Постанова

від 09.04.2014 по справі 802/774/14-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

09 квітня 2014 р. Справа № 802/774/14-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Комара П. А.,

секретаря судового засідання: Кулика В. В.

представника позивача: Долиняного С. В.

представника відповідача: Міровського В. А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: ТОВ "ЮВВ - БУД"

до: Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області

про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулося ТОВ "ЮВВ - БУД" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що податкове повідомлення-рішення від 24.02.2014р. № 0001792203, видане на підставі акту позапланової невиїзної перевірки №316/22-03/34004689 від 14.02.2014р., протиправне, винесене з порушенням вимог чинного законодавства та таке, що підлягає скасуванню. Позивач вказує на те, що висловлені відповідачем в акті перевірки припущення щодо нікчемності укладених із ПП "Нікодім" правочинів не відповідають дійсності.

На переконання позивача, у нього наявні усі підтверджуючі реальність господарських операцій документи, які вимагає чинне законодавство. Крім того, правочини, укладені із контрагентом, є чинними та відповідають вимогам Цивільного кодексу України.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, додатково надав письмові докази в підтвердження зайнятої правової позиції та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучені до матеріалів справи (а.с. 131-136). Додатково пояснив, що встановлені перевіркою порушення діючого законодавства в дійсності мали місце. Таким чином, відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, діяв згідно із нормами чинного законодавства, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. А тому, на його думку, адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, судом встановлено наступне.

ТОВ "ЮВВ-БУД" зареєстровано виконавчим комітетом Вінницької міської ради 19.01.2006р., що стверджується свідоцтвом про державну реєстрацію №11741020000003117 від 19.01.2006р.

Головним державним ревізор - інспектором відділу перевірок з окремих питань управління податкового аудиту Вінницької ОДПІ ГУ Міндоходів у Вінницькій області Нікітіною Н. Є., керуючись ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.1, п. 78.1 ст. 78, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України, відповідно наказу Вінницької ОДПІ ГУ Міндоходів у Вінницькій області за №384 від 10.02.2014р. проведена позапланова невиїзна документальна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю "ЮВВ-БУД" (код ЄДРПОУ 34004689) з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП "Нікодім" (код ЄДРПОУ 30744191) за липень, серпень та жовтень 2013 року.

В ході перевірки відповідачем встановлено, що в період який перевірявся, між позивачем та ПП "Нікодім" укладено наступні договори:

- договір поставки товару №25 від 24.07.2013 року згідно умов якого ТОВ "ЮВВ-БУД" придбано у ПП "Нікодім" товару відповідно до видаткових накладних на загальну суму 1740084,60 грн., в тому числі ПДВ -290014,10 грн.

- договір №18-06/13ПІ від 18.06.2013 року відповідно до умов якого ПП "Нікодім" надало ТОВ "ЮВВ-БУД" послуги з прокладання труби пластикової на загальну суму 83050,88 грн., в тому числі ПДВ - 13841,82 грн., що підтверджується податковими накладними.

Податковим органом зроблено висновок, що господарські операції по вказаних договорам не здійснювалися та є безтоварними, а ТОВ "ЮВВ-БУД" не має права на податковий кредит у сумі 303856 грн., обґрунтовуючи це наступним.

Згідно із актом №1361/22-03/30744191 від 31.12.2013р. про неможливість проведення зустрічної звірки ПП "Нікодім" щодо підтвердження господарських операцій з ТОВ "Торговий дім "Енергокомфорт" встановлено відсутність посадових осіб ПП "Нікодім" за податковою адресою та будь-яких документів щодо проведення господарської діяльності.

Крім того, податковим органом з посиланням на акти про неможливість проведення зустрічних звірок ТОВ "Торговий дім "Енергокомфорт" (№887/22/31189735 від 05.11.2013р.) та ТОВ "Побережне" (№1066/2203/32172607 від 26.11.2013р.) зроблено висновок про нереальність господарських операцій здійснених між позивачем та ПП "Нікодім" у зв'язку з відсутністю факту реального здійснення господарських операцій між ПП "Нікодім" та його контрагентами.

За результатами перевірки позивача складено Акт №316/22-03/34004689 від 14.02.2014р., в якому зафіксовано порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 , п.200.3, п.200.4 ст. 200 Податкового кодексу України. Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період що перевірявся встановлено завишення на суму 303856 грн., а саме: за липень 2013 року на суму 129335 грн.; за серпень 2013 року на суму 74841 грн. та за жовтень 2013 року на суму 99680 грн.

На підставі акту перевірки Вінницькою об'єднаною державною податковою інспекцією ГУ Міндоходів у Вінницькій області винесене податкове повідомлення-рішення від 28.02.2014р. №0001792203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 379820 грн., в тому числі за основним платежем - 303856 грн., та штрафними санкціями - 75964 грн.

Суд, визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідача та наданих у справу доказів, виходив з наступного.

Згідно пп.14.1.36 ст.14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Позивач є юридичною особою та зареєстрований платником податків, в тому числі платником податку на додану вартість, що підтверджується статутом, свідоцтвом про державну реєстрацію, довідкою з ЄДРПОУ, свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість, що містяться в матеріалах справи.

Видами господарської діяльності, якими займається позивач, є електромонтажні роботи; монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування; інші спеціалізовані будівельні роботи; діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно - технічним обладнанням; оптова торгівля залізними виробами, водопровідним і опалювальним устаткуванням і приладдям до нього, що стверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

В процесі здійснення вказаних видів господарської діяльності між позивачем та ПП "Нікодім" склались господарські відносини по купівлі-продажу товарів, а також з виконання робіт по прокладці труби пластикової за адресою: м. Вінниця, вул. К. Маркса, 18а.

Таким чином судом встановлено, та не заперечується сторонами, що між позивачем та ПП "Нікодім" укладено договір поставки товару №25 від 24.07.2013 року та договір №18-06/13ПІ від 18.06.2013 року.

Згідно з п.п.14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В результаті проведених операцій, згідно вищезазначених вимог Податкового кодексу України, позивачем віднесено до складу податкового кредиту нараховані суми податку на додану вартість, перевіркою повноти визначення податкового кредиту за перевіряє мий період встановлено завищення на суму303856 грн.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010р. № 1112/11/13-10 (далі-Інформаційний лист), у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, постанова від 9 вересня 2008 року, в якій зазначено, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Але, поряд із цим, в даному Інформаційному листі зазначено, що в постанові Верховного Суду України від 08 вересня 2009 року останній вказує на те, що відповідно до частини другої статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік.

Крім цього, з врахуванням правової позиції Верховного Суду України, ВАСУ зазначає, що одним із етапів встановлення судом обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, є встановлення факту-здійснення господарської операції шляхом дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договорів, актів виконаних робіт, документів про перевезення, зберігання товарів тощо. Відсутність належних первинних документів може свідчити про нездійснення самих господарських операцій. Крім того, дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та або бюджетне відшкодування.

З врахуванням викладеного слід зазначити, що документами, які підтверджують факт поставки позивачу товарів та реальність здійснення операцій, є договір поставки товару та договір про виконання робіт, податкові накладні, видаткові накладні, подорожні листи.

Отже, господарські операції, фактично здійснювані підприємством позивача, підтверджуються оформленими належним чином документами.

За відсутності в цих документах недоліків, які згідно ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, що спричиняють втрату первинними документами юридичної сили та доказовості - немає правових підстав для неврахування цих документів як доказів дійсності укладання та виконання угод.

Так, вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. № 996-ХIV та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.95р. №1988.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції".

За змістом наведених норм, наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), які в подальшому використовуються у межах господарської діяльності платника податку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та валових витрат.

Констатація фактів порушень законодавства, що ґрунтується лише на сумнівах та припущеннях, є неприпустимою при складанні офіційного документу органу державної податкової служби (акту перевірки).

Це є порушенням п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 року № 984, згідно якого факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В контексті даної спірної ситуації акт податкового органу не містить будь-якого документального підтвердження стосовно не виконання фінансово-господарських взаємовідносин позивача по взаєморозрахунках з контрагентом, а викладені у ньому висновки не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Суд приходить до висновку, що дії позивача свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідають дійсному економічному змісту.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що правочини, укладені позивачем з ПП "Нікодім" відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаним підприємством, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт надання послуг та поставки товарів позивачеві зі сторони його контрагента документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту надання послуг та поставки товарів не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для беззаперечного висновку суду щодо реальності господарської операції

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту позивача.

Відносно посилань податкового органу щодо нікчемності та недійсності позивачем укладених правочинів, слід зазначити, що необхідною умовою для визнання угоди недійсною внаслідок її укладення з метою завідомо суперечливою інтересам держави і суспільства є з'ясування, у чому конкретно полягала така мета та наявність умислу хоча б однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Акт перевірки не містить жодного доказу укладення договору між позивачем та контрагентом з порушенням публічного порядку і спрямованості саме на це їх умислу. Отже, вказані обставини та долучені до матеріалів справи докази додатково підтверджують протилежність позицій відповідача.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку про правомірність включення позивачем сум податку на додану вартість в загальному розмірі 303856 грн. до складу податкового кредиту. Таким чином, висновки акту перевірки є необґрунтованими, суперечать законодавству з питань оподаткування та фактичним обставинам справи, а тому податкове повідомлення-рішення прийняте на його основі є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Також, суд відмічає, що відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

З обставин адміністративної справи вбачається, що відповідачами не доведено правомірність оскаржуваного рішення, відтак позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду адміністративної справи.

На підставі вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню шляхом скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат у справі, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України відповідно до задоволених вимог (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Згідно з ч. 1 ст. 98 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору", який набрав чинності з 23 жовтня 2013 року, внесено зміни у підпункті 1 пункту 3: а саме: за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру ставка судового збору складає 0,06 розміру мінімальної заробітної плати, майнового характеру - 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

З 1 січня 2014 року встановлена мінімальна заробітна плата у розмірі 1218,00 грн.

Водночас частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Позивач заявив вимоги майнового характеру, 2 відсотки розміру майнових вимог позивача складають 75964 грн., у зв'язку з чим застосовується максимальна встановлена ставка судового збору - 1,5 розміру мінімальної заробітної плати.

Таким чином, визначена за правилом абзацу 2 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" сума судового збору у цій справі у складає 4872 грн.

До позовної заяви позивач додав платіжне доручення про сплату судового збору у розмірі 489 грн. Інших судових витрат, окрім судового збору, під час розгляду справи не встановлено.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ передбачено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд вважає за необхідне стягнути судові витрати позивача у розмірі 487,20 грн. із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунків суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Решта суми судового збору у розмірі 4384,80 грн. стягується з відповідача згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" пропорційно до задоволеної частини вимоги.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області №0001792203 від 28.02.2014р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ "ЮВВ - БУД" судовий збір у розмірі 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім гривень 20 копійок) шляхом їх безспірного списання органами Державної казначейської служби України з рахунків Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області.

Стягнути з Державного бюджету України на спеціальний рахунок Державної судової адміністрації України (банк одержувача - ГУ ДКСУ у Вінницькій області, код банку 802015, р/р 31219206784002) судовий збір в сумі 4384,80 грн. (чотири тисячі триста вісімдесят чотири гривні вісімдесят копійок) шляхом його безспірного списання органами Державної казначейської служби України з рахунків Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Комар Павло Анатолійович