Постанова

від 14.04.2014 по справі 908/3427/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2014 року Справа № 908/3427/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: судді:Прокопанич Г.К., Алєєва І.В. (доповідач), Євсіков О.О. за участю представників: від позивача:Чулой І.С., дов. №26 від 07.02.2013р.; від відповідача:Махінько І.С., дов. б/н від 13.01.2014р. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Осіріс-Вет" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.02.2014р. у справі господарського суду№908/3427/13 Запорізької області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Осіріс-Вет" до Приватного акціонерного товариства "Агропромислова компанія" простягнення заборгованості у сумі 404 367,25грн., 3% річних у сумі 29 577,42грн., інфляційних втрат у сумі 2 694,94грн. В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 11.12.2013р. (складене 16.12.2013р.) у справі №908/3427/13 позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Агропромислова компанія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Осіріс-Вет" 329534,59грн. - заборгованості, 25919,32грн. - 3% річних, 2694,94грн. - втрат від інфляції. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 18.02.2014р. у справі №908/3427/13 вищезазначене судове рішення скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Осіріс-Вет", з прийнятою постановою апеляційної інстанції не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного господарського суду та залишити без змін судове рішення місцевого господарського суду.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 08.04.2014р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу відповідач просив оскаржувану постанову апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 14.04.2014р. представник позивача підтримав вимоги касаційної скарги, представник відповідача заперечував проти її задоволення.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, відзиві на неї, заслухавши у повному обсязі вимоги і заперечення сторін, Вищий господарський суд України дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Осіріс-Вет".

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 05.01.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Осіріс-Вет" (постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Агропромислова компанія" (покупець) укладений договір поставки №1, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати покупцеві у власність товар (ветеринарні препарати, кормові добавки, хімічні реактиви та товари для тварин), а покупець зобов'язується прийняти оплатити його вартість.

Відповідно до п. 3.1 договору товар постачається окремими партіями на підставі заявок покупця на поставку і видаткових накладних, складених постачальником на їх основі. Покупець передає постачальнику заявки в письмовій формі будь - яким зручним способом, а саме: поштою, кур'єром, факсом. У термінових випадках заявка може передаватись по телефону, при цьому покупець зобов'язаний на вимогу постачальника до поставки товару підтвердити таку заявку в письмовій формі.

Пунктом 3.2 договору визначено, що відвантаження товару покупцеві здійснюється згідно з видатковими накладними на підставі довіреності, виданої на пред'явника, оформленої згідно з вимогами законодавства.

Відповідно до п. 4.2 договору оплата товару здійснюється відповідачем шляхом 100% попередньої оплати на підставі рахунку постачальника.

Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що інший порядок отримання товару ніж в п.3.2 договору визначений сторонами в додатковій угоді від 01.01.2012р. до договору поставки №1, проте остання не прийнята до уваги апеляційною інстанцією з огляду на те, що вищезазначена додаткова угода складена раніше ніж договір поставки.

Крім того, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що сума 74 832,66грн. сплачена платіжним дорученням №22 від 02.03.2012р. по рахунку-фактурі №35 від 16.02.2012р., та №83 від 03.08.2012р. по рахункам-фактурам №№131, 132, 139, 141, 142, 147, за липень 2012р., що підтверджується відповідними платіжними дорученням та банківськими виписками.

Згідно ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору.

Відповідно до ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Згідно ст.ст. 32, 33 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, належними та допустимими доказами, відповідно до ст. 34 ГПК України.

Так, за своєю суттю принцип належності доказів означає спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. Принцип допустимості доказів, в свою чергу, означає, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарським судом апеляційної інстанції встановлено, що документи, які надані позивачем в якості заявок, не підписані уповноваженими особами відповідача та не відображають обсягу поставленого товару за пред'явленими видатковими накладними, в яких повинні були узгоджуватись обсяги поставки.

Крім того, апеляційним господарським судом встановлено, що надані товарно-транспортні накладні не підтверджують поставку товару за спірний період на суму 6 302 174,16грн. та не підтверджують поставку товару автотранспортним підприємством одержувачам відповідача на суму 329 534,59грн., оскільки останні складені з порушенням Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом, а саме відсутні відмітки про отримання товару до перевезення автоперевізником.

Також апеляційна інстанція з урахуванням приписів ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.п. 2, 12, 13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, зазначила, що приймання вантажу підтверджено підписом однієї особи, повноваження якої не засвідчено довіреностями або іншими документами.

Крім того, апеляційним господарським судом правомірно не прийнятий до уваги наданий акт звірки, оскільки останній не містить посилань на умови договору, складений за інший період, ніж визначений в позовній заяві та суми боргу не відповідають сумі зазначеній в позовній заяві.

Відповідно до приписів чинного законодавства акт звірки - є документом, за яким підприємства звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами (договором, розрахунками, тощо). Відповідно акт звірки не може використовуватись як письмова форма визнання боргу. Первинні документи повинні містити дату здійснення господарської операції, суму платежу або суму на яку проведено залік, інші реквізити. Саме такі первинні документи, а не складені на їх підставі акти звірки взаємних розрахунків, виступають належними доказами у підтвердження проведення тієї чи іншої господарської операції, здійснення тих чи інших дій, виконання цивільних прав та обов'язків.

Беручи до уваги вищевикладене, апеляційний господарський суд, на відміну від місцевого господарського суду, дійшов до вірного та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки апеляційного господарського такими, що відповідають наданим доказам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального та процесуального права, оскільки апеляційна інстанція в порядку ст.ст. 4 3 , 4 7 , 33, 34, 35, 43, 101 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянула в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідила та належним чином оцінила подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізувала відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин з'ясувала дійсні права і обов'язки сторін, вірно застосувала норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

В силу приписів ст. 111 7 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази .

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.

Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови Донецького апеляційного господарського суду від 18.02.2014р. у справі №908/3427/13 відсутні.

З огляду на приписи ст. 49 ГПК України, судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.02.2014р. у справі №908/3427/13 - залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Осіріс-Вет" - без задоволення.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич Суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя О.О. Євсіков