Рішення

від 30.01.2014 по справі 922/4911/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" січня 2014 р.Справа № 922/4911/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Бринцева О.В.

при секретарі судового засідання Гула Д.В.

розглянувши справу

за позовом Першого заступника прокурора м. Харкова в інтересах держави в особі ОСОБА_2 міської ради, м. Харків до ОСОБА_3 товариства "Концерн "Райський уголок", м. Харків про визнання недійсними рішення, державного акту, договору, зобов'язання повернути земельні ділянки за участю :

Прокурора - Хряк О.О., посвідчення № 013774 від 06.12.20112р.

Представника позивача - ОСОБА_1, дов. № 08-11/5886/2-13 від 30.12.2013р.

Представника відповідача - ОСОБА_4, дов. б/н від 16.12.2013р.

ВСТАНОВИВ:

28.11.2013р. перший заступник прокурора м.Харкова звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою в інтересах держави в особі позивача ОСОБА_2 міської ради до відповідача ОСОБА_3 товариства "Концерн "Райський уголок. В позовній заяві заступник прокурора просить суд:

- визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради від 12.08.1998 № 800 "Про надання ОСОБА_2 ремонтно-будівельно-монтажному підприємству земельної ділянки для розширення торговельного майданчика та організації парковки автомобілів";

- визнати недійсним Державний акт на право постійного користування землею, серії ХР-3101-001751, реєстраційний № 367 від 03.09.1998, виданий ОСОБА_2 ремонтно-будівельно-монтажному підприємству на підставі рішення виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради від 12.08.1998 №800 на земельну ділянку площею 0,1818 га по пров. Кравцова, 19, для розширення торговельного майданчику та організації парковки автомобілів з створенням цілісного комплексу ОСОБА_2 книжковий ринок "Райский уголок";

- визнати недійсним договір на право тимчасового користування землею від 02.09.1998, зареєстрований за №1701 від 14.09.1998, на земельну ділянку площею 0,0801 га по пров. Кравцова, 19 у місті Харкові, для розширення торговельного майданчика та організації парковки автомобілів з утворенням цілісного майнового комплексу ОСОБА_2 книжковий ринок "Райский уголок", укладений між виконавчим комітетом ОСОБА_2 міської ради та ОСОБА_2 ремонтно-будівельно-монтажним підприємством на підставі рішення виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради від 12.08.1998 № 800;

- повернути ОСОБА_2 міській раді земельну ділянку площею 0,1818 га по пров. Кравцова, 19, передану на підставі Державного акту на право постійного користування землею, серії ХР-3101-001751, реєстраційний № 367 від 03.09.1998;

- повернути ОСОБА_2 міській раді земельну ділянку площею 0,0801 га по пров. Кравцова, 19, надану на підставі договору на право тимчасового користування землею від 02.09.1998, зареєстрованим за № 1701 14.09.1998р.

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилається на положення ст.ст. 7, 17, 19, 22, 23, 24, 57 Земельного кодексу України від 18.12.1990р., положення ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та зазначає, що спірне рішення було винесено без розроблення проектів відведення земельних ділянок, хоча земельні ділянки в такому вигляді не перебували в користуванні відповідача; конфігурація, площа і межі земельних ділянок, визначені актом попереднього узгодження розташування об'єкту в м. Харкові від 1998 р. та актом вибору земельної ділянки для проектування розширення торговельного майданчика та організації парковки для автомобілів не відповідають фактичній конфігурації, площі й межам земельних ділянок, встановлених у зазначених Державному акті та договорі на право тимчасового користування землею.

Прокурор та представник позивача ОСОБА_2 міської ради в судовому засіданні позовні вимоги підтримують, наполягають на задоволенні позову в повному обсязі. Крім того, представник позивача надав суду додаткові докази, які були витребувані судом на попередньому судовому засіданні.

Представник відповідача КТ «Концерн «Райський уголок» в судовому засіданні заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на пропуск строку позовної давності та на те, що відсутність проектів відведення земельних ділянок у позивача станом на даний час не означає, що їх не було станом на момент ухвалення спірного рішення, а крім того на те, що згідно ЗК України 1990р. обов'язок по складанню проекту відведення земельної ділянки покладався не на землекористувача, а на місцеву раду, а відтак притягнення до відповідальності за відсутність цього проекту відповідача є неправильним. Крім того, вказує представник відповідача, у справі міститься технічний звіт по координуванню земельної ділянки, який містить в собі всі необхідні відомості для надання земельної ділянки в користування, і якого на думку представника відповідача було достатньо для ухвалення спірного рішення, видачі державного акту та укладення договору тимчасового користування земельною ділянкою.

В судовому засіданні 29.01.2014р. представником відповідача заявлено клопотання про колегіальний розгляд справи. Дане клопотання залишається судом без задоволення, з огляду на відсутність підстав для призначення колегіального розгляду справи, визначених ч.1 ст.4-6 ГПК України.

Під час розгляду справи в судових засіданнях були оголошені перерви до 10:45 17.12.2013р., 10:30 23.12.2013р. 12:00 27.01.2014р. та 10:30 30.01.2014р.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно та повно вивчивши надані учасниками судового процесу докази і таким чином з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, суд установив наступне.

26.10.1993р. між Фондом міського майна ОСОБА_2 міської ради народних депутатів та правопопередником відповідача ОСОБА_2 ремонтно-будівельно-монтажним підприємством - командитним товариством був укладений договір купівлі-продажу державно-комунального майна, згідно якого у власність покупцеві було передане в т.ч. нерухоме майно за адресою м.Харків, пров. Кравцова, 19.

13.04.1994р. Виконавчим комітетом ОСОБА_2 міської ради було ухвалено рішення №169 про надання ОСОБА_2 ремонтно-будівельно-монтажному підприємству у тимчасове користування строком на 25 років на умовах оренди ділянку міської землі площею, орієнтовно 0,12 га на якій знаходиться будинок по пров. Кравцова, 19.

29.05.1996р. Виконавчим комітетом ОСОБА_2 міської ради було ухвалено рішення №523 про надання ОСОБА_2 ремонтно-будівельно-монтажному підприємству у тимчасове користування строком на 5 років на умовах оренди ділянку міської землі площею орієнтовно 0,15 га для проектування та будівництва відкритої автостоянки по вул. Клочківській.

Потім замість вказаних ділянок відповідачеві було надано інші ділянки. Так, 28.05.1997р. Виконавчим комітетом ОСОБА_2 міської ради було ухвалено рішення №445 про надання ОСОБА_2 ремонтно-будівельно-монтажному підприємству - командитному товариству земельної ділянки по пров. Кравцова, 19 для експлуатації і обслуговування адміністративної будівлі та відкритої автостоянки згідно матеріалів інвентаризації: у постійне користування 3.370 м2 (ділянка А) у тимчасове користування строком на 25 років (до початку реконструкції вул.. Клочківської) площею 1.367 м.2 (ділянка Б) (т.І а.с. 137).

На підставі названого рішення ОСОБА_2 будівельно-монтажному підприємству - командитному товариству було видано державний акт на право постійного користування землею від 18.06.1997р. №195 (т.І а.с.138-139) на земельну ділянку площею 3.370 м2 та укладено договір на право тимчасового користування землею від 18.06.1997р. №1156 на земельну ділянку площею 1.367 м2. (т. І а.с. 140-141).

Додатково до зазначених ділянок відповідачеві було надано ще дві ділянки. 12.08.1998р. Виконавчим комітетом ОСОБА_2 міської ради було ухвалено рішення №800 про надання ОСОБА_2 ремонтно-будівельно-монтажному підприємству - командитному товариству земельної ділянки по пров. Кравцова, 19 для розширення торгівельного майданчику та організації парковки автомобілів з створенням цілісного комплексу ОСОБА_2 книжковий ринок «Райський уголок» згідно акту вибору земельної ділянки у постійне користування площею, орієнтовно 1.493 м2 (ділянка А) у тимчасове користування строком до 01.09.2023р. (до початку реконструкції вул. Клочківської) площею орієнтовно 734 м2 (ділянка Б) (т.І а.с. 27).

На підставі названого рішення ОСОБА_2 ремонтно-будівельно-монтажному підприємству - командитному товариству було видано державний акт на право постійного користування землею від 03.09.199р. №367 (т. І а.с.38-41) на земельну ділянку площею 1.818 м2 та укладено договір на право тимчасового користування землею від 02.09.1998р. №1701 на земельну ділянку площею 801 м2. (т. І а.с. 42-43).

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з Рішення Виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради від 10.06.1998р. №489, листа Управління соціально-економічного розвитку, планування та обліку від 11.08.1998р. №1162, листів ОСОБА_2 ремонтно-будівельно-монтажного підприємства від 28.07.1998р. №87, від 02.06.1998р. №58, від 01.06.1998р. №54, Акту вибору земельної ділянки для проектування, Технічного звіту по координуванню земельної ділянки та ін.., а також з пояснень сторін відповідачеві рішенням Виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради від 12.08.1998р. №800 надавались земельні ділянки додатково до земельних ділянок наданих йому раніше на підставі рішення Виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради від 28.05.1997р. №445.

При цьому площа земельних ділянок визначена у самому рішенні від 12.08.1998р. №800 та у державному акті і договорі на тимчасове користування виданих на його підставі істотно відрізняється. Фактично надано 1.818 м.2 замість 1.493 м2 у постійне користування та 801 м2 замість 734 м2 у тимчасове користування.

Як слідує зі змісту самого рішення Виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради від 12.08.1998р. №800 земельні ділянки ним були надані не на підставі проектів відведення земельних ділянок, а «згідно акту вибору земельної ділянки» . В мотивувальній частині рішення, серед посилань на підстави його ухвалення, відсутнє посилання на рішення про надання дозволу на розробку проектної документації та власне на реквізити самої документації. В рішенні взагалі не зазначено, що така документація існувала і була предметом розгляду виконавчого комітету.

Замість проектів відведення земельних ділянок в 1998 році були складені лише Акт вибору земельної ділянки (т.І а.с. 31-35), Акт встановлення меж земельної ділянки на місцевості (т.І а.с. 47-48) та технічний звіт по координуванню земельної ділянки (т.І а.с. 214-235).

Проекти відведення спірних земельних ділянок не складались.

ОСОБА_5 факт достовірно встановлено судом на підставі матеріалів справи та пояснень сторін. Так, крім викладеного вище про відсутність проектів свідчать такі докази: лист Департаменту містобудування, архітектури та генерального плану від 24.01.2014р. №109/0/22-14, листи управління Держземагенства 21.11.2013р. №4318/08, від 23.01.2014р. №198/08, лист департаменту земельних відносин від 24.01.2014р. №736/0/225-14, Акт обстеження земельної ділянки від 25.11.2013р. №4157/13 та ін.. Відсутність проектів відведення земельних ділянок підтверджується також тим, що у жодному з документів з наявних у матеріалах справи, в т.ч. у тих, котрі прямо відносяться до землевпорядної документації на спірні земельні ділянки, не міститься посилань на такі проекти.

Всупереч вимог ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) відповідач доказів на спростування таких висновків суду не надав. Зокрема, не зважаючи на вимоги ухвал суду відповідачем не надано ні оригіналу відповідної проектної документації, ні її копії, ні доказів наявності дозволу на її виготовлення, ні доказів укладення договору із спеціалізованою землевпорядною організацією на виготовлення проектів відведення земельних ділянок, ні доказів оплати послуг цієї організації тощо. Тобто, взагалі відповідачем не надано жодних доказів, з яких можна було б зробити висновок про те, що проекти відведення земельних ділянок існували станом на час ухвалення спірного рішення, видачі державного акту та укладення договору на тимчасове користування землею.

Таким чином, судом встановлено, що, як рішення Виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради від 12.08.1998р. №800, так і державний акт на право постійного користування землею від 03.09.1998р. №367, так і договір на право тимчасового користування землею від 02.09.1998р. №1701 були відповідно видані та ухвалені без проектів відведення земельних ділянок.

18.11.1998р. Згідно свідоцтву про державну перереєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 ремонтно-будівельно-монтажне підприємство - командитне товариство було перереєстровано, як «Концерн «Райський уголок» командитне товариство.

Актом обстеження земельної ділянки від 25.11.2013р. №4157/13 (т. Іа.с. 44-45) поясненнями сторін встановлено, що надані рішенням Виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради від 12.08.1998р. №800 земельні ділянки фактично використовуються відповідачем «Концерн «Райський уголок» командитне товариство для обслуговування трьохповерхової нежитлової будівлі та торговельного майданчика.

Такі обставини, на думку прокурора та позивача, свідчать про порушення прав та охоронюваних законом інтересів держави в особі ОСОБА_2 міської ради і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Так, на думку позивача, територіальна громада внаслідок неналежного оформлення відповідачем прав користування спірними земельними ділянками та внаслідок використання їх відповідачем не за цільовим призначенням за три роки недоотримала грошові кошти у сумі 5,5 млн. грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

Згідно ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно ст.373 ЦК України, ст. 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно ч.1 ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Згідно положень частин 7-21 ст. 19 Земельного кодексу України 1990р. (в редакції від 05.05.1993р.) надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок. Розробку проектів відведення земельних ділянок, перенесення їх меж у натуру (на місцевість) і виготовлення документів, що посвідчують право користування землею, здійснюють державні та інші землевпорядні організації. Замовниками виконання вказаних робіт є відповідні місцеві Ради народних депутатів, підприємства, установи і організації. Відведення земельних ділянок для потреб громадян провадиться за кошти державного, республіканського (Республіки Крим) та місцевих бюджетів на замовлення сільських, селищних, міських, районних Рад народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. Умови і строки розробки проектів відведення земельних ділянок і перенесення їх меж у натуру (на місцевість) визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт. Підприємство, установа, організація та громадяни, заінтересовані в одержанні земельних ділянок, звертаються з відповідним клопотанням (громадянин з заявою) до місцевої Ради народних депутатів, яка має право надавати земельні ділянки. Клопотання про відведення ділянок, що надаються Верховною Радою України, подаються до обласної, Київської, Севастопольської міської Ради народних депутатів. До клопотання додаються: копія генерального плану будівництва або інші графічні матеріали, що обгрунтовують розмір намічуваної для відведення площі, титульний список або довідка про фінансування будівництва, проект рекультивації земель, інші матеріали. У заяві громадянина про надання земельної ділянки вказуються бажані її розмір і місце розташування, мета використання. Відповідна місцева Рада народних депутатів розглядає клопотання (заяву) у строк не більше місяця, дає дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки і одночасно повідомляє про це Раду народних депутатів, на території якої розташована намічувана для відведення земельна ділянка. Проект відведення земельної ділянки погоджується з власником землі або землекористувачем та подається до сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка розглядає його у місячний строк і в межах своєї компетенції приймає рішення про надання земель. Якщо надання земельної ділянки провадиться районною, обласною Радою народних депутатів або Верховною Радою України, сільська, селищна, міська Рада народних депутатів свій висновок подає до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів. Районна (міська) Рада народних депутатів приймає у місячний строк рішення про надання земельної ділянки, а по проекту, за яким надання ділянки провадиться обласною Радою народних депутатів або Верховною Радою України, подає свій висновок до обласної Ради народних депутатів. Обласна, Київська, Севастопольська міська Рада народних депутатів вирішує у місячний строк питання про надання земельної ділянки, а по проекту, за яким надання земель провадиться Верховною Радою України, подає проектні матеріали і свій висновок до Кабінету Міністрів України, який розглядає ці матеріали і вносить у місячний строк свої пропозиції до Верховної Ради України.

Отже, чинним на час прийняття оскаржуваного рішення законодавством (названою ст. 19 Земельного кодексу України 1990р. (в редакції від 05.05.1993 р.)) було встановлено, що рішенню про надання земельної ділянки в користування повинно передувати рішення про надання дозволу на складення проекту відведення земельної ділянки, розроблення такого проекту та його погодження з власником землі. Лише за наявності проекту відведення земельної ділянки був можливим розгляд відповідною місцевою радою питання про надання земельної ділянки у користування та ухвалення рішення про її надання. Відсутність проекту відведення унеможливлювала надання земельної ділянки у користування.

За таких обставин, враховуючи наведені норми права та приймаючи до уваги встановлений судом факт відсутності проектів відведення земельних ділянок на момент прийняття рішення Виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради від 12.08.1998р. №800, видачі державного акту на право постійного користування землею від 03.09.199р. №367, і укладання договору на право тимчасового користування землею від 02.09.1998р. №1701, суд приходить до висновку про те, що назване рішення є таким, що не відповідає вимогам Закону (ст. 19 Земельного кодексу України 1990р. (в редакції 05.05.1993р.)).

Статтею 19 Конституції України гарантовано, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно п.10 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. ОСОБА_5 кореспондується із способами захисту прав, визначеними абз.2 ч.2 ст. 20 ГК України, яким передбачено спосіб захисту у вигляді визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів, та п. «г»ч.3 ст. 152 ЗК України (визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування).

Згідно ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Положення цієї та інших названих вище норм ЦК України застосовуються до спірних правовідносин в силу п.4 його, ЦК, Прикінцевих та перехідних положень.

Згідно п.2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року N6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» у спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.

Згідно ст.48 ЦК УРСР 1963р. (котрий був чинним на момент укладення спірного договору на право тимчасового користування землею) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

У відповідності до ч.1ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Зазначені положення ЦК України узгоджуються з положеннями ч.1 ст. 207 ГК України, відповідно до якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Тобто, встановлена судом відсутність проектів відведення земельних ділянок та незаконність відповідного рішення про надання їх у користування означає в свою чергу невідповідність укладеного на підставі цього рішення договору на право тимчасового користування землею від 02.09.1998р. №1701 вимогам Закону, а саме ч.1, ч.16 ст.19, і, як наслідок, нявність підстав для визнання цього договору недійсним.

Обгрунтованим суд знаходить твердження прокурора про порушення спірним рішенням, державним актом та договром прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Прорушення вбачається в тому, що відсутність належним чином розроблених, погоджених та затверджених проектів відведення земельних ділянок потягла передачу у фактичне користування відповідача земельних ділянок більшої площі, ніж це було первісно передбачено та недоотримання бюджетом плати за землю.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги прокурора про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради від 12.08.1998 №800; визнання недійсним державного акту на право постійного користування землею від 03.09.1998р. №367 та про визнання недійсним договору на право тимчасового користування землею від 02.09.1998р. №1701 є законними, обґрунтованими і підлягають задоволенню.

При цьому, суд зазначає, що допущені під час прийняття рішення виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради від 12.08.1998 №800 порушення свідчать, що воно є недійсним з моменту його прийняття. ОСОБА_5 в свою чергу означає, що воно не потягло за собою виникнення, зміни, або припинення жодних прав та обов'язків. Зокрема не потягло виникнення у відповідача права користування спірними земельними ділянками.

Відповідно це означає відсутність правових підстав для перебування цих земельних ділянок у позивача та з урахуванням ч.2 ст.48 ЦК УРСР 1963р. та ч.2 ст.216 ЦК України 2003р. свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог про повернення їх територіальній громаді, тобто, позивачеві.

Суд відхиляє заперечення відповідача проти позову мотивовані тим, що надання земельних ділянок у користування могло здійснюватися не на підставі проекту відведення земельної ділянки, а на підставі технічної документації.

По-перше, господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України (ч.2 ст.4 ГПК України). Тому посилання відповідача на затверджений рішенням Виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради від 30.11.1992р. №453 Порядок інвентаризації земель м. Харковва, котрий, на думку відповідача, допускає можливість надання земельної ділянки у користування на підставі технічної документації, а не проекту відведення, є юридично неспроможними, адже такі норми суперечать законодавству України, а саме ст.19 Земельного кодексу України 1990р., якою визначена можливість надання земельної ділянки у користування виключно на підставі проекту її відведення.

По-друге, хоча п. 2.1 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затверджена наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15.041993 року № 28 та зареєстрованого в міністерстві юстиції України 23 квітня 1993 року за № 31 і допускає можливість надання земельної ділянки без проекту відведення земельної ділянки, проте ця можливість даного випадку не стосується.

Так, зі змісту норм цієї інструкції вбачається, що така можливість (надання земельної ділянки у користування без розроблення проекту її відведення, а на підставі технічної документації) передбачалась для випадків, коли така земельна ділянка вже була надана в користування на підставі раніше розробленого проекту відведення, а тепер вона повторно передається у користування цій або іншій особі без зміни її площі, конфігурації та цільового призначення. Зокрема, ч.4 п. 2.1 Інструкції передбачає, що технічна документація виготовляється при складанні державних актів на право постійного користування землею, що видаються підприємствам, установам і організаціям на земельні ділянки, якими вони користуються (!) і включає в цьому випадку в себе в т.ч.: аналіз земельно-облікових документів, попереднього акта на право користування земельною ділянкою (!).

Порядок розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затв. ПКМУ від 26.05.2004р. №677, на який також посилається відповідач, теж прямо визначає, що проект відведення земельної ділянки не розробляється у разі коли земельна ділянка, межі якої визначені в натурі (на місцевості), надається у користування або безоплатно передається у власність без зміни її цільового призначення, а також в інших випадках, передбачених законом.

Наразі відповідачем не наведено закону, який би робив таке виключення для даного випадку. Попередньо в користуванні відповідача ці ділянки не знаходились. Надані рішенням від 28.05.1997р. №445 земельні ділянки площею 3.370 м2 та площею 1.367 м2 є відмінними від тих, що були надані даним рішенням від 12.08.1998р. №800. Доказів того, що спірні ділянки надані рішенням від 12.08.1998р. №800 є тими, котрі були надані відповідачеві ще раніше рішенням від 13.04.1994р. №169 та рішенням від 29.05.1996р. №523 відповідачем не надано, і як свідчать матеріали справи, надано бути не може, адже це також є різні ділянки, котрі відмінні між сосбою за місцерозташуванням, площею, конфігурацією та цільовим призначенням.

Тобто, у цьому разі не йдеться про повторне надання земельних ділянок у корстування відповідачеві з тими ж площами, конфігурацією та цільовим призначенням, що і раніше. Отже, надання спірних земельних ділянок на підставі технічної документації, без виготовлення проектів їх відведення було неможливим (неправомірним).

Неспроможними є посилання відповідача частину дев'яту ст.19 ЗК України 1990р. та на ст.ст.99, 102 згідно яких, на думку відповідача, замовниками робіт по виготовленню проектів відведення земельних ділянок можуть бути лише самі місцеві ради. Суд зауважує, що частиною дев'ятою ст.19 ЗК України 1990р. прямо передбачено, що замовниками виконання вказаних робіт можуть бути не тільки відповідні місцеві Ради народних депутатів, а й підприємства, установи і організації. Статті 99 та 102 ЗК України також не містять винятків з цього правила, а навпаки встановлюють обов'язок затвердження проектів відведення земельних ділянок у власність або користування Радами народних депутатів, які надають і вилучають земельні ділянки.

Стосовно строку позовної давності суд зазначає наступне. Згідно ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

В силу п.6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Законодавством, що діяло раніше, а саме ст.83 ЦК УРСР 1963р. було визначено, що позовна давність не поширюється на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій або громадян.

Таким чином на вимоги прокурора подані в інтересах держави в особі позивача про повернення з незаконного володіння відповідача спірних земельних ділянок та на вимоги, які є взаємообумовленими і тому нерозривно з ними пов'язаними (про визнання недійсними рішення, держакту, договору на тимчасове користування земельною ділянкою), позовна давність не поширювалась, а відтак з моменту набрання чинності ЦК України 2003р. вони підпадають під дію його норм.

Відповідно п.4 ч.1 ст. 268 ЦК України (в редакції станом на 19.12.2011р.) позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Згідно п.5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 20.12.2011р. №4176-VI, котрим з частини першої статті 268 ЦК України було виключено пункт 4, протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи. ОСОБА_5 від 20.12.2011р. №4176-VI був опублікований в газеті "Голос України" від 14.01.2012р. №6 і таким чином набув чинності 15.02.2012р.

За таких обставин, в даному разі позовна давність не поширюється на вимогу прокурора про визнання недійсними рішення від 12.08.1998р. №800, як на вимогу, заявлену в інтересах власника (держави) право власності (на землю) якого порушено. Те саме з урахуванням системного зв'язку ст. 268 та ст. 266 ЦК України стосується додаткових вимог - вимог про визнання недійсним державного акту, визнання недійсним договору на право тимчасового користування землею та вимогу про зобов'язання повернути земельні ділянки.

Крім того, приходячи до висновку про відсутність правових підстав для застосування до даних вимог позовної давності та необхідність у зв'язку з цим задоволення позовних вимог суд приймає до уваги, що такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України у аналогічній справі (див. постанову ВГСУ від 15.06.2010р. у справі №52/107-08)

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача. Стягненню на користь державного бюджету підлягає сума 5.735,00 грн. (1.147,00 грн. х 5 = 5.735,00 грн.) судового збору за задоволені позовні вимогі немайнового характеру.

З урахуванням викладеного, на підставі ст.ст. 6, 8, 13, 19, 124, 129 Конституції, ст.ст. 15, 16, 21, 256, 257, 266, 267, 268, 375, 393 Цивільного кодексу України, ст.ст.20, Господарського кодексу України, ст.ст. 19, 22, 23, 24, 99, 102 Земельного кодексу України 1990р. керуючись, ст. ст. 1, 4, 12, 27, 32, 33, 43, 44-49, 75, 82- 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради від 12.08.1998 № 800 "Про надання ОСОБА_2 ремонтно-будівельно-монтажному підприємству земельної ділянки для розширення торговельного майданчика та організації парковки автомобілів".

Визнати недійсним Державний акт на право постійного користування землею, серії ХР-3101-001751, реєстраційний № 367 від 03.09.1998, виданий ОСОБА_2 ремонтно-будівельно-монтажному підприємству на підставі рішення виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради від 12.08.1998 №800 на земельну ділянку площею 0,1818 га по пров. Кравцова, 19, для розширення торговельного майданчику та організації парковки автомобілів з створенням цілісного комплексу ОСОБА_2 книжковий ринок "Райский уголок".

Визнати недійсним договір на право тимчасового користування землею від 02.09.1998р., зареєстрований за №1701 від 14.09.1998р., на земельну ділянку площею 0,0801 га по пров. Кравцова, 19 у місті Харкові, для розширення торговельного майданчика та організації парковки автомобілів з утворенням цілісного майнового комплексу ОСОБА_2 книжковий ринок "Райский уголок", укладений між виконавчим комітетом ОСОБА_2 міської ради та ОСОБА_2 ремонтно-будівельно-монтажним підприємством на підставі рішення виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради від 12.08.1998р. № 800.

Повернути ОСОБА_2 міській раді земельну ділянку площею 0,1818 га по пров. Кравцова, 19, передану на підставі Державного акту на право постійного користування землею, серії ХР-3101-001751, реєстраційний № 367 від 03.09.1998р. виданого ОСОБА_2 ремонтно-будівельно-монтажному підприємству на підставі рішення виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради від 12.08.1998р. №800 для розширення торговельного майданчику та організації парковки автомобілів з створенням цілісного комплексу ОСОБА_2 книжковий ринок "Райский уголок".

Повернути ОСОБА_2 міській раді земельну ділянку площею 0,0801 га по пров. Кравцова, 19, надану на підставі договору на право тимчасового користування землею від 02.09.1998, зареєстрованим за № 1701 14.09.1998р. укладеним між виконавчим комітетом ОСОБА_2 міської ради та ОСОБА_2 ремонтно-будівельно-монтажним підприємством на підставі рішення виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради від 12.08.1998р. № 800, для розширення торговельного майданчику та організації парковки автомобілів з створенням цілісного комплексу ОСОБА_2 книжковий ринок "Райский уголок".

Стягнути з "Концерн "Райський уголок" командитне товариство (61003, м. Харків, пров. Кравцова, 19, код 14066385) на користь державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби України у Дзержинському районі м. Харкова, вул. Бакуліна, 18, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківський області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) - 5.735,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 03.02.2014 р.

Суддя ОСОБА_6

/Справа №922/4911/13/