рік). Збір решти врожаю 2012 року було продовжено позивачем вже у 2013 році.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно із ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Отже, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

По-перше, судом встановлено, що ТОВ «Маяк» укладено з ТОВ «Українські аграрні інвестиції» договір поставки від 01.07.2012 № 78/2012-К (а.с. 64-65 т. 1).

ТОВ «Маяк» отримано від з ТОВ «Українські аграрні інвестиції» грошові кошти в якості передоплати в сумі 2503520,00 грн.

З метою виконання вищевказаного договору позивач протягом квітня-травня 2013 року здійснив поставку кукурудзи на користь ТОВ «Українські аграрні інвестиції» з місця збирання урожаю до зернових складів - ТОВ «Городнянське хлібоприймальне підприємство» та ПП «Північхліб» на загальну суму 3486956,13 грн., в т.ч. ПДВ 591159,36 грн., про що були складені накладні (а.с. 66-72 т. 1) та податкові накладні (а.с. 73-78, 207-222 т. 1). Приймання зерна зерновими складами на зберігання підтверджується складськими квитанціями на зерно, в яких зазначено, що зерно завезено від позивача на користь ТОВ «Українські аграрні інвестиції» (а.с. 159-164, 169-177 т. 1).

ТОВ «Українські аграрні інвестиції» уповноважило Тарасенко Т.П. на отримання від ТОВ «Маяк» цінностей за договором поставки № 78/2012-К від 01.07.2012, а саме кукурудзи некласної, що підтверджується копіями довіреностей (а.с 160-161 т. 2).

Перерахування коштів від ТОВ «Українські аграрні інвестиції» до позивача підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 162-176 т.2).

28.05.2013 позивач звернувся до ТОВ «Українські аграрні інвестиції» з проханням про припинення дії договору поставки від 01.07.2012 № 78/2012-К та повернення поставленого товару на користь позивача для подальшої поставки товару на умовах передоплати ТОВ «Бад-Алтай» (а.с. 165 т. 1). Враховуючи термінову необхідність в грошових коштах в період збирання урожаю позивач також просив ТОВ «Українські аграрні інвестиції» надати поворотну фінансову допомогу у вигляді грошових коштів, які вже оплачені або будуть оплачені ТОВ «Українські аграрні інвестиції» за поставлену кукурудзу залишити в розпорядженні позивача. Отже, термінова необхідність в грошових коштах та можливість поставки на умовах передоплати стала причиною для подальшого повернення товару від ТОВ «Українські аграрні інвестиції» до ТОВ «Маяк». 29.05.2013 ТОВ «Українські аграрні інвестиції» погодило можливість припинення дії укладеного договору поставки від 01.07.2012 № 78/2012-К і повернення поставленого товару на користь позивача. Крім того, ТОВ «Українські аграрні інвестиції» просило ТОВ «Маяк» відшкодувати понесені витрати на зберігання, сушку, очистку товару в розмірі 159641,28 грн., в т.ч. ПДВ 26606,88 грн. разом із витратами, які будуть понесені на переоформлення складських документів. ТОВ «Українські аграрні інвестиції» також задовольнило прохання позивача і підтвердило можливість надання ТОВ «Маяк» поворотної фінансової допомоги в розмірі 2252991,24 грн. (а.с. 166 т. 1).

На підставі досягнутих домовленостей 30.05.2013 між позивачем та ТОВ «Українські аграрні інвестиції» укладено додатковий договір до договору від 01.07.2012 № 78/2012-К (а.с. 79 т. 1), на підставі якого договір від 01.07.2012 № 78/2012-К достроково припинив свою дію і поставлений товар позивачем за основним договором підлягав поверненню, кількість якого зменшена на кількість, що відповідає нормам природного убутку внаслідок доробки товару. Протягом травня-липня 2013 ТОВ «Українські аграрні інвестиції» здійснено повернення кукурудзи ТОВ «Маяк» на загальну суму 3296427, 43 грн.

На виконання додаткового договору, сторонами були оформлені наступні фінансово-господарські документи:

- видаткові накладні на повернення товару (а.с. 82-88 т. 1);

- трьохсторонні акти приймань-передачі зерна із залученням обох зернових складів - ПП «Північхліб» та ТОВ «Городнянське ХПП» (а.с. 80-81 т. 1);

- переоформлено складські документи на товар, що засвідчують факт переходу права власності на товар до позивача (а.с. 167-168 т. 1).

Позивачем та ТОВ «Українські аграрні інвестиції» було досягнуто домовленості щодо повернення товару шляхом переоформлення складських документів без фактичного переміщення товару з урахуванням того, що товар зберігався на зернових складах, з якими у ТОВ «Маяк» також були укладені договори складського зберігання і перехід права власності на товар без фактичного переміщення не породжував додаткових транспортних витрат.

ТОВ «Українські аграрні інвестиції» понесло витрати по зберіганню, сушінню, прийманню, очистці товару, внаслідок чого між позивачем та ТОВ «Українські аграрні інвестиції» були укладені акти здачі-приймання робіт (а.с. 177-180 т. 2). На час розгляду справи позивач відшкодував ТОВ «Українські аграрні інвестиції» 6804,85 грн. витрат за зберігання кукурудзи, що підтверджується платіжним дорученням № 1177 від 03.07.2013 (а.с. 181 т. 2).

В листі від 18.10.2013 № 88 ТОВ «Горднянське ХПП» повідомляє, що дійсно у нього на зберіганні знаходилося належне ТОВ «Маяк» зерно кукурудзи, яке переоформлялося у власність ТОВ «Українські аграрні інвестиції» і в подальшому було повернуте ТОВ «Маяк», про що складені відповідні первинні документи та відображено в звітності про обсяги зберігання зерна (а.с. 96-98 т. 1, а.с. 53-155 т. 2).

В листі від 30.10.2013 № 166 ПП «Північхліб» повідомляє, що дійсно у нього на зберіганні знаходилося належне ТОВ «Маяк» зерно кукурудзи, яке переоформлялося у власність ТОВ «Українські аграрні інвестиції» і в подальшому було повернуте ТОВ «Маяк», про що складені відповідні первинні документи та відображено в звітності про обсяги зберігання зерна (а.с. 99-100 т. 1).

Довідкою ДПІ у Городнянському районі від 21.10.2013 № 26/22-122/32517983 про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «Горднянське ХПП» щодо документального підтвердження господарських відносин із ТОВ «Маяк», їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.01.2013 по 31.07.2013 документально підтверджено реальність здійснення господарських операцій (а.с. 244-250 т. 1).

Довідкою Чернігівської ОДПІ від 13.11.2013 № 41/22-34654201 про результати проведення зустрічної звірки ПП «Північхліб» щодо підтвердження господарських відносин із ТОВ «Маяк», їх реальності та повноти відображення в обліку за період травень-липень 2013 року документально підтверджено реальність здійснення господарських операцій (а.с. 7-12 т. 2).

Стосовно бухгалтерського обліку коштів, отриманих ТОВ «Маяк» від ТОВ «Українські аграрні інвестиції» за договором поставки № 78/2012-К, судом встановлено, що станом на 24.07.2013 року грошові кошти в сумі 2252991,24 грн. обліковувались на бухгалтерському рахунку № 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями». На підставі договору про надання поворотної фінансової допомоги від 29.07.2013 року бухгалтерською довідкою № 45 вказані грошові кошти в сумі 2252991,24 грн. зараховані на рахунок № 68 «Розрахунки за різними операціями». Повернення ТОВ «Маяк» вказаних грошових коштів в сумі 2252991,24 грн. як поворотної фінансової допомоги підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 191-194 т. 2).

Між ТОВ «Бад-Алтай» та позивачем укладено договір поставки зернових культур від 01.07.2013 № 15 (а.с.89-90 т. 1) та додаткова угода до договору поставки зернових культур від 01.07.2013 № 1 (а.с. 91) до нього, відповідно до яких ТОВ «Маяк» зобов'язався поставити кукурудзу на умовах FСА (Інкотермс 2010) за адресою зернових складів ПП «Північхліб» та ТОВ «Городнянське ХПП». Відповідно до договору від 01.07.2013 № 15 оплата продукції ТОВ «Бад-Алтай» здійснюється в порядку передплати шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача.

На виконання вищезазначеного договору в період з 02.07.2013 по 02.08.2013 ТОВ «Бад-Алтай» перерахувало на користь ТОВ «Маяк» грошові кошти в сумі 3016700,00 грн.

В період з 02.07.2013 по 05.08.2013 позивач здійснив поставку продукції на суму 2990813,60 грн., в т.ч. ПДВ 498468,91 грн., про що були складені накладні (а.с. 92-95 т. 1).

З 02.07.2013 року по 05.07.2013 року включно здійснювалось відвантаження з зернового складу ПП «Північхліб», а в подальшому відвантаження товару проводилось з ТОВ «Городнянське ХПП». Підтвердження надання позивачем вказівок зерновим складам по відвантаженню товару на користь ТОВ «Бад-Алтай» відображено у розпорядженнях (а.с. 182-183 т. 2).

В процесі виконання договору поставки зернових культур від 01.07.2013 № 15 між ТОВ «Бад-Алтай» та позивачем виник спір щодо стягнення з ТОВ «Маяк» 25886,40 грн. безпідставно отриманих грошових коштів, обґрунтований не поставкою ТОВ «Маяк» зерна кукурудзи на умовах договору поставки зернових культур від 01.07.2013 № 15. Рішенням господарського суду Чернігівської області від 13.11.2013 року по справі № 927/1176/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2014 року по справі № 927/1176/13, в позові ТОВ «Бад-Алтай» відмовлено повністю (а.с. 38-44 т. 2). Під час розгляду справи суд першої інстанції та апеляційної інстанції досліджував виконання та дотримання сторонами умов договору та встановив реальність його виконання сторонами.

В п. 209.15 Податкового кодексу України наведені терміни, які застосовуються для цілей ст. 209 цього Кодексу, яка регламентує спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства.

При цьому резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування (п. 209.1 ст. 209 Податкового кодексу України).

Судом встановлено, що ТОВ «Маяк» зареєстровано в якості суб'єкта спеціального режиму оподаткування податку на додану вартість з 01.01.2009.

Згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей (п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України).

Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що кукурудза, яка є предметом договору поставки від 01.07.2012 № 78/2012-К є продукцією власного виробництва ТОВ «Маяк» та по факту оформлення документів щодо передачі кукурудзи до ТОВ «Українські аграрні інвестиції» чи отримання коштів в якості попередньої оплати товариством у відповідності з положеннями п. 185.1 ст. 185, п. 187.1. ст. 187, п. 201.1, п. 201. 7, п. 201.8 ст. 201, п. 209.1 та п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України виписувалися податкові накладні, які відображалися в скорочених податкових декларація з податку на додану вартість за відповідні податкові періоди. Підстав же для відображення сум податку на додану вартість в розмірі 417254,00 грн., в т.ч. за квітень 2013 року в сумі 1070,00 грн., за травень 2013 року в сумі 62667,00 грн., за червень 2013 року в сумі 305850,00 грн., за липень 2013 року в сумі 47667,00 грн. в загальних деклараціях з податку на додану вартість у ТОВ «Маяк» не було. Тобто позивачем не занижено податок на додану вартість на суму 417254,00 грн. в загальній декларації.

Суд звертає увагу, що після повернення кукурудзи ТОВ «Українські аграрні інвестиції» позивачу проведене відповідне коригування податкової звітності з податку на додану вартість, про що зазначено в акті перевірки від 22.10.2013 № 59/22/03796809.

По-друге, твердження відповідача про завищення ТОВ «Маяк» податкового кредиту по декларації з податку на додану вартість (скороченій) за травень 2012 року на суму ПДВ 10000,00 грн. є безпідставними, зважаючи на наступне.

Судом встановлено, що ТОВ «Маяк» укладено з ТОВ «Агро-Актив 2009» договір від 29.05.2012 № 46 (а.с. 101 т. 1), за умовами якого ТОВ «Агро-Актив 2009» поставив позивачу два культиватори КРНВ-5.6-04 (без підк. з трансп. пристр) загальною вартістю 60000,00 грн. Реальність здійснення господарської операції підтверджують: видаткова накладна від 05.06.2012 № 213 (а.с. 104 т. 1); податкові накладні від 29.05.2012 № 211 та від 30.05.2012 № 215 (а.с. 105-106 т. 1); акт здачі-приймання товару (а.с. 187 т. 1); гарантійні документи (паспорти) (а.с. 188-203 т. 1); акт від 05.06.2012 № 000000000025 введення в експлуатацію основних засобів (а.с. 184 т. 2); відомість по основним засобам за 05.06.2012-31.01.2014, в якій відображені дані по експлуатації культиваторів, зносу та залишковій вартості (а.с. 185 т. 2); платіжні доручення від 29.05.2012 № 874 та від 30.05.2012 № 896 (а.с. 102, 103 т. 1).

Всі вищевказані господарські відносини відображені в бухгалтерському обліку позивача, що підтверджують: журнал-ордер і відомість по рахунку 361 за 9 місяців 2013 року; журнал-ордер і відомість по рахунку 361 за 01.07.2013-31.08.2013; журнал-ордер і відомість по рахунку 631 за червень 2012 року (а.с. 225-227 т. 1).

ТОВ «Маяк» до податкового органу були надані податкові декларації з податку на додану вартість (а.с. 13-22 т. 2).

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Тобто, позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих представником позивача доказів вбачається, що договір мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із п.185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно із п. 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Згідно із п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому з урахуванням норм статей 44 та 61 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування податкового кредиту.

Також необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Вищий адміністративний суд України у справах з аналогічним предметом спору дотримується позиції, що судом обов'язково має бути досліджено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам.

Вказаний факт був повністю доведений представником позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, п. 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини. спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочинів недійсними та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх поставок товарів, робіт, послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його контрагентами.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Як на підставу нікчемності правочину позивача з ТОВ «Агро-Актив 2009» податковий орган посилається на акт Кіровоградської ОДПІ Кіровоградської області ДПС від 03.06.2013 № 483/1520/36793464 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Агро-Актив 2009» з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за березень, травень 2012 року, яким встановлено безпідставне формування податкових зобов'язань та податкового кредиту ТОВ «Агро-Актив 2009» (а.с. 1-7 т. 2).

Вказаний акт Кіровоградської ОДПІ від 03.06.2013 № 483/1520/36793464 ґрунтується на акті перевірки Кіровоградської ОДПІ від 08.02.2013 № 1414/1520/37918554 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Бізнесстандарт ЛТД» (постачальником ТОВ «Агро-Актив 2009») з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту за період з січня по грудень 2012 року, яким встановлено неможливість фактичного здійснення ТОВ «Бізнесстандарт ЛТД» господарських операцій через відсутність матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу, всі правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, здійснених ТОВ «Бізнесстандарт ЛТД» з постачальниками та покупцями, оскільки не підтверджено податкову адресу ТОВ «Бізнесстандарт ЛТД».

Проте, такі посилання судом не приймаються до уваги, зважаючи на наступне.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Суд вважає за доцільне зазначити, що чинним податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акта перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки (довідку) іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого.

Водночас податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також не доведено та не надано доказів, які б свідчили про безтоварний або фіктивний характер здійсненої операції.

Отже, такі посилання відповідача судом не приймаються до уваги, оскільки позивачем в повній мірі документально підтверджено реальність виконання правочину позивача з контрагентом.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.

Також суд зазначає, що рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Окрім того, слід зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб'єкта господарювання додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.

Тобто в діях позивача відсутнє порушення вимог п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України.

По-третє, судом встановлено, що позивачем віднесено суму ПДВ 7568,00 грн. до податкового кредиту податкової декларації з податку на додану вартість (спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського господарства) за серпень 2013 року на підставі наступних податкових накладних, включених до реєстру отриманих податкових накладних за серпень 2013 року:

- від 31.08.2013 № 3, що отримана від СТОВ «Селянська спілка ім. Шевченка» на загальну суму 26993,14 грн., в т.ч. ПДВ 4498,86 грн. (а.с. 186 т. 2);

- від 05.08.2013 № 1312, що отримана від ТОВ «ТД ИРБИС» на загальну суму 3756,60 грн., в т.ч. ПДВ 626,10 грн. (а.с. 187 т. 2);

- від 31.07.2013 № 10509, що фактично отримана30.08.2013 року від ТОВ «ТД ИРБИС» на загальну суму 7655,62 грн., в т.ч. ПДВ 1275,94 грн. (а.с. 188 т. 2);

- від 20.05.2013 № 1364, що фактично отримана 07.08.2013 року від ТОВзІІ «Новофарм» на загальну суму 6999,90 грн., в т.ч. ПДВ 1166,65 грн. (а.с. 189 т. 2).

При проведенні перевірки посадовими особами ТОВ «Маяк» не надано для перевірки оригінали податкових накладних від 31.08.2013 № 3 (сума ПДВ 4498,86 грн.), від 05.08.2013 № 1312 (сума ПДВ 626,10 грн.), від 31.07.2013 № 10509 (сума ПДВ 1275,94 грн.), від 20.05.2013 № 1364 (сума ПДВ 1166,65 грн.).

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця (п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно пояснення, наданого головним бухгалтером ТОВ «Маяк», податкові накладні від 31.08.2013 № 3 (сума ПДВ 4498,86 грн.), від 05.08.2013 № 1312 (сума ПДВ 626,10 грн.), від 31.07.2013 № 10509 (сума ПДВ 1275,94 грн.) не надані для перевірки у зв'язку з відсутністю їх оригіналів на підприємстві (а.с. 37 т. 2).

Що стосується податкової накладної від 20.05.2013 № 1364, виписаною ТОВзІІ «Новофарм» на загальну суму 6999,90 грн., в т.ч. ПДВ 1166,65 грн., то встановлено, що вона помилково врахована до податкового кредиту за серпень 2013 року, оскільки виписана 08.07.2013 року та фактично врахована до податкового кредиту за липень 2013 року, що підтверджується копіями додатків 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість за липень, серпень 2013 року (а.с. 199, 200 т. 2), а також додатковими поясненнями позивача (а.с. 203 т. 2).

Таким чином, позивачем порушено вимоги п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 200 Податкового кодексу України та завищено суму податкового кредиту по ПДВ за серпень 2013 року на суму 7568,00 грн.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позов належить задовольнити частково.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674 за вказаний позов позивачу необхідно було сплатити судовий збір в розмірі 4872,00 грн.

Під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Позивачем під час подання адміністративного позову сплачено судовий збір в розмірі 487,20 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 27.01.2014 № 1341 (а.с. 3 т. 1).

Відповідно до ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Тому згідно із ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір в розмірі 477,46 грн. присуджується на користь позивача за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ріпкинському районі Головного управління Міндоходів у Чернігівській області:

- від 07.11.2013 № 0000182200;

- від 07.11.2013 № 0000192200 в частині зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 31455,00 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Маяк» судовий збір в розмірі 477,46 грн.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя О.Є. Смірнова