Постанова

від 15.04.2014 по справі 922/4911/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2014 року Справа № 922/4911/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. - головуючого, Катеринчук Л.Й., Коробенка Г.П. (доповідач) розглянувши матеріали касаційної скаргикомандитного товариства "Концерн "Райський уголок" , м. Харків на ухвалуХарківського апеляційного господарського суду від 20.02.2014р. у справігосподарського суду Харківської області за позовомпершого заступника прокурора м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради , м. Харків докомандитного товариства "Концерн "Райський уголок" , м. Харків про визнання недійсним рішення, державного акту, договору, зобов'язання повернути земельні ділянки за участю представників сторін:

прокуратури: Сіромашенко Р.Л. (прокурор Генеральної прокуратури України, посв. від 09.10.13 № 020951),

позивача: не з'явився,

відповідача: Коновалов О.А. (представник за дов. від 16.12.2013р. №63)

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 30.01.2014р. у справі №922/4911/13 позов задоволено повністю.

Визнано недійсним та скасовано рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 12.08.1998 № 800 "Про надання Харківському ремонтно-будівельно-монтажному підприємству земельної ділянки для розширення торговельного майданчика та організації парковки автомобілів". Визнано недійсним Державний акт на право постійного користування землею, серії ХР-3101-001751, реєстраційний № 367 від 03.09.1998, виданий Харківському ремонтно-будівельно-монтажному підприємству на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 12.08.1998 №800 на земельну ділянку площею 0,1818 га по пров. Кравцова, 19. Визнано недійсним договір на право тимчасового користування землею від 02.09.1998р., зареєстрований за №1701 від 14.09.1998р., на земельну ділянку площею 0,0801 га по пров. Кравцова, 19 у місті Харкові. Повернуто Харківській міській раді земельну ділянку площею 0,1818 га та 0,0801га по пров. Кравцова, 19.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 20.02.2014р. апеляційну скаргу КТ "Концерн "Райський уголок" повернуто заявнику на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, КТ "Концерн "Райський уголок" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить її скасувати і передати справу на розгляд до Харківського апеляційного господарського суду, мотивуючи скаргу тим, що оскаржувана ухвала прийнята із порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального та матеріального права. Зокрема, скаржник вказує на порушення судом ст. 44, 49, 55 ГПК України, ч.2 ст. 6 Закону України "Про судовий збір".

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити, враховуючи наступне.

Згідно із п.п.1, 2 п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру складає 1 розмір мінімальної заробітної плати, а за подання позовної заяви майнового характеру - 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Згідно з пп. 4 п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду встановлюється у розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

У відповідності до пункту 2.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог.

За приписами п. 2.2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" судовий збір з позовної заяви, зокрема, про витребування або повернення майна визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Пунктом 2.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що у випадках об'єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір згідно з п. 3 ст.6 Закону України "Про судовий збір" підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв зі спорів немайнового характеру.

Як стверджує господарський суд апеляційної інстанції, прокурором в позовній заяві було об'єднано три вимоги немайнового характеру (визнання недійсним рішення, акту і договору) та дві вимоги майнового характеру (про повернення двох земельних ділянок), виходячи з чого, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач за подання до апеляційного господарського суду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в даній справі мав сплатити 1827,00 грн. судового збору за три вимоги немайнового характеру, а також мав сплатити судовий збір за дві вимоги майнового характеру, виходячи із вартості спірних земельних ділянок, проте сплатив лише 3045,00 грн., як за вимоги немайнового характеру, не врахувавши те, що дві із п'яти вимог є вимогами майнового характеру, та не додав до апеляційної скарги доказів сплати судового збору у встановленому розмірі, передбаченому Законом України "Про судовий збір".

Однак з такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів не погоджується, зважаючи на таке.

Згідно з ч. 3 ст. 55 ГПК України ціну позову визначає позивач. У випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача, при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позов подано прокурором, який в силу Закону звільнений від сплати судового збору, суд першої інстанції вирішуючи питання розподілу судових витрат та керуючись положенням ст. 49 ГПК України, стягнув з відповідача на користь державного бюджету 5 735, 00 грн. (1 147, 00 грн. x 5 = 5 735, 00 грн.) судового збору за задоволені позовні вимоги немайнового характеру.

Отже, оскільки судом першої інстанції було встановлено, що предметом спору є п'ять немайнових вимог, за розгляд яких судом стягнуто відповідну суму судового збору, відповідач згідно платіжного доручення №26 від 07.02.2014р. сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3045,00 грн., як за вимоги немайнового характеру, що відповідає вимогам пп. 4 п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір".

Слід також зазначити, що відповідно до ч.2 ст. 6 Закону України "Про судовий збір" у разі якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.

КТ "Концерн "Райський уголок" є відповідачем, тому він враховуючи положення зазначеної статті позбавлений права визначати ціну позову, що натомість було зроблено судом першої інстанції при винесені рішення про задоволення позову прокурора.

Таким чином, суд апеляційної інстанції повинен був здійснити перерахунок суми судового збору та попередньо визначити суму судового збору, що підлягає сплаті за дві вимоги, як він вважає, майнового характеру, однак не зробив цього.

Розглядаючи касаційну скаргу та перевіряючи правильність застосування судом 2-ї інстанції норм матеріального та процесуального права у відповідності до приписів ст. 111 5 , 111 7 ГПК України, касаційна інстанція вважає, що апеляційним господарським судом були порушені норми матеріального та процесуального права, що дає підстави для скасування оскаржуваної ухвали із направленням справи до апеляційного господарського суду для перегляду по суті.

Керуючись ст. 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 - 111 13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу задовольнити.

Ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 20.02.2014р. у справі № 922/4911/13 скасувати.

Справу направити до Харківського апеляційного господарського суду для перегляду по суті.

Головуючий суддя : Н.Г. Ткаченко

Судді: Л.Й. Катеринчук

Г.П. Коробенко