Рішення

від 27.03.2014 по справі 758/16605/13-ц

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/16605/13-ц

Категорія 52

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2014 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Богінкевич С. М. ,

при секретарях - Власюк М. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Управління капітального будівництва Національної академії медичних наук України» про стягнення заборгованості по сплаті заробітної плати, середнього заробітку за час затримки та відшкодування моральної шкоди, суд,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що він з 03.12.2012 року по 17.06.2013 рік працював в ДП «Управління капітального будівництва Національної академії медичних наук України» на посаді начальника юридичного відділу.

Зазначає, що 17.06.2013 року після його звільнення за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України) відповідно до наказу від 17.06.2013 року № 38-к головному бухгалтеру відповідно до статей 4 та 24 Закону України «Про відпустки» було дано відповідне розпорядження провести йому виплату грошової компенсації за невикористані 12 календарних днів щорічної основної відпустки за період роботи з 03.12.2012 року до 17.06.2013 року. Крім того, відповідач в порушення вимог ч.1 ст. 116 КЗпП України не виплатив йому заробітну плату за лютий 2013 року - червень 2013 року.

Вважає дії відповідача незаконними, оскільки у відповідності до ч. 1 ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць, через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, у зв'язку з чим змушений був звернутись до суду з даним позовом та просить стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в розмірі 8 826 гривень 06 копійок та середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати при звільненні в розмірі 14 241 гривень 40 копійок за період з 18.06.2013 року по 02.12.2013 рік включно.

Крім того позивач уточнив свої вимоги та просить стягнути з відповідача також моральну шкоду в розмірі 10 000 гривень, мотивуючи тим, що неправомірними діями відповідача йому було завдано моральні та фізичні страждання, внаслідок чого були порушені його законні права, відбулась втрата у зв'язку із цими обставинами його престижу та ділової репутації, що призвело до моральних переживаннь, а також порушення нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенням стосунків з сім'єю, друзями та іншими оточуючими людьми.

Позивач в судове засідання не з'явився, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, однак подав до суду заяву в якій позов підтримав, просив його задоволити повністю з підстав, викладених в ньому та проводити розгляд справи без його участі на підставі всіх наявних доказів, долучених до матеріалів справи, тому суд вважає за можливе проводити розгляд справи у його відсутності.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, однак подав до суду свої заперечення, в яких просив у задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні в розмірі 14 241 гривень 40 копійок та моральної шкоди в розмірі 10 000 гривень, оскільки заробітна плата позивачу не виплачується в зв'язку з відсутністю фінансування підприємства з державного бюджету. Що стосується позовної вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі, то в цій частині останній визнав позов та просив його задоволити, з урахуванням проведених виплат, а саме - в розмірі 8 483 гривні 35 копійок. Крім того просив розглянути спір без його участі та повідомити про результат розгляду справи у відповідності до вимог чинного законодавства.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Стаття 45 Конституції України визначає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Як вбачається з матеріалів справи, з 03.12.2012 року по 17.06.2013 рік позивач працював в ДП «Управління капітального будівництва Національної академії медичних наук України» на посаді начальника юридичного відділу, що підтверджується відповідним записом в трудовій книжці (а.с.16-30).

Відповідно до наказу директора ДП «Управління капітального будівництва Національної академії медичних наук України» №38-К 17.06.2013 року позивача було звільнено з посади начальника юридичного відділу за згодою сторін, відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України (а.с.11).

Як вбачається з вищезазначеного наказу від 17.06.2013 року №38-К 17.06.2013 року головному бухгалтеру відповідно до статей 4 та 24 Закону України «Про відпустки» було дано відповідне розпорядження провести йому виплату грошової компенсації за невикористані 12 календарних днів щорічної основної відпустки за період роботи з 03.12.2012 року до 17.06.2013 року. Однак, відповідач в порушення вимог ч.1 ст. 116 КЗпП України не виплатив йому заробітну плату за лютий 2013 року - червень 2013 року.

Відповідно до довідки від 24.10.2013 року №368 ДП «Управління капітального будівництва Національної академії медичних наук України» заборгованість відповідача з виплати заробітної плати перед позивачем на час її складення становила 16 936 гривень 90 копійок (а.с.12), однак в подальшому у зв'язку із виплатою відповідачем заборгованості по заробітній платі, заборгованість станом на 26.03.2014 рік склала всього 8 483 гривні 35 копійок, що підтверджується довідкою від 26.03.2014 року №35 (а.с.53) та розрахунковими листами за грудень 2013 року та січень 2014 року (а.с.54).

В зв'язку з вищевикладеним, оскільки в ході судового розгляду було встановлено, що незважаючи на вимоги вищезазначених норм Конституції України та норми КЗпП України відповідач не виплачує позивачу заробітну плату, у зв'язку з чим утворилась заборгованість по заробітній платі саме у розмірі 8 483 гривні 35 копійок, вказані вимоги суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується позовної вимоги щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку, слід зазначити наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 116, ст. 117 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Розрахунок середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні здійснюється відповідно постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати». Відповідно до якого середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Оскільки середньомісячна заробітна плата позивача становить 149 гривень 83 копійки на день (з яких 6 143 гривні 14 копійок (заробітна плата за квітень - травень 3 193 гривні 30 копійок + 2 949 гривень 84 копійки = 6 143 гривні 14 копійок) : 41 робочий (кількість робочих днів в квітні та травні) = 149 гривень 83 копійки) сукупній середній заробіток за час затримки заробітної плати (з 18.06.2013 року по 02.12.2013 року включно) складає: 149 гривень 83 копійок Х 116 днів (з 18.06.2013 року по 02.12.2013 року включно) = 17 380 гривень 28 копійок.

Крім тог, слід зазначити, що з врахуванням єдиного соціального внеску 3,6% сукупній середній заробіток за час затримки заробітної плати (з 18.06.2013 року по 02.12.2013 року включно) складає 16 754 гривень 59 копійок (з яких 17 380 гривень 28 копійок - (17 380 гривень 28 копійок Х 3,6%).

Крім того, з врахуванням податку з доходів фізичних осіб в розмірі 15% середній заробіток за час затримки заробітної плати (з 18.06.2013 року по 02.12.2013 року включно) складає 14 241 гривню 40 копійок (з яких 16 754 гривень 59 копійок - (16 754 гривень 59 копійок Х 15%).

В зв'язку з вищевикладеним, з урахуванням податків, сума середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні становить 14 241 гривню 40 копійок.

Дана вимога позивача ґрунтується на вимогах чинного законодавства, у зв'язку з чим підлягає задоволенню.

Що стосується позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь завданої моральної шкоди то вона підлягає задоволенню частково, виходячи з наступних підстав.

Стаття 237-1 КЗпП України визначає, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Крім того, як зазначено в постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 2371 КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Умови відшкодування моральної (немайнової) шкоди, передбачені укладеним сторонами контрактом, які погіршують становище працівника порівняно з положеннями ст. 2371 КЗпП чи іншим законодавством, згідно зі ст. 9 КЗпП є недійсними.

Як вже зазначалося вище, позивач в обґрунтування факту завдання йому моральної шкоди зазначив, що неправомірні дії відповідача призвели до моральних та душевних страждань, які він зазнав у зв'язку з протиправною поведінкою відповідача, втрати у зв'язку із цим престижу та ділової репутації, що потягло моральні переживання, порушення нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенням стосунків з сім'єю, друзями та іншими оточуючими людьми. У зв'язку з чим оцінив завдану йому моральну шкоду в 10 000 гривень

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Враховуючи вищевикладене, встановлені в судовому засіданні обставини, суд вважає, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди, підлягає задоволенню частково, а саме в розмірі 2 000 гривень, що відповідає вимогам розумності і справедливості виходячи з усіх обставин справи.

Крім того відповідно до вимог ст.ст. 79, 88 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір в розмірі 229 гривень 40 копійок.

На підставі викладеного, ст.ст. 94, 115, 237-1 КЗпП України, ст. 27 Закону України "Про оплату праці", Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 11, 15, 57- 60, 79, 88, 208, 209, 213-215, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Управління капітального будівництва Національної академії медичних наук України» про стягнення заборгованості по сплаті заробітної плати, середнього заробітку за час затримки та відшкодування моральної шкоди - задоволити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Управління капітального будівництва Національної академії медичних наук України» (код ЄДРПОУ 37995314, розташованого за адресою м. Київ, вул. Герцена,12) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) заборгованість по заробітній платі в розмірі 8 483 (вісім тисяч чотириста вісімдесят три) гривні 35 копійок, середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати при звільненні в розмірі 14 241 (чотирнадцять тисяч двісті сорок одну) гривню 40 копійок, моральну шкоду в розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень, а всього 24 724 (двадцять чотири тисячі сімсот двадцять чотири) гривні 75 копійок.

Стягнути з Державного підприємства «Управління капітального будівництва Національної академії медичних наук України» (код ЄДРПОУ 37995314, розташованого за адресою м. Київ, вул. Герцена,12) на користь держави судовий збір в сумі 229 (двісті двадцять дев'ять) гривень 40 копійок.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Подільський районний суд м. Києва, шляхом подачі в десятиденний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

Суддя С. М. Богінкевич