Ухвала

від 15.04.2014 по справі 2а-1857/11/1070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" квітня 2014 р. м. Київ К/9991/72838/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.

Муравйова О.В.

за участю секретаря : Горголь І.С.

представників:

позивача: Кабанова В.І.

відповідача 1 : Богатова Ю.М.

відповідача 2 : не з'явився

прокуратури: Клюге Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптторгсервіс плюс»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2012 року

у справі № 2а-1857/11/1070

за позовом Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптторгсервіс плюс»

Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріверс ЛТД»

за участю Прокуратури Київської області

про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином

ВСТАНОВИВ:

Іванківська міжрайонна державна податкова інспекція Київської області (далі по тексту - позивач, МДПІ) звернулась з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптторгсервіс плюс» (далі по тексту - відповідач 1, ТОВ «Оптторгсервіс плюс») Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріверс ЛТД» (далі по тексту - відповідач 2, ТОВ «Ріверс ЛТД») за участю Прокуратури Київської області (далі по тексту - прокуратура) про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 01.12.2011 року? в задоволенні позовних вимог МДПІ відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2012 року скасовано постанову Київського окружного адміністративного суду від 01.12.2011 року. Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено.

Відповідач 1, не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду апеляційної інстанції, оскаржив його у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У запереченні на касаційну скаргу МДПІ, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ТОВ «Оптторгсервіс плюс» залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін та прокуратури, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що МДПІ проведено виїзну позапланову перевірку ТОВ «Ріверс - ЛТД» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Бізнес Алвінет ЛТД» за листопад, грудень 2009 року», за результатами якої складено акт від 10.06.2010 року № 802/23-33011056.

В акті перевірки зазначено, що ТОВ «Ріверс - ЛТД» порушено ч. 1, ч. 5 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України.

Крім того, в акті перевірки зазначено, що податковим органом встановлено відсутність поставок товарів та укладання угод з метою настання реальних наслідків, у зв'язку з тим, що угоди поставки, укладені між ТОВ «Ріверс - ЛТД» та ТОВ «Бізнес Алвінет ЛТД» є нікчемними .

Також, МДПІ було проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ТОВ «Оптторгсервіс плюс» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Ріверс - ЛТД» за листопад - грудень 2009 року, січень - березень 2010 року за результатами якої складено акт від 09.09.2010 року № 1257/23/33130353.

В акті перевірки зазначено, що відповідачем 1 порушено ч. 1, ч. 5 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що 01.07.2009 року між ТОВ «Ріверс ЛТД» (продавець) та ТОВ «Оптторгсервіс плюс» (покупець) укладено договір поставки № 01/07 відповідно до умов якого продавець має поставити покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар, номенклатура, якість та ціна якого мають бути визначені, відповідно до наданих продавцем та прийнятих покупцем накладних та інших необхідних документів , що підтверджують якість та стан товару.

Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги вказував на нікчемність угод, укладених між вищевказаними суб'єктами господарювання, у зв'язку з тим, що такі угоди укладені без мети реального настання правових наслідків, без економічної вигоди, виключно з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, отримання підприємством податкової вигоди.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову МДПІ щодо стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином виходив з того, що укладений між відповідачами правочин відповідає вимогам чинного законодавства України, має своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданим, а факт виконання господарських зобов'язань сторін підтверджується первинними та податковими документами.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги МДПІ виходив з того, що висновки податкового органу є необґрунтованими.

Колегія суду не може погодитись з такими висновками судів, вважаючи їх передчасними та такими, що винесені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що факт передачі товару від ТОВ «Бізнес Алвінет ЛТД» до ТОВ «Ріверс - ЛТД» уже був досліджений судами першої та апеляційної інстанції при вирішенні адміністративної справи № 2а-7726/10/1070 за позовом Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області до ТОВ «Бізнес Алвінет ЛТД», ТОВ «Ріверс - ЛТД» про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином.

Та зазначив, що Київським апеляційним адміністративним судом у справі № 2а-7726/10/1070 встановлено безпідставність твердження позивача про безтоварність операцій поставки між ТОВ «Бізнес Алвінет ЛТД» та ТОВ «Ріверс - ЛТД».

У зв'язку з чим, правову оцінку факту постачання товару від ТОВ «Бізнес Алвінет ЛТД» до ТОВ «Ріверс - ЛТД» було надано при вирішенні іншої справи та закріплено у судовому рішенні, яке у відповідності до частини 3 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України , набрало законної сили.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги МДПІ виходив з того, що оп?ерації з оприбуткування, прий?мання-передачі товарів не про?водились, та як наслідок, у ході перевірки не встановлено факт передачі товарів від продавця до покупця, в зв'язку з його в?ідсутністю.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

В той же час, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Судам, при вирішенні даної справи, слід звернути увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам необхідно з'ясувати, зокрема:

- Рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

- Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. Зокрема, встановити статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

- Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. В обов'язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Для з'ясування зазначених обставин судам необхідно перевірити доводи податкового органу, викладені в акті перевірки та інші докази.

Частиною 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Проте, судами попередніх інстанцій при вирішенні даної справи не було в повному обсязі досліджено вищевказані правочини між позивачем та контрагентами, не було досліджено первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, наявність у підприємства основних засобів та трудових ресурсів, необхідних для вчинення дій, що становлять зміст відповідних операцій.

Крім того, судам у разі виявлення факту порушення відповідачами вимог чинного законодавства під час укладення та виконання спірного договору слід додаткового перевірити і дотримання податковим органом строку, передбаченого статтею 250 Господарського кодексу України, під час притягнення відповідачів до відповідальності в порядку статті 208 Господарського кодексу України.

Отже, колегія суду приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій не дослідили та не розглянули належним чином докази, що містяться в матеріалах справи, не надали належну оцінку обставинам справи, порушили та невірно застосували норми матеріального права, та, як наслідок, прийняли незаконні рішення.

Викладене свідчить про порушення судами вимог статті 159 КАС України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Касаційна ж інстанція згідно з ч. 2 ст. 220 КАС України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція на підставі ст. 227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, порушень норм процесуального права, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення спору по суті.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Відповідно до вищевикладеного, касаційна скарга відповідача 1 підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптторгсервіс плюс» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2012 року та постанову Київського окружного адміністративного суду від 01.12.2011 року - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак О.В. Муравйов