Рішення

від 08.04.2014 по справі 906/131/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "08" квітня 2014 р. Справа № 906/131/14

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Зальотін О.О. - довіреність № 12/12/13 від 12.12.2013;

від відповідача: Мельниченко О.Б. - довіреність б/н від 08.08.2013.

В порядку ст. 30 ГПК України, представники Житомирської обласної ради:

Пасічник О.М. - довіреність №/1-5-22/188 від 06.03.2014;

Казьмірик В.І. - довіреність №/1-5-22/392 від 07.04.2014

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпродукт Логістикс" (м.Житомир)

до Житомирського комунального комерціалізованого підприємства "М'ясомолторг" Житомирської обласної ради

про визнання незаконними дій щодо односторонньої зміни договору та зобо'язання здійснити перерахунок вартості відшкодування витрат

У відповідності до ч.3 ст. 69 ГПК України, строк розгляду спору було продовжено на 15 днів - до 23.04.2014.

Позивач звернувся до суду з позовом, згідно якого просить: - визнати незаконними дії відповідача щодо односторонньої зміни договору; - зобов'язати відповідача здійснити перерахунок вартості відшкодування витрат за період з січня 2013 по січень 2014 у сумі 180877,76грн.

Представник позивача позов підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Подав клопотання про долучення до матеріалів справи уточнення по сумі позову (а.с. 142-143, т.2).

Представник відповідача проти позовних вимог заперечила. Подала клопотання про долучення до матеріалів справи клопотання від 07.04.2014 (а.с. 144-146, т.2).

Викликаний в судове засідання в порядку ст. 30 ГПК України представник Житомирської обласної ради надав усні пояснення та подав клопотання про долучення до матеріалів справи копій рішень від 22.11.2012 №677 та від 17.03.2011 №108 (а.с. 147-157, т.2).

Вищевказані клопотання учасників процесу про долучення документів до матеріалів справи судом задоволено.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як зазначив позивач у позовній заяві та вбачається з матеріалів справи, 30.09.2011 між Комунальним підприємством "Агенція з питань регіонального розвитку" Житомирської обласної ради (в подальшому - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрпродукт Логістикс" (орендар, позивач) було укладено Договір оренди нерухомого майна №260 (а.с. 31-34, т.1), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежилі приміщення складів в будівлі за адресою: м. Житомир, вул. Сингаївського, 3, що знаходиться на балансі Житомирського комунального комерціалізованого підприємства "М'ясомолторг" Житомирської обласної ради, вартість якого визначена шляхом проведення незалежної оцінки і становить 5908630,00грн., без ПДВ, загальною площею 3084,80 кв. Майно передано в оренду з метою розміщення складів (п. 1.1. Договору).

30.09.2011 балансоутримувачем - ЖККП "М'ясомолторг" було передано, а позивачем отримано вищевказані приміщення, про що складено акт приймання-передач (а.с. 36, т.1).

03.10.2011 між Житомирським комерціалізованим підприємством "М'ясомолторг" Житомирської обласної ради (орендодавець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрпродукт Логістикс" було укладено Додаткову угоду до Договору оренди нерухомого майна від 30.09.2011 №260 (а.с. 39-40, т.1), згідно якої сторони змінили преамбулу Договору, виклавши її в наступній редакції: "Житомирське комунальне комерціалізоване підприємство "М'ясомолторг" Житомирської обласної ради, в подальшому іменоване "орендодавець", в особі директора Рудовського Олександра Володимировича, що діє на підстав Статуту, з однієї сторони, та Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрпродукт Логістикс" і подальшому іменоване "орендар", в особі директора Клочана Анатолія Володимировича, який дії на підставі Статуту, з другої сторони, разом надалі пойменовані Сторони, а кожен окремо - сторона, уклали Договір оренди нерухомого (надалі Договір) про наступне:". Крім того, сторони внесли зміни у Розділ 9 Договору, виклавши реквізити та поштові адреси вищевказаних сторін.

За умовами п. 6.10. вищевказаного Договору, позивач зобов'язався здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна. Протягом 15 робочих днів після підписання цього Договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю.

Додатковою угодою від 26.11.2012 сторони змінили п.1.1., п. 3.2. Договору оренди нерухомого майна від 30.09.2011 №260 (а.с .41, т.1).

На виконання п. 6.10. вищевказаного Договору, між балансоутримувачем - Житомирським комунальним комерціалізованим підприємством "М'ясомолторг" Житомирської обласної ради та орендарем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрпродукт Логістикс", було укладено Договір від 30.09.2011 про відшкодування витрат по утриманню орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю (надалі Договір про відшкодування (а.с. 43-44, т.1)).

Позивач вказує, що належно та в повному обсязі виконував свої зобов'язання за Договором відшкодування. Зокрема зазначає, що за період з 01.01.2013 по 01.01.2014 сплатив відповідачу за утримання орендованого майна 1717706,91грн. з ПДВ (а.с. 143, т.2).

Однак, як зазначає позивач, відповідач в односторонньому порядку, всупереч вимогам п. 4.1.3. Договору про відшкодування, змінює умови останнього та нараховує 10% рентабельності на вартість виконаних робіт та наданих послуг по утриманню та обслуговуванню орендованого майна в період з січня 2013 по січень 2014.

Зауважує, що за весь період відповідач жодного разу не звернувся з повідомленням, у тому числі з пропозицією внести зміни в Договір про відшкодування.

Пояснює, що 10.12.2013 письмово звертався до відповідача з проханням провести перерахунок суми боргу щодо нарахування 10% рентабельності на вартість виконаних робіт та наданих послуг по утриманню та обслуговуванню орендованого майна в період з січня 2013 року по грудень 2013 рік, однак вказані пропозиції були проігноровані.

Посилаючись на ч.ч. 1-3 ст. 651, ч.ч. 1,2 ст. 625, ст. 654 ЦК України, ст. 188 ГК України, позивач вважає, що має місце істотна зміна обставин, якими сторони керувались би при укладенні Договору відшкодування.

Представник відповідача згідно клопотання №36 від 07.04.2014 (а.с. 145-146, т.2) надала пояснення щодо порядку нарахування розміру плати за Договором від 30.09.2011. В процесі розгляду справи звернула увагу суду на те, що 10% рентабельності на послуги, пов'язані з утриманням переданого в оренду нерухомого майна встановлено Положенням про порядок формування і застосування тарифів на послуги, що надаються підприємствами спільної власності територіальних громад Житомирської області та затверджене рішенням Житомирської обласної ради № 677 від 22.11.2012. Наголошувала, що в результаті нарахування рентабельності, згідно рішення Житомирської обласної ради №677, умови Договору про відшкодування не змінювалися, оскільки визначений п.2.1 останнього розмір плати за обслуговування та утримання орендованого майна залишився незмінним. Зауважила, що акт виконаних робіт за січень 2013 року позивач визнав, що підтверджується його належним підписом, однак всі інші акти, які неодноразово направлялись відповідачем на адресу позивача, підписано та повернуто не було.

Представник Житомирської обласної ради, в порядку ст. 30 ГПК України пояснив, що попереднім рішенням ради рентабельність на послуги, пов'язані з утриманням переданого в оренду нерухомого майна була встановлена на рівні не менше 7% та не більше 10%, а рішенням ради №677 рентабельність встановлена на рівні 10%. При цьому наголосив, що рішення №677 на час розгляду справи є чинним та обов'язковим до виконання.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, врахувавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши законодавство, що регулює спірні відносини, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Згідно ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою звернення позивача до суду є зміна (збільшення до 10%) відповідачем розміру рентабельності на вартість виконаних робіт та наданих послуг по утриманню та обслуговуванню орендованого майна за Договором про відшкодування витрат по утриманню орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 30.09.2011 в період з січня 2013 року по січень 2014 рік, що позивач вважає зміною в односторонньому порядку умов Договору.

За вказаного слід зазначити, що приписами ч. ч. 1-4 ст. 188 ГК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Водночас, згідно зі ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

За ст. 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Однак, проаналізувавши умови Договору про відшкодування, суд дійшов висновку, що відповідачем умови останнього не змінювалися, а нарахування 10% рентабельності здійснювалося у відповідності до приписів законодавства та погоджених сторонами умов Договору.

Так, за умовами п. 1.1. Договору про відшкодування витрат на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю від 30.09.2011, відповідач зобов'язався забезпечувати утримання і обслуговування будівлі холодильника, допоміжних споруд та прибудинкової території (надалі - Майно), що знаходиться за адресою м. Житомир, вул. Павла Сингаївського, 3, корисною площею 5029,9м.кв., а відповідач зобов'язався відшкодовувати витрати по утриманню і обслуговуванню орендованого майна пропорційно до орендованої корисної площі 2200,4м.кв.

У відповідності до п. 2.1. Договору, сторони визначили, що розмір плати за обслуговування та утримання орендованого майна становитиме не м е н ш е 57,43грн. з ПДВ за 1м.кв. орендованої корисної площі в місяць.

За п. 2.2. Договору, щомісячний розмір витрат балансоутримувача зазначається у окремому рахунку на оплату. Для підтвердження фактичного їх розміру додатково оформляється акт прийому-передачі вартості витрат по утриманню та експлуатації орендованого майна.

В рахунок оплати витрат по утриманню орендованого майна орендар проводить попередню сплату за послуги в розмірі 100% від вартості витрат за попередній місяць, але не пізніше третього числа кожного місяця. Остаточний розрахунок проводиться після отримання рахунку від орендодавця, але не пізніше 15 числа наступного за місяцем в якому здійснювалось користування майном на підставі акту прийому-передачі вартості витрат по утриманню та експлуатації орендованого майна (п. 2.3. Договору).

У відповідності до п. 3.2.6. Договору, позивач зобов'язався брати участь у витратах балансоутримувача за виконання витрат згідно пункту 3.1. пропорційно до орендованої площі, якщо інше не випливає з характеру витрат наданих балансоутримувачем за цим Договором.

У свою чергу, згідно п. 4.1.3. Договору, відповідач має право в односторонньому порядку змінювати розмір плати за витрати з утримання та обслуговування орендованого майна у в и п а д к у п і д в и щ е н н я р о з м і р у п л ат и з а р о б о т и т а п о с л у г и , я к і н а д а ю т ь с я б а л а н с о у т р и м у в а ч у і н ш и м и с у б ' є к т а м и г о с п о д а р ю в а н н я, а саме, але не виключно: за електроенергію, газ, воду, пальне, комунальні послуги та інші витрати. Про зміну розміру плати за витрати балансоутримувач повідомляє орендаря не менш ніж за 30 (тридцять) календарних днів.

Тобто, з наведених умов Договору про відшкодування вбачається, що сторонами було визначено не фіксований остаточний, а лише мінімальний розмір плати, фактичний розмір якої остаточно визначався та підтверджувався рахунками на оплату та актами прийому-передачі.

Що ж стосується посилань позивача на недотримання відповідачем п. 4.1.3. Договору, слід зазначити, що останній не стосується спірних відносин, оскільки передбачає обов'язок відповідача повідомляти позивача про зміну розміру плати, яка спричинена виключно підвищенням розміру плати за роботи та послуги, які надаються балансоутримувачу іншими суб'єктами господарювання. Про підвищення розміру рентабельності у вказаному пункті Договору не йдеться. При цьому суд звертає увагу, що наслідки вищевказаного неповідомлення Договором не передбачено.

До того ж з матеріалів справи не вбачається, що узгоджений сторонами п. 2.1. Договору про мінімальний розмір плати за обслуговування та утримання орендованого майна, як на час звернення з позовом до суду, так і на час розгляду справи було змінено. Крім того, до визначеного п.п.2.1,2.2 Договору розміру плати, як на дату укладення цього Договору, так і на дату звернення позивача до суду, було включено нарахування відповідного відсотка рентабельності, визначеного рішеннями Житомирської обласної ради (а.с. 148-157, т.2).

Так, наданими до справи документами підтверджено, що до 22.11.2012 нарахування рентабельності здійснювалося згідно рішення Житомирської обласної ради №106 від 17.03.2011, а з 22.11.2012 - рішення Житомирської обласної ради №677 від 22.11.2012.

Зокрема, рішенням Житомирської обласної ради №677 від 22.11.2012 (а.с. 71, т.1) затверджено Положення про порядок формування і застосування тарифів на послуги, що надаються підприємствами спільної власності територіальних громад області (а.с. 72-75, т.1), яке визначає основні критерії формування тарифів, що надаються підприємствами спільної власності територіальних громад.

Вказаним Положенням визначено, що рівень рентабельності про формуванні тарифів не повинен бути меншим ніж 2%, а на послуги, пов'язані з утриманням переданого в оренду нерухомого майна, встановлюється на рівні 10%.

Рішення Житомирської обласної ради №677 є чинним як на час звернення позивача до суду, так і на час розгляду справи.

На час укладення Договору від 30.10.2011 діяло рішення Житомирської міської ради №108 від 17.03.2011 (а.с. 148, т.2), яким рентабельність була встановлена на рівні не менше 7% та не більше 10%.

За вказаного та враховуючи заперечення позивача слід зазначити також, що згідно ст. 144 Конституції України, рішення органів місцевого самоврядування є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Вищенаведене свідчить про безпідставність тверджень позивача про те, що відповідач в односторонньому порядку, в порушення п.4.1.3 Договору та приписів ч.ч. 1-3 ст. 651, ч.ч. 1,2 ст. 625, ст. 654 ЦК України, ст. 188 ГК України, змінив Договір.

Слід зазначити, що на виконання умов вищевказаного Договору, відповідачем, за період з січня 2013 по січень 2014 (включно) було виписано Акти приймання-передачі результатів виконання Договору про відшкодування та рахунки-фактури (а.с. 76-117, т.1). При цьому, як вбачається з матеріалів справи та підтвердили представники сторін, починаючи з січня 2013 по січень 2014, у відповідності до рішення Житомирської обласної ради №677, у розрахунки на відшкодування включено 10% рентабельності на вартість виконаних робіт.

При цьому представниками сторін підтверджено та з акту виконаних робіт за січень 2013 вбачається, що позивач визнав вказаний акт (а.с. 76, т.1), підписавши його та скріпивши печаткою.

Наданими до справи платіжними документами (а.с. 118-158, т.1; а.с. 2-125, т.2) та підписаним сторонами актом звірки взаєморозрахунків (а.с. 127-129, т.2) підтверджено та не заперечувалось представниками сторін в судових засіданнях, що за період з січня 2013 по січень 2014 позивачем за утримання орендованого майна було нараховано до сплати 180877,76грн., а відповідачем частково проведено розрахунки в сумі 1717706,91грн.

За ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З огляду на викладене підстави для задоволення позовних вимог в частині здійснення перерахунку вартості відшкодування витрат відсутні.

При цьому, враховуючи, що позивач ставить вимогу визнати незаконними дії відповідача щодо односторонньої зміни договору, необхідно зазначити, що згідно ст.8 Конституції України кожному гарантовано право на звернення до суду для захисту його конституційних прав і свобод безпосередньо на підставі Конституції України.

Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Загальні способи захисту прав суб'єктів господарювання визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України і ч. 2 ст. 20 ГК України.

У відповідності до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Стаття 20 ГК України як способи захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначає: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;

Зазначений у ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України перелік способів захисту не є вичерпним, з огляду на вміщене у вказаних нормах положення щодо можливості захисту права і законного інтересу іншими способами, передбаченими законом чи договором. Однак, у разі порушення цивільного права чи інтересу у позивача виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення. Тобто, позивач повинен обрати саме такий спосіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу.

Однак, враховуючи способи захисту, визначених ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, останні передбачають визнання незаконними дій лише органу місцевого самоврядування, а не будь-якої юридичної особи.

Таким чином, вимога позивача про визнання незаконними дій відповідача не відповідає вимогам ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.

Із врахуванням вищевикладеного, суд вважає що в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Згідно ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову вцілому.

Судові витрати покладаються на позивача. При цьому, враховуючи, що позивачем заявлено дві вимоги немайнового характеру, з яких необхідно сплатити 2436, 00грн. судового збору, а фактично було сплачено 3617,56грн., останньому слід повернути з Державного бюджету 1181,56грн. надлишково сплаченого судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32-34, 49, 69, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Укрпродукт Логістикс" (10025, Житомирська обл., м. Житомир, Корольовський р-н., вул. Заводська, буд. 21, ід. код 35021464) з Державного бюджету України 1181,56 грн. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 14.04.2014

Суддя Вельмакіна Т.М.

Віддрукувати:

1 - до справи;

2 - позивачу (рек. з пов. про вруч.).